06 січня 2026 р. Справа № 520/18748/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Лук'яненко М.О., повний текст складено 09.10.25 по справі № 520/18748/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо не призначення позивачці грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити позивачці грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення «Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити позивачці грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення «Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо не призначення ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення «Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення «Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 частину судових витрат в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 визначено перелік посад, робота на яких дає право на призначення грошової допомоги працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Вищезазначеним переліком в розділі «Освіта» посада концертмейстера не передбачена. Тобто, періоди роботи згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 та довідки №49 від 30.12.2024, виданої КЗМО «Дитяча музична школа №10», неможливо зарахувати до стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е-ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вказує на пропуск позивачкою строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в частині позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області листом від 05.06.2025 повідомлено, що питання призначення пенсії вирішувалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області. Разом з тим, за даними електронної пенсійної справи призначення пенсії здійснювалося за принципом єдиної черги спеціалістів: головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області - спеціаліст Фесенко Ганна Володимирівна (U12415-FHV) та головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - спеціаліст Бєлоус Світлана Олексіївна (U20001-20304-30). Зауважує, що Головним управління Пенсійного фонду України в Сумській області не проводились операції в ЕПС щодо призначення чи перерахунку пенсії ОСОБА_1 , що вказує на безпідставність покладених зобов'язань на останнього.
ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційні скарги відповідачів, вважає доводи та обґрунтування апеляційних скарг помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 без змін. Зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30.01.2019 у справі №876/5312/17 дійшла висновку, що викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем та концертмейстером в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційних скарг, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 26.12.2024 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Як стверджує позивачка, під час подання 05.01.2025 заяви через електронний кабінет про призначення пенсії за віком, позивачка додатково просила виплатити грошову допомогу, передбачену п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Проте, грошову допомогу, передбачену п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", позивачці виплачено не було.
29.05.2025 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати грошової допомоги, передбаченої п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Листом від 05.05.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області на звернення позивачки повідомлено, що грошова допомога надається особам, які на день досягнення пенсійного віку працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, мають страхових стаж (чоловіки 35 років, жінки 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. Постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 визначено перелік посад, робота на яких дає право на призначення вказаної грошової допомоги працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Вищезазначеним переліком в розділі «Освіта» посада концертмейстера не передбачена. Зазначено, що періоди роботи згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 та довідки №49 від 30.12.2024, виданої КЗМО «Дитяча музична школа №10», неможливо зарахувати до стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е-ж» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Також, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області листом від 05.06.2025 повідомлено, що питання призначення пенсії вирішувалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю пенсійного органу, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо не призначення ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення «Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення «Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини у сфері призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовані Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі по тексту - Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-VI).
Згідно зі ст.2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії, до яких відносяться: пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон №1058-IV.
Відповідно до ст.4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Водночас, пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV визначено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 (далі по тексту - Порядок №1191).
Відповідно до абз. 1, 2 п.2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е і ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
Страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів е - ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (п.4 Порядку №1191).
Згідно з п.5 Порядку №1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е - ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення (п.6 Порядку №1191).
Відповідно до п.7 Порядку №1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Суть зазначеної грошової допомоги полягає в додатковій гарантії для працівників, які працювали в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е - ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Наявність такої гарантії спонукає осіб працювати саме в установах державної або комунальної форми власності і набувати необхідний стаж у зазначених установах.
Таким чином, норму пункту 7-1 розділу Прикінцеві положення Закону №1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV грошової допомоги при виході на пенсію по Закону №1058-IV особа має дотриматись таких вимог:
- станом день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е - ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили);
- станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058 станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №200/854/19-а.
За обставинами справи, страховий стаж позивачки на момент виходу на пенсію складає 38 років 08 місяців 22 днів.
Однак, періоди роботи згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 та довідки №49 від 30.12.2024, виданої КЗМО «Дитяча музична школа №10», пенсійним органом не зараховано до стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е-ж» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Тобто, пенсійним органом не враховано спеціальний стаж роботи, що дає право на призначення грошової допомоги, а саме: період роботи концертмейстером та провідним концертмейстером з 10.10.1989 по 30.06.1990 та з 01.09.1990 по 05.01.2025 (дата заяви про призначення пенсії за віком) в закладах державної форми власності.
Згідно зі ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок №637).
Згідно з п.1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (п.2 Порядку №637).
В п.3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 10.10.1989 по 30.06.1990 та з 01.09.1990 по 05.01.2025 працювала концертмейстером та провідним концертмейстером в закладах державної форми власності.
Згідно з ч.1 ст.10 Закону України «Про освіту» невід'ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про позашкільну освіту» (далі по тексту - Закон №1841-III) система позашкільної освіти - освітня підсистема, що включає, зокрема, державні, комунальні, приватні заклади позашкільної освіти.
Статтею 4 Закону №1841-III передбачено, що позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України «Про освіту», цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.
Статтею 12 Закону №1841-III та пунктом 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 №433, передбачено, що до позашкільних навчальних закладів відносяться мистецькі школи: музична, художня, хореографічна, хорова, школа мистецтв тощо.
Відмовляючи позивачці у призначенні та виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, пенсійний орган, зокрема, покликався на те, що посада концертмейстера не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.
Суд враховує, що зміст розділу 1 «Освіта» Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі по тексту - Постанова №909) в частині «Найменування закладів і установ» містить зазначення «Середні загальноосвітні навчальні заклади і школи-інтернати всіх типів найменувань, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні, художні й спортивні школи», а в частині «Найменування посад» містить зазначення вчителі, викладачі, тощо.
У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963 “Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників", посада концертмейстера затверджена до посад науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти: Керівник (ректор, президент тощо), заступник керівника (перший проректор, проректор, перший віце-президент, віце-президент), діяльність якого безпосередньо пов'язана з освітнім або науковим процесом; керівник філії, заступник керівника філії, діяльність якого безпосередньо пов'язана з освітнім або науковим процесом; керівник закладу післядипломної освіти для осіб з вищою освітою (у тому числі з освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, освітнім ступенем молодшого бакалавра), обов'язковість підвищення кваліфікації яких передбачена законом, його заступник, діяльність якого безпосередньо пов'язана з освітнім або науковим процесом; завідувач кафедри, професор, доцент, старший викладач, викладач, асистент, викладач-стажист, провідний концертмейстер, концертмейстер; декан, його заступник; керівник навчально-наукового інституту у складі закладу вищої освіти, його заступник, діяльність якого безпосередньо пов'язана з освітнім або науковим процесом; учений секретар, завідувач: докторантури, аспірантури, лікарської резидентури, інтернатури, підготовчого відділення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №233/4308/17 зазначено, що з огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд дійшов висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років, у тому числі музичних шкіл та шкіл мистецтв.
Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем та концертмейстером у дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909.
Така ж позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23.01.2020 по справі №756/9879/16-а, від 12.04.2021 по справі №721/1053/16-а та від 09.12.2021 по справі №264/6871/16-а.
Отже, посада концертмейстера та провідного концертмейстера належить до педагогічних працівників, тобто працівників освіти, відтак періоди роботи позивачки з 10.10.1989 по 30.06.1990 та з 01.09.1990 по 05.01.2025 (дата заяви про призначення пенсії за віком) в закладах державної форми власності, підлягають врахуванню, як спеціальний педагогічний стаж, необхідний для призначення їй грошової допомоги.
Суд зазначає, що позивачці до моменту призначення пенсії за віком, пенсія з інших підстав не призначалась, одноразова грошова допомога не виплачувалась, про що судом не здобуто відповідних доказів, та відповідачами таких доказів суду не подано.
На підставі викладеного, позивачка відповідає необхідним умовам для призначення та виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, яка передбачена п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Проте, пенсійним органом порушено право позивачки на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо не призначення позивачці грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є протиправною.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачами жодних належних доказів на підтвердження правомірності бездіяльності, яка є предметом оскарження, надано не було.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивачки та відповідних доводів апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивачки буде визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо не призначення ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення «Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення «Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Посилання апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на те, що питання щодо призначення пенсії позивачки вирішувалось ГУ ПФУ в Луганській області та ГУ ПФУ в Харківський області, а тому позовні вимоги позивачки заявлені до неналежного відповідача, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у даному випадку органом, що призначає разову грошову допомогу у розмірі 10 пенсій відповідно до п.7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення», який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивачки, було Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, тому саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов'язок щодо призначення позивачці разової грошової допомоги у розмірі 10 пенсій відповідно до п.7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у апеляційній скарзі на пропуск позивачкою строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За обставинами справи, позивачка оскаржує протиправну бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо не призначення позивачці грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Судом встановлено, що позивачці у січні 2025 року призначено пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі особистої заяви від 05.01.2025.
При цьому, під час подання 05.01.2025 заяви через електронний кабінет про призначення пенсії за віком, позивачка додатково просила виплатити грошову допомогу, передбачену п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Проте, грошову допомогу, передбачену п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", позивачці виплачено не було.
Як стверджує позивачка, у лютому 2025 року вона дізналась, що їй не виплачено грошову допомогу, передбачену п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідачами зворотного не доведено.
З адміністративним позовом до суду позивачка звернулась 13.07.2025, тобто, в межах шестимісячного строку, встановленого положеннями частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, колегія суддів вважає помилковими доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо пропуску позивачкою строків звернення до суду.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційних скарг відповідачів, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційні скарги залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 по справі № 520/18748/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий