Справа № 420/6473/25
05 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати протиправним і скасувати рішення головного спеціаліста відділу міграційного контролю управління міграційного контролю протидії нелегальній міграції та реадмісії ГУ ДМС в Одеській області Сергія Соборова №2 про примусове видворення з України громадянина Латвійської Республіки на установчі дані ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 14 січня 2025 року;
визнати протиправним і скасувати рішення про заборону в'їзду в Україну головного спеціаліста відділу міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ГУ ДМС в Одеській області Сергія Соборова №5101110100016333 від 22 січня 2025 року, яким громадянину Латвійської Республіки на установчі дані ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборонили подальший в'їзд в Україну строком на 5 (п'ять) років.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно з рішенням головного спеціаліста відділу міграційного контролю управління міграційного контролю протидії нелегальній міграції та реадмісії ГУ ДМС в Одеській області Сергія Соборова №2 про примусове видворення з України громадянина Латвійської Республіки на установчі дані ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 14 січня 2025 року, позивача примусово видворили з України через закінчення строку дії паспорту громадянина Латвійської Республіки для виїзду за кордон серії № НОМЕР_1 термін дії 13.08.2014-12.08.2024 року, тобто через те, що позивач перебував на території України незаконно.
Рішенням про заборону в'їзду в Україну головного спеціаліста відділу міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ГУ ДМС в Одеській області Сергія Соборова №5101110100016333 від 22 січня 2025 року, ГУ ДМС в Одеській області, відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 30 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» позивачу заборонили подальший в'їзд в Україну строком на 5 (п'ять) років через прийняття рішення про примусове видворення з України.
Зі вказаними рішеннями представник позивача був ознайомлений лише 24.02.2025 року та 28.02.2025 року, коли отримав відповіді на адвокатські запити зі сторони відповідача, а позивач з ними взагалі не був ознайомлений та не отримував їх ані поштою, ані на руки.
ГУ ДМС України в Одеській області було порушено процедуру прийняття й оголошення спірних рішень, оскільки це відбулось у відсутність перекладача.
Спірні рішення підписані позивачем за відсутності двох понятих, обов'язкова присутність яких передбачена пунктом другим Розділу ІІ Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, у разі відмови іноземця від підпису та відсутності перекладача та законного представника.
Під час прийняття оскаржуваних рішень ГУ ДМС України в Одеській області порушено право позивача на адвоката.
В документах, які були отримані відсутні докази, які підтверджують те, що йому були надані правові послуги. Крім того, відсутні відомості про будь-яке рішення Центру з надання безоплатної правової допомоги. Відсутні навіть відомості, що така допомога взагалі пропонувалась.
Отже, при вирішенні питання про примусове видворення та заборону в'їзду в Україну позивача, ГУ ДМС України в Одеській області позбавило можливості позивача внаслідок не володіння українською мовою розуміти наслідки дій суб'єкта владних повноважень щодо вирішення його питання правомірності перебування на території України.
ГУ ДМС України в Одеській області не було проведено перевірку наявності родинних зв'язків позивача на території України та не надано належно оцінки даному факту.
Відповідачем під час прийняття оспорюваних рішень не дотримано вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», не з'ясовано усі дійсні обставини, не наведено належних обґрунтувань під час прийняття рішень.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 11.03.2025 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
18.03.2025 року за вхід.№ЕС/24744/25 надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що ГУ ДМС в Одеській області встановлено, що ОСОБА_4 не має дійсного паспортного документа, або документа, який дає право на виїзд з України, відсутні документи на проживання в Україні, постійного зареєстрованого місця проживання не має, законного джерела існування не має, дозволений строк перебування на території України закінчився. Отже ОСОБА_4 на території України перебуває незаконно, ухиляється від виїзду з України до країни походження або третьої країни після закінчення встановленого терміну перебування в Україні та перевищив встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів.
ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення від 14.01.2025 №2 про примусове видворення з України ОСОБА_5 та рішення №5101110100016333 про заборону ОСОБА_6 в'їзду на територію України терміном на 5 (п'ять) років. Строк здійснення контролю з 22.01.2025 до 22.01.2030.
На доводи представника позивача відповідачем зазначено наступне.
Згідно пункту « 11. Перекладач» Довідки про особу яка видана ОСОБА_6 зазначено наступне, що перекладач не потрібен та українську мову розуміє, про що стоїть підпис ОСОБА_7 . Також під час складання протоколу про адміністративне затримання №МОД 000298 від 14.01.2025 ОСОБА_4 повідомив про відсутність у потребі перекладача за тією ж причиною, а саме перекладач не потрібен та українську мову розуміє.
Отже, відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» ОСОБА_6 були роз'яснені усі матеріали особової справи без залучення перекладача у зв'язку з тим, що він був не потрібен.
Стосовно залучення понятих, слід значити, що відповідно до п. 2 Розділу II «Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства», а саме: рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства.
У разі відмови іноземця від особистого підпису в рішенні про примусове повернення посадова особа робить про це запис у рішенні про примусове повернення в присутності двох свідків.
Однак, предметом розгляду адміністративної справи №420/6473/25 є рішення про примусове видворення ОСОБА_5 , а не про примусове повернення. Враховуючи викладене посилання ОСОБА_8 на відсутність двох понятих під час прийняття рішення про примусове повернення є необґрунтованим та не стосується предмету спору.
Окрім цього, залучення двох понятих відповідно до зазначеної норми є необхідним лише у випадку відмови іноземця від підпису, однак під час складання документів ОСОБА_4 не відмовлявся від підпису, що підтверджується матеріалами справи.
ОСОБА_6 доведена інформація про можливість звернення до Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Згідно зробленому запису «Журналу інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги затриманим ГУ ДМС України в Одеській області» за №53 за яким зареєстровано ОСОБА_5 та відповідно «Доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги особі, до якої застосовано адміністративне затримання» від 14.01.2025 за №002-150000199 призначено адвоката ОСОБА_9 .
Але з невідомих обставин ОСОБА_4 не реалізував своє право на професійну правничу допомогу.
Стосовно родинних зв'язків ОСОБА_5 в Україні, слід зазначити, що сам по собі факт перебування матері, яка є громадянкою України, не спростовує встановлені ГУ ДМС в Одеській області порушення з боку ОСОБА_5 та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України.
Вказані факти можуть бути підставою для оформлення права такої особи на проживання (перебування) в Україні, але не можуть самі по собі заміняти передбачені законом дії такої особи для реалізації цього права.
14.01.2025 співробітниками ГУ ДМС в Одеській області був виявлений громадянин Латвійської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_10 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час здійснення перевірки щодо законності перебування на території України встановлено, що ОСОБА_4 прибув на територію України 01.07.2020 через аеропорт «Жуляни», на підставі паспортного документу громадянина Латвійської Республіки для виїзду за кордон № НОМЕР_1 термін дії з 13.08.2014 по 12.08.2024, строк дії якого скінчився на території України.
За оформленням нового паспортного документа ОСОБА_4 в Україні не звертався.
Під час перебування в Україні ОСОБА_4 тимчасово проживав за адресою: АДРЕСА_2 .
За обліками ГУ ДМС в Одеській області ОСОБА_4 не значиться, посвідками на тимчасове та постійне проживання в Україні, паспортом громадянина України не документований.
ГУ ДМС в Одеській області встановлено, що ОСОБА_4 не має дійсного паспортного документа, або документа, який дає право на виїзд з України, відсутні документи на проживання в Україні, постійного зареєстрованого місця проживання не має, законного джерела існування не має, дозволений строк перебування на території України закінчився.
ОСОБА_4 на території України перебуває незаконно, ухиляється від виїзду з України до країни походження або третьої країни після закінчення встановленого терміну перебування в Україні та перевищив встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів.
За порушення правил перебування іноземців в Україні, а саме: перевищення іноземцями або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш ніж як 30 днів, я так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відносно ОСОБА_5 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МОД №011674 від 14.01.2025 та постановою серії ПН МОД №011772 від 14.01.2025 про накладання адміністративного стягнення для притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3400 (три тисячі чотириста) гривень.
За вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, ОСОБА_4 добровільно адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 (три тисячі чотириста) гривень, не сплачено, що підтверджується відсутністю банківської квитанції банку платника як в додатках до адміністративного позову позивача, так і в особовій справі останнього.
Враховуючи те, що у ОСОБА_5 відсутні документи, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України в силу вимоги ч. 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусове повернення до нього не застосовувалося.
ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення від 14.01.2025 № 2 про примусове видворення з України ОСОБА_7 .
Співробітниками відділу міграційного контролю ГУ ДМС в Одеській області 14.01.2025 затримано ОСОБА_5 відповідно до протоколу про адміністративне затримання серії та номеру МОД 000298.
14.01.2025 на підставі рішення ГУ ДМС в Одеській області з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, ОСОБА_5 поміщено до Державної установи «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС».
ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення від 14.01.2025 №2 про примусове видворення з України ОСОБА_5
16.01.2025 ГУ ДМС в Одеській області звернулось з адміністративним позовом до Приморського районного суду м. Одеси про затримання ОСОБА_5 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 16.01.2025 по справі №522/836/25 відмовлено у задоволені адміністративного позову ГУ ДМС в Одеській області до ОСОБА_5 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025 по справі №522/836/25 апеляційну скаргу ГУ ДМС в Одеській області задоволено, рішення Приморського районного суду м. Одеси скасовано.
Враховуючи встановлені обставини тривалого та свідомого порушення іноземцем міграційного законодавства України, відсутність у такого іноземця дійсного паспортного документу, а також відсутність в іноземця майна та родини в Україні, з урахуванням наявності чинного рішення про примусове видворення іноземця, з метою забезпечення безпеки іноземця та можливості повернення іноземця на батьківщину у максимально стислі строки, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції мав задовольнити позов міграційного органу та помістити відповідача до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, терміном до 6 місяців.
Проте, як встановлено на стадії апеляційного розгляду справи з наданих сторонами пояснень, ОСОБА_4 покинув територію України після ухвалення рішення суду першої інстанції в узгодженому з міграційним органом порядку.
ГУ ДМС в Одеській області було документовано ОСОБА_5 сертифікатом на повернення №083890 термін дії з 17.01.2025 по 15.02.2025 та згідно «Аркан ЦП ДСК» 22.01.2025 реалізовано виконання рішення про примусове видворення з України через КПП «Маяки - Удобне».
22.01.2025 ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення №5101110100016333 про заборону ОСОБА_6 в'їзду на територію України терміном на 5 (п'ять) років. Строк здійснення контролю з 22.01.2025 до 22.01.2030.
Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, за положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі Закон №3773-VI) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Згідно абз. 1 ч. 8 ст. 26 Закону №3773-VI, примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).
Згідно ч. 1 ст. 30 Закону №3773-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Згідно ч. 4 ст. 30 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Згідно ч. 5 ст. 30 Закону №3773-VI, рішення про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, крім рішень, прийнятих органами охорони державного кордону, що виконуються такими органами. Контроль за правильністю і своєчасністю виконання рішення про примусове видворення здійснює орган, який прийняв таке рішення. З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства.
Як встановлено під час розгляду справи, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про примусове видворення громадянина Латвійської Республіки на установчі дані ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 14 січня 2025 року за №2.
В обґрунтування адміністративного позову представник ОСОБА_5 вказує наступне:
ГУ ДМС в Одеській області було порушено прийняття й оголошення спірних рішень оскільки це відбулось у відсутності перекладача;
спірні рішення підписані позивачем за відсутності двох понятих, обов'язкова присутність яких передбачена пунктом другим Розділу II Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, у разі відмови іноземця від підпису та відсутності перекладача та законного представника;
під час прийняття рішень оскаржуваних рішень ГУ ДМС України в Одеській області порушено право позивача на адвоката. В документах, які були отримані відсутні докази, які підтверджують те, що йому були надані правові послуги. Крім того, відсутні відомості про будь - яке рішення Центру з надання безоплатної правової допомоги. Відсутні навіть відомості, що така допомога взагалі пропонувалась;
ГУ ДМС в Одеській області не було проведено перевірку наявності родинних зв'язків позивача на території України та не надано належно оцінку даному факту.
Щодо доводів представника позивача суд зазначає таке.
Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 16 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» з особою, яка не розуміє державної мови, працівник державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями може спілкуватися мовою, прийнятною для сторін, а також за допомогою перекладача.
Згідно пункту « 11. Перекладач» Довідки про особу, яка видана ОСОБА_6 зазначено наступне, що перекладач не потрібен та українську мову розуміє, про що стоїть підпис ОСОБА_7 .
Також під час складання протоколу про адміністративне затримання №МОД 000298 від 14.01.2025 ОСОБА_4 повідомив про відсутність у потребі перекладача за тією ж причиною, а саме перекладач не потрібен та українську мову розуміє.
Отже, відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» ОСОБА_6 були роз'яснені усі матеріали особової справи без залучення перекладача у зв'язку з тим, що він його не потребував.
Верховний Суд в постанові від 07.02.2023 по справі № 522/7918/22 зазначив, що «Стосовно покликань скаржника про порушення органом міграційного контролю процедури прийняття й оголошення оскаржуваного рішення з огляду на відсутність перекладача, Суд зазначає про таке.
Також право іноземця на перекладача закріплено в пункті 1 статті 5 Декларації про права людини стосовно осіб, які не є громадянами країни, в якій проживають, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 1985 року на виконання Міжнародних пактів про права людини, що ратифіковані Україною.
У пункті 2 статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також визначено, що кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.
Про важливість забезпечення права особи на перекладача неодноразово наголошувалось в рішеннях Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Лудіке, Белкасем і Коч проти ФРН» від 28 листопада 1978 року, у справі «Камазінскі проти Австрії» від 19 грудня 1989 року, у справі «Артіко проти Італії» від 30 травня 1980 року).
Дійсно, Верховний Суд у постановах від 8 липня 2020 року у справі №522/14605/17, від 4 березня 2020 року у справі №813/2417/18, від 8 листопада 2018 року у справі №750/8187/16-а висловив правову позицію, згідно якої за для забезпечення права особи на розуміння суті та змісту рішення міграційного органу, має бути залучений перекладач.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб'єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права.
Одночасно, у вказаних постановах, про незастосування яких наголошує скаржник, особи, щодо яких вирішувалось питання про примусове повернення в країну походження, не розуміли української мови, а територіальне управління міграційної служби не забезпечило цих осіб перекладачем.
У спірних же правовідносинах позивач сам відмовився від свого права на залучення перекладача, адже зазначив, що його не потребує. Указана обставина підтверджена відповідним підписом Михайлова І. на протоколі про адміністративне правопорушення.
Стосовно залучення понятих, слід значити, що відповідно до п. 2 Розділу II «Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства», а саме: рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства.
У разі відмови іноземця від особистого підпису в рішенні про примусове повернення посадова особа робить про це запис у рішенні про примусове повернення в присутності двох свідків.
Однак, предметом розгляду адміністративної справи №420/6473/25 є рішення про примусове видворення ОСОБА_5 , а не про примусове повернення. Враховуючи викладене посилання представника позивача на відсутність двох понятих під час прийняття рішення про примусове повернення є необґрунтованим та не стосується предмету спору.
Окрім цього, залучення двох понятих відповідно до зазначеної норми є необхідним лише у випадку відмови іноземця від підпису, однак під час складання документів ОСОБА_4 не відмовлявся від підпису, що підтверджується матеріалами справи.
Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру правовідносин з іншими суб'єктами права. Конституційний припис ст. 59 Конституції України передбачає, що кожен має право на професійну правничу допомогу, кожен є вільним у виборі захисника свої прав. Зазначена стаття за свої змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин.
ОСОБА_6 доведена інформація про можливість звернення до Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Згідно зробленому запису «Журналу інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги затриманим ГУ ДМС України в Одеській області» за №53 за яким зареєстровано ОСОБА_5 та відповідно «Доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги особі, до якої застосовано адміністративне затримання» від 14.01.2025 за №002-150000199 призначено адвоката ОСОБА_9 .
Проте, ОСОБА_4 не реалізував своє право на професійну правничу допомогу.
ОСОБА_6 роз'яснено про те, що складені співробітниками ГУ ДМС в Одеській області відносно нього адміністративні матеріали (адміністративний протокол серії ПР МОД №011674 від 14.01.2025 за ч. 2 ст. 203 КУпАП, адміністративна постанова серії ПН МОД №011772 від 14.01.2025 ч. 2 ст. 203 КУпАП, протокол про адміністративне затримання серії МОД №000298 від 14.01.2025 за ч. 2 ст. 263 КУпАП), рішення про примусове видворення з України від 14.01.2025 №2, рішення про заборону в'їзду на територію України строком на 5 років від 22.01.2025 №5101110100016333 може бути оскаржено в судовому порядку.
Стосовно родинних зв'язків ОСОБА_5 в Україні, слід зазначити, що сам по собі факт перебування матері, яка є громадянкою України, не спростовує встановлені ГУ ДМС в Одеській області порушення з боку ОСОБА_5 та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України.
Вказані факти можуть бути підставою для оформлення права такої особи на проживання (перебування) в Україні, але не можуть самі по собі заміняти передбачені законом дії такої особи для реалізації цього права.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 10.10.2019 року по справі №2340/2910/18 та від 18.03.2021 по справі №522/14416/18, від 29.05.2023 по справі №522/5683/22.
Водночас, ОСОБА_5 не був позбавлений можливості звернення до органів ДМС у письмовому вигляді, шляхом направлення таких звернень засобами поштового або електронного зв'язку.
Бажання іноземця чи особи без громадянств, зберегти свої родинні зв'язки покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов'язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.
Саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності матері, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового видворення до країни походження та заборони в'їзду до України міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов'язань держави відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Не заперечує того, що сам по собі факт спорідненості з матір'ю, не є перешкодою для видворення іноземця за межі країни перебування та заборони в'їзду, і Європейський суд з прав людини.
Так, у справі Jeunesse v. the Netherlands (no 12738/10) Європейський суд з прав людини відзначив, що: «коли держава-учасниця толерує присутність іноземця на своїй території… така держава-учасниця дозволяє іноземцю приєднатися до суспільства приймаючої країни, формувати стосунки та створити родину. Однак це не тягне за собою автоматично обов'язку влади держави-учасниці, внаслідок зобов'язань відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дозволити йому чи їй оселитися в цій країні».
Таким чином, ОСОБА_4 , порушуючи чинне законодавство України та у належний спосіб не звернувся до органів ДМС з оформленням документів на право проживання в Україні.
Докази про те, що в країні походження ОСОБА_4 піддавався переслідуванням за політичні чи релігійні переконання, расові або етнічні ознаки матеріали справи не містять.
Також суд враховує, що Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025 по справі №522/836/25 встановлено таке:
«… В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_4 на протязі тривалого часу порушує міграційне законодавство України та не має дійсного паспортного документу, який необхідний для добровільного виїзду іноземця з України.
Крім того, судом не зібрано доказів, якими можливо підтвердити наявність у іноземця легального заробітку в Україні та фінансової можливості забезпечувати своє існування в Україні.
При цьому, колегія суддів додатково враховує, що в умовах дії в Україні воєнного стану, здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим та таким, у якому існує нагальна потреба, а як наслідок відповідає легітимній меті його здійснення ефективному реагуванню держави на загрози її безпеці.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові 29 травня 2023 року (справа №522/5683/22) та постанові від 30 серпня 2024 року (справа №522/8660/23).
Більш того, поточна безпекова ситуація в Україні свідчить про те, що життю або здоров'ю відповідача у будь-який момент перебування в Україні загрожує реальна небезпека внаслідок розповсюдження загальнопоширеного насильства у міжнародному збройному конфлікті.
З іншого боку, колегія суддів зазначає, що міграційним органом невідкладно після затримання іноземця, а саме 14 січня 2025 року, направлено звернення до Посольства Латвійської Республіки в Україні з проханням документувати відповідача свідоцтвом на повернення до Латвійської Республіки.
Враховуючи викладене, а саме встановлені обставини тривалого та свідомого порушення іноземцем міграційного законодавства України, відсутність у такого іноземця дійсного паспортного документу, а також відсутність в іноземця майна та родини в Україні, з урахуванням наявності чинного рішення про примусове видворення іноземця, з метою забезпечення безпеки іноземця та можливості повернення іноземця на батьківщину у максимально стислі строки, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції мав задовольнити позов міграційного органу та помістити відповідача до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, терміном до 6 місяців.
Проте, як встановлено на стадії апеляційного розгляду справи з наданих сторонами пояснень, ОСОБА_4 покинув територію України після ухвалення рішення суду першої інстанції в узгодженому з міграційним органом порядку…».
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що рішення про примусове видворення з України від 14.01.2025 №2 та рішення про заборону в'їзду на територію України строком на 5 років від 22.01.2025 №5101110100016333, яке є похідним, прийняті у відповідності до норм чинного законодавства, у відповідності, та у спосіб, визначений діючим законодавством, передбачений Конституцією України та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача, що вказує на дотримання ГУ ДМС в Одеській області вимог чинного законодавства при їх прийняті, та як наслідок, відсутність правових підстав для їх скасування.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Керуючись ст.ст.2-9, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Громадянин Латвійської Республіки ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області (адреса: вул. Преображенська, буд. 44, м. Одеса, 65045, ЄДРПОУ 37811384, E-mail:od@dmsu.gov.ua)
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА
.