ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.08.2025Справа № 910/8362/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участі помічника судді Криська О.А., що за дорученням головуючого судді здійснює повноваження секретаря судового засідання, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/8362/24
За позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
про стягнення 88695381,00 грн
Представники учасників справи:
від позивача: Дворніков А.О.;
від відповідача: Ільмухіна Т.Ф.
Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпроенерго" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - відповідач) про стягнення 88695381,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення взятих на себе зобов'язань за договором постачання природного газу №1/2023-ТЕС-ДЕК від 20.01.2023 року відповідач не повернув передплату за договором, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 82287972,82 грн, інфляційні втрати у розмірі 3333464,55 грн та 3% річних у розмірі 3073944,56 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2024 відкрито провадження у справі №910/8362/24 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.
28.08.2024 до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову та вказав про припинення зобов'язання перед позивачем, оскільки 20.08.2024 ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", керуючись статтею 601 Цивільного кодексу України, направило АТ "ДТЕК Дніпроенерго" заяву №125/3/2-7438, в якій вказало про часткове припинення грошового зобов'язання АТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» на суму 82 287 972,82 грн за договором постачання природного газу від 10.03.2022 та про припинення грошового зобов'язання Товариства на суму 82 287 972,82 грн, яке виникло як переплата за поставлений газ за договором постачання природного газу від 20.01.2023 №1/2023-ТЕС-ДЕК. Також відповідач наголосив на тому, що матеріали справи не містять вимоги №01/131 та доказів її надсилання ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», натомість 27.03.2023 на електронну адресу відповідача надсилався наступний документ - «ЛИСТ.999,pdf.p7s; Вимога АТ "ДТЕК Дніпроенерго" щодо повернення переплати за природний газ». Втім, до позовної заяви додано лист АТ "ДТЕК Дніпроенерго" («__.03.2023»), який взагалі ніким не підписано, без номеру та дати. Цей лист не містить і кваліфікованого електронного підпису (КЕП).
09.09.2024 до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" АТ "ДТЕК Дніпроенерго" була подана відповідь на відзив, в якій позивач, у порядку частини 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, заявив позовну вимогу про визнання недійсним одностороннього правочину у вигляді заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про зарахування зустрічних однорідних вимог №125/3/2-7438 від 20.08.2024.
16.09.2024 до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" надійшли заперечення щодо долучення до матеріалів справи нових доказів.
17.09.2024 до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" надійшли заперечення по суті заявлених вимог.
17.09.2024 до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" надійшло клопотання про зупинення провадження в справі до вирішення пов'язаної з нею справи № 908/780/23.
У підготовчому засіданні 17.09.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про зобов'язання позивача надати банківську виписку щодо перерахування коштів на рахунок відповідача, відкладення вирішення питання про зупинення провадження у справі та відкладення підготовчого засідання на 22.10.2024.
На виконання вимог суду 17.10.2024 до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" АТ "ДТЕК Дніпроенерго" були подані витребувані докази.
У підготовчому засіданні 22.10.2024 суд, заслухавши позицію представників учасників справи щодо поданого відповідачем клопотання про зупинення провадження в справі, дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до положень пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Беручи до уваги правову природу позовних вимог, а також підстави позову, суд дійшов висновку про відсутність перешкоди у наданні правової оцінки доводам сторін, покладеним в основу позовних вимог та заперечень щодо їх задоволення у даній справі. Крім того, судом встановлено, що у справі № 908/780/23 Центральним апеляційним господарським судом 06.02.2024 була винесена постанова, яка набрала законної сили 06.02.2024 в силу приписів статті 284 Господарського процесуального кодексу України. У даному випадку касаційний перегляд вказаного судового рішення апеляційної інстанції не є підставою для зупинення провадження в справі.
Відповідно до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні 22.10.2024 суд оголосив перерву до 29.10.2024.
У той же час, 22.10.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" подало заяву про забезпечення доказів, у якій заявник просить суд витребувати у Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків докази, а саме: інформацію (з підтверджуючими доказами) з приводу того чи були включені АТ "ДТЕК "Дніпроенерго" до складу податкового кредиту господарські операції за договором від 20.01.2023 №1/2023-ТЕС-ДЕК постачання природного газу за комерційними актами приймання-передачі від 31.01.2023 та від 28.02.2023 на суму 142 208 903,80 грн та 68 082 943,52 грн відповідно, у період з 31.01.2023 по 12.09.2024; інформацію (з підтверджуючими доказами) з приводу того чи були включені АТ "ДТЕК "Дніпроенерго" до складу податкового кредиту господарські операції за договором від 10.03.2022 № ТЕС-ЗЕЗ постачання природного газу за комерційними актами приймання-передачі природного газу від 31.03.2022 №1 та від 30.04.2022 №2 на суми 175 106 789,23 грн та 193 123 559,80 грн відповідно, у період з 31.03.2022 по 12.09.2024; інформацію чи відбулось коригування податкового кредиту АТ "ДТЕК "Дніпроенерго" за наслідками прийняття постанови Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2024 у справі №908/780/23 щодо господарських операцій за договором від 10.03.2022 №ТЕС-ЗЕЗ постачання природного газу за комерційними актами приймання-передачі природного газу від 31.03.2022 №1 та від 30.04.2022 №2 на суми 175 106 789,23 грн та 193 123 559,80 грн відповідно.
28.10.2024 до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» надійшли заперечення на клопотання про забезпечення доказів, у яких позивач зауважив, що інформація, яку намагається отримати відповідач не впливає на предмет спору у даній справі, а останній, у свою чергу, не навів будь-яких переконливих обставин, що саме витребувана інформація може підтвердити чи спростувати в межах розгляду даної справи. При цьому, відсутність, як обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази, так і обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення доказів є підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про забезпечення доказів призначено на 29.10.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про забезпечення доказів відмовлено.
У підготовчому засіданні 29.10.2024 суд, відповідно до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 12.11.2024.
08.11.2024 до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" АТ "ДТЕК Дніпроенерго" було подано клопотання про долучення до матеріалів справи копію податкової накладної №1841 від 27.01.2023, копію податкової накладної №7199 від 09.02.2023, копію квитанції про реєстрацію податкової накладної №1841, копію квитанції про реєстрацію податкової накладної №7199.
12.11.2024 до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" надійшли письмові пояснення, в яких відповідач також просив суд визнати поважними причини пропуску строку для подання доказів, поновити строк для подання доказів та прийняти докази до розгляду.
Відповідно до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні 12.11.2024 суд оголосив перерву до 26.11.2024.
25.11.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від ТОВ "ГК" Нафтогаз Трейдинг" (далі - позивач за зустрічним позовом) надійшла зустрічна позовна заява до АТ "ДТЕК Дніпроенерго" (далі - відповідач за зустрічним позовом) про визнання на підставі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог частково припиненим грошове зобов'язання АТ "ДТЕК Дніпроенерго" на суму 82287972,82 грн за договором постачання природного газу від 10.03.2022 №ТЕС-ЗЕЗ та припиненим грошове зобов'язання ТОВ "ГК" Нафтогаз Трейдинг" на суму 82287972,82 грн за договором постачання природного газу від 20.01.2023 №1/2023-ТЕС-ДЕК.
У зустрічній позовній заяві заявлено клопотання про поновлення процесуального строку для подання зустрічної позовної заяви посилаючись на те, що позивач лише у відповіді на відзив заперечив проти дійсності одностороннього правочину у вигляді заяви про часткове зарахування грошового зобов'язання №125/3/2-7438 на суму 82287972,82 грн, а тому позивач за зустрічним позовом був позбавлений можливості подати зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2024 відмовлено ТОВ "ГК" Нафтогаз Трейдинг" у поновленні строку для пред'явлення зустрічного позову у справі №910/8362/24.
Зустрічну позовну заяву ТОВ "ГК" Нафтогаз Трейдинг" до АТ "ДТЕК Дніпроенерго" про визнання на підставі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог частково припиненим грошове зобов'язання повернуто.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 призначено підготовче засідання у справі на 19.12.2024.
У судовому засіданні 19.12.2024, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 11.02.2025.
20.12.2024 через відділ діловодства суду надійшла ухвала Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024, згідно якої у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи №910/8362/24, у зв'язку з оскарженням ухвали Господарського суду міста Києва від 03.12.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 зупинено провадження у справі №910/8362/24 до повернення матеріалів даної справи до Господарського суду міста Києва з Північного апеляційного господарського суду.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 апеляційну скаргу ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.12.2024 у справі №910/8362/24 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.12.2024 у справі №910/8362/24 залишено без змін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про роз'яснення постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 у справі №910/8362/24 відмовлено.
21.03.2025 до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла заява про поновлення провадження у справі у зв'язку з відсутністю підстав для зупинення провадження у справі № 910/8362/24.
За супровідним листом Північного апеляційного господарського суду №910/8362/24/09.1-04.1/1714/25 від 27.03.2025 матеріали справи повернуті до Господарського суду міста Києва та передані на сектор судді з відділу автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярія) 31.03.2025 року.
З огляду на те, що обставини, які викликали зупинення провадження у справі №910/8362/24 усунуті, судом 24.04.2025 була постановлена ухвала про поновлення провадження у справі №910/8362/24 та призначено судове засідання.
У судовому засіданні 22.07.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та роз'яснив сторонам, що скорочене судове рішення буде проголошено 26.08.2025.
У судовому засіданні 26.08.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
20.01.2023 року між ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг", як постачальником, та AT "ДТЕК Дніпроенерго", відокремлений підрозділ "Криворізька теплова електрична станція" AT "ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО", як споживачем, був укладений договір №1/2023-ТЕС-ДЕК постачання природного газу.
За цим договором постачальник зобов'язується поставити природний газ (далі - газ) споживачу, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору (пункт 1.1 договору №1/2023-ТЕС-ДЕК постачання природного газу).
Сторони визначили, що договірний обсяг (обсяг замовленої потужності та плановий обсяг природного газу), що передається в період постачання з дати укладання договору до 31.01.2023 встановлюється на підставі наказу Міністерства енергетики України №445 від 30.12.2022, складає 22,9 млн. куб. м газу (пункт 2.1 договору №1/2023-ТЕС-ДЕК постачання природного газу)
Пунктом 2.2 договору №1/2023-ТЕС-ДЕК постачання природного газу передбачено, що постачальник передає споживачу природний газ у загальному потоці газу. Передача природного газу від постачальника до споживача оформлюється Комерційним актом приймання-передачі природного газу відповідно до вимог Кодексу ГТС та цього договору.
Оплата за газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами на банківський рахунок постачальника шляхом 100% оплати договірної вартості газу за період постачання наступним чином: 33% від Розрахункової Договірної Вартості оплачується Покупцем до 10 числа періоду постачання включно; 33% від Розрахункової Договірної Вартості оплачується Покупцем до 20 числа періоду постачання включно; 34% від Розрахункової Договірної Вартості оплачується Покупцем до 28 числа періоду постачання включно.
Остаточний розрахунок за фактично переданий у періоді постачання природний газ з урахуванням цього договору, здійснюється споживачем на підставі відповідних комерційних актів не пізніше 10 числа місяця (включно), наступного за періодом постачання. В платіжних дорученнях споживач має обов'язково вказувати призначення платежу, номер та дату договору (пункт 4.2 договору №1/2023-ТЕС-ДЕК постачання природного газу).
Згідно з пунктом 4.4 договору №1/2023-ТЕС-ДЕК постачання природного газу у випадку переплати за переданий протягом відповідного періоду постачання природний газ, сума переплати автоматично зараховується постачальником в рахунок оплати за наступний період постачання або повертається споживачу на його письмову вимогу, за умови відсутності заборгованості споживача та після підписання сторонами відповідного акту звіряння, протягом 5-ти (п'яти) робочих днів.
Даний договір укладений сторонами з відкладальною умовою відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України та набуває чинності з дати укладання споживачем, відповідно до п. 3.4.10 та п. 3.4.11 даного договору, договору про договірне списання з поточних рахунків споживача (зокрема з поточних рахунків із спеціальним режимом використання), призначених для зарахування всіх коштів від ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго", і діє в частині поставки газу до 31.01.2023, а в частині розрахунків за газ - до повного їх виконання (пункт 8.1 договору).
Листом від 27.03.2023 №01/131 AT "ДТЕК Дніпроенерго" у зв'язку з закінченням строку дії вказаного вище договору, враховуючи зменшення договірного обсягу природного газу, просило ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" протягом 5 робочих днів з дати отримання цієї вимоги повернути позивачу переплачені грошові кошти у сумі 82 287 972,82 грн.
04.04.2023 відповідач скерував AT "ДТЕК Дніпроенерго" заяву №125/6/2-3295 про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої повідомив про: 1) припинення грошового зобов'язання AT "ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО" на суму 4 644 451,04 грн за договором від 16.03.2022 №ТЕС-ДЕК; 2) часткове припинення грошового зобов'язання АТ "ДТЕК Дніпроенерго" на суму 77 643 521,78 грн за договором від 10.03.2022 №ТЕС-ЗЕЗ; 3) припинення грошового зобов'язання ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" на суму 82 287 972,82 грн, яке виникло як переплата за поставлений природний газ за договором від 20.01.2023 №1/2023-ТЕС-ДЕК. Товариство повідомило, що залишок заборгованості AT "ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО" перед ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" за договором від 10.03.2023 №ТЕС-ЗЕЗ складає 290 572 757,79 грн. Обов'язок повернути позивачу переплату за договором від 20.01.2023 №1/2023-ТЕС-ДЕК відсутній.
АТ "ДТЕК Дніпроенерго" 10.04.2023 направило на адресу ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" заперечення щодо одностороннього зарахування вимог, в яких не погодилося з припиненням взаємних зобов'язань шляхом їх взаємозаліку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2023 у справі № 910/6250/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024, односторонній правочин ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" про зарахування зустрічних однорідних вимог від 04.04.2023 № 125/6/2-3295 визнано недійсним. Постановою Верховного Суду від 06.08.2024 у справі № 910/6250/23 рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 у справі № 910/6250/23 залишено без змін.
За твердженнями позивача, з огляду на вказане вище, у ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" залишився обов'язок щодо повернення 82 287 972,82 грн переплати за договором №1/2023-ТЕС-ДЕК постачання природного газу від 20.01.2023.
14.06.2024 на електронну адресу ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" позивачем скеровано повторну вимогу про повернення 82 287 972,82 грн переплати за договором №1/2023-ТЕС-ДЕК постачання природного газу від 20.01.2023.
Оскільки вимоги позивача залишенні ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" без виконання, АТ "ДТЕК Дніпроенерго" також у межах даного позову просить суд стягнути з відповідача 3 333 464,55 грн інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 3 073 944,56 грн, розрахованих за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 05.04.2023 по 02.07.2024.
У той же час, після звернення із даним позовом до суду ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", керуючись статтею 601 Цивільного кодексу України, направило АТ "ДТЕК Дніпроенерго" нову заяву №125/3/2-7438 від 20.08.2024, в якій вказало про часткове припинення грошового зобов'язання АТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» на суму 82 287 972,82 грн за договором постачання природного газу від 10.03.2022 та про припинення грошового зобов'язання ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на суму 82 287 972,82 грн, яке виникло як переплата за поставлений газ за договором постачання природного газу від 20.01.2023 №1/2023-ТЕС-ДЕК.
05.09.2024 позивачем на електронну адресу відповідача направлено лист заперечення АТ "ДТЕК Дніпроенерго" щодо припинення зустрічних вимог між сторонами.
При цьому, керуючись приписами частини 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, позивач просив суд визнати недійсним односторонній правочин у вигляді заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про зарахування зустрічних однорідних вимог №125/3/2-7438 від 20.08.2024, оскільки, за твердженнями позивача, зобов'язання не могли бути припинені шляхом заліку зустрічних однорідних вимог так як у АТ "ДТЕК Дніпроенерго" відсутнє грошове зобов'язання перед ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на суму 368 216 279,57 грн, яке виникло за договором постачання природного газу № ТЕС-ЗЕЗ від 10.03.2022, як борг за поставлений природний газ.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.
Тобто, з комплексного аналізу положень частини 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що вимога про визнання недійсним повністю чи у певній частині пов'язаного з предметом спору правочину який суперечить закону є за своєю природою вимогою, що з незалежних від позивача причин не могла бути включена до позовної заяви.
Розгляд вимог, заявлених в порядку частини 3 статті 237 ГПК України має на меті призвести до повного захисту прав позивача, який не буде змушений ініціювати новий судовий процес з метою одержати судове рішення. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 914/825/19, від 14.12.2022 у справі №910/16463/21.
Як встановлено судом, спірна заява відповідача №125/3/2-7438, в якій вказано про часткове припинення грошового зобов'язання АТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» на суму 82 287 972,82 грн датована та скерована позивачу 21.08.2024, у той час, як із позовом АТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» звернулось до суду 03.07.2024 шляхом формування в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд". Отже очевидним є факт неможливості включити вимогу про визнання вказаної заяви недійсною, як односторонній правочин, до позовної заяви АТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО», а тому позивач передав таку вимогу на розгляд суду до закінчення підготовчого провадження, зазначивши про неї у відповіді на відзив.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Отже, заява сторони договору може вважатися одностороннім правочином, у випадку, якщо воно породжує, змінює чи припиняє права та обов'язки обох сторін договору.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Разом з тим, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 911/2768/20, від 30.06.2021 у справі № 910/3140/19.
У той же час, недодержання особою при вчиненні правочину (в т.ч. одностороннього) наведених вимог є правовою підставою для визнання його недійсним в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України в судовому порядку.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Згідно з частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні положення закріплені також у статті 601 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Відповідно до частини 5 статті 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Отже, виходячи із положень статей 202 та 601 ЦК України, спірні заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, надіслані відповідачем позивачу, за своєю правовою природою є односторонніми правочинами, направленими на припинення взаємних грошових зобов'язань сторін у справі.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України): бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Такий правовий висновок, зокрема, сформовано в пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16.
Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.
Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема, статтею 203 Господарського кодексу України, статтею 601 Цивільного кодексу України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18.
У постановах від 28.02.2018 у справі №910/4312/17, від 04.07.2018 у справі №910/16430/16, від 05.07.2018 у справі №914/3013/16, від 19.07.2018 у справі №910/14503/16, від 26.09.2018 у справі №910/20105/17, від 04.04.2019 у справі №918/329/18 Верховний Суд зазначає, що зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявила одна зі сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень статті 601 ЦК України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною. Якщо інша сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 уточнив висновки Верховного Суду щодо застосування норм права (статей 601, 602 Цивільного кодексу України).
Так, Верховний Суд у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 вказав, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.
За дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.
Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.
У пункті 8.3 постанови Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №910/4503/20 зазначено, що для правильного вирішення спору зі справи судам необхідно як встановити факт наявності між сторонами спору щодо вимог, які були погашені (припинені) оскаржуваним зарахуванням, так і перевірити, чи існувала зарахована заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено стороною при зарахуванні.
Згідно змісту оспорюваного правочину відповідач повідомив АТ "ДТЕК Дніпроенерго" про часткове припинення грошового зобов'язання АТ "ДТЕК Дніпроенерго" на суму 82287972,82 грн за договором постачання природного газу від 10.03.2022 та про припинення грошового зобов'язання ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на суму 82 287 972,82 грн, яке виникло як переплата за поставлений газ за договором постачання природного газу №1/2023-ТЕС-ДЕК від 20.01.2023. Також ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" повідомив позивача про те, що заборгованість АТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» перед відповідачем за договором постачання природного газу № ТЕС-ЗЕЗ від 10.03.2022 складає 285 928 306,75 грн.
Водночас судом встановлено, що у провадженні Господарського суду Запорізької області перебувала справа № 908/779/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до АТ "ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО" про стягнення заборгованості у розмірі 413531855,69 грн з яких 368216279,57 грн основний борг, 7408634,97 грн три проценти річних, 37906941,15 грн інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.09.2023 у справі №908/780/23 задоволено первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг до Акціонерного товариства ДТЕК Дніпроенерго про стягнення 413 531 855,69 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства ДТЕК Дніпроенерго на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг" 368 216 279,57 грн. основного боргу, 7 408 634,97 грн. 3% річних, 37 906 941,15 грн. інфляційних втрат та 939 400,00 грн. витрат на оплату судового збору. Відмовлено в задоволенні зустрічного позову Акціонерного товариства ДТЕК Дніпроенерго до Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг про стягнення 199 639 146,66 грн.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2024 у справі №908/780/23 рішення Господарського суду Запорізької області від 26.09.2023 у справі №908/780/23 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг до Акціонерного товариства ДТЕК Дніпроенерго про стягнення 413 531 855,69 грн. відмовлено та у задоволенні зустрічного позову Акціонерного товариства ДТЕК Дніпроенерго до Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг про стягнення 199 639 146,66 грн відмовлено.
За приписами статті 284 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Наведене свідчить, що станом на момент вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" оспорюваного одностороннього правочину, вимоги відповідача до АТ "ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО" вже були предметом спору у межах справи № 908/780/23. Такі вимоги не тільки не визнавались АТ "ДТЕК Дніпроенерго", про що вказано у судових рішеннях у справі № 908/780/23, а й судом постановлено рішення про відмову в стягненні спірної заборгованості.
Враховуючи встановлені вище обставини, оцінюючи наявні у матеріалах справи докази, перевіривши доводи позивача про наявність підстав для визнання одностороннього правочину недійсними, з огляду на наявність спору між сторонами щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань з оплати, суд дійшов висновку, що позивач належним чином довів обставини недійсності вчиненого відповідачем одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог та невідповідність його приписам статті 601 Цивільного кодексу України, статті 203 Господарського кодексу України. Аналогічні правові висновки щодо наявності підстав для визнання одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог з підстав відсутності безспірності вимог було підтримано Верховним Судом у постанові від 30.11.2021 у справі № 910/4503/20.
Відтак, встановивши наявність підстав визнання недійсним одностороннього правочину у вигляді заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про зарахування зустрічних однорідних вимог №125/3/2-7438 від 20.08.2024, суд дійшов висновку про помилковість тверджень відповідача про припинення його зобов'язання перед АТ "ДТЕК Дніпроенерго" на суму 82 287 972,82 грн, яке виникло як переплата за поставлений газ за договором постачання природного газу №1/2023-ТЕС-ДЕК від 20.01.2023.
Згідно з частиною 1 статті 174 Господарського кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Наведеними вище нормами господарського законодавства врегульовано правові підстави виникнення господарських зобов'язань, до яких, зокрема, належить господарський договір.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, що укладений між сторонами договір №1/2023-ТЕС-ДЕК постачання природного газу за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписи вказаної статті кореспондуються із нормами статті 712 Цивільного кодексу України. Частиною 2 якої передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 663 Цивільного кодексу України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Крім того, умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Умовами пункту 4.4 договору №1/2023-ТЕС-ДЕК сторони погодили можливість повернення переплати за не переданий протягом відповідного періоду постачання природний газ споживачу на його письмову вимогу, за умови відсутності заборгованості споживача та після підписання сторонами відповідного акту звіряння, протягом 5-ти (п'яти) робочих днів.
Тобто обов'язок з повернення переплати у відповідача, згідно з умовами укладеного договору, виникає після підписання акту звіряння, за наявності вимоги не пізніше 5-го робочого дня за днем її надсилання.
Позивачем до матеріалів справи був долучений Акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2023-15.03.2023 по договору №1/2023-ТЕС-ДЕК від 20.01.2023, підписаний електронними цифровими підписами та скріплений печатками обох сторін.
Згідно з вимогами чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства, зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.
Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звірки, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов'язків. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.
Із наданого акту звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2023-15.03.2023 по договору №1/2023-ТЕС-ДЕК від 20.01.2023, вбачається, що ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" засвідчує факт наявності у нього зобов'язання зі сплати грошових коштів у розмірі 82 287 972,82 грн.
З представлених суду документів вбачається, що 27.03.2023 позивачем на електронну адресу відповідача ntg@naftogaztranding.com.ua та disp@naftogaztranding.com.ua була скерована вимога щодо повернення переплати за природний газ.
ЛИСТ.999.pdf.p7s, який був вкладенням до електронного листа, це електронний файл, у форматі «p7s» електронного документообігу, в якому міститься вимога АТ "ДТЕК Дніпроенерго" №01/131 від 27.03.2023 щодо повернення переплати за природний газ, який підписаний за допомогою електронно-цифрового підпису, роздруківка про вчинення якого наявна в матеріалах справи.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Дотримуючись наведених приписів процесуального та матеріального права, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем факту недотримання АТ "ДТЕК Дніпроенерго" обов'язку щодо скерування вимоги про повернення переплати, а також не надано жодного доказу на спростування факту отримання вказаної вимоги від 27.03.2023.
Водночас Верховний Суд неодноразово вказував на те, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за статтею 7 Цивільного кодексу України.
Роздруківки знімків екранів комп'ютера є паперовою копією електронного доказу. Звідси вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом. При цьому, осіб відправника та отримувача, час відправлення відповідних повідомлень можна ідентифікувати за даними, наведеними в таких документах (адреси електронної пошти, власні імена, інші відомості, наведені у роздруківках).
Лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.12.2023 у справі № 910/3263/23.
З наведеного слідує, що строк виконання відповідачем обов'язку з повернення суми переплати є таким, що настав 04.04.2024, з урахуванням пункту 4.4 договору №1/2023-ТЕС-ДЕК та приписів статті 252-254 Цивільного кодексу України.
Оскільки вищезазначена сума переплати в розмірі 82 287 972,82 грн підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, відповідачем не спростована і на момент прийняття рішення ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" не надало документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги АТ "ДТЕК Дніпроенерго" про стягнення з відповідача 82 287 972,82 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім суми переплати АТ "ДТЕК Дніпроенерго" розраховано та заявлено до стягнення з відповідача три проценти річних в розмірі 3 073 944,56 грн та 3 333 464,55 грн інфляційних втрат за період з 05.04.2024 по 02.07.2024, як наслідок прострочення виконання зобов'язання з повернення переплати за договором.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 Цивільного кодексу України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
За умовами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та процентів річних за відповідний період, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають стягненню три проценти річних у розмірі 3 073 944,56 грн та 3 333 464,55 грн інфляційних втрат.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позову.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
При цьому, за приписами частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регламентуються Законом України "Про судовий збір".
Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідну заяву або скаргу було подано до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тобто позовна вимога Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" про визнання недійсним одностороннього правочину у вигляді заяви, заявлена в порядку частини 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, за своїм змістом є вимогою немайнового характеру.
Оскільки за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру, як то передбачено приписами частини 1 статті 6 Закону України "Про судовий збір", суд дійшов висновку про стягнення з позивача в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 126, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати недійсним односторонній правочин у вигляді заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про зарахування зустрічних однорідних вимог №125/3/2-7438 від 20.08.2024.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; ідентифікаційний код 42399676) на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" (69006, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Фанатська, буд. 20; ідентифікаційний код 00130872) основний борг у розмірі 82287972 (вісімдесят два мільйона двісті вісімдесят сім тисяч дев'ятсот сімдесят дві) грн 82 коп., 3 % річних у розмірі 3073944 (три мільйона сімдесят три тисячі дев'ятсот сорок чотири) грн 56 коп., інфляційні втрати у розмірі 3333464 (три мільйона триста тридцять три тисячі чотириста шістдесят чотири) грн 55 коп. та судовий збір у розмірі 850262 (вісімсот п'ятдесят тисяч двісті шістдесят дві) грн 40 коп.
4. Стягнути з Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" (69006, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Фанатська, буд. 20; ідентифікаційний код 00130872) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
5. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 06.01.2026.
СуддяТ.В. Васильченко