06 січня 2026 року м. Чернівці
Колегія суддів Чернівецького апеляційного суду у складі:
Головуючого ОСОБА_1
Суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
за участю учасників судового провадження:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинувачених ОСОБА_6
ОСОБА_7
захисників ОСОБА_8
ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12024260000001102 від 01.09.2024 за апеляційною скаргою прокурора Чернівецької обласної прокуратури ОСОБА_5 на вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 червня 2025 року за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернівці, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України раніше не судимого, офіційно не працевлаштованого, одруженого; з середньою освітою
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Івано-Франківськ, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст.89 КК України раніше не судимого, працював водієм таксі, неодруженого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, -
Короткий зміст оскарженого судового рішення та обставини, встановлені судом першої інстанції.
Вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 червня 2025 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.190 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
ЄУНСС №718/263/25 Головуючий в І інстанції: ОСОБА_10
Провадження №11-кп/822/22/26 Суддя - доповідач: ОСОБА_1
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку в 3 роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_6 у вигляді застави, до набрання вироком законної сили залишено без змін.
Зараховано у строк відбуття покарання перебування ОСОБА_6 під вартою у даному кримінальному провадженні з 06.01.2025 року по 10.01.2025 року.
ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.190 КК України, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку в 3 роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований до ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили змінено на особисте зобов'язання з покладенням на обвинуваченого обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати за викликом до суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
Обвинуваченого ОСОБА_7 звільнено з-під варти в залі суду негайно.
Зараховано у строк відбуття покарання перебування ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під вартою у даному кримінальному провадженні з 24.09.2024 року по 30.07.2025 року.
Стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта при проведенні судової експертизи відео-звукозапису у розмірі по 2785,65 грн. з кожного.
Скасовано арешти майна, накладені ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Чернівці від 26.09.2024.
Вирішено долю застави, внесеної відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м.Чернівці від 06.01.2025.
Вирішено долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Судом першої інстанції визнано доведеним, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, у зв'язку з чим в Україні діють обмеження на виїзд за кордон чоловіків віком від 18 до 60 років, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману, за попередньою змовою між собою під приводом організації незаконного переправлення громадянина України ОСОБА_11 через державний кордон України, реалізували протиправний механізм заволодіння його коштами з метою особистого збагачення.
Так, на початку вересня 2024 року ОСОБА_7 на вул. Садовій в м. Чернівці у автомобілі-таксі «Болт» зустрівся із ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який виявив бажання незаконно перетнути державний кордон України, однак реального наміру виїжджати за кордон не мав. Цю зустріч організував чоловік на ім'я ОСОБА_12 , особу якого орган досудового розслідування не встановив.
У автомобілі-таксі «Болт» ОСОБА_11 поговорив з обвинуваченим ОСОБА_7 з приводу можливого перетину ним державного кордону. ОСОБА_7 оцінив вартість таких послуг у 5000 доларів США.
ОСОБА_11 , усвідомивши незаконність таких дій, у вересні 2024 звернувся у поліцію з відповідною заявою.
10.09.2024 близько 17:15 год. біля готелю «Буковина» в м. Чернівці по вул. Головній, 141, попередньо домовившись, обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зустрілися із ОСОБА_11 та обговорили загальні питання організації перетину кордону, вартість таких послуг, яка зросла до 7000 доларів США, а також те, що перевезення відбудеться лише після передачі всієї суми коштів обвинуваченому ОСОБА_7 .
В подальшому в період з 10 по 23 вересня 2024 року під час телефонних дзвінків обвинувачений ОСОБА_7 та ОСОБА_11 обговорювали умови передачі грошей: ОСОБА_11 хотів гарантій та не бажав передавати кошти до перетину кордону, а ОСОБА_7 говорив, що перетин стане можливим лише, коли кошти («посилка») будуть у нього.
23.09.2024 обвинувачений ОСОБА_7 та свідок ОСОБА_11 узгодили дату виїзду - вечір 23.09.2024.
ОСОБА_7 повідомив про необхідність прибуття близько 21:00 год. на автостанцію, що по вул. Галицький Шлях в м. Чернівці.
Після чого ОСОБА_7 , керуючи транспортним засобом марки «RENAULT LOGAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , забрав ОСОБА_11 з автостанції по вул. Галицький Шлях в м. Чернівці та попрямував в бік с. Мамаївці Чернівецького району Чернівецької області.
В цей час на них біля готелю «Колвік» в с. Мамаївці Чернівецького району Чернівецької області очікував ОСОБА_13 , якому 23.09.2024 зателефонував з невідомого номера ОСОБА_14 та запропонував за винагороду у 3 000 грн. забрати людину з с. Мамаївці та відвезти в с. Драчинці на місце, відповідно до даних геолокації, які він прислав, - це був центр с. Драчинці. ОСОБА_13 , приїхавши до готелю «Колвік», заїхав у провулок і став чекати на клієнта.
Приблизно о 22:10 год. ОСОБА_7 довіз ОСОБА_11 в с. Мамаївці Чернівецького району Чернівецької області до готелю «Колвік», що по вул. Шевченка, 199, до іншого транспортного засобу під керуванням ОСОБА_13 , який мав перевезти ОСОБА_11 до центру с. Драчинці Чернівецького району Чернівецької області.
Біля готелю «Колвік» ОСОБА_11 передав обвинуваченому ОСОБА_7 грошові кошти в розмірі 7 000 доларів США в якості винагороди за надані послуги, які поклав у речовий ящик автомобіля, після чого останній був затриманий поліцейськими, так і не отримавши можливості реально здійснити хоча б первісне розпорядження такими коштами. ОСОБА_6 був затриманий 06.01.2025 в приміщенні Шевченківського районного суду м. Чернівці.
Такими діями ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК України, - закінчений замах на шахрайство, тобто заволодіння чужими коштами шляхом обману, вчинене в умовах воєнного стану, що завдало значної шкоди потерпілому.
ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК України, - закінчений замах на шахрайство, тобто заволодіння чужими коштами шляхом обману, вчинене в умовах воєнного стану, що завдало значної шкоди потерпілому.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи апелянта.
На вказаний вирок прокурор Чернівецької обласної прокуратури ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок та ухвалити новий вирок, яким:
- ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України та призначити покарання у виді 7 років позбавлення волі із забороною займатися діяльністю, пов'язаною із організацією логістики перевезення громадян через державний кордон України та з конфіскацією усього майна, окрім житла. Застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою та зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 23.09.2024 по 30.06.2025;
- ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України та призначити покарання у виді 8 років позбавлення волі із забороною займатися діяльністю, пов'язаною із організацією логістики перевезення громадян через державний кордон України та з конфіскацією усього майна, окрім житла. Застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою та зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 06.01.2025 по 09.01.2025;
Також просить дослідити письмові докази, досліджені районним судом та викликати в судове засідання свідків і допитати їх.
Прокурор вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та дослідженим доказам, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд дійшов неправильного висновку про зміну правової кваліфікації з ч.3 ст.332 КК України на ч.2 ст.15 ч.3 ст.190 КК України, оскільки з досліджених доказів та показань свідків достеменно доведено, що обвинувачені отримували грошові кошти від ОСОБА_11 саме для організації незаконного перетину державного кордону та вони вчинили активні цілеспрямовані дії для виконання обіцяного незаконного зобов'язання.
Вказує, що обвинувачені своїми діями щодо надання порад про порядок перетину державного кордону, вказівками щодо подальших дій, надання засобів, зокрема, транспортних послуг по доставці свідка ОСОБА_11 , проявили реальний намір щодо організації незаконного перетину державного кордону, що в свою чергу виключає наявність в їх діях шахрайства та свідчить про вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України.
Зазначає, що вина за ч.3 ст.332 КК України доводиться також протоколами за результатами проведення НСРД, на яких зафіксовані зустрічі обвинувачених з ОСОБА_11 , в ході яких ОСОБА_6 повідомляв всі деталі маршруту, проводив інструктаж.
Також з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачені вказали свідку ділянку, де він мав перетнути кордон, які засоби для цього потрібно, конкретний час і коли це мало відбутися, та суму коштів, яка необхідна за ці послуги.
Зазначає, що ОСОБА_6 постійно надавав вказівку ОСОБА_7 , в який конкретний час потрібно доставити ОСОБА_11 до готелю «Колвік» та який автомобіль його буде чекати для подальшого руху в бік кордону та в процесі поїздки ОСОБА_7 , на виконання вказівок ОСОБА_6 постійно змінював напрямки руху транспортного засобу, щоб не бути викритими правоохоронними органами.
Також апелянт вважає, що покарання, призначені обвинуваченим є явно несправедливими через м'якість та суд необґрунтовано застосував положення ст.75 КК України, безпідставно зіслався на обставину, що пом'якшує покарання.
Вказує, що обвинувачені жодним чином не сприяли розкриттю вчиненого ними кримінального правопорушення, оскільки факт злочину було виявлено та отримано всі докази під час проведення слідчих дій.
Зазначає, що суд не врахував суспільну небезпеку кримінального правопорушення, яке вчинено за попередньою змовою групою осіб, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності з корисливих мотивів щодо незаконного переправлення через державний кордон громадян України під час дії воєнного стану, з метою сприяння особі в ухиленні від мобілізації.
Також захисники ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 подали заперечення на апеляційну скаргу прокурора, в яких вони не погоджуються з доводами апеляційної скарги та просять вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Прокурор підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Обвинувачені та захисники заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просили залишити без змін вирок районного суду.
Мотиви суду та обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, позиції учасників апеляційного провадження, дослідивши письмові докази та допитавши свідків в порядку та обсязі, узгодженому зі сторонами провадження, заслухавши учасників апеляційного провадження в судових дебатах, надавши обвинуваченим останнє слово, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.
Умотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Кваліфікуючи дії ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч.2 ст.15, ч.3 ст.190 КПК України, суд першої інстанції виходив з того, що досліджені докази вказують на наявність у їхніх діях конкретизованого, простого, визначеного умислу, спрямованого на досягнення мети заволодіння грошовими коштами ОСОБА_11 , а не порушення порядку перетинання державного кордону України.
На думку суду, органом досудового розслідування не доведено існування розробленого механізму незаконного перетину державного кордону України, зокрема - конкретного маршруту руху від с.Драчинці до кордону, планів та деталей реалізації доставки свідка ОСОБА_11 до кордону, вказівок на місце і спосіб перетину кордону свідком.
Проте, колегія суддів дійшла переконання, що суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи, надав зібраним у провадженні доказам в їх сукупності неправильну юридичну оцінку, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, що є підставою для скасування оскаржуваного вироку.
За клопотанням прокурора та за погодженням з учасниками апеляційного провадження, апеляційним судом, у відповідності до положень ч.3 ст.404 КПК України, повторно допитано обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , досліджено письмові докази та висновок експерта у кримінальному провадженні.
Обвинувачений ОСОБА_6 , допитаний апеляційним судом, свою вину за ч.3 ст.332 КК не визнав, однак повністю визнав вину за ч.2 ст.15 ч.3 ст.190 КК України. Надав показання, що у вересні 2024 року до нього зателефонував обвинувачений ОСОБА_7 , з яким він був знайомий на той момент декілька місяців. ОСОБА_7 запропонував заробити та «підіграти» йому, щоб заволодіти коштами ОСОБА_11 , який звернувся з проханням переправити його через державний кордон. Умислу на переправлення ОСОБА_11 через кордон обвинувачений не мав, оскільки не мав такої можливості, не мав і зв'язків з особами, що цим займаються. Погодився підіграти ОСОБА_7 у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем. Назвав ОСОБА_11 суму 7 000 доларів США, оскільки чув чутки по місту, що переправляють через кордон приблизно за такі суми. Якою частиною цієї суми мав заволодіти, пояснити не міг, вказав, що це питання не обговорювалось.
На запитання прокурора щодо зафіксованої в протоколі НСРД розмови з ОСОБА_7 про необхідність «бронювання місця» для ОСОБА_11 і внесення останнім за це коштів, пояснив, що говорив це, бо думав, що поруч був ОСОБА_11 і чув розмову.
На уточнююче запитання, чому 23 вересня 2024 року телефонував ОСОБА_7 більше 15-ти разів, поки той віз ОСОБА_11 , відповіді не надав, вказав, що не пам'ятає.
Обвинувачений ОСОБА_7 під час допиту в апеляційному суді надав показання, що на момент вчинення злочину був знайомий з ОСОБА_6 декілька місяців. На початку вересня 2024 року він був у м.Чернівці на вул.Садовій у своєму автомобілі, чекав пасажирів таксі. До нього раптово звернувся незнайомий йому на той момент ОСОБА_11 з проханням допомогти незаконно перетнути державний кордон. В цей момент у ОСОБА_7 виник умисел на заволодіння коштами ОСОБА_11 шляхом обману, і він зателефонував ОСОБА_6 і попросив підіграти. Чому зателефонував саме до нього - не знає, ОСОБА_6 спав йому на думку як особа, схильна до протиправної діяльності.
Усе, що ОСОБА_7 говорив ОСОБА_11 щодо порядку перетину, суми, дати і часу, інших співучасників - вигадки, щоб ввести заявника в оману та заволодіти його коштами.
Ввечері 23 вересня 2024 року ОСОБА_7 забрав ОСОБА_11 та на своєму автомобілі поїхав до с.Мамаївці до готелю «Колвік». Їхав близько двох годин, постійно змінював напрямок руху задля того, щоб ввести в оману ОСОБА_11 . На запитання, чому спілкувався з ОСОБА_6 по телефону близько 15 разів під час цієї поїздки і уточнював деталі руху, відповісти не зміг. В кінці поїздки ОСОБА_11 кинув в бардачок автомобіля гроші, ОСОБА_7 не дивився, яка сума, бо його це не цікавило.
Щодо діалогу з ОСОБА_6 про необхідність «бронювання місця» для переправлення ОСОБА_11 і внесення останнім за це коштів в сумі 300 доларів США, обвинувачений пояснив, що ця розмова могла бути збігом і не стосуватися обставин кримінального провадження.
Вказав, що не знайомий зі свідком ОСОБА_13 та не знав, що ОСОБА_11 мав пересідати в його автомобіль біля готелю «Колвік», не зміг пояснити, хто надав свідку вказівку їхати на зазначене місце, вважає це також збігом обставин.
Свідок ОСОБА_11 , попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та приведений до присяги, надав апеляційному суду показання, що від знайомого на ім'я ОСОБА_12 дізнався про ОСОБА_7 як про людину, яка займається питаннями, пов'язаними з незаконним перевезенням чоловіків за кордон. У свою чергу ОСОБА_11 , будучи колишнім військовослужбовцем, усвідомлював незаконний характер такої діяльності, а тому звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення та погодився на конфіденційне співробітництво. 10 вересня 2024 року він зустрівся з ОСОБА_7 на вул. Садовій в м.Чернівці, на автовокзалі. ОСОБА_7 приїхав на автомобілі «Рено Логан» з логотипом таксі «Болт». На запитання ОСОБА_11 щодо виїзду за кордон ОСОБА_7 повідомив, що це буде коштувати близько 5 тисяч доларів США, але вказав, що ще уточнить у свого знайомого ОСОБА_15 ( ОСОБА_6 ), який цим займається. Через деякий час ОСОБА_11 зустрівся з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в м.Чернівці біля готелю «Буковина», де ОСОБА_6 повідомив свідку про деталі незаконного перетину, озвучивши вартість - 7 тисяч доларів США, при цьому запевняв що не вперше займається незаконним перевезенням чоловіків за кордон, гарантував 100% перетин без перешкод. ОСОБА_6 сказав свідку у подальшому підтримувати зв'язок з ОСОБА_7 та узгоджувати з ним деталі щодо передання коштів. Ввечері 23 вересня 2025 року ОСОБА_11 зустрівся з ОСОБА_7 , сів до нього в автомобіль «Рено Логан», та вони направились в сторону м.Кіцмань. У подальшому ОСОБА_11 мав пересісти в наступний автомобіль, який мав його везти до кордону для перетину. Кордон мав перетинати поза межами пунктів пропуску, але про точне місце йому не повідомляли, лише мали безпосередньо його туди доставити. Біля ресторану «Колвік» ОСОБА_11 залишив у бардачку автомобіля ОСОБА_7 імітаційні грошові кошти і мав пересісти в інший автомобіль, однак їх було затримано.
Свідок ОСОБА_13 , допитаний апеляційним судом, попереджений про кримінальну відповідальність, під присягою надав показання, що 23 вересня 2024 року до нього зателефонував знайомий на ім'я ОСОБА_16 , запропонувавши за 3000 грн відвезти чоловіка з с.Мамаївці (біля готелю «Колвік») до с.Драчинці на місце згідно даних геолокації, які він йому надіслав. Відстань між цими двома місцями становить близько 15-20 км, і сума 3000 грн за таке перевезення є дуже великою. Свідок ОСОБА_13 достеменно розумів, що буде перевозити чоловіка для незаконного перетину кордону, оскільки вже таким займався, перевозив чоловіків до с.Банилів-Підгірний за значну грошову винагороду. З ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не спілкувався щодо поїздки, а вся комунікація велась через ОСОБА_17 . Того дня він приїхав на обумовлене місце, телефонував до ОСОБА_18 , однак той не відповідав. ОСОБА_13 чекав близько півтори години, після чого побачив, як приїхав автомобіль-таксі «Болт», потім поліцейський автомобіль і відбулось затримання.
Відповідно до заяви про конфіденційне співробітництво від 02 вересня 2024 року, ОСОБА_11 надав письмову добровільну згоду на залучення його до проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні №12024260000001102, а саме - проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, аудіо-відеоконтролю та інших НСРД, що полягають у документуванні злочинних дій, пов'язаних із організацією та незаконним переправленням осіб через державний кордон України (т.1 а.п.33).
Згідно протоколу про виготовлення несправжніх (імітаційних) засобів для проведення негласної слідчої дії - контроль за вчиненням злочину від 23 вересня 2024 року, старшим оперуповноваженим УСР в Чернівецькій області ОСОБА_19 було виготовлено 70 несправжніх (імітаційних) засобів у вигляді купюри номіналом 100 доларів США з відповідними серійними номерами (т.1 а.п.44-45).
З протоколу огляду особи (учасника) та інших речей і документів до початку проведення спеціального слідчого експерименту від 23 вересня 2024 року, встановлено, що було проведено огляд ОСОБА_11 та у подальшому вручено йому несправжні (імітаційні) засоби для проведення НСРД (т.1 а.п.49-69).
Згідно з протоколом про результати проведення контролю за вчиненням злочину у вигляді спеціального слідчого експерименту від 24 вересня 2025 року (т.1), 17 вересня 2024 року о 12 год 43 хв в м.Чернівці по вул.Садова біля автовокзалу за попередньою домовленістю відбулася зустріч ОСОБА_11 та ОСОБА_7 . На вказану зустріч ОСОБА_7 прибув на автомобілі марки «Рено Логан» д.н.з. НОМЕР_1 . Під час зустрічі в салоні даного автомобіля між ними було обговорено день виїзду ОСОБА_11 та умови передачі коштів ОСОБА_7
23 вересня 2024 року о 16 год 53 хв за допомогою месенджеру «Телеграм» до ОСОБА_11 зателефонував ОСОБА_7 та повідомив, що ОСОБА_11 повинен бути готовий до виїзду для перетину державного кордону та повинен чекати ОСОБА_7 на автовокзалі в м.Чернівці по вул.Садова.
Цього ж дня о 20 год 51 хв ОСОБА_11 під візуальним спостереженням працівників поліції прибув на автовокзал по вул.Садова в м.Чернівці та зателефонував до ОСОБА_7 , останній на телефонний дзвінок не відповів, натомість за допомогою месенджеру «Телеграм» надіслав повідомлення, що на сьогодні виїзд відміняється. У свою чергу ОСОБА_11 надіслав повідомлення ОСОБА_7 , коли йому чекати наступного виїзду, на що останній зателефонував та повідомив, щоб ОСОБА_11 під'їхав до зупинки «Дріжджзавод», де він його буде чекати.
О 21 год 34 хв ОСОБА_11 під візуальним спостереженням працівників поліції прибув на зупинку «Дріжджзавод», яка розташована в м.Чернівці по вул.Хотинська, 7, де його вже чекав ОСОБА_7 , який знаходився за кермом автомобіля марки «Рено Логан» д.н.з. НОМЕР_1 . Сівши в салон вказаного автомобіля, ОСОБА_11 та ОСОБА_7 направилися в напрямку с.Лужани Чернівецького району Чернівецької області.
Під час руху ОСОБА_7 декілька разів розмовляв по телефону з ОСОБА_6 , домовляючись про місце зустрічі, де він мав пересадити ОСОБА_11 в інший автомобіль, який в подальшому повезе ОСОБА_11 до місця перетину кордону.
Доїхавши до с.Лужани, ОСОБА_7 розвернув керований ним автомобіль та направився в с.Мамаївці, де зупинився біля готелю «Колвік», який розташований по вул.Шевченка, 199.
О 22 год 08 хв до місця зупинки автомобіля «Рено Логан», д.н.з. НОМЕР_1 під'їхав автомобіль марки «ВАЗ 2114» д.н.з. НОМЕР_2 , за кермом якого перебував громадянин ОСОБА_13 .
Після зупинки автомобіля марки «ВАЗ 2114» д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_7 наказав ОСОБА_11 передати йому гроші та пересідати у вищевказаний автомобіль, після чого ОСОБА_11 поставив імітаційні засоби у речовий ящик автомобіля «Рено Логан» та вийшов з нього.
Відповідно до протоколів за результатами НС(Р)Д - аудіо-відеоконтролю особи, проведених на підставі відповідних ухвал слідчого судді Чернівецького апеляційного суду, органом досудового розслідування зафіксовані зустрічі ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (т.1 а.п.97-111, а.п.118-132, а.п.150-155, а.п.162-163, а.п.170-171).
Зокрема, 10 вересня 2024 року ОСОБА_11 зустрівся з ОСОБА_7 в м.Чернівці по вул.Садовій, де обвинувачений йому повідомив про вартість незаконного перетину кордону, пояснив, що частину слід заплатити наперед, а решту - після перетину. Пізніше, на автостоянці біля стадіону «Буковина», до них приєднався ОСОБА_6 , який сказав, що вартість перетину кордону складає не 5, а 7 (тисяч доларів США). При цьому, останній повідомив, що гроші ОСОБА_11 має передати ОСОБА_7 , який у свою чергу його відвезе на обумовлене місце, а там інші люди зустрінуть, все покажуть і проведуть. У ході розмови ОСОБА_6 повідомив, що неодноразово займався незаконним перевезенням чоловіків через державний кордон, гарантував безперешкодний виїзд та повернення коштів у разі невдалого перетину кордону.
17, 18, 19, 20, 23 вересня 2024 року зафіксовано розмови ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , у ході яких обвинувачений наголошував на необхідності передачі йому всієї суми коштів і гарантував, що сам відвезе ОСОБА_11 до потрібного місця, де його забере наступний автомобіль та доправить до кордону.
Також зафіксовано телефонну розмову 14 вересня 2024 року між обвинуваченими, в ході якої ОСОБА_6 сказав ОСОБА_7 зв'язатися з ОСОБА_11 , щоб той заплатив наперед «три бумаги» (триста доларів США, як пояснили обвинувачені при допиті), щоб для нього «тримали місце, бо там плануються місця», інакше останній буде чекати ще місяць (т.1 а.п.177).
Крім того, зафіксована розмова 27 вересня 2024 року між ОСОБА_6 та невідомими особами в його транспортному засобі «БМВ» д.н.з. НОМЕР_3 . В ході цієї розмови, що відбулася після викриття ОСОБА_20 , ОСОБА_6 пояснював невстановленій особі, що йому не повідомлено про підозру і за ним не слідкують, розповів, що чекав «таксиста», в якого мав забрати гроші (т.1 а.п.153).
Згідно висновку експерта №СЕ-19/109-25/569-ВЗ від 14.01.2025 експертизи відео- звукозапису , голос та мовлення особи у протоколах про результати проведення НСРД стосовно ОСОБА_7 , належать ОСОБА_6 (т.1 а.п.204-213).
Відповідно до протоколу обшуку від 23 вересня 2024 року, у присутності понятих та із застосуванням аудіо-відео фіксації було проведено обшук транспортного засобу марки «Renult Logan» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_7 , у ході якого виявлено та вилучено грошові кошти у сумі 7000 доларів США та мобільний телефон «Редмі 9А» (т.1 а.п. 236-242), у подальшому було проведено їх огляд (т.1 а.п. 243-277).
Оцінивши кожен з досліджених доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, колегія суддів дійшла наступного.
Кримінальна відповідальність за ч. 3 ст. 332 КК України настає за незаконне переправлення осіб через державний кордон України, зокрема, вчинене організованою групою або з корисливих мотивів.
З об'єктивної сторони це кримінальне правопорушення може проявлятися у чотирьох формах: 1) незаконне переправлення осіб через державний кордон України, 2) організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, 3) керівництво незаконним переправленням осіб через державний кордон України, 4) сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.
Під корисливим мотивом треба розуміти випадки, коли винний, здійснюючи незаконне переправлення через державний кордон України, мав на меті одержати у зв'язку з цим протиправні матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків або досягти іншої матеріальної вигоди.
Щодо кримінальної відповідальності за ст. 190 КК України, то положення закону про кримінальну відповідальність визначають шахрайство як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, де обман і зловживання довірою передбачені у ст. 190 КК України як самостійні (альтернативні) способи вчинення шахрайства.
Обман як спосіб шахрайства полягає в повідомленні неправдивих відомостей (активний обман) або у приховуванні відомостей про обставини, повідомлення яких мало б суттєве значення для рішення про передачу майна або права на майно (пасивний обман). Обманом є введення людини в оману або підтримка вже наявної омани шляхом впливу на її психіку з метою змусити останню виконати певні дії в інтересах того, хто обманює.
У свою чергу обман у намірах полягає у тому, що під час отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання винна особа ще в момент заволодіння цим майном має на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання.
У свою чергу суб'єктивна сторона складу кримінальних правопорушень, передбачених як ч. 3 ст. 332, так і ч. 1 ст. 190 КК України характеризується такими юридичними ознаками, як прямий умисел, корисливі мотив і мета.
Для кваліфікації діяння за елементами складу необхідно встановити відповідність (тотожність, ідентичність) між мотивом і метою, якими фактично керувався або переслідував суб'єкт кримінального правопорушення та законодавчому закріпленні цих ознак у кримінально-правовій нормі.
У такому разі потрібно встановити домінуючий мотив, який і буде покладено в основу кваліфікації кримінального правопорушення.
У випадках, коли винна особа, вчиняючи правопорушення, керувалася мотивом, який є характерний для декількох статей особливої частини КК, то належить з'ясовувати, який із них був домінуючим, і кваліфікувати дії за тією частиною статті КК, якою визначено відповідальність за вчинення правопорушення з такого мотиву.
Обґрунтовуючи необхідність кваліфікації дій обвинувачених ч.3 ст.190 КК України, суд першої інстанції у вироку зазначив, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не обговорювали і не доводили до відома ОСОБА_11 деталей плану перетину кордону, а відтак не мали на меті переправляти його через державний кордон України, а лише заволодіти коштами.
Колегія суддів не погоджується з таким твердженням.
У даному кримінальному провадженні належними та допустимими доказами підтверджено, що на початку вересня 2024 року обвинувачені запропонували ОСОБА_11 свої послуги з незаконного переправлення через державний кордон України, узгодили з ним порядок передачі грошових коштів, час, місце та порядок його перевезення до кордону.
ОСОБА_11 у свою чергу реально сприйняв ці дії як такі, що дають йому можливість незаконно перетнути кордон.
23 вересня 2024 року обвинувачений ОСОБА_7 особисто перевіз ОСОБА_11 до с.Мамаївці, де той мав пересісти в інший організований обвинуваченими та невстановленими особами автомобіль, який би перевіз його далі в напрямку державного кордону. Під час руху автомобіля ОСОБА_7 неодноразово (близько 15 разів) розмовляв по телефону з ОСОБА_20 та уточнював деталі маршруту, змінював напрямок руху свого транспортного засобу.
Свідок ОСОБА_13 - водій автомобіля, в який мав пересісти ОСОБА_11 біля готелю «Колвік», у судому засіданні вказав, що усвідомлював, що мав зустріти і підвезти людину, яка збирається у подальшому незаконно перетнути кордон, оскільки робив це не вперше за значну винагороду.
До того ж, із зафіксованих у протоколах НСРД телефонних розмов між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 колегія суддів установила, що вони обговорювали між собою необхідність сплати коштів ОСОБА_11 для «бронювання місця» для незаконного перетину кордону. ОСОБА_11 не був присутній при цій розмові, що вочевидь свідчить про умисел обвинувачених саме на організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України, а не на введення в оману заявника.
Апеляційний суд проаналізував наявні в матеріалах кримінального провадження протоколи НСРД, та установив, що на них не зафіксовано жодних розмов які б вказували на намір обвинувачених вчинити шахрайство щодо ОСОБА_11 , як про те стверджує захист.
Натомість зміст розмов, а також характер поведінки обвинувачених свідчать про їх обізнаність і досвід в організації незаконного переправлення осіб чоловічої статі через державний кордон України та про наявність прямого умислу на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України в межах цього кримінального провадження.
Та обставина, що обвинувачені наперед не роз'яснювали ОСОБА_11 деталі перетину державного кордону, на переконання колегії суддів свідчить виключно про те, що обвинувачені вживали заходів конспірації для того, щоб не бути викритими правоохоронними органами.
Зокрема, матеріалами кримінального провадження встановлено, що обвинувачені організували поетапне переміщення ОСОБА_11 із використанням принаймні двох різних транспортних засобів, які рухалися до визначених точок за геолокацією. При цьому, водій другого транспортного засобу ОСОБА_13 не вперше надавав послуги «таксі» та усвідомлював мету таких перевезень.
Зазначений спосіб з координацією дій об'єктивно спрямований на ускладнення викриття протиправної діяльності правоохоронними органами, що характерно саме для організації незаконного переправлення осіб через державний кордон.
На підставі наведеного колегія суддів доходить переконливого висновку про те, що обвинувачені мали конкретизований визначений умисел саме на порушення порядку перетинання державного кордону, а не заволодіння грошовими коштами шахрайським шляхом, оскільки вчинили всі дії, необхідні для організації незаконного переправлення ОСОБА_11 через кордон.
Позиція захисту про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 мали на меті заволодіти грошовими коштами ОСОБА_11 шахрайським шляхом, не переправляючи його через кордон, оцінюється колегією суддів як обрана лінія захисту для пом'якшення кримінальної відповідальності, оскільки ця версія спростована сукупністю доказів, досліджених під час апеляційного розгляду.
Таким чином, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що Указом Президента України N? 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, у зв?язку з чим, в Україні діють обмеження на виїзд за кордон чоловіків віком від 18 до 60 років, з корисливих мотивів, за попередньою змовою між собою та іншими невстановленими особами, вчинили дії, спрямовані на організацію незаконного переправлення осіб призовного віку через державний кордон України.
З цією метою, ОСОБА_6 спільно з ОСОБА_7 підшукали осіб, які добре орієнтуються на місцевості в прикордонній зоні Чернівецького району Чернівецької області, тобто в місці - лінії розмежування державного кордону України та Республіки Румунія, які мали здійснювати безпосереднє переправлення осіб поза межами пункту пропуску.
У подальшому, в період часу з 01 вересня по 23 вересня 2024 року ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 , підшукав ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який виявив бажання незаконно перетнути державний кордон України поза пунктом пропуску.
Реалізуючи свій злочинний намір ОСОБА_6 спільно з ОСОБА_7 , 10.09.2024 близько 17:15 год. біля готелю «Буковина» в м. Чернівці по вул. Головна,141, попередньо домовившись, зустрілися із ОСОБА_11 .
Під час зустрічі ОСОБА_6 особисто проінструктував ОСОБА_21 про порядок незаконного переправлення його через державний кордон України, а також обумовив вартість таких послуг, яка становитиме 7 000 (сім тисяч) доларів США, повідомивши при цьому, що перевезення відбудеться тільки після передачі всієї суми коштів ОСОБА_7 .
Отримавши згоду ОСОБА_22 та готовність передати обумовлену суму коштів, ОСОБА_7 , виконуючи свою частину узгодженої домовленості, при подальших зустрічах віч-на-віч та телефонних дзвінків, роз?яснював ОСОБА_23 план та порядок незаконного переправлення його через державний кордон України.
Зокрема, 17.09.2024 під час зустрічі з ОСОБА_11 по вул. Садовій в м. Чернівці, ОСОБА_7 , виконуючи відведену йому роль, повідомив ОСОБА_6 про готовність ОСОБА_22 до передачі коштів, після чого ОСОБА_6 мав вирішити питання про дату незаконного переправлення.
При цьому, ОСОБА_7 запевнив ОСОБА_11 у виконанні наданих ним та ОСОБА_6 зобов'язань щодо безперешкодного його переправлення через державний кордон.
У подальшому, з 18 по 23 вересня 2024 року, під час телефонних розмов, ОСОБА_7 , обговорював з ОСОБА_24 умови та деталі, за яких відбуватиметься незаконне переправлення його через державний кордон України.
23.09.2024 близько 17 год. ОСОБА_7 , отримавши підтвердження від ОСОБА_6 про можливість переправлення ОСОБА_11 через державний кордон України, діючи відповідно до відведеної йому ролі, зателефонував до ОСОБА_22 та повідомив про необхідність його прибуття близько 21:00 год. на автостанцію, що по вул. Галицький Шлях в м. Чернівці.
Після чого ОСОБА_7 , керуючи належним йому транспортним засобом марки «RENAULT LOGAN» реєстраційний номер НОМЕР_1 , забрав ОСОБА_22 у визначеному ним місці, та згідно попередньої домовленості з ОСОБА_6 та іншими невстановленими особами, направився в сторону с. Мамаївці Чернівецького району Чернівецької області, де на них очікував ОСОБА_13 , який повинен був як таксист доставити ОСОБА_22 згідно відправлених йому геолокаційних даних до пункту призначення, в населений пункт Драчинці Чернівецького району Чернівецької області.
Перебуваючи на постійному зв?язку з ОСОБА_6 , приблизно о 22:10 год. ОСОБА_7 довіз ОСОБА_25 в АДРЕСА_3 , до іншого транспортного засобу, який мав перевезти останнього до населеного пункту, наближеного до кордону, після чого наказав ОСОБА_26 передати йому грошові кошти в сумі 7000 доларів США, в якості їхньої винагороди за незаконне переправлення через державний кордон України.
Після передачі ОСОБА_27 обумовленої суми грошових коштів, ОСОБА_7 був викритий та затриманий працівниками правоохоронних органів.
Таким чином, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 332 КК України, саме - організація незаконного переправленні осіб через державний кордон України, керування такими діями, сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів, за кваліфікуючими ознаками: вчинене за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів.
Вирішуючи питання про призначення покарання, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Частинами 1, 2 ст. 65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, зокрема, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 КК; відповідно до положень Загальної частини КК, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи покарання ОСОБА_6 , колегія суддів враховує, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин, свою винуватість визнав частково, заперечивши кваліфікацію своїх дій за ч.3 ст.332 КК України, в силу ст.89 КК України раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, офіційно не працевлаштований, був зареєстрований в Чернівецькому обласному наркологічному диспансері, звертався за спеціалізованою психіатричною допомогою в Чернівецьку обласну психіатричну лікарню, за висновком судово-психіатричної експертизи примусових заходів медичного характеру не потребує.
Обставин, що пом'якшують покарання, апеляційний суд не встановив.
Обставиною, що обтяжує покарання, колегія суддів визнає вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
Враховуючи ці обставини, колегія суддів вважає, що ОСОБА_6 слід призначити покарання у межах санкції ч.3 ст.332 КК України, і таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання ОСОБА_7 апеляційний суд враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який свою винуватість визнав частково, заперечивши кваліфікацію своїх дій за ч.3 ст.332 КК України, в силу ст.89 КК України раніше не судимий, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, характеризується позитивно.
Обставин, що пом'якшують покарання, апеляційний суд не встановив.
Обставиною, що обтяжує покарання, колегія суддів визнає вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
З огляду на викладене колегія суддів доходить переконання, що ОСОБА_7 слід призначити покарання у межах санкції ч.3 ст.332 КК України, таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи виняткову суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, колегія суддів не вбачає підстав для застосування ст.ст.69,75 КК України при призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , оскільки застосування цих інститутів не відповідатиме принципам законності та справедливості покарання та не буде достатнім і необхідним для виправлення обвинувачених.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.409 КПК України, підставою для скасування судового рішення є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Згідно ч.1 ст.411 КПК України, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення.
Колегія суддів дійшла переконливого висновку про те, що вирок, ухвалений судом першої інстанції, не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки винуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч.3 ст.332 КК України є доведеною поза розумним сумнівом та підтверджується дослідженими апеляційним судом доказами.
На підставі наведеного, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового вироку.
Відповідно до ч.1 ст.96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених КК України, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно п.4 ч.1 ст.96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Відповідно до п.1 ч.9 ст.100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).
Вилучені в обвинувачених мобільні телефони марки безпосередньо використовувалися ними як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, зокрема з метою організації незаконного переправлення ОСОБА_11 через державний кордон України, є речовими доказами відповідно до вимог п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України, а тому підлягають спеціальній конфіскації.
Доля інших речових доказів підлягає вирішенню у порядку ст.100 КПК України.
Крім того, на підставі ч.11 ст.182 КПК України, слід повернути заставодавцю внесену ним заставу за обвинуваченого ОСОБА_6 .
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.374, 404, 405, 407, 409, 411, 418, 420, 615 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_5 задовольнити частково.
Вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 червня 2025 року, яким ОСОБА_6 та ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст. 190 КК України, скасувати та ухвалити новий вирок.
Визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, та призначити йому покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю, пов'язаною з перевезенням громадян через державний кордон України строком на 3 (три) роки та з конфіскацією майна, окрім житла.
Взяти ОСОБА_6 негайно під варту в залі суду.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з 06 січня 2026 року.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_6 в строк покарання попереднє ув'язнення з 06 січня 2025 року по 09 січня 2025 року з розрахунку день за день.
Визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, та призначити йому покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю, пов'язаною з перевезенням громадян через державний кордон України строком на 3 (три) роки та з конфіскацією майна, окрім житла.
Взяти ОСОБА_7 негайно під варту в залі суду.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з 06 січня 2026 року.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_7 в строк покарання попереднє ув'язнення з 23 вересня 2024 року по 30 червня 2025 року з розрахунку день за день.
Стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі по 2785,65 грн. з кожного.
На підставі ст. ст. 96-1, 96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію та конфіскувати у власність держави:
-мобільний телефон марки «Редмі 9А», упакований в сейф-пакет PSP 1013413, який знаходиться камері зберігання речових доказів ЦЗ ГУ НП в Чернівецькій області по вул. Комунальників, 4В в м. Чернівці;
-мобільний телефон марки «Iphone 12 Pro Max» , переданий на зберігання обвинуваченому ОСОБА_6 (т.2 а.п.81).
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Чернівці від 26 вересня 2024 року на транспортний засіб марки «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ТОВ «Індастрі Інкорпорейшн» та яким користувався ОСОБА_7 .
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Чернівці від 26 вересня 2024 року на транспортний засіб марки «BMW5281», державний номерний знак НОМЕР_3 , власником якого є ОСОБА_28 , та яким фактично користується ОСОБА_6 .
Речові докази у справі:
-імітаційні грошові кошти на суму 7000 доларів США, упаковані в сейф-пакет PSP 1013411, які знаходяться камері зберігання речових доказів ЦЗ ГУ НП в Чернівецькій області по вул. Комунальників, 4В в м. Чернівці - знищити;
-автомобіль марки «BMW5281», державний номерний знак НОМЕР_3 - повернути за належністю;
Повернути заставодавцю ОСОБА_29 заставу, внесену 08 січня 2025 року за ОСОБА_6 , в розмірі 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень (т.2 а.п.296).
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який утримується під вартою - у той самий строк з дня вручення йому копії вироку.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3