Справа № 554/9504/24 Номер провадження 22-ц/814/104/26Головуючий у 1-й інстанції Гольник Л. В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
06 січня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Бутенко С. Б.
Суддів Карпушина Г. Л., Обідіної О. І.,
розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 січня 2025 року, ухвалене в місті Полтаві під головуванням судді Гольник Л. В.
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У вересні 2024 року представник ТОВ «ФК «Прайм Альянс» звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на факт прострочення боржника за кредитним договором № 2004901740 від 26.07.2013, просив про стягнення з відповідача заборгованості у межах 3-річного строку позовної давності за період з 27.03.2017 по 26.07.2018 у сумі 43 219,07 грн, з яких основна сума кредиту (тіло) - 37938,55 грн та проценти за користування кредитом - 5 280,52 грн, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в сумі 12 022,98 грн, з яких: 3% річних за період з 29.01.2019 по 23.02.2022 - 3 496 грн та індекс інфляції з січня 2019 року - по лютий 2022 року - 8 526,98 грн.
Позов мотивований тим, що 26.07.2013 між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2004901740, за умовами якого відповідач отримала кошти у розмірі 100 000 грн на споживчі цілі із нарахуванням процентів за користування кредитними коштами у розмірі 18% річних, які зобов'язувалася повернути в строк не пізніше 26.07.2018.
Проте відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 13.06.2016 утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 100 037,11 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 73 330,63 грн та заборгованості за нарахованими процентами - 26 706,48 грн.
13.06.2016 між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено Договір факторингу № 13/06/16, відповідно до якого ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набуло права нового кредитора до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 2004901740.
У подальшому, 29.01.2019 між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «ФК «Прайм Альянс» було укладено Договір факторингу № 29/01/19-2, відповідно до якого ТОВ «ФК «Прайм Альянс» набуло права нового кредитора до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 2004901740, відтак до ТОВ «ФК «Прайм Альянс» перейшло право вимоги за кредитним договором до відповідача.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 січня 2025 року позов ТОВ «ФК «Прайм Альянс» задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Прайм Альянс» заборгованість за кредитним договором № 2004901740 від 26.07.2013 у розмірі 55 242,05 грн, яка складається з заборгованості за кредитом - 43 219,07 грн, з яких основна сума кредиту (тіло) - 37 938,55 грн та проценти за користування кредитом - 5 280,52 грн, а також індекс інфляції та 3% річних у відповідності до статті 625 ЦК України за період з 29.01.2019 по 23.02.2022 - 12 022,98 грн.
В порядку розподілу судових витрат стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Прайм Альянс» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
Рішення суду мотивовано обґрунтованістю та доведеністю заявлених позовних вимог.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ФК «Прайм Альянс» відмовити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що ТОВ «ФК «Прайм Альянс» на власний розсуд змінило умови основного зобов'язання щодо строку дії договору в частині основного кредиту, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування цим кредитом, звернувшись 25.03.2020 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравцова О. О. із заявою про видачу виконавчого напису нотаріуса про стягнення боргу за кредитом. Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 29.03.2024 виконавчий напис нотаріуса № НОІ 910923 визнано таким, що не підлягає виконанню,.
Посилається також на пропуск позивачем строку позовної давності, а посилання на карантин як неможливість подання позовної заяви, вважає такими, що вводять суд в оману, оскільки це не перешкоджало позивачу звернутися до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису.
Наголошує, що вчинення нотаріусом виконавчого напису або визнання його таким, що не підлягає виконанню, не впливають на переривання позовної давності або зупинення її перебігу.
Зазначає, що ТОВ «ФК «Прайм Альянс» на підтвердження факту наявності заборгованості за кредитним договором не долучено виписки по кредитному договору або будь-які інші первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які б підтверджували наявність такої заборгованості.
Крім того, в матеріалах справи відсутні оригінали кредитного договору та графіку погашення кредитних грошових коштів, а також детальний розрахунок заборгованості, з якого було б зрозуміло виходячи з яких обставин формувалися суми грошових коштів, які просить стягнути позивач.
Вказує також, що позивачем до позову долучено лише першу та останню сторінку договору факторингу, що позбавляє можливості встановити порядок та умови переходу права вимоги за вказаними договорами.
Також посилається на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення позичальника у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК «Прайм Альянс» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК України).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК України).
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).
Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
По справі встановлено, що 26.07.2013 між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 2004901740, за умовами якого Банк надав відповідачці кредит на споживчі цілі в сумі 100 000 грн на строк 60 місяців - з 26.07.2013 по 26.07.2018, які остання зобов'язалася повернути та сплатити проценти за користування кредитом за фіксованою процентною ставкою - 18% річних, інші платежі, визначені договором та Додатком № 1 «Графік платежів», що є невід'ємною частиною договору (а. с. 8-10, т. 1).
26.07.2013 ПАТ «ОТП Банк» видав ОСОБА_1 кредит готівкою у сумі 100 000 грн, що підтверджується заявою на видачу готівки № 5 через касу банку, яку підписано отримувачем ОСОБА_1 (а. с. 12, т. 1).
Факт отримання кредитних коштів, користування ними та часткове погашення кредиту відповідачем підтверджується також випискою по особовим рахункам за період з 26.07.2013 по 13.06.2016. Останній платіж за договором здійснений ОСОБА_1 04.05.2016 (а. с. 14-51, т. 1).
13.06.2016 між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та 29.01.2019 між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ТОВ «ФК «Прайм Альянс» було укладено договори факторингу № 13/06/16, та № 29/01/19-2, за умовами яких до позивача перейшло право вимоги до позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № 2004901740 від 26.07.2013 на загальну суму боргу 100 037,11 грн, що підтверджується витягами з актів приймання-передачі документації боржників та реєстрів права вимоги, платіжним дорученням № 44 від 29.01.2019 (а. с. 52-55, 56, 57, 58, 61, 62, 63 64, т. 1).
Відповідно до статті 625 ЦК України позивачем нараховано на суму боргу 3% річних в розмірі 3 496 грн та інфляційні втрати у розмірі 8 526,98 грн за період з 29.01.2019 по 23.02.2022 (а. с. 65, т. 1).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що умовами спірного кредитного договору встановлено порядок повернення позичальником кредиту шляхом внесення щомісячних обов'язкових платежів, кожний з яких є самостійним зобов'язанням, відповідно строк позовної давності обчислюється окремо за кожним таким простроченим платежем, а тому стягненню підлягає заборгованість у межах трирічного строку позовної давності за щомісячними платежами у період з 27.03.2017 по 26.07.2018, строки загальної позовної давності до яких не спливли, оскільки Законами України були внесені зміни до ЦК України щодо продовження строків за статтею 257 ЦК України на час дії карантинних обмежень та введеного в Україні воєнного стану.
Суд при цьому вказав, що інфляційні втрати та 3% річних відповідно до статті 625 ҐЦК України правомірно нараховані позивачем за період 29.01.2019 по 23.02.2022 до початку запровадження в Україні воєнного стану.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11, частини другої статті 509 ЦК України підставами виникнення зобов'язань є договори та інші правочини.
Згідно зі статтями 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтями 526, 530 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (статті 1054, 1055 ЦК України).
Положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Зміст наявного в матеріалах справи кредитного договору, підписаного позичальником, дозволяє встановити погодження останньою істотних умов кредитування.
Крім того, надана позивачем виписка по особовим рахунками ОСОБА_1 , яка у відповідності до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, що було чинним на час виникнення спірних правовідносин, підтверджує рух коштів по конкретному банківському рахунку, містить записи про операції, здійснені протягом операційного дня, є належним та допустимим доказом отримання відповідачем кредитних коштів, їх суми та розміру заборгованості.
Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц, від 02 жовтня 2024 року у справі № 761/24252/14-ц, від 15 січня 2025 року у справі № 753/16762/15-ц.
Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами ні факт отримання кредитних коштів, ні розрахунок заборгованості за кредитом, а тому позиція відповідача, яка лише заперечує надані позивачем докази, до уваги колегією суддів не береться.
Частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Відповідно, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і має навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі, що переглядається апеляційним судом, відповідач, будучи стороною спірного кредитного договору, докази на підтвердження змісту прав та обов'язків сторін суду не надала, а її посилання в апеляційній скарзі на відсутність оригіналу кредитного договору, за умови, що факт його укладення у встановленому порядку нею не оспорювався та його недійсність суду не доведена, не впливає на ухвалені судом висновки.
Наявні у справі докази, зокрема, виписки по особовим рахункам відповідача, підтверджують наявність заборгованості за спірним кредитним договором, що відповідає наданому позивачем розрахунку заборгованості.
Доказів на спростування належності відповідного розрахунку відповідачем не надано, також не надано контррозрахунок заборгованості та докази у підтвердження виконання нею зобов'язань за кредитним договором.
Посилання в апеляційній скарзі відповідача на пропуск ТОВ «ФК «Прайм Альянс» позовної давності, як підставу для відмови у позові, відхиляються апеляційним судом за безпідставністю.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За умовами кредитного договору (пункти 4.1-4.6, додаток № 1) визначено порядок виконання ОСОБА_1 свого зобов'язання з повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та щомісячної комісії за обслуговування кредиту - 1,25% від суми кредиту щомісячними обов'язковими платежами у розмірі 3 791 грн та 3 813,07 грн в останній місяць повернення кредиту згідно графіку платежів, починаючи з 26.08.2013 по 26.07.2018.
Якщо договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).
Судом першої інстанції вірно встановлено перебіг позовної давності за кожним з прострочених відповідачем щомісячних платежів та визначено розмір заборгованості, що підлягає стягненню у судовому порядку з урахуванням положень пунктів 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Законів України № 540-IX від 30.03.2020, № 2120-IX від 15.03.2022, № 3450-IX від 08.11.2023, які діяли на час звернення позивача із цим позовом до суду.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ, який набрав чинності 02.04.2020, строки, визначені, зокрема, статями 257, 258 ЦК України, продовжені на строк дії карантину, який було встановлено з 12 березня 2020 року на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 та відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651.
Законом України № 2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Цю норму було виключено з розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на підставі Закону України 14 травня 2025 року № 4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025.
Таким чином, період з 12.03.2020 по 20.08.2024 - день подання до суду позову ТОВ «ФК «Прайм Альянс» не включається у перебіг позовної давності за позовними вимогами до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором, тому стягнення судом заборгованості за простроченими щомісячними платежами відповідача з 27.03.2017 по 26.07.2018 відповідає вказаним вимогам Закону та умовам укладеного кредитного договору.
Доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині ґрунтуються на власному помилковому тлумаченні правових норм та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Звернення ТОВ «ФК «Прайм Альянс» із заявою про видачу виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за кредитом 25.03.2020 - після спливу строку, на який кредит було надано, не змінює строк виконання відповідачем зобов'язання за кредитним договором - до 26.07.2018.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису або визнання його таким, що не підлягає виконанню, на правила перебігу позовної давності, встановлені пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, не впливає.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов'язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року № 703/2718/16, № 646/14523/15).
Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму заборгованості - 37 938,55 грн за період з 29.01.2019 по 23.02.2022, з яким вірно погодився суд першої інстанції, відповідає вимогам пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо звільнення боржника за кредитним договором від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року, і рішення суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь - який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Договір факторингу № 13/06/16 від 13.06.2016, за яким ПАТ «ОТП Банк» передав ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 2004901740 від 26.07.2013 та договір факторингу № 29/01/19-2 від 29.01.2019, за яким у свою чергу ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» передало право вимоги до відповідача ТОВ «ФК «Прайм Альянс», моментом переходу права вимоги до фактора визначають момент підписання сторонами договору факторингу, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості. Відступлення права вимоги здійснюється без згоди боржників (пункти 6.2.3, 6.2.4).
Отже, на час звернення ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором позивач набув право вимоги до відповідача і таке право апелянтом в установленому порядку не спростоване.
Належне виконання нею своїх зобов'язань за спірним кредитним договором відповідач ОСОБА_1 суду не довела, а заперечення нею проти позову ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» не ґрунтується на нормах матеріального права та фактичних обставинах справи.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції, повно та всебічно встановивши обставини справи, дав належну правову оцінку наявним у справі доказам та правильно засовував норми матеріального права, внаслідок чого дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову, що доводами апеляційної скарги відповідача не спростовується.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. Б. Бутенко
Судді Г. Л. Карпушин
О. І. Обідіна