Справа № 932/6447/22
Провадження № 2/932/1858/24
01 квітня 2025 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Кудрявцевої Т.О., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕВЕЛАП» про захист прав споживача шляхом визнання договору про надання послуг частково недійсним та стягнення безпідставно отриманих коштів, -
У листопаді 2022 року до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій останній просив суд: визнати частково недійсним договір про надання послуг №135/22 від 16.08.2022 в частині п.7.3 Договору, укладений 26.08.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛЕВЕЛАП»; стягнути з ТОВ «ЛЕВЕЛАП» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у розмірі 26 494,60 грн.; вирішити питання розподілу судових витрат.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на те, що між ним та відповідачем 26.08.2022 було укладено договір з надання послуг консультування з питань інформатизації «FRONT-END», за умовами якого позивачем було сплачено за 53 заняття 28 084,00 грн. З огляду на те, що ОСОБА_1 було відвідано 3 заняття і він дійшов висновку про невідповідність даного курсу його потребам, останній звернувся до відповідача з вимогою щодо повернення коштів за 50 занять, на яку було отримано негативну відповідь з посиланням на п.7.3 договору, що і спонукало позивача на звернення до суду з даним позовом.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справ між суддями від 01.11.2022 справу передано судді Кудрявцевій Т.О.
Ухвалою від 01.11.2022 року суддя Кудрявцева Т.О. відкрила провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
22.02.2023 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про розподіл судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідачем відзиву на позов суду не надано.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог надано суду: копію публічного договору про надання послуг ТОВ «ЛЕВЕЛАП», відповідно до п.7.3 якого - у випадку, якщо замовник бажає розірвати оферту до початку консультування, виконавець повертає суму, що дорівнює 50% від сплаченої суми. У разі, якщо замовник бажає розірвати оферту після початку консультування, виконавець повернення коштів не здійснює; копію квитанції №137Е-4МС5-28КА-РРЕХ від 26.08.2022, де одержувачем є ТОВ «ЛЕВЕЛАП», платником - ОСОБА_1 , сума - 28 084,00 грн., призначення платежу - згідно договору №135/22 від 16.08.2022; копія календарного плану програми дисципліни HTML.
Статтею 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Таким чином, відповідач у справі виступає надавачем послуг, передбачених договором, а позивач є їх споживачем, відтак на правовідносини, що виникли між сторонами поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з нормою статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Варто зауважити, що принцип добросовісності є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору. Зміст цього принципу полягає в тому, що умови правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту.
При цьому, у Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року за № 5-рп/2004 у справі №1-33/2004 зазначено, що справедливість - одна із основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3 частини 3ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини 3статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором (пункт 5 частини 3статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 12.02.2018 року у справі № 707/2953/15-ц.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 629 ЦК України закріплює обов'язковість договору. З укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).
Відповідно до ч.5 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
З огляду на те, що позивач був обізнаний з умовами договору та мав календарний план занять, який містить чітко визначену програму, тобто усвідомлював обсяг інформації, яка йому буде надана на курсі консультування, вважати оскаржуваний пункт договору таким, що є не справедливим або таким, що порушує дисбаланс сторін, не можна.
Крім того, з наданої позивачем до позову переписки вбачається, що здійснення повної оплати курсу надає споживачу послуг знижку у розмірі 15%, що також свідчить про усвідомлення споживачем наслідків здійснення повної оплати з урахуванням змісту п.7.3 договору.
Також суд зазначає, що позивачем не ставиться вимога про розірвання договору та не зазначається про відмову від договору, що виключає можливість застосування пункту 4 частини 3статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Матеріали справи не містять доказів, звернення позивача з вимогою до відповідача про повернення коштів, а відтак позивачем не доведено наявність між ним та відповідачем спору щодо їх повернення, що є передумовою звернення позивача до суду за захистом його порушеного права.
Зважаючи на вищевикладене позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З огляду на те, що вимога про визнання частково не дійсним договору про надання послуг №135/22 не підлягає задоволенню, інші вимоги також не можуть бути задоволеними, оскільки є похідними від вказаної позовної вимоги.
Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, відповідно до змісту ст. 141 ЦПК України витрати позивача по справі на правничу допомогу підлягають віднесенню за рахунок позивача. Оскільки позивач за законом звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду з даним позовом, витрати по сплаті судового збору слід віднести за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕВЕЛАП» (ЄДРПОУ 38113238, м.Дніпро, вул.Троїцька, 21-Г) про захист прав споживача шляхом визнання договору про надання послуг частково недійсним та стягнення безпідставно отриманих коштів, відмовити.
Витрати по справі на правничу допомогу віднести за рахунок позивача.
Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.О.Кудрявцева