печерський районний суд міста києва
Справа № 757/29224/25-к
26 червня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
власника майна ОСОБА_4
представника власника майна ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42024112340000177 від 21.08.2024,
До Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42024112340000177 від 21.08.2024.
Клопотання мотивовано тим, що слідчими Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, за процесуального керівництва Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024112340000177, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.08.2024 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України, за підозрою ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України, за підозрою ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України, за підозрою ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 425, а також за підозрою ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 425 КК України.
13.06.2025 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 190 та ч. 2 ст. 209 КК України.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження майно за ОСОБА_6 на праві власності не зареєстроване, однак встановлено, що вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_15 та доньками ОСОБА_8 та ОСОБА_4 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, відповідно до матеріалів кримінального провадження у будинку в якому проживає ОСОБА_6 за вказаною вище адресою вже тривалий час відбувається ремонт, разом з цим грошові кошти які незаконно надходили на зазначені вище карткові рахунки витрачалися в тому числі і на будівельні матеріали, тому можна зробити висновок що частина ремонту в указаному вище будинку була зроблена за гроші незаконно отримані внаслідок діяльності вказаної вище незаконної схеми.
Крім цього, на момент початку досудового розслідування даного кримінального провадження будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності був зареєстрований за ОСОБА_15 , а після проведення обшуків був перереєстрований на ОСОБА_4 , що дає змогу стверджувати про намагання уникнути матеріальної відповідальності за вчинені кримінальні правопорушення, а саме конфіскацію майна.
У зв'язку з викладеним на даний час виникла необхідність в арешті будинку розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , з метою забезпечення конфіскації майна, як один із видів покарання за вчинені ОСОБА_6 кримінальні правопорушення.
Прокурор в судовому засіданні підтримав клопотання та просив його задовольнити.
Власник майна ОСОБА_4 та її представник у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні клопотання прокурора, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.
Слідчий суддя, вивчивши матеріали провадження та додані до нього документи, заслухавши пояснення прокурора, власника майна та її представника, приходить наступних висновків.
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч.5 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Нормою ст.41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
При дослідженні матеріалів клопотання про накладення арешту на майно, слідчим суддею не встановлено обґрунтованості заявлених вимог, оскільки не доведено, що викладені обставини в клопотанні базуються на об'єктивних фактах і правових підставах.
Більш того, матеріали провадження не містять доказів, які могли б слугувати належними підтвердженнями обґрунтованості підстав для накладення арешту на майно.
Посилання прокурора, що на момент початку досудового розслідування даного кримінального провадження будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності був зареєстрований за ОСОБА_15 , а після проведення обшуків був перереєстрований на ОСОБА_4 , що дає змогу стверджувати про намагання уникнути матеріальної відповідальності за вчинені кримінальні правопорушення, а саме конфіскацію майна, слідчий суддя не приймає до уваги, з огляду на наступне.
Згідно наданих стороною захисту договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки від 10.01.2018 ОСОБА_16 (дарувальник) подарувала ОСОБА_15 (обдаровуваний) житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку за вказаною адресою.
Таким чином, майно, на яке просять накласти арешт, не є спільною сумісною власністю ОСОБА_15 та підозрюваної ОСОБА_6 , оскільки отримано ОСОБА_15 на підставі договорів дарування.
Доводи сторони обвинувачення щодо можливої конфіскації є неспроможний, оскільки арештоване майно належить третій особі, яка не має статусу підозрюваної особи у кримінальному провадженні, тому за чинним КК України не може бути конфісковано в разі визнання іншої особи винною у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Крім того, договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_15 (дарувальник) подарував ОСОБА_4 (обдаровуваній), яка відповідно до свідоцтва про народження є його донькою, спірний житловий будинок та земельну ділянку 19.05.2025, тобто до повідомлення 13.06.2025 про підозру ОСОБА_6 .
Слідчий суддя вважає, що заявником на даній стадії кримінального провадження не доведено наявність потреби в застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, а відтак клопотання задоволенню не підлягає.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у рішенні ЄСПЛ від 19.02.2009 «Христов проти України», заява №24465/04 Європейський суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка зокрема проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.
На підставі викладеного і керуючись ст. 107, 131,132, 170-173, 309, 376 КПК України, слідчий суддя
Клопотання - залишити без задоволення.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1