Справа № 372/4715/24
Провадження 2-247/25
26 грудня 2025 року Обухівський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Висоцької Г.В., за участю секретаря судового засідання Куник О.В., позивачки ОСОБА_1 , її представниці ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рафалович-Полегойко Віталіна Федорівна про визнання договорів дарування недійсним,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 , в якому просила визнати договір дарування земельної ділянки площею 0,1859 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 322318601:13:004:0139 укладений 08 червня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Рафалович-Полегойко В.Ф. за №457 від 08.06.2023 року недійсним; Визнати договір дарування земельної ділянки площею 0,0403 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номером 322318601:13:004:0138 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Рафалович-Полегойко В.Ф. за №464 від 13.06.2023 року недійсним; Визнати договір дарування житлового будинку, що розташована за адресою АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Рафалович-Полегойко В.Ф. за №457 від 08.06.2023 року недійсним.
В обґрунтування своїх вимог зазначила, що є людиною похилого віку, пенсіонеркою, має 3 групу інвалідності, їй важко самостійно утримувати себе фінансово та була потреба сторонньої фізичної допомоги по обслуговуванню будинку, постало питання щодо її довічного утримання. У позивача по справі є два сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому позивачка вирішила звернутись до них за допомогою. У 2023 році син позивачки, ОСОБА_4 (відповідач) запропонував їй жити у нього в квартирі в місті Києві та пообіцяв доглядати її до часу смерті. Перший час відповідач надавав допомогу позивачу, купував їжу, ліки та доглядав за нею. Позивачка повністю переїхала жити до відповідача. З метою закріпити за сином майно що буде належати йому у зв'язку із доглядом позивача до часу смерті відповідач запропонував укласти договір довічного утримання та забрав всі правовстановлюючі документи на майно собі для нібито оформлення даного договору у нотаріуса. Таким чином все майно, що належало позивачу на праві власності після підписання договору по утриманню мало перейти до відповідача, а той в свою чергу мав доглядати та утримувати позивача, саме з цією метою позивачка згодилась передати відповідачу наступне майно:
- Земельну ділянку з кадастровим номером 322318601:13:004:0138 площею 0,0403 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 ;
- Земельну ділянку з кадастровим номером 322318601:13:004:0139 площею 0,1859 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 ;
- Житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 . В період із 08 червня 2023 року по 13 червня 2023 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 укладено спірні договори, за якими позивачка передавала своє майно відповідачу за умови її утримання. Через деякий час відповідач шляхом направлення СМС повідомлення на мобільний телефон позивачу запропонував останній вибрати собі будинок пристарілих та звільнити його квартиру. Саме тоді позивачка дізналась, що вона подарувала відповідачу своє майно, а той в свою чергу не збирається її утримувати. При з'ясуванні відносини із відповідачем той вказав їй на двері та вигнав із своєї квартири в місті Києві та не пустив проживати до житлового будинку в селі Підгірці, який раніше належав позивачу. Позивач мала намір укласти спірні договори за умови постійного догляду зі сторони відповідача за нею. Проте у позивача не було наміру передавати єдине своє житло та земельні ділянки, але під впливом введення в оману щодо майбутніх дій по догляду за нею зі сторони відповідача ОСОБА_4 погодилась підписати договір про своє утримання. Відтак відповідачем ОСОБА_4 не було дотримано вищевказаних умов, навпаки відповідач хотів позбутись тягаря в утриманні позивачки пенсійного віку, особи з інвалідністю 3 групи. Укладення договору дарування було вкрай не вигідним для позивача, натомість позивач передбачала що буде укладати договір довічного утримання із відповідачем та отримає натомість постійний догляд за нею, що б відповідало її внутрішній волі. Відтак договір укладений між сторонами не відповідав внутрішній волі позивачки, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків обумовлених сторонами про утримання позивача.
01.10.2024 року ухвалою судді Обухівського районного суду Київської області позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розпочато підготовче провадження у такій.
18.12.2024 року на адресу суду надійшли пояснення третьої особи - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рафалович-Полегойко Віталіна Федорівна щодо позову, в яких остання зазначила, що при укладенні спірних договорів перевірялась дієздатність та уточнювався поточний стан (самопочуття) сторін. В процесі такої розмови ОСОБА_1 чітко стверджувала, що хоче подарувати своєму сину ОСОБА_4 спірні земельні ділянки та житловий будинок,а разом домовились, що вона після укладення даних договорів продовжить проживати у цьому будинку. Жодного разу ОСОБА_1 в її присутності не згадувала про намір укласти договір довічного утримання або задавала запитання, чи висловлювалась щодо врегулювання своїх відносин із сином ОСОБА_4 на умовах, які хоча б опосередковано відповідали положенням такого виду договорів. З самого початку йшла мова виключно про укладення договорів дарування.
03.02.2025 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на таке. Відповідач тривалий час перебуває за кордоном, що підтверджується копією його паспорту, а тому він не міг з'ясовувати відносини з позивачем, що свідчить про безпідставність позовних вимог. Так відповідач з 29 жовтня 2023 року по 11 січня 2024 року був за межами країни, а тому ніяких перешкод позивачу не створював. 11 січня 2024 року по приїзду в будинок відповідач побачив відсутність своєї матери, позивача по справі та пошкодження його майна, в зв'язку з чим подав заяву в поліцію про розшук матери та пошкодження майна. При цьому було встановлено, що мати перебуває у іншого сина, брата відповідача, який в ході з'ясування стосунків завдав тілесних ушкоджень відповідачеві. На даний час позивач продовжує і далі проживати з молодшим сином, а тому під впливом останнього вирішила звернутися з даною позовною заявою до суду. Молодший син позивача, брат відповідача, отримав від позивача в дарунок три земельні ділянки з тепличним комплексом, що свідчить про розуміння позивачем своїх дій при укладенні договорів як відносно нього так і молодшого брата. Дані обставини повністю спростовують її позицію. Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірному будинку після укладення договору дарування. Всі ці обставини в позовній заяві відсутні, будь-якими доказами не підтвердженні, що свідчить про безпідставність позовних вимог.
10.03.2025 року ухвалою суду витребувано у Комунального некомерційного підприємства Обухівської міської ради «ОБУХІВСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ ІНТЕНСИВНОГО ЛІКУВАННЯ»: - інформацію про стан здоров'я, скарги та методи лікування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; - виписку з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; - належним чином завірені копії висновків ЛКК (Лікарської кваліфікаційної комісії), МСЕК (Медико-соціальної експертної комісії), на підставі яких ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , призначено ІІІ групу інвалідності.
22.07.2025 року ухвалою суду застосовано відносно Комунального некомерційного підприємства «ВАСИЛЬКІВСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ ІНТЕНСИВНОГО ЛІКУВАННЯ» заходи процесуального примусу у виді тимчасового вилучення доказів для дослідження судом.
08.05.2025 року ухвалою суду витребувано у Комунального некомерційного підприємства «ВАСИЛЬКІВСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ ІНТЕНСИВНОГО ЛІКУВАННЯ»: належним чином завірені копії висновків ЛКК (Лікарської кваліфікаційної комісії) МСЕК (Медико-соціальної експертної комісії) на підставі яких ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 14.12.2006 року призначено ІІІ групу інвалідності.
29.09.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представниця ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, просили задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні щодо позовних вимог заперечив у повному обсязі з огляду на безпідставність.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є людиною похилого віку, пенсіонеркою, має 3 групу інвалідності, відповідні докази містяться в матеріалах справи.
Чоловік позивача ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 і позивачка залишилась проживати одна.
Позивачка вказувала є людиною похилого віку, перенесла операцію по видаленню пухлини, має ІІІ групу інвалідності, це підтверджується відповідними медичними документами.
У позивача по справі є два сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідач по справі).
13.06.2023 року позивачка подарувала відповідачеві земельну ділянку з кадастровим номером 322318601:13:004:0138 площею 0,0403 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 ; а 08.06.2023 року також подарувала земельну ділянку з кадастровим номером 322318601:13:004:0139 площею 0,1859 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 ; та житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .
В даний час позивачка стверджує, що « ОСОБА_4 (відповідач) запропонував їй жити у нього в квартирі в місті Києві та пообіцяв доглядати її до часу смерті, в зв'язку із чим вона і уклала ці два договори з метою забезпечити свій довічний догляд.
На перших порах відповідач надавав допомогу позивачу, купував їжу, ліки та доглядав за нею. Позивачка повністю переїхала жити до відповідача.
З метою закріпити за сином майно що буде належати йому у зв'язку із доглядом позивача до часу смерті відповідач запропонував укласти договір довічного утримання та забрав всі правовстановлюючі документи на майно собі для нібито оформлення даного договору у нотаріуса.
Через стійку неприязнь до рідного брата ОСОБА_7 відповідач відмовився допомагати матері і запропонував їй знайти собі відповідний «будинок для людей похилого віку», виїхати з займаного будинку.
Позивачка звернулась до другого сина ОСОБА_5 за притулком і з осені 2023 року вимушено проживає у нього, оскільки відповідач вимкнув комунікації в будинку, створивши умови, при яких проживати там стало неможливо.
Позивачка зазначила, що в неї не було наміру відчужувати своє єдине житло та земельні ділянки, але під впливом введення в оману щодо майбутніх дій по догляду за нею зі сторони відповідача ОСОБА_4 погодилась підписати договір про своє утримання. Іншого майна у неї немає.
Отже укладення договору дарування житлового будинку, який є єдиним житлом, було вкрай не вигідним для позивача, натомість позивач передбачала, що буде укладати договір довічного утримання із відповідачем та отримає натомість постійний догляд за нею, що б відповідало її внутрішній волі. Відтак договір укладений між сторонами не відповідав внутрішній волі позивачки, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків обумовлених сторонами про утримання позивача.
Позивачка стверджувала, що мала намір укласти договори саме на умовах довічного утримання і саме на цих умовах підписувала спірні договори у нотаріуса».
Позивачка на підставі поданих доказів та наданих пояснень не переконала суд у наявності підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України, в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину).
Тлумачення вказаної норми дозволяє стверджувати, що:
- під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення;
- під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу);
- помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: "немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину". Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить);
- поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (частина друга статті 717 ЦК України).
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому (стаття 718 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року в справі № 6-93цс16 зазначено, що: "якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
На відміну від договору дарування за договором довічного утримання (догляду), який згідно із позовними вимогами мала на увазі позивач, одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно, що унормовано статтею 744 ЦК України.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.
Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими".
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 161/17523/16-ц (провадження № 61-3916св20) вказано, що: "наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, - суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі (іншому житлі) після укладення договору дарування. Виключно у разі встановлення цих обставин правила частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Проте, Верховний Суд наголошує, що лише з'ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров'я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров'я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.
І так, аналізуючи обставини саме цієї справи, суд звертає увагу на наступне.
06.06.2023 року тобто в той самий день, коли укладений один із спірних договорів, позивачка подарувала земельну ділянку № 3223186801:13:004:0140 площею 0,0641 га та земельну ділянку № 3223186801:13:004:0137 площею 0,0389 га іншому своєму синові ОСОБА_5 . Отже, дії позивачки носять ознаки того, що вона мала бажання ще за життя розподілити належне їй майно між двома синами.
Однак, як вбачається із змісту позовних вимог договір дарування визнається недійсним тільки відносно одного сина - відповідача по справі.
Незважаючи, що позивачка має ІІІ групу інвалідності під час судового розгляду вона показала суду, що станом на час укладення спірного договору в 2023 році, вона не потребувала сторонньої допомоги в побуті та іншого догляду, всі своє потреби реалізувала самостійно.
Під час судового розгляду позивачка зазначила, що розраховувала на щомісячну матеріальну допомогу від відповідача в розмірі 2000-5000 грн., яку він декілька місяців після укладення договору і надавав, а також на те, що відповідач її «догляне».
Однак, суд звертає увагу, що відповідач з початку війни 2022 року і по теперішній час проживає за кордоном, має статус батька - одинака, відвідує Україну приблизно двічі на рік, в середньому візит займає близько тижня. Цей факт визнається сторонами та доводиться проїзними документами. Отже, важко уявити, що позивачка мала підстави розраховувати, що відповідач буде в змозі здійснювати догляд за нею, навіть із моменту, коли вона його почне потребувати, як унормовано ст. 744 ЦК України.
Щодо іншої умови договору довічного утримання, передбаченої ст. 774 ЦК України, як то забезпечення відчужувача утриманням довічно, то в цьому конкретному випадку слід брати до уваги, що правовідносини виникли між матір'ю та сином. Отже, позивачка, як мати відповідача може розраховувати на виконання відповідачем його обов'язку, передбаченого ст. 51 Конституції України та ст. 202 СК України, який визначає зобов'язання повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків шляхом здійснення регулярних платежів у вигляді аліментів або покриття додаткових витрат.
Якби правовідносини виникли між сторонніми людьми очікування відчужувача отримувати довічне матеріальне утримання в обмін на нерухоме майно або інше цінне майно мало б природний характер, оскільки такий випадок не передбачає будь-яких інших можливостей для відчужувача отримати матеріальне утримання.
В судовому засіданні не знайшов свого підтвердження й факт вчинення відповідачем перешкод у користуванні спірним будинком позивачці. Так, позивачка сама показала суду, що залишила будинок за своєї волею й перейшла жити до будинку іншого сина, оскільки опалення потребувало значних коштів. В даний час будинок через відсутність опалення в зимовий період непридатний для проживання, але позивачка має доступ до приміщення.
Суд також зважає, що позивачка залишається зареєстрованою в спірному житловому будинку і з боку відповідача не вчиняються дії щодо її виселення або визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Висловлена позивачкою та відповідачем в присутності нотаріуса, який посвідчував спірні договори, в усній формі домовленість про подальше проживання позивачці в її будинку автоматично не перетворює договір дарування у договір довічного утримання, оскільки така домовленість не мала значення «умови» без якої б договір дарування не міг бути укладений.
ОСОБА_1 не довела, що на момент укладення оспорюваних договорів дарування вона помилялася стосовно правової природи укладених нею правочинів та існували обставини, які зумовлюють визнання договорів дарування недійсними, оскільки, укладаючи ці договори, вона усвідомлювала їх істотні умови і правові наслідки їх укладення, розраховувати на грошове утримання з боку відповідача вона має на окремій підставі як непрацездатна матір повнолітньої дитини.
Наступна зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину.
Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації.
До укладення договорів нотаріусом позивачку було попередньо ознайомлено з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладені сторонами правочини, що підтверджується змістом оспорюваних договорів, підписаних позивачкою. Сторони укладених договорів дарування ствердили, що ці договори не мають характеру фіктивних та удаваних угод. Дарувальник ствердив, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального (пункти 10 договору дарування земельної ділянки, пункт 18 договору дарування житлового будинку).
Установивши, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема, що на час укладення оспорюваних договорів дарування вона мала намір укласти інші договори - договори довічного утримання, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання договорів дарування недійсними, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16.
З огляду на встановлені обставини суд зазначає, що неприязні стосунки позивача з відповідачем на сьогодні не свідчать про наявність помилки з боку дарувальника під час укладення нею правочинів у 2023 році. Сам по собі факт похилого віку позивачки та наявності в неї захворювання, а також наявності в неї єдиного житла, в користуванні яким їй не чиняться перешкоди, не свідчать про укладення договору дарування під впливом помилки.
Стаття 12 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи позивачки є необґрунтованими, відповідачем не було допущено порушення прав позивачки, які свідчили б про наявність підстав для визнання спірних договорів недійсними.
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рафалович-Полегойко Віталіна Федорівна про визнання договорів дарування недійсним, задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 77-81, 264, 265, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рафалович-Полегойко Віталіна Федорівна про визнання договорів дарування недійсним - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня проголошення рішення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складений та підписаний 06.01.2026
Суддя Г.В.Висоцька