461/8154/25
2/465/1564/26
про передачу справи за підсудністю
05.01.2026 м. Львів
Суддя Франківського районного суду м. Львова Баран О.І., розглянувши питання про відкриття провадження у справі:
позивач: ОСОБА_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ),
предмет позову: стягнення авансового платежу, пені та моральної шкоди,
У листопаді 2025 року на адресу Франківського районного суду м. Львова надійшла указана позовна заява, скерована за підсудністю із Галицького районного суду м. Львова, про стягнення з відповідача на користь позивача авансового платежу у розмірі 68145,00 грн, пені у розмірі 60000,00 грн за 240 днів прострочення та моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн.
Ознайомившись з матеріалами справи встановлено, що справа надійшла за правилами ч.2 ст. 27 ЦПК України.
На виконання вимог ч. 6 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом скеровано запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі.
Із довідки про місце реєстрації відповідача, яку передано судді 05.01.2026, підтверджено її зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з ч. 5 ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Разом з тим, ст. 30 ЦПК України передбачені категорії справ, для яких встановлено виключну підсудність.
Виключна підсудність - особливий вид територіальної підсудності, який забороняє застосування інших видів територіальної підсудності (загальної, альтернативної або підсудність пов'язаних між собою вимог). Це пояснюється особливостями справ, на які така підсудність поширюється, і направлено на створення сприятливих умов для розгляду справи й виконання судового рішення.
Вимоги щодо виключної підсудності унеможливлюють застосування інших правил підсудності, крім тих, які встановлені процесуальним законом для відповідної категорії справ.
За правилом ч.1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Згідно з положеннями ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
У Постанові від 7 липня 2020 року (справа № 910/10647/18) Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Наприклад, позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред'являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17).
З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю випливає її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Подібні правові висновки щодо застосування правил виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18, від 20 березня 2024 року у справі № 523/14831/21 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.
У постанові Верховного Суду від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 (провадження № 61-35697св18) зазначено, що «правила виключної підсудності поширюються також на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об'єкти нерухомості, об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення».
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17 (провадження № 61-30812св18) зазначено, що «правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно».
Обставини цієї справи також свідчать про те, що в цьому випадку спірні правовідносини випливають із договору на виконання робіт, який, згідно із п.2.1. стосується нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 '34.2"N 23°53'06.8"E), загальною площею 150 кв.м. та площею відведеною для проектування 150 кв.м.
Оскільки позовні вимоги мають явний, очевидний правовий зв'язок із нерухомим майном, тому спір у цій справі виник з приводу нерухомого майна, відтак і підсудність цього спору повинна визначатися за правилами, встановленими статтею 30 ЦПК України, якою регулюються правила виключної підсудності.
Так, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України).
Стаття 32 ЦПК України передбачає, що спори між судами про підсудність не допускаються.
Приймаючи до уваги вищезазначене, суддя дійшов висновку про передачу справи за виключною підсудністю до Стрийського міськрайонного суду Львівської області
На підставі наведеного та керуючись ст. 27, 28, п.1 ч.1, ч. 3 ст. 31 ЦПК України, суддя,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансового платежу, пені та моральної шкоди передати на розгляд до Стрийського міськрайонного суду Львівської області (вулиця Валова, 12, Стрий, Львівська область, 82400).
Копію ухвали невідкладно направити позивачу - для відома.
Передачу справи на розгляд вказаного суду за встановленою підсудністю здійснити не пізніше п'яти днів після закінчення строку на оскарження даної ухвали, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення (ч. 3 ст. 31 ЦПК України).
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Баран О.І.