05 січня 2026 року
м. Київ
справа №460/1187/25
провадження № К/990/52647/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України та Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, скасування висновків акта перевірки діяльності арбітражного керуючого,
16 грудня 2025 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд».
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Верховний Суд на підставі частини п'ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» проаналізував ухвалені у цій справі судові рішення й установив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих Міністерства юстиції від 09 січня 2025 року щодо розгляду питання пункту 13 порядку денного дисциплінарної комісії: не скасовувати висновки акта позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 № 69/24 від 19 листопада 2024 року, складеного Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ);
- скасувати висновки Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), викладені в Акті позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого № 69/24 від 19 листопада 2024 року, про те, що арбітражним керуючим ОСОБА_1 грубо порушено вимоги пункту 1 частини другої статті 12 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та абзацу 3 пункту 16 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ, а саме: арбітражним керуючим ОСОБА_1 не дотримано вимог законодавства та порушено строк проведення опитування (який менший 15 днів з дня отримання повідомлення про проведення загальних зборів кредиторів), як невідповідні вимогам законодавства;
- скасувати висновки Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), викладені в Акті позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого № 69/24 від 19 листопада 2024 року, про те, що арбітражним керуючим ОСОБА_1 грубо порушено вимоги пункту 1 частини другої статті 12, абзацу 12 частини другої статті 47, частини четвертої статті 48 та абзацу 2 частини шостої статті 48 КУзПБ, а саме: арбітражним керуючим ОСОБА_1 не дотримано вимог законодавства та неправильно визначено кількість голосів кредитора Головного управління ДПС у Житомирській обл. під час проведення зборів кредиторів шляхом опитування, щодо визначення кількісного складу та обрання членів комітету кредиторів і дострокового припинення повноважень окремих його членів, як невідповідні вимогам законодавства.
Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 12 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року, позов задовольнив.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Міністерство юстиції України оскаржило їх у касаційному порядку.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
У цій справі, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За такого правового регулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Автор касаційної скарги зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
У цьому випадку варто зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах тощо.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, автором касаційної скарги не наведено.
Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає передусім у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Тому, колегією суддів не може бути взято до уваги покликання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки автором скарги не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що у касаційній скарзі автор як на підставу оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, автором касаційної скарги визначено підставу касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України з покликанням на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 17 та 26 Положення про Дисциплінарну комісію арбітражних керуючих, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.09.2019 №2993/5, пункту 6 Розділу VІ Порядку здійснення контролю за діяльністю арбітражних керуючих, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 06.12.2019 № 3928/5, статті 22, 23 Кодексу України з процедур банкрутства щодо прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, яке і породжує правові наслідки для арбітражного керуючого.
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) автор касаційної скарги повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена автором касаційної скарги норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише покликання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Як слідує із змісту оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору не застосовували норми пункту 17 Положення №2993/5, статтю 23 Кодексу України з процедур банкрутства.
Отже, зазначені скаржником норми права щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду, у спірних правовідносинах під час ухвалення рішень не застосовувалася ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції.
Перевіряючи підстави касаційного оскарження, варто зазначити, що пунктом 26 Положення №2993/5 встановлено, що «за результатами розгляду питання порядку денного Комісія приймає рішення про:…». Стаття 23 Кодексу України з процедур банкрутства визначає види дисциплінарних стягнень, що застосовуються до арбітражного керуючого. Відповідно до абзацу 8 пункту 6 розділу VI Порядку здійснення контролю за діяльністю арбітражних керуючих, затвердженого наказом Міністерства від 06.12.2019 №3928/5, у разі виявлення за результатами перевірки грубого порушення арбітражним керуючим законодавства під час виконання повноважень, комісія обов'язково зазначає причинно-наслідковий зв'язок між вчиненим арбітражним керуючим порушенням та наслідками, які настали (можуть настати) для боржника та/або кредиторів.
Наведене свідчить, що автором касаційної скарги вказано норми права, що є загальними та самі по собі не потребують формування висновку Верховного Суду.
Суд зазначає, що доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться здебільшого до оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому покликання автора скарги в цій частині не узгоджуються з наведеною підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд зазначає, що формальне посилання на норми права, щодо застосування яких у подібних правовідносинах, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник не обґрунтував, у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права, а обґрунтування скаржника щодо зазначеної підстави касаційного оскарження зводиться до опису обставин цієї справи та незгоди із прийнятими у справі рішеннями.
Отже, саме по собі покликання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Інші доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених частиною четвертою та пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі варто відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Міністерства юстиції України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у справі № 460/1187/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України та Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, скасування висновків акта перевірки діяльності арбітражного керуючого.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді В. Е. Мацедонська
О. Р. Радишевська