05 січня 2026 року
м. Київ
справа №340/4347/25
адміністративне провадження № К/990/52834/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Кашпур О.В.,
суддів -Соколова В.М., Уханенка С.А.,
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі №340/4347/25 за позовом ОСОБА_1 до Самарського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: військова частина НОМЕР_1 про скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Самарського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: військова частина НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Богомола М.О. від 05 червня 2025 року про закриття виконавчого провадження НОМЕР_2;
- поновити виконавче провадження НОМЕР_2 для примусового виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі №340/5106/24;
- зобов'язати Самарський відділ державної виконавчої служби витребувати у Військової частини НОМЕР_1 довідку про заборгованість із грошового забезпечення за період із травня 2024 року до липня 2025 року;
- у разі якщо військова частина НОМЕР_1 не надасть довідку про невиплачене грошове забезпечення за весь період із травня 2024 року до липня 2025 року в розумний термін (не більше 10 робочих днів із моменту отримання Військовою частиною НОМЕР_1 копії судового рішення), дозволити виконавцю використовувати дані довідки від 01 червня 2025 року №15879 для розрахунку повної заборгованості за цей період із подальшим стягненням через органи Державної казначейської служби України відповідно до частини 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»;
- накласти штраф на державного виконавця Богомола М.О. за неналежне виконання обов'язків щодо виконання рішення, доведення до підстав незаконних актів ВЧ НОМЕР_1 , відповідно до статті 144 та статті 145 КАС України.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року, у задоволенні позву відмовлено.
16 грудня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі №340/4347/25. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.
У силу пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Вищезазначеному конституційному положенню щодо забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках кореспондують стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та стаття 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
У свою чергу, стаття 287 регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З матеріалів касаційної скарги та тексту оскаржуваних судових рішень вбачається, що спір у цій справі виник з приводу рішень державного виконавця про закриття виконавчого провадження НОМЕР_2.
За такого правового врегулювання та обставин справи оскарження ухвалених у цій адміністративній справі судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Оскаржуючи судові рішення, прийняті за правилами статті 287 КАС України, скаржник зазначає, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки суди попередніх інстанцій легалізували небезпечний прецедент, коли адміністративний суд фактично перебирає на себе функції кримінального суду, визнаючи особу винною у злочині без вироку, лише на підставі адміністративних документів боржника, тому Верховний Суд має надати висновок: чи є допустимим закриття виконавчого провадження на підставі «відмови» боржника, якщо така відмова базується на звинуваченні стягувача у кримінальному злочині, вина у якому не встановлена судом.
Проте, доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій нібито «перебрали на себе функції кримінального суду», визнавши особу винною у вчиненні злочину без обвинувального вироку, не стосуються предмета спору у цій адміністративній справі та виходять за межі спірних правовідносин. Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень, предметом судового контролю було рішення державного виконавця про закриття виконавчого провадження НОМЕР_2, тобто оцінка правомірності дій органу державної виконавчої служби у межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження».
Заявлене скаржником питання про допустимість закриття виконавчого провадження у разі, коли дії боржника пов'язані з посиланням на можливе вчинення стягувачем кримінального правопорушення, не має самостійного правового значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки не стосується тлумачення чи застосування норм кримінального права, а у цій справі вирішувалося виключно питання дотримання державним виконавцем приписів спеціального закону у конкретних фактичних обставинах.
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, у касаційній скарзі скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Проаналізувавши ухвалені у цій справі судові рішення, які ґрунтуються на встановлених конкретних обставин по цій справі, а також доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що за таких фактичних обставин справи, рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З огляду на зазначене та враховуючи приписи частини третьої статті 333 КАС України, у відкритті провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі №340/4347/25 за позовом ОСОБА_1 до Самарського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: військова частина НОМЕР_1 про скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Кашпур
Судді: В.М. Соколов
С.А. Уханенка