02 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/6864/24 пров. № А/857/8227/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Качмара В.Я., Ільчишин Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Скраль Т.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Ужгороді) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства “Інфоресурс» (за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Львівського торговельно-економічного університету) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України), Державного підприємства (далі - ДП) “Інфоресурс» (за участі третьої особи на стороні ???, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Львівського торговельно-економічного університету), в якому просив визнати протиправною бездіяльність МОН України щодо невнесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) про відсутність порушень ним послідовності, визначеної ч.2 ст.10 Закону України “Про освіту» №2145-VIII від 05.09.2017 (далі - Закон №2145) та зобов'язати МОН України та Технічного адміністратора Єдиної державної електронної бази з питань освіти - ДП “Інфоресурс» внести зміни до ЄДЕБО щодо порушення ним послідовності рівнів освіти, визначеної ст.10 Закону №2145, а саме : в розділі “На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст.10 Закону №2145 - вказати “Так, не порушує».
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо внесення відомостей до ЄДЕБО про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону №2145 та зобов'язано Міністерство освіти і науки України внести до ЄДЕБО відомості про відсутність порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону №2145.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, МОН України подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що Законом України “Про вищу освіту» №1556-VII від 01.07.2014 (далі - Закон №1556) вища освіта визначається як сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень ніж рівень повної загальної середньої освіти. Після першого зарахування на навчання для здобуття відповідного рівня освіти, особі, яка приступила до навчання, впродовж періоду навчання надавалися необхідні освітні послуги, які забезпечували, зокрема, формування знань, умінь, навичок та загальних компетентностей на тому самому рівні вищої освіти. Повторне зарахування означає, що особа знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності. У термінах визначення послідовності здобуття освіти це свідчить про здобуття освіти в непослідовному порядку. Звертає увагу, що не вважається порушенням послідовності здобуття освіти у разі, якщо здобувача освіти було поновлено на навчання або переведено з іншого закладу освіти, а попереднє навчання було за таким же рівнем, що й поточне навчання. Позивач мав можливість продовжити здобуття рівня вищої освіти у спосіб поновлення до того самого або іншого закладу вищої освіти. Отже, МОН України діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також звертає увагу на те, що функції щодо внесення відомостей щодо здобувачів освіти покладено на суб'єктів освітньої діяльності та їх територіальні відокремлені структурні підрозділи. Натомість на МОН України покладено організаційні та контролюючі функції ведення ЄДЕБО, а на ДП “Інфоресурс» - технічні функції. Відтак, МОН України виступає як розпорядник ЄДЕБО, тобто є суб'єктом, який уповноважений на ведення ЄДЕБО, а ДП “Інфоресурс» - як технічний адміністратор ЄДЕБО, що здійснює технічні функції з обслуговування електронної бази.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що 11.08.2016 відповідно до наказу Львівського торговельно-економічного університету №315/03 ОСОБА_1 було зараховано з 11.08.2016 студентом першого курсу заочної форми навчання.
Між ОСОБА_1 та Львівським торговельно-економічним університетом було укладено договір №90/4 від 12.08.2016 про надання освітніх послуг.
За умовами цього договору виконавець бере на себе зобов'язання за рахунок коштів замовника здійснити надання одержувачу здобуття вищої освіти за спеціальністю 076 “Підприємництво, торгівля та біржова діяльність» (бакалавр).
28.03.2017 відповідно до наказу Львівського торговельно-економічного університету №133/03 ОСОБА_1 було відраховано з числа студентів заочної форми навчання освітнього ступеня бакалавра факультету товарознавства, управління та сфери обслуговування з 1 курсу спеціальності “Підприємництво, торгівля та біржова діяльність», спеціалізації “Товарознавство та експертиза в митній справі» за невиконання вимог навчального плану та графіка навчального процесу.
16.08.2024 між ОСОБА_1 та Мукачівським державним університетом було укладено договір про навчання №21.
Відповідно до довідки Мукачівського державного університету №1961 від 02.09.2024, ОСОБА_1 у 2024 році вступив до Мукачівського державного університету на 1 курс ОС “Бакалавр» денної форми навчання факультету економіки, управління та інженерії за спеціальністю 182 Технології легкої промисловості.
Відповідно до довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО поточне здобуття освіти ОСОБА_1 порушує послідовність, визначену ч.2 ст.10 Закону №2145.
Не погоджуючись зі змістом довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО у частині порушення порядку отримання послідовності освіти, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що особа вважається такою, що здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, які відповідають такому рівню у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання відповідної освітньої програми та проходження атестації. Здобуття рівня освіти має підтверджуватись відповідним документом про вищу освіту. Позивач не завершував навчання за освітньо-професійним ступенем бакалавра, не проходив відповідну атестацію та не отримував диплом бакалавра, як особа, яка успішно виконала відповідну освітню програму, оскільки був відрахований з навчального закладу. Отже, позивач не завершив навчання за освітньо-професійним рівнем бакалавра, його повторне зарахування на навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем “бакалавр» не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону №2145. Саме МОН України та технічний адміністратор ЄДЕБО ДП “Інфоресурс» мають повноваження щодо внесення змін до цієї бази відомостей про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону №2145 щодо позивача. При цьому, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача буде зобов'язання МОН України внести до ЄДЕБО відомості про відсутність порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону №2145.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулює та визначає Закон №2145, частиною другою статті 10 якого передбачено такі рівні освіти, а саме : дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
Згідно ч.2 ст.17 Закону №2145, вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.
Частиною першою статті 40 Закону №2145 визначено, що після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту.
Відповідно до ч.2, 3 ст.40 Закону №2145, документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб'єктами освітньої діяльності. Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Згідно дефініції, наведеній у п.23 ч.1 ст.1 Закону №2145, рівень освіти завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.
Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях встановлює та створює Закон №1556.
Згідно ч.1, 2 ст.5 Закону №1556, підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти : початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень. Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв'язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності. Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв'язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності. Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти : 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.
Відповідно до ч.1, 2 ст.6 Закону №1556, атестація - це встановлення відповідності результатів навчання (наукової або творчої роботи) здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту. Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об'єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи). Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію. Атестація осіб на першому (бакалаврському) та/або другому (магістерському) рівнях вищої освіти може включати єдиний державний кваліфікаційний іспит, що проводиться за спеціальностями та в порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч.1, 2, 5, 10 ст.7 Закону №1556, документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію. Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями : диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва. Невід'ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України. Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до ЄДЕБО.
Системний аналіз приведених вище норм дає підстави для висновку, що фізична особа вважається такою, що здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, які відповідають такому рівню, у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання відповідної освітньої програми необхідного обсягу та проходження атестації.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у 2024 році вступив до Мукачівського державного університету на 1 курс ОС “Бакалавр» денної форми навчання факультету економіки, управління та інженерії за спеціальністю 182 Технології легкої промисловості, де навчається до тепер.
Так, раніше позивача було зараховано студентом першого курсу Львівського торговельно-економічного університету заочної форми навчання першого (бакалаврського) рівня з 11.08.2016 та відраховано з цього ж першого курсу наказом №133/03 за невиконання вимог навчального плану та графіка навчального процесу. З наведеного слідує, що навчання позивача тривало лише один семестр, що не є достатнім для здобуття необхідних навичок і знань за освітньо-професійним ступенем бакалавра.
Отже, позивач не завершував навчання за освітньо-професійним ступенем бакалавра, не проходив відповідну атестацію та не отримував диплома бакалавра за спеціальністю 076 “Підприємництво, торгівля та біржова діяльність», як особа, яка успішно виконала відповідну освітню програму.
Водночас, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що повторне зарахування позивача означатиме, що особа знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності на тому самому рівні вищої освіти, оскільки факт здобуття знань і навичок за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем вищої освіти має підтверджуватися відповідним документом про вищу освіту, наявність якого не підтверджується матеріалами справи.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на конструкцію норми пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII, а саме : “здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти». Словосполучення “здобутий рівень освіти» безумовно вказує на факт завершеності процесу здобуття освіти, що вказує на те, що законодавець використовує термін “здобутий» для позначення завершеного і офіційно підтвердженого рівня освіти, чого у спірних правовідносинах не було.
Стосовно доводів скаржника про те, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб'єктів освітньої діяльності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст.8 Закону №1556, засади функціонування ЄДЕБО визначаються законодавством. Інформація про здобувачів освіти та працівників закладів вищої освіти, що міститься у ЄДЕБО, надається безоплатно центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях.
Згідно ч.1, 2, 5 ст.74 Закону №2145, у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база). Електронна база містить такі складові : Реєстр суб'єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (далі - публічні електронні реєстри у сфері освіти). Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України. Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов'язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових. Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази : здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом. Створення, ведення та адміністрування Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти здійснюються відповідно до цього Закону та законів України “Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», “Про захист персональних даних», “Про авторське право і суміжні права» та “Про публічні електронні реєстри».
Відповідно до ч.6 ст.74 Закону №2145, суб'єктами ведення Електронної бази є, зокрема, держатель та адміністратор Електронної бази.
Відповідно до п.1 розд.І Положення про ЄДЕБО, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України №620 від 08.06.2018 (далі - Положення №620), це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону №2145 з метою визначення порядку функціонування ЄДЕБО в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб'єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.
Пунктом 5 розділу І Положення №620 передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є МОН України, технічним адміністратором - державне підприємство Інфоресурс, що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.
Основні функції уповноважених суб'єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення №620.
Так, розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п'ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує : функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО; структурну систематизацію даних, що містяться в ЄДЕБО, відповідно до державних та/або галузевих класифікаторів; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами, інформаційними ресурсами та державними реєстрами у випадках та у порядку, визначених законодавством; оброблення, ведення обліку та зберігання в ЄДЕБО замовлень, поданих суб'єктами освітньої діяльності в електронній формі, на формування інформації, що відтворюється в документах про освіту, студентських (учнівських) квитках державного зразка, в порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти; внесення та верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначена відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що саме МОН України та технічний адміністратор ДП “Інфоресурс» мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону №2145. Натомість навчальний заклад позивача виконує лише технічну функцію, оскільки довідка формується автоматично на підставі даних ЄДЕБО.
При апеляційному перегляді колегія суддів врахувала висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.10.2025 по справі №200/5372/24.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обгрунтованості даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України, дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року по справі №260/6864/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді В. Я. Качмар
Н. В. Ільчишин