05 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/3920/25 пров. № А/857/45666/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року, головуючий суддя - Дуляницька С.М., ухвалене у м. Рівне, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУПФУ в Рівненській області, ГУПФУ в Івано-Франківській області, в якому просив визнати бездіяльність відповідачів, суб'єктів владних повноважень - Головне Управління Пенсійного Фонду України в Рівненській області та Головне Управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області, щодо відмови у призначенні ОСОБА_2 пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058 протиправною та зобов'язати відповідачів зробити перерахунок пенсії, врахувати до страхового стажу згідно даних належної ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 трудової книжки період роботи з 16.04.1984 року по 09.11.1985 року згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 від 22.05.1984 року та врахувати до страхового стажу період навчання з 10.12.1985 року по 10.04.1986 року згідно довідки від 22.11.2024 року №24 та призначити пенсію по інвалідності.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 09.12.2024 року звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії по інвалідності. За принципом екстериторіальності заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. За результатами розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області прийнято рішення №172850029609 від 13.12.2024 року про відмову позивачу в призначенні пенсії по інвалідності, у зв'язку з відсутністю необхідної кількості страхового стажу. На думку позивача, вказана відмова є протиправною та такою, що порушує гарантоване державою право на пенсійне забезпечення. За таких обставин, просив позов задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 13.12.2024 року №172850029609 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 16.04.1984 року по 09.11.1985 року згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 22.05.1984 року та період навчання з 10.12.1985 року по 10.04.1986 року, згідно довідки від 22.11.2024 року №24, та призначити з 15.10.2024 року ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 16.04.1984 року по 09.11.1985 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 22.05.1984 року, оскільки титульна сторінка трудової заповнена з порушенням п.2.10 Інструкції № 162, а саме: зазначено неповну дату народження, тільки рік 1966, що не відповідає паспортним даним. Крім того запис про звільнення з 09.11.1985 року не завірено підписом відповідальної особи, чим порушено п 4.1 Інструкції. Для зарахування вищевказаного періоду уточнюючу довідку, видану підприємством, на якому працювала особа, на підставі первинних документів, позивачем не надано. Також до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 10.12.1985 року по 10.04.1986 року відповідно до довідки від 22.11.2024 року №24, оскільки відсутня інформація про здобуття освіти та кваліфікації згідно з освітньо-кваліфікаційним рівнем.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 встановлено 2 групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ №910226 від 15.10.2024 року.
09.12.2024 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою щодо призначення пенсії по інвалідності на підставі норм Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та 13.12.2024 року прийнято рішення №172850029609 про відмову у призначенні пенсії.
У рішенні вказано, що вік заявника становить 58 років 08 місяців 7 днів. Страховий стаж становить 13 років 8 місяців 26 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано періоди роботи, з 16.04.1984 року по 09.11.1985 року, згідно із записами трудової книжки НОМЕР_2 від 22.05.1984 року, оскільки титульна сторінка трудової заповнена з порушенням п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162, а саме: дата народження зазначена частково, що не відповідає паспортним даним. Крім того, запис про звільнення, з 09.11.1985 року, не завірено підписом відповідальної особи, чим порушено п.4.1 Інструкції. Також до страхового стажу не враховано період навчання, з 10.12.1985 року по 10.04.1986 року, згідно довідки від 22.11.2024 №24, оскільки відсутня інформація про здобуття освіти та кваліфікації згідно з освітньо-кваліфікаційним рівнем. Страховий стаж розраховано, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_4 та з врахуванням даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5). Відмовлено ОСОБА_3 у призначенні пенсії по інвалідності.
Вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірні періоди роботи та навчання позивача відповідають записам в його трудовій книжці, то такі підлягають зарахуванню. Разом з тим, на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, покликання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Як передбачено статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Враховуючи приписи Порядку №637, підтвердження трудового стажу потрібне у разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.
Вимоги до ведення та заповнення трудових книжок працівників у період до 1992 року включно визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 року №252; зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 року №412; далі Інструкція №162).
Разом з тим, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58) та визначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.
Разом з тим, що положення Інструкції №162 та Інструкції №58 узгоджуються за своєю структурою й змістом, а відтак не потребують повторення.
Згідно з пунктом 1.1 Інструкції №58, встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
В пункті 2.2 Інструкції №58 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України.
Згідно із п.2.11 Інструкції №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Пунктами 2.12-2.13 Інструкції №58 передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця, який зобов'язаний здійснити виправлення у трудовій книжці у разі виявлення неправильного або неточного запису.
З матеріалів справи слідує, що на титульній сторінці трудової книжки позивача серія НОМЕР_2 від 22.05.1984 року внесено зміни в запис про дату народження позивача, а саме дата народження вказана повністю і чітко “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Виправлення підтверджено печаткою та підписом посадової особи Рівненського домобудівного комбінату та внесено на підставі паспорта НОМЕР_5 , виданого Рівненським МВ УМВС України 27.11.2008 року.
Відповідно до записів трудової книжки позивача серія НОМЕР_2 від 22.05.1984 року: 1. Запис №2 від 16.04.1984 року зарахований на виробничу практику електромонтажником, 2. Запис №5 від 09.11.1985 року звільнений за ініціативою робочого ст.38 КЗОТУССР (наказ від 10.11.1983 року №94-к).
Колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що недоліки записів у трудовій книжці не може бути підставою для незарахування спірних періодів до його страхового стажу та позбавлення його права на пенсійне забезпечення.
Верховний Суд у своїй постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд вказав, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Колегія суддів звертає увагу, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права.
За таких же підстав, колегія суддів вважає, що відповідачем протиправно не зараховано спірний період роботи до страхового стажу позивача, покликаючись на формальні підстави.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність сумнівів у відповідача щодо достовірності трудового стажу позивача, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №127/9055/17.
Як вірно зазначив суд попередньої інстанції, підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Щодо доводів апелянта про те, що не підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача період навчання з 10.12.1985 року по 10.04.1986 року згідно довідки від 22.11.2024 року №24, оскільки відсутня інформація про здобуття освіти та кваліфікації згідно з освітньо-кваліфікаційним рівнем, колегія суддів вважає такі доводи безпідставними та зазначає наступне.
Відповідно до пункту "д" частини 3 статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Пунктом 8 Порядок №637 встановлено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 22.05.1984 року: запис №6 від 10.12.1985 року зарахований на 4-х місячні курси трактористів при ПМК-173 відповідно до наказу №264 “Б» від 10.12.1985 року, запис №7 від 11.04.1986 року після закінчення курсів зарахований на роботу відповідно до наказу №95 від 14.04.1986 року.
Відповідно довідки 22.11.2024 року №24, виданої ПрАТ “Володимирецька ПМК №173» ОСОБА_1 дійсно навчався на 4-х місячних курсах трактористів при Володимирецькій ПМК-173 з 10 грудня 1985 року по 10 квітня 1986 року (наказ №264 “Б» від 10.12.1985 року, наказ №264/а від 10.12.1985 року. Після закінчення курсів зарахований на роботу 18 квітня 1986 року (наказ №95 від 14.04.1986 року), звільнений з роботи 18 серпня 1986 року (наказ №211 від 18.08.1986 року).
Суд апеляційної інстанції зауважує, що із зазначеної довідки можливо встановити дату початку та закінчення навчання на курсах трактористів ОСОБА_1 .
Разом з тим, на період навчання позивача діяв Закон УРСР "Про народну освіту" від 01 жовтня 1974 року.
Відповідно до частини 1 статті 47 вказаного Закону для молоді, яка поступає на виробництво після закінчення загальноосвітньої школи, і для осіб, що працюють у народному господарстві і бажають здобути нову професію або підвищити кваліфікацію, організуються вечірні (змінні) професійно-технічні училища, а також курси, навчально-курсові комбінати та інші форми підготовки і підвищення кваліфікації безпосередньо на виробництві.
Частиною 4 статті 48 вказаного Закону передбачалося, що особам, які пройшли навчання з нової професії або підвищили кваліфікацію безпосередньо на виробництві і успішно склали кваліфікаційний екзамен, видається свідоцтво єдиної форми про здобуту спеціальність і присвоєний розряд, клас, категорію.
Крім того, оскільки інформацію щодо навчання позивача містять записи трудової книжки серії, яка в силу вимог статті 62 Закону №1788-XII є основним документом, що підтверджує стаж роботи, то період навчання позивача з 10 грудня 1985 року по 10 квітня 1986 року на 4-х місячних курсах трактористів при Володимирецькій ПМК-173, також підлягають зарахуванню до страхового стажу.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що дані трудової книжки позивача не містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означених періодів до страхового стажу позивача, що враховується при призначенні пенсії.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про часткову підставність та обґрунтованість позовних вимог, відтак такі підлягають частковому задоволенню.
В іншій частині судове рішення сторонами не оскаржується.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року у справі №460/3920/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич