головуючий суддя у першій інстанції: Мартинюк В.Я.
05 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/16456/25 пров. № А/857/43061/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі № 380/16456/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, -
12.08.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просив суд:
- визнати бездіяльність протиправною та скасувати рішення № 133850014452 від 20.06.2025р.;
- зобов'язати з 28.07.2023р. призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до пільгового страхового стажу в т.ч. і період роботи з 01.04.2011р. - 01.03.2017р. згідно довідки № 25/10 від 01.03.2017р. та з 02.03.2017р. - 25.06.2021р. згідно довідки № 1 від 11.05.2022р.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.09.2025р. позов задоволено частково з виходом за межі позовних вимог.
Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №133850014452 від 20.06.2025р. (на заміну рішення №133850014452 від 14.08.2024) в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Одночасно суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового страхового стажу періоди роботи з 01.04.2011р. - 01.03.2017р. згідно довідки № 25/10 від 01.03.2017р. та з 02.03.2017р. - 25.06.2021р. згідно довідки № 1 від 11.05.2022 року.
При цьому, суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути питання ОСОБА_1 щодо призначення з 28.07.2023р. пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
В решті вимог відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.09.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Із змісту довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 01.03.2017р. №25/10, видно, що ОСОБА_1 працює: 01.04.2011р. - 01.03.2017р. повний робочий день у ТзОВ «Універсальна бурова техніка» з особливо шкідливими та важкими умовами праці за професією, посадою коваль-штампувальник, що передбачена Списком №1 розділ ХІ код КП 7221.
З довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 11.05.2022р. №1, видно, що ОСОБА_1 працює з 02.03.2017р. - 25.06.2021р. у ТзОВ «Універсальна бурова техніка» на роботах з особливо шкідливими та важкими умовами праці в ковальсько-пресовому виробництві на гарячих ділянках робіт за професією, посадою коваль-штампувальник, що передбачена Списком №1 розділ ХІ код КП 7221.
20.06.2025р. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії, оскільки згідно поданих документів право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - відсутнє.
В рішенні, зокрема серед іншого, зазначено, що вік заявника (на дату звернення) 50 років, 01 місяць, 13 днів; страховий стаж особи становить 39 років, 06 місяців, 17 днів. Пільговий стаж особи за Списком №1 становить 07 років, 10 місяців, 15 днів. За доданими документами до страхового стажу роботи зараховано усі періоди. До пільгового стажу роботи не зараховано період роботи: 01.04.2011р. - 01.03.2017р. за Списком №1 згідно довідки №25/10 від 01.03.2017р. у ТзОВ «Універсальна бурова техніка», оскільки підприємство, на якому працював позивача- ліквідовано, та з 02.03.2017р. - 25.06.2021р. за Списком №1 згідно довідки №1 від 11.05.2022р., оскільки довідка не відповідає вимогам Додатку № 5 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637, а саме відсутній підпис головного бухгалтера та відсутня інформація про зайнятість протягом повного робочого дня.
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003р.
В п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" видно, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р. Порядок застосування ст.13 визначає п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020р.
В ст.152 Конституції України видно, що закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
п.1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст.13, ч.2 ст.14, п."б"- п."г" ст.54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991р. № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015р. № 213-VIII.
В п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020р. видно, що ст.13, ч.2 ст.14, п."б"-п."г" ст.54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991р. № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015р. № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020р. встановлено, що застосуванню підлягають ст.13, ч.2 ст.14, п."б"-п."г" ст.54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991р. № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015р. № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".
При цьому, Конституційний Суд України в п.4.1 Рішення № 1-р/2020 від 23.01.202р.0 зазначив, що ст.13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до внесення змін Законом № 213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті "а" для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах "б"-"з" для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
У Законі України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом № 213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом № 213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті "а" - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах "б"-"з" - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Таким чином, ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.
п.4.4 рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020р., передбачено, що перевіряючи ст.13, ч.2 ст.14, п."б"-п."г" ст.54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Вказаними положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.
В ст.13, ч.2 ст.14, пп. "б"-"г" ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення» редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак, оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Тобто, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що ст.13, ч.2 ст.14, п. "б"-"г" ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб. Тобто, суперечать ч.1 ст.8 Конституції України, порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Колегія суддів наголошує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020р. у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Крім того, суд звертає увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010р.) та "Серков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011р.) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Зважаючи на вищевикладене суд апеляційної інстанції зазначає, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
-чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
-жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі Порядок №637).
Із змісту п.1- п.3 Порядку №637 видно, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
п.20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
В п.10 Порядку №637 застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерством праці та соціальної політики від 18.11.2005р. №383 (надалі, також - Порядок №383) визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п.20 Порядку №637).
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Як видно з матеріалів справи, позивач долучив Довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 01.03.2017р. №25/10, яка видана ОСОБА_1 про те, що він працював з 01.04.2011р. - 01.03.2017р. повний робочий день у ТзОВ «Універсальна бурова техніка» з особливо шкідливими та важкими умовами праці за професією, посадою коваль-штампувальник, що передбачена Списком №1 розділ ХІ код КП 7221. Підстава для видачі: Постанова КМУ №461 від 24.06.2016р.
Стосовно покликань апелянта у спірному рішенні про те, що до пільгового стажу роботи позивача не зараховано вищевказані періоди роботи за Списком №1 згідно вищенаведеної довідки у ТзОВ «Універсальна бурова техніка», оскільки підприємство, на якому працював заявник - ліквідовано, колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного.
ч.3 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Таким чином, Пенсійний орган, у випадку виявлення відсутності необхідних для призначення пенсії документів, має право звернутись до підприємств, організацій і окремих осіб, на яких працювала особа, що звернулась із заявою про призначення пенсії, із запитом про витребування відповідних документів, необхідних для визначення права на пенсію.
Отже, в даному випадку Пенсійний орган, маючи цілу низку повноважень, жодних дій спрямованих на дотримання конституційного права позивача на пенсію не вчинив, поклавши весь тягар відповідальності на останнього.
Разом з тим, помилковим є покликання апелянта на необхідність підтвердження пільгових періодів роботи комісією з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, оскільки комісією підтверджується пільговий стаж у разі ліквідації підприємства чи знаходження його на тимчасово окупованій території.
Однак, матеріали справи не містять відомостей про те, що підприємство, на якому працював позивач у спірні періоди, є ліквідованим чи знаходиться на тимчасово окупованій території.
Також, як видно з Довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 11.05.2022р. №1, ОСОБА_1 працював з 02.03.2017р. - 25.06.2021р. у ТзОВ «Універсальна бурова техніка» на роботах з особливо шкідливими та важкими умовами праці в ковальсько-пресовому виробництві на гарячих ділянках робіт за професією, посадою коваль-штампувальник, що передбачена Списком №1 розділ ХІ код КП 7221. Підстава для видачі: Постанова КМУ №461 від 24.06.2016р.
Водночас, щодо доводів апелянта, про те що довідка не відповідає вимогам Додатку № 5 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637, а саме: відсутній підпис головного бухгалтера та відсутня інформація про зайнятість протягом повного робочого дня, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду.
Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2019 року в справі №638/18467/15-а та від 25 квітня 2019 року в справі №593/283/17 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Так, вищезазначена довідка ТзОВ «Універсальна бурова техніка» від 11.05.2022р. №1 підписана керівником підприємства Джула М. та начальником відділу кадрів Юзефів С.
При цьому, чинне законодавство не передбачає права органу Пенсійного фонду України не приймати до відома довідки у разі відсутності підпису головного бухгалтера підприємства за наявності підписів інших уповноважених осіб, а також те, що відсутня інформація про зайнятість протягом повного робочого дня.
Вирішуючи питання стосовно зобов'язання зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди роботи та призначити пенсію за віком, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
ч.2 ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Водночас, ч.2 статті 9 КАС України визначено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, вирішуючи питання щодо наявності підстав для зобов'язання пенсійного органу призначити пенсію, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
За наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1, за встановлених обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване ст.1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
ч.2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що згідно п.2 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. (ч.2 ст.9 КАС України).
ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
При цьому, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Така позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.11.2021р. в зразковій справі №360/3611/20 (провадження №11-209заі21).
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії за віком на пільгових умовах як: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020р., та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції України. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Таким чином на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Крім того, ч.1 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
В п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
ч.1 ст.308 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З роз'яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, діяв не у спосіб визначений законами та Конституції України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).
Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі № 380/16456/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель