Справа № 120/3414/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало Павло Ігорович
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
05 січня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України в якому просив:
-визнати протиправними дії відповідача щодо прийняття рішення про відмову позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги на підставі пункту 4 "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції" від 21.10. 2015 № 850;
- зобов'язати відповідача згідно з пунктом 9 Порядку № 850 у місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цього Порядку документів прийняти рішення про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства внутрішніх справ України про відмову ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги на підставі пункту 4 "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції" від 21.10. 2015 № 850.
Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України згідно з пунктом 9 Порядку № 850 у місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цього Порядку документів прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності.
Встановлено судовий контроль за виконанням цього рішення шляхом зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України протягом двох місяців з дня набрання чинності цим рішенням подати звіт про його виконання.
Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 1993 по 25.11.2010 проходив службу в підрозділах Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області.
25.11.2010 позивача звільнено з посади оперуповноваженого СБНОН Замостянського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області в запас Збройних Сил України відповідно до пункту "б" статті 64 "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" (через хворобу).
30.05.2011 позивачеві встановлено III групу інвалідності строком на 1 рік та визначено втрату 40 відсотків професійної працездатності у зв'язку із захворюванням, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Так, 05.12.2019 позивачу за наслідками первинного огляду встановлено II групу інвалідності та визначено втрату 40 відсотків професійної працездатності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
З метою отримання передбаченої законом одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, 23.07.2020 позивач звернувся з відповідною заявою до ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області.
Листом вих. № 216/22-2020 від 29.10.2020 вказана ліквідаційна комісія повідомила позивача про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, до якого було долучено лист Міністерства внутрішніх справ України від 15.10.2020 вих. № 34720/15-2020.
Не погоджуючись з наданою відмовою, позивач повторно звернувся до ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області та до Міністерства внутрішніх справ України із заявою щодо нарахування та виплати належної йому грошової допомоги.
05.08.2021 позивач отримав лист від Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України, яким його повідомлено про те, що встановлення II групи інвалідності (2019 рік) відбулося в період понад два роки від дати встановлення III групи інвалідності (2011 рік), що суперечить вимогам пункту 4 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівникам міліції", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015.
17.09.2021 позивач отримав лист від ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, у якому йшлося про відсутність підстав для повторного направлення до Міністерства внутрішніх справ України матеріалів для виплати одноразової грошової допомоги, адже листом Міністерства внутрішніх справ України від 05.08.2021 повідомлялося про неможливість виплати такої допомоги.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю, позивач звернувся до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.05.2022 у справі № 120/15220/21-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2022, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, зобов'язано ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області надіслати до Міністерства внутрішніх справ України документи щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому II групи інвалідності, а також зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження від ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області документів щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги прийняти рішення про призначення такої допомоги або про відмову в її призначенні.
29.05.2024 позивач звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.05.2022 у справі № 120/15220/21-а шляхом зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України подати звіт про виконання цього судового рішення.
16.09.2024 Міністерством внутрішніх справ України прийнято рішення, яким позивачу було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на час звернення позивача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності ІІ групи, з моменту первинного встановлення інвалідності ІІІ групи, за яку така допомога вже була виплачена у 2011 році, минуло понад два роки.
11.10.2024 Вінницький окружний адміністративний суд ухвалив прийняти звіт Міністерства внутрішніх справ України про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.05.2022.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо прийняття рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги на підставі пункту 4 Порядку № 850, позивач звернувся до суду з даним позовом.
За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Питання пов'язані з реалізацією права на соціальний захист неодноразово розглядав і Конституційний Суд України та сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року ? 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року 5-рп/2002).
Частиною 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ (Закон №565) визначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції визначають Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 (Порядок №850).
При цьому, 07.11.2015 набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII.
Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність.
Положеннями п. 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Таким чином, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про міліцію", зокрема ч. 6 ст. 23 цього Закону в редакції, чинній з 12.03.2015, і відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850.
Згідно з п. 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 7 Порядку №850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).
Згідно з п.8 Порядку №850, керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім'ї загиблого (померлого) працівника міліції.
Пунктом 9 Порядку №850 встановлено, що МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Згідно п. 10 Порядку № 850 грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС України рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС України.
Разом з тим, відповідно до п. 4 Порядку № 850, якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Тобто, право на отримання грошової допомоги та право отримання допомоги в більшому розмірі (виплату різниці у розмірах одноразової грошової допомоги) у зв'язку із виникненням обставин, з якими законодавець пов'язує збільшення її розміру, є різними правовими поняттями.
Так, Порядок № 850 передбачає два різні за своєю суттю механізми виплати одноразової грошової допомоги:
- виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з первинним встановленням інвалідності, що настала внаслідок проходження служби в органах внутрішніх справ, яка залежно від групи інвалідності здійснюється у розмірі, визначеному пунктом 3 цього Порядку;
- виплату різниці (доплати) у разі, якщо особі, якій раніше вже було призначено одноразову грошову допомогу, у подальшому під час повторного огляду МСЕК протягом двох років встановлюється вища група інвалідності або інша причина інвалідності, або більший відсоток втрати працездатності. Цей механізм регулюється виключно пунктом 4 Порядку № 850 та застосовується лише у разі безперервного статусу інваліда, який підтверджується щорічними оглядами МСЕК або безстроковим встановленням інвалідності.
Із матеріалів справи встановлено, що позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності 30.05.2011 строком на один рік і відповідно до довідки МСЕК інвалідність підлягала перегляду після спливу зазначеного строку. Водночас у матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що із закінченням строку дії третьої групи інвалідності позивач мав чинний статус особи з інвалідністю або ж проходив повторні огляди МСЕК з метою продовження встановленої у 2011 році групи інвалідності. Відтак, з моменту завершення дії встановленої у 2011 році інвалідності, позивач втратив правовий статус особи з інвалідністю.
Таким чином, встановлення позивачу 05.12.2019 ІІ групи інвалідності вважається первинним встановленням інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а не її переглядом або підвищенням у межах існуючого статусу.
Цей факт також підтверджується формулюванням у самій довідці МСЕК від 05.12.2019, де зазначено саме про "первинний огляд", що свідчить про те, що особа на момент звернення до МСЕК не мала діючого статусу особи з інвалідністю, а отже, інвалідність встановлювалася вперше - незалежно від того, що подібний статус у неї вже був у минулому.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду пешої інстанції про те, що в даному випадку підлягає застосуванню механізм виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з первинним встановленням інвалідності ІІ групи, як це передбачено пунктом 3 Порядку № 850.
Водночас пункт 4 Порядку № 850, який встановлює дворічний строк для перегляду розміру вже призначеної допомоги і з посиланням на який відповідач обґрунтовує свою позицію у цьому спорі, не поширюється на такі правовідносини, оскільки відсутній юридичний зв'язок між інвалідністю, встановленою у 2011 році, та тією, що була встановлена у 2019 році - з урахуванням тривалого проміжку часу, протягом якого статус інваліда не підтримувався та не підтверджувався.
Тобто, дворічне обмеження, передбачене пунктом 4 Порядку № 850, не є застосовним у даному випадку, а тому позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у повному обсязі, передбаченому Порядком № 850 для ІІ групи інвалідності, як за первинним встановленням інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Крім того, Верховний Суд розглядав справу щодо застосування положень статті 23 Закону № 565-XII та пункту 4 Порядку № 850. Зокрема, у постанові від 22.10.2020 у справі № 711/1837/18 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків:
(1) із втратою чинності з 07.11.2015 Законом № 565-XII право на отримання одноразової грошові допомоги за працівниками міліції збереглося відповідно до пункту 15 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VII і здійснюється в порядку та на умовах, визначених Порядком № 850;
(2) Закон № 565-XII, що діяв до набрання чинності Законом № 580-VII, так само як і Закон № 580-VII не містять положень щодо можливості отримання відповідною категорією осіб одноразової грошової допомоги у більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми;
(3) положення щодо отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням працівникові міліції під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності (виплату різниці у розмірах одноразової грошової допомоги) визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду та міститься виключно у пункті 4 Порядку № 850;
(4) передбачені пунктом 4 Порядку № 850 обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності застосовуються починаючи з 31.10.2015 - з дня набрання чинності вказаним Порядком;
(5) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності незалежно від дати, коли їх встановлено вперше до 31.10.2015 чи після.
Відтак, наведені вище правові висновки є такими, що підлягають застосуванню до спірних відносин у даній справі і підтверджують правомірність заявлених позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.