м. Вінниця
05 січня 2026 р. Справа № 826/11521/17
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №45830-1305 від 28.04.2017 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2017 року відкрито провадження в адміністративній справі.
21.02.2018 року представником позивача подано пояснення по справі у яких вказано, що за відсутності інформації про реєстрацію земельної ділянки за позивачем та в силу пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України контролюючий орган не мав правових підстав дійти висновку про наявність у ОСОБА_1 податкових зобов'язань щодо сплати земельного податку.
13.03.2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
22.09.2022 року представником відповідача надано додаткові пояснення у яких звернуто увагу, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
На підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2825 (в редакції Закону №3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року №399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа №826/11521/17 передана на розгляд та вирішення Вінницькому окружному адміністративному суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену справу було передано на розгляд судді Вінницького окружного адміністративного суду Свентуху В.М.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду адміністративну справу №826/11521/17 прийнято до провадження. Даною ухвалою також:
- запропоновано учасникам справи надати суду письмові пояснення щодо актуальності цього спору та процесуальної позиції по суті заявлених позовних вимог;
- запропоновано учасникам справи надати додаткові пояснення по суті заявлених вимог чи заперечень щодо обставин, які стосуються предмету даного спору та які виникли за період розгляду даної справи;
- зобов'язано учасників справи, у разі зміни фактичних обставин у даній справі, вибуття або заміни сторони у відносинах, щодо яких виник спір, повідомити суду про таке.
Представником позивача подано письмові пояснення у справі, в яких наголошено на актуальності спірних правовідносин та просили суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду допущено заміну відповідача Головного управління ДФС у м. Києві, правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві, як відокремленим підрозділом ДПС України.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
Відповідно до договору купівлі-продажу господарської споруди від 20.02.2009 року, витягу з технічної документації № Н-00966/2010 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, реєстраційного посвідчення № 023652 та витягу з Державного реєстру правочинів, ОСОБА_1 є власником господарської споруди (літ. "Б") загальною площею 42,20 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
28.04.2017 року Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №45830-1305, яким визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб (код платежу 18010700) за 2017 рік у розмірі 91986,03 грн.
Вважаючи таке податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Згідно із статтею 19 Конституції України посадові особи органів державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Основним законодавчим актом, що регулює земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України, а справляння плати за землю здійснюється відповідно до Податкового кодексу України.
Нормативно-правові акти застосовуються в редакції, чинній на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
Згідно вимог статті 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до Закону.
Так, відповідно до статей 269, 270 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об'єктом оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
За змістом підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
В силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Як визначено статтею 126 ЗК України право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК України і статтею 377 Цивільного кодексу України.
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
При цьому, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пункт 287.1 статті 287 ПК України).
При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 ПК України).
Тобто у розумінні вказаних положень платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (з дати державної реєстрації такого права), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі.
За таких обставин, незважаючи на те, що особа не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належним їй на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Приписи ж пункту 287.6 ПК України в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (набрав чинності 01 січня 2015 року), які визначають, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, не спростовують наведених висновків. В силу вимог пункту 287.1 цієї ж статті землекористувачі сплачують плату за землю за фактичний період перебування землі у користуванні. Тобто, обов'язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.
Аналогічний висновок щодо застосування вказаних норм права міститься в постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 460/9560/23.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведеного правового регулювання, суд доходить висновку, що нарахування земельного податку позивачу є правомірним.
Позивач є власником господарської споруди, розміщеної на спірній земельній ділянці, а тому з моменту державної реєстрації права власності на цей об'єкт нерухомого майна він фактично користується відповідною земельною ділянкою. За таких обставин обов'язок зі сплати плати за землю виникає не лише у осіб, які мають належним чином оформлені права на земельну ділянку, а й у тих, хто реально використовує її у зв'язку з набуттям права власності на будівлю чи споруду, розташовану на цій землі.
Відсутність у позивача державної реєстрації права власності або користування земельною ділянкою сама по собі не звільняє його від обов'язку сплачувати земельний податок, оскільки такий обов'язок виникає з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомості та фактичного користування земельною ділянкою.
За наведених обставин суд не вбачає правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №45830-1305 від 28.04.2017 року прийнятого Головним управлінням ДФС у м. Києві.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
У відповідності до положень частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що у разі відмови у задоволені позову судовий збір не відшкодовується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України,-
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04655, ЄДРПОУ ВП: 44116011).
Суддя Свентух Віталій Михайлович