Житомирський апеляційний суд
Справа №935/1896/24 Головуючий у 1-й інст. Стрілецька О. В.
Категорія 72 Доповідач Борисюк Р. М.
23 грудня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,
з участю секретаря
судового засідання Лугини О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 935/1896/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Коростишівської міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 22 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Стрілецької О.В. у місті Житомирі,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно їх малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов мотивувався тим, що із 2022 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після народження сина відповідачка часто залишала дитину та зникала з місця проживання, поверталася у стані алкогольного сп'яніння, не цікавилася дитиною, не займалася її вихованням, фізичним та психологічним станом. Сторони тривалий час не проживають разом у зв'язку із аморальною поведінкою відповідачки та повною відсутністю уваги та інтересу до дитини. Він виконує всі обов'язки щодо утримання сина, який проживає разом з ним. Також вирішується питання про розірвання шлюбу із ОСОБА_2 .
Зазначені обставини є підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав у зв'язку з її ухиленням від виконання батьківських обов'язків.
Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 22 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини 1 статті 257 ЦПК України залишено без розгляду.
Не погоджуючись із ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, де просить її скасувати і справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена із порушенням вимог процесуального та матеріального права, яка не відповідає фактичним обставинам справи та є перешкодою для доступу до правосуддя.
Вказує, що 22 вересня 2025 року він перебував на стаціонарному лікуванні в медичному закладі. Тому, просив суд перенести розгляд даної справи і з цієї підстави та про цю обставину повідомив суд його представник.
Не погоджується з тим, що 05 травня 2025 року він не з'явився до суду, оскільки ним була подана заява про розгляд справи у його відсутність та підтримання позовних вимог.
Зазначає, що 04 серпня 2025 року судове засідання не відбулося у зв'язку з тим, що була повітряна тривога.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 та частини 2 статті 247 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач та його представник, будучи належним чином повідомленими, двічі поспіль не з'явились в підготовче судове засідання.
При цьому, явка позивача в судове засідання була визнана обов'язковою на підставі ухвали суду від 05 травня 2025 року. Доказів, які підтверджують поважність причин неявки, сторона позивача не надала. А виходячи з характеру справи, їх неявка перешкоджає її розгляду.
Тому, на підставі пункту 3 частини 1 статті 257 ЦПК України суд залишив позовну заяву без розгляду.
Колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду з таких мотивів.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1)неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2)повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3)неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Частиною 5 статті 223 ЦПК України передбачено, що у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Вимогами частини 3 статті 131 ЦПК України, встановлено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання
Матеріалами справи встановлено, що у червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Коростишівського районного суду Житомирської області з даним позовом ( а.с.1-4).
Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 02 липня 2024 року цивільну справу направлено за підсудністю до Богунського районного суду міста Житомира (а.с 16).
29 липня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання (а.с. 21).
Ухвалою суду від 05 травня 2025 визнано обов'язковою явку позивача ОСОБА_1 та представника Виконавчого комітету Коростишівської міської ради, як органу опіки та піклування, в підготовче судове засідання, яке було призначене на 19 червня 2024 року (а.с. 112, 114-115).
Із матеріалів справи також убачається, що у підготовчому судовому засіданні 19 червня 2025 року, яке відбулось за участі представника позивача - адвоката Невмержицького М.С. та представника Коростишівської міської ради, була оголошена перерва для подання позивачем додаткових доказів, судове засідання призначено на 04 серпня 2025 року.
04 серпня 2025 року, будучи належним чином повідомленими, сторони по справі не з'явилися.
Цього ж дня через канцелярію суду представником позивача була подана заява про відкладення судового засідання у зв'язку з хворобою ОСОБА_1., при цьому в судове засідання сам представник також не з'явився (а.с. 148).
Докази, які підтверджують поважність причин неявки в судове засідання, до заяви долучені не були.
У зв'язку з цим, розгляд справи судом було відкладено до 22 вересня 2025 року.
22 вересня 2025 року позивач та його представник повторно не з'явились. І вказаного дня від представника позивача - адвоката Невмержицького М.С. засобами електронного зв'язку повторно надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою позивача. Знову будь-які докази, які підтверджують поважність причин неявки, до заяви не долучені (а.с. 157).
Також встановлено, що відповідач в судові засідання не з'являлася, судова повістка повернулась до суду не врученою, із відміткою на довідці пошти щодо причин повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 158-159).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та заяв на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень на будь-якій стадії судового процесу може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.
У статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини друга статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини друга, четверта статті 12 ЦПК України).
Положенням частини третьої статті 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Стаття 43 ЦПК України чітко визначає права та обов'язки сторін по справі, а у статті 44 ЦПК України вказано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У пункті 11 частини 3 статті 2 ЦПК Украйни зазначено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Залишення позову без розгляду це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв'язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.
Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду.
При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого судового засідання, в яке він не з'явився.
Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позов без розгляду, якщо нез'явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Тобто законодавець диференціює необхідність урахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, якою є неявка: першою чи повторною. Така диференціація обумовлена як необхідністю забезпечити дотримання прав позивача на участь у судовому засіданні у разі першої неявки за належного його повідомлення про час та місце судового засідання та поважності причин неявки, так і необхідністю введення певних обмежень з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, прав та інтересів іншої сторони, а тому саме позивач має продемонструвати свій процесуальний інтерес у як найшвидшому розгляді справи, а отже зобов'язаний у розумні інтервали цікавитися провадженням у справі.
Отже, норми частини п'ятої статті 223 та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України дисциплінують позивача як ініціатора судового розгляду, стимулюють його належно користуватися своїми процесуальними правами, щоб не допустити затягування розгляду справи.
Тож, під час вирішення питання про залишення позову без розгляду правове значення має виключно належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц (провадження № 61-17220св18), від 28 жовтня 2021 року у справі № 465/6555/16 (провадження № 61-9020св21), від 12 травня 2022 року у справі № 645/5856/13-ц (провадження № 61-2876св21).
У постановах Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 500/3032/18 (провадження № 61-19742св21), від 12 січня 2023 року у справі № 205/3009/16 (провадження № 61-6033св22), від 14 лютого 2023 року у справі №947/15909/21 (провадження № 61-10773св22) вказано, що причини повторної неявки позивача в судове засідання правового значення не мають, а обов'язковими умовами для застосування передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України процесуальних наслідків повторної неявки позивача в судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи без його участі у судовому засіданні. Правом на залишення позову без розгляду суд наділений лише у разі повторної неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів проаналізувавши положення частини п'ятої статті 223 та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України зауважує, що у цих нормах законодавець не застосував слова «може», «має право», «за власної ініціативи» та інші подібні у своєму значенні слова. Зазначені норми процесуального права не передбачають можливості інших варіантів дій суду, окрім залишення позову без розгляду.
Формулювання «суд залишає позовну заяву без розгляду», що міститься у частині п'ятій статті 223 ЦПК України, та формулювання «суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду», що міститься у пункті 3 частини першої статті 257 ЦПК України, виражає імперативну вказівку суду (судді) щодо заборони продовження розгляду справи, щодо завершення судового провадження без винесення рішення. З огляду на викладене апеляційний суд зазначає про те, що повноваження суду залишити позов без розгляду, передбачені цими нормами процесуального права відносяться до імперативних.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 січня 2022 року у справі №905/458/21.
У справі, що переглядається позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи в усіх призначених судом підготовчих судових засіданнях, шляхом направлення судових повісток; також до початку розгляду справи у судових засіданнях, призначених на 11 грудня, 04 серпня 2025 року, 22 вересня 2025 року, позивачем та його представником надсилались заяви про «про відкладення розгляду справи з посиланням на хворобу позивача», проте будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надавали.
Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
За змістом вимог процесуального закону правом на залишення заяви без розгляду суд наділений у випадку повторної неявки позивача в судове засідання за сукупності таких умов: - належного повідомлення позивача про час та місце судового засідання; - повторної неявки його в судове засідання, яка в такому разі визнається як друга поспіль; - ненадходження від позивача клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Інших умов, у тому числі й існування поважних причин неявки, процесуальний закон не передбачає, а тому право суду залишити позов без розгляду від цієї обставини не залежить.
Таким чином, саме факт неявки позивача в судове засідання вдруге, тобто повторно, за наявності вищевикладених умов у їх сукупності є підставою для залишення позову без розгляду. Норми ЦПК України не передбачають можливості врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
ОСОБА_1 , як особа яка ініціювала провадження у справі, об'єктивно міг розраховувати на настання наслідків, визначених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, у вигляді залишення його позову без розгляду в результаті його процесуальної поведінки.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 257 ЦПК України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
З огляду на наведене відсутні підстави вважати, що права позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції є порушеними.
Як убачається із матеріалів справи підготовчі судові засідання у справі призначались 25 вересня 2024 року, 27 листопада 2024 року, 23 січня 2025 року, 24 лютого 2025 року, 10 березня 2025 року, 05 травня 2025 року, 19 червня 2025 року, 04 серпня 2025 року та 22 вересня 2025 року (а.с. 34,47-48, 60, 72-74,93-94,113, 125-126, 151, 162).
Разом з цим підготовче провадження не було завершено, зокрема, у зв'язку з процесуальною поведінкою позивача та його представника.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про поважність причин неявки у судові засідання, призначені на 22 вересня 2025 року, 04 серпня 2025 року, оскільки як зазначалось вище наслідки у вигляді залишення позову без розгляду настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Тобто поважність причин повторної неявки у судове засідання не має правового значення.
До того ж, як встановлено судом апеляційної інстанції, доказів на підтвердження обставин (їх поважність), які наводились позивачем як підстави для відкладення розгляду справи, суду першої інстанції не надавались.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, а, отже, й не дають підстав вважати порушенням судом першої інстанції норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Апеляційний суд вважає за необхідне роз'яснити, що відповідно до частини 2 статті 257 ЦПК України особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам чинного процесуального законодавства, а тому підстав для її скасування, з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачає.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 22 вересня 2025 року- без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді