Справа № 161/17965/23 Провадження №11-кп/802/224/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
05 січня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2025 року,
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2025 року, окрім іншого, задоволено клопотання прокурора про продовження обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.1, 2 ст.309 КК України, ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів тобто до 20 лютого 2026 року включно, із залишенням попереднього визначеного ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2024 року розміру застави та покладених обов'язків у разі її внесення.
Таке своє рішення в частині продовження строку дії запобіжного заходу суд першої інстанції мотивував тим, що заявлені попередні ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, і на наявність яких посилається прокурор, не зменшились, тому наявні підстави для продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. При цьому, будь-який інший більш м'який запобіжних захід, аніж тримання під вартою, не зможе забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та дієво запобігти доведеним стороною обвинувачення ризикам.
Не погодившись із таким судовим рішенням обвинувачений ОСОБА_6 подав на нього апеляційну скаргу в якій вважає його незаконним в частині продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою в зв'язку з чим просить в цій частині скасувати та постановити нове, яким змінити запобіжний захід на більш м'який. Вказує про те, що доводи прокурора про наявність ризиків не доводяться будь-якими доказами. При цьому зазначає, що він вже два роки перебуває під вартою в СІЗО і за цей час у нього погіршився стан здоров'я. Окрім того вказує, що він має постійне місце проживання і реєстрації, одружений, на його утриманні перебуває двоє малолітніх дітей. Однак, місцевий суд таких обставин до уваги належним чином не взяв та неправомірно продовжив йому запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Прокурор та захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду провадження, що підтверджується телефонограмою, яка міститься в матеріалах справи до апеляційного суду не з'явилися. Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення апеляційного розгляду не подавали.
Більше того, в ході апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_6 не заперечував щодо можливості проводити розгляд його апеляційної скарги у відсутності його захисника ОСОБА_7 . А тому, апеляційний суд вважає за можливе апеляційний розгляд проводити у відсутності прокурора та захисника обвинуваченого.
Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть ухвали та доводи апеляційної скарги, обвинуваченого, який апеляцію підтримав з підстав, викладених у ній, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Так, відповідно до ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення. У разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в умовах воєнного стану продовження строку тримання під вартою здійснюється у порядку, встановленому статтею 615 цього Кодексу.
За положеннями ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (ч.2 ст.177 КПК України).
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі й обставини, зазначені у ст.178 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно із ст.197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею, за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою за положеннями ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. Метою запобіжного заходу у виді тримання під вартою є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 року №4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» запобіжний захід - тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Дані вимоги закону при розгляді клопотання сторони обвинувачення прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 місцевим судом були дотримані в повній мірі.
Як встановлено судом, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.1, 2 ст.309 КК України. При цьому, обґрунтованість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень стверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами.
Встановлено і те, що судовими рішеннями ОСОБА_6 неодноразово продовжувався строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Оскаржуваною ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.12.2025 року обвинуваченому ОСОБА_6 було продовжено раніше застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 20.02. 2026 року включно.
Продовжуючи обвинуваченому в ході розгляду кримінального провадження такий винятковий запобіжний захід як тримання під вартою, місцевий суд врахував обґрунтованість пред'явленого обвинувачення у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а також взяв до уваги те, що раніше заявлені ризики, передбачені п. п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України не зменшилися.
Як встановлено судом, підставами для застосування ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою стали наявність обґрунтованої підозри та/або пред'явленого обвинувачення, яка (які) стверджується матеріалами провадження, а метою - запобігання спробам переховування від суду, незаконного впливу на свідків, які ще не допитані у даному кримінальному провадженні, продовження вчинення кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд вважає, що з моменту взяття ОСОБА_6 під варту та до моменту вирішення клопотання сторони обвинувачення в даному провадженні, не змінилися обставини, які стали підставою для застосування щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку в даний час вже обвинуваченого, зможе забезпечити більш м'який запобіжний захід, передбачений ст.176 КПК України.
Так, наведені стороною обвинувачення у клопотанні та судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченому є доведені ризики, які слугували підставою для застосування запобіжного заходу, на даний час не втратили свою актуальність та не змінилися.
Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких кримінальних правопорушень, на даний час обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.1, 2 ст.309 КК України, який зокрема ч.2 ст. 307 КК України відноситься відповідно до ст. 12 КК України категорії тяжких, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років з конфіскацією майна.
З урахуванням наведеного, особи обвинуваченого та тяжкості інкримінованих йому діянь, його віку та стану здоров'я, відсутності медичних документів в підтвердження неможливості утримання обвинуваченого в слідчому ізоляторі, апеляційний суд приходить до висновку, що інші, більш м'які запобіжні заходи аніж тримання під вартою, будуть недостатніми для запобігання доведеним ризикам, встановленим п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які були доведеними стороною обвинувачення.
Доводи апелянта про те, що наведені стороною обвинувачення ризики того, що він перебуваючи на волі може вчинити дії, передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України нічим не підтверджені, на увагу суду не заслуговують, оскільки повністю спростовується матеріалами провадження, які фактично вказують про протилежне.
Також є такими, що не заслуговують на увагу суду доводи апелянта про те, що більш м'який запобіжний захід забезпечить його належну процесуальну поведінку, оскільки враховуючи встановлені обставини, обґрунтованість обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, тяжкість можливого покарання, а також особу обвинуваченого, вони є непереконливими.
Усі інші доводи апелянта з приводу незаконності судового рішення в частині продовження строку запобіжного заходу на увагу суду не заслуговують, оскільки не є такими, що зменшували б ризики, які були доведені стороною обвинувачення.
Разом з тим, суд першої інстанції, при прийнятті свого рішення щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 залишив попередньо визначений розмір застави та обов'язки, які на нього покладаються у випадку застосування такої, які зазначено в ухвалі Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.09.2024 року, з чим повністю погоджується і апеляційний суд.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі апелянта, оскільки ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування судового рішення, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст.376, 404, 405, 407, 422-1 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 20 лютого 2026 року включно, із залишенням попереднього визначеного ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2024 року розміру застави та покладених обов'язків у разі її внесення - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді