Справа № 169/992/24 Головуючий у 1 інстанції: Тітівалов Р. К.
Провадження № 22-ц/802/95/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.
05 січня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на утримання дітей за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 30 жовтня 2025 року
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що перебувала з відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Турійського районного суду Волинської області від 23 жовтня 2018 року розірваний. У шлюбі народилося двоє дітей: син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 05 червня 2020 року на її користь з ОСОБА_2 стягуються аліменти у розмірі по 1 200 грн на кожну дитину щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 серпня 2020 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.
Позивач зазначала, що розміру стягуваних аліментів їй не вистачає для належного забезпечення потреб дітей, відповідач офіційно працевлаштований і проходить військову службу у Збройних Силах України (далі - ЗСУ), отримує регулярний дохід, його матеріальне становище значно покращилося.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд змінити спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Турійського районного суду Волинської області від 05 червня 2020 року, та стягувати з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів доходу (заробітку) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення старшою дитиною повноліття.
Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 30 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Змінено спосіб стягнення аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі рішення Турійського районного суду Волинської області від 05 червня 2020 року, та ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення старшою дитиною повноліття.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ОСОБА_1 .
На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову про зміну способу стягнення аліментів у цій справі. Суд залишив поза увагою те, що позивач не надала доказів щодо зміни матеріального стану відповідача, а саме його покращення. Лише сам факт перебування відповідача ОСОБА_2 на військовій службі у ЗСУ не є доказом покращення матеріального становища відповідача. Суд зробив висновок про покращення матеріального стану ОСОБА_2 без жодних довідок про розмір його грошового забезпечення, не встановив фактичний середній місячний дохід, не дослідив можливі відрахування, додаткові витрати, пов'язані зі службою. Суд у своїх висновках зазначив, що розмір аліментів 1/3 частки від заробітку (доходу) відповідача щомісячно на утримання дітей відповідатиме їх інтересам та забезпечить збалансованість розподілу та рівної участі батьків в утриманні дітей. Проте, такі висновки є непідтвердженими та зроблені без належного дослідження фактичних витрат на утримання дітей, що є обов'язковим елементом для встановлення реальної потреби у зміні способу стягнення аліментів. Суд не визначив, у чому саме полягає рівна участь батьків. Також суд мав би встановити: частку участі матері у фінансовому забезпеченні дітей; розмір її доходів; фінансові можливості відповідача. Оскільки суд цього не встановив, тому його висновок про рівність участі є невмотивованим та зводиться до припущення.
Відзиву на апеляційну скаргу позивач не подала.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи.
За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 05 січня 2026 року - дата складення повного судового рішення.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції належить скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові, виходячи з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Турійського районного суду Волинської області від 23 жовтня 2018 року розірваний (а.с.9-11). У шлюбі народилося двоє дітей: син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження, в яких батьком дітей записаний відповідач ОСОБА_2 (а.с.7, 8).
Діти проживають разом із позивачем.
На підставі рішення Турійського районного суду Волинської області від 05 червня 2020 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі по 1 200 грн на кожну дитину щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 серпня 2020 року і до досягнення старшою дитиною повноліття (а.с.12, 13).
Судом також встановлено, що сторони по справі є працездатними особами. Відповідач з 26 лютого 2022 року є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , отримує заробітну плату, непрацездатних осіб на утриманні не має.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 та змінюючи спосіб стягнення аліментів із твердої грошової суми на 1/3 частку від доходу батька дітей, суд першої інстанції виходив з того, що після ухвалення рішення суду про стягнення аліментів у 2020 році у твердій грошовій сумі матеріальний стан відповідача значно покращився, оскільки він офіційно працевлаштувався, проходить військову службу у ЗСУ та отримує регулярний і стабільний дохід. Наведену обставину суд вважав підставою для зміни способу стягнення аліментів відповідно до ст. 192 СК України. Крім того, при визначенні розміру стягуваних аліментів суд урахував рівний обов'язок сторін по справі щодо утримання дітей.
Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду, враховуючи наступне.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Частиною 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Частиною 1 ст. 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України).
Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу їх присудження не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
Ураховуючи наведене, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів. При цьому правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України.
У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 як на підставу щодо зміни способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу) платника аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на її користь на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі рішення Турійського районного суду Волинської області від 05 червня 2020 року, покликалася на те, що відповідач офіційно працевлаштований і проходить військову службу у ЗСУ, отримує регулярний дохід, його матеріальне становище значно покращилося. Така зміна способу стягнення аліментів, на думку позивача, відповідатиме інтересам дітей, оскільки покращення рівня доходу відповідача, як батька дітей, буде відображатися на покращенні матеріального утримання його дітей, а не обмежуватись фіксованою сумою аліментів.
Разом з тим, позивач ОСОБА_1 на підтвердження обставини щодо зміни (покращення) матеріального стану відповідача ОСОБА_2 належних і допустимих доказів не надала, що у розглядуваному випадку згідно з положеннями ст. 192 СК України не може бути підставою для зміни способу стягнення аліментів. Та обставина, що відповідач перебуває на військовій службі у ЗСУ, не підтверджує покращення його матеріального становища з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів про доходи відповідача. Також відсутні докази про майновий стан відповідача станом на 05 червня 2020 року і ця обставина не встановлена в судовому рішенні Турійського районного суду Волинської області від 05 червня 2020 року про збільшення розміру аліментів на утримання дітей, що не дозволяє суду зробити висновок про покращення матеріального стану відповідача на даний час, та свідчить про помилковий висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для зміни способу стягнення аліментів на утримання дітей у цій справі. Крім того, будь-яких доказів про погіршення матеріального стану позивача або стану її здоров'я після ухвалення 05 червня 2020 року рішення Турійським районним судом Волинської області матеріали справи не містять.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що позивач всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України не довела та не надала суду будь-яких доказів, які б підтверджували покращення матеріального стану відповідача після ухвалення рішення суду на підставі якого з нього стягуються аліменти на утримання неповнолітніх дітей на користь ОСОБА_1 , що у даному випадку є підставою для відмови у пред'явленому нею позові.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, належить скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ОСОБА_1 . Зважаючи на наведене, апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки ОСОБА_1 відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» як позивач у справі про зміну способу стягнення аліментів звільнена від сплати судового збору в усіх судових інстанціях, тому у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та залишенням позову без задоволення, згідно з вимогами ч. 7 ст. 141 ЦПК України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідачу належить компенсувати сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1 816 грн 80 коп.
Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Турійського районного суду Волинської області від 30 жовтня 2025 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на утримання дітей, відмовити.
Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 80 (вісімдесят) копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий-суддя
Судді: