Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
22.06.2010 р. № 2-а- 6236/10/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Сліденко А.В.,
при секретарі судового засідання - Міхно А.О.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1,
відповідача - богданова М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом
Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова
провизнання нечинними податкових повідомлень - рішень,-
Позивач, Фізична особа -підприємець ОСОБА_2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати нечинними податкові повідомлення -рішення відповідача, ДПІ у Київському районі міста Харкова №0035271702/0 від 23.10.2008, прийняте начальником Державної податкової інспекції в Київському районі м.Харкова на підставі акту про результати виїзної планової документальної перевірки Физичної особи -підприємця ОСОБА_2 (код НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового, валютного і іншого законодавства за період з 07.05.2007р. по 30.06.2008р., а також визнати нечинним податкове повідомлення-рішення відповідача, ДПІ №0035281702/0 від 23.10.2008р., прийняте начальником Державної податкової інспекції в Київському районі м.Харкова на підставі акту про результати виїзної планової документальної перевірки Физичної особи -підприємця ОСОБА_2 (код НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового, валютного і іншого законодавства за період з 07.05.2007р. по 30.06.2008р.
В обґрунтування заявлених вимог позивач указав, що не згоден з висновками акту від 09.10.2008р. №5264/17-218/НОМЕР_1, викладених в даному акті порушень не вчиняв, підстав для визначення податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість у спірних правовідносинах не існує, адже ФОП ОСОБА_2 протягом періоду з 07.05.2007р. по 31.12.2007р. здійснював діяльність відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», а відтак, не є платником податку з доходів фізичних осіб та ПДВ. Позивач вважав, що єдиним наслідком перевищення фізичною особою -підприємцем -платником єдиного податку розміру виручки в 500.000,00грн. є виключно обов'язок суб'єкта права, що допустив таке перевищення, з наступного звітного податкового періоду (тобто кварталу) перейти на загальну систему оподаткування. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову та скасувння оскаржуваного повідомлення-рішення.
Відповідач, Державна податкова інспекція у Київському районі імста Харкова з поданим позовом не погодився.
В обгрунтування заперечень проти позову відповідач указав, що сума перевищення виручки, яка була фактично одержана платником єдиного податку -фізичною особою підприємцем, над сумою виручки, яка визначена Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»(далі за текстом -Указ) для фізичних осіб -підприємців в розмірі 500.000,00грн., підлягає оподаткуванню за загальними правилами згідно з Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб»та Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян»без застосування норм Указу. Окрім того, наголошував, що оскільки в 2007р. позивач допустив перевищення розміру операцій з поставки товарів (робіт, послуг) понад 300.000,00грн., то з 01.01.2008р. він повинен був зареєструватись платником податку на додану вартість, проте вказаного обов'язку не виконав, внаслідок чого здійснював господарські операції, які є об'єктом оподаткування ПДВ, без справляння даного податку. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав та мотивів.
Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в ДПІ у Київському районі міста Харкова. Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому перелічені обставини перед судом не доказуються.
З 26.09.2008р. по 06.10.2008р. ДПІ у Київському районі міста Харкова була проведена виїзна планова перевірка Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний код -НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 07.05.2007р.-30.06.2008р.
Результати перевірки оформлені актом від 09.10.2008р. №5264/17/218/НОМЕР_1.
23.10.2008р. з посиланням на даний акт ДПІ у Київському районі міста Харкова були винесені податкове повідомлення-рішення №0035271702/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в загальному розмірі 46.802,78грн. (основний платіж -46.802,78грн.) та податкове повідомлення-рішення №0035281702/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 76.114,00грн. (основний платіж -50.176,00грн.; штраф -25.938,00грн.).
Як з'ясовано судом, підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували відображені в акті від 09.10.2008р. №5264/17/218/НОМЕР_1 висновки ДПІ у Київському районі міста Харкова про порушення ФОП ОСОБА_2 ст.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»(далі за текстом -Указ), ст.13 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», а саме: ненарахування податку з доходів фізичних осіб з суми доходів, яка є перевищенням загальної суми одержаного у 4 кварталі 2007р. доходу над максимальним розміром виручки в 500.000,00грн., встановленої для платників єдиного податку -фізичних осіб -підприємців Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності»; про порушення ФОП ОСОБА_2 п.п.2.3.1, п.2.3, ст.2, п.9.3, п.9.4 ст.9, п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: нереєстрація ФОП ОСОБА_2 з 01.01.2008р. платником податку на додану вартість, внаслідок чого було занижено суму податку на додану вартість в розмірі 50.176,00грн.; про порушення ФОП ОСОБА_2 пп. 7.8.1 п.7.8 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», абз.«а»п.п.4.1.4 п.4 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме: ненадання податкових декларацій з ПДВ протягом періоду січень -травень 2008р.
Перевіряючи юридичну та фактичну обгрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі таких висновків спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Стосовно податкового повідомлення -рішення від 23.10.2008р. №0035271702/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в загальному розмірі 46.802,78грн. (основний платіж -46.802,78грн.)
Судом з'ясовано, що фактичні обставини отримання позивачем у 4 кварталі 2008р. доходу в розмірі 1.193.374,46грн. сторонами по справі визнаються, стосовно вказаних обставин відсутній спір, спору також не має і щодо правильності здійсненого відповідачем обрахунку податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб.
Позивач, звертаючись до суду, наполягав на відсутності у платника єдиного податку -фізичної особи -підприємця обов'язку справляти податок з доходів фізичних осіб з доходів, одержаних під час застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, позаяк такий правовий наслідок перевищення максимальної суми виручки не передбачений нормами Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».
З приводу наведеного доводу позивача суд відзначає, що згідно з абз.5 ст.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (далі за текстом -Указ) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва:
фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;
юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень (абз.1 ст.1).
За приписами ст.4 Указу спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.
Аналізуючи положення наведених норм Указу, норми Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а також беручи до уваги закріплений ст.8 Конституції України принцип верховенства права, суд доходить висновку, що оподаткуванню за правилами спрощеної системи оподаткування підлягають фінансові результати лише тієї господарської діяльності суб'єкта права, яка здійснюється з дотриманням вимог Указу та в межах визначеної Указом суми.
Наявності підстав для застосування норм Указу до правовідносин з оподаткування сум перевищення розміру максимально допустимого доходу платника єдиного податку ані з положень Указу, ані з положень інших актів законодавства не вбачається.
Тому суд погоджується з доводами відповідача, ДПІ про правомірність оподаткування суми перевищення фактично отриманого особою доходу над сумою максимально дозволеного доходу платника єдиного податку згідно з Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» за правилами Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян».
В ході розгляду справи судом не встановлено порушень з боку відповідача у визначенні ФОП ОСОБА_2 суми податку з доходів фізичних осіб згідно з Декретом КМУ «Про прибутковий податок з громадян»за господарськими операціями з перевезення вантажів. При цьому, суд бере до уваги, що поясненнями представника позивача також підтверджено відсутність зауважень з боку ФОП ОСОБА_2 до правильності розрахунку податку з доходів фізичних осіб.
Окрім того, суд не знаходить підстав для залишення поза увагою при вирішенні справи приписів ч.1 ст.72 КАС України та ч.5 ст.227 КАС України.
В матеріалах справи наявна ухвала Вищого адміністративного суду України від 04.03.2010р., яка містить висновок адміністративного суду касаційної інстанції про те, що єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою -суб'єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог Указу, зокрема, якщо дохід платника єдиного податку не перевищує 500.000,00 грн. на рік.
За таких обставин, позов в частині вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 23.10.2008р. №0035271702/0 належить залишити без задоволення.
Стосовно податкового повідомлення-рішення №0035281702/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 76.114,00грн. (основний платіж -50.176,00грн.; штраф -25.938,00грн.)
Відповідно до висновків акту перевірки від 09.10.2008р. №5264/17/218/НОМЕР_1 з 01.01.2008р. позивач, ФОП ОСОБА_2 повинен був зареєструватись платником податку на додану вартість, оскільки за останні три місяці, що передували зазначеній даті (01.10.2007р. -31.12.2007р.), обсяг здійснення ФОП ОСОБА_2 операцій з поставки товарів (робіт, послуг) сукупно перевищив 300.000,00грн.
Перевіряючи юридичну та фактичну обгрунтованість даного висновку, суд відмічає, що за матеріалами справи знаходить своє підтвердження факт здійснення позивачем, ФОП ОСОБА_2 на протязі 4 кварталу 2007р. операцій з поставки товарів (робіт, послуг), сумарний грошовий вираз яких перевищує 300.000,00грн. Означений факт визнаний представником відповідача, підтверджений матеріалами перевірки, з яких вбачається, що за 3 квартал 2007р. позивач зазначив в звіті платника єдиного податку обсяг отриманої виручки в сумі - 492.711,37грн., а за 4 квартал 2007р. даний показник склав -1.193.374,46грн. Різниця між наведеними показниками склала -700.663,09грн. Потреби у витребуванні та долученні до матеріалів справи первинних документів про суму одержаної позивачем виручки у 4 кварталі 2007р. та копій звітів платника єдиного податку, поданих ФОП ОСОБА_2 до ДПІ у Київському районі міста Харкова, суд не вбачає, позаяк ці обставини визнаються сторонами по справі та щодо цих обставин не існує спору.
Разом з тим, суд зауважує, що згідно з п.6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків.
Пунктом 4 абз.2 постанови КМУ від 16.03.2000р. №507 «Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. N 727»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що крім суб'єктів малого підприємництва - юридичних осіб, визначених абзацом другим частини першої статті 6, платниками податку на додану вартість мають право бути також суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи. У разі коли суб'єкт малого підприємництва - фізична особа приймає рішення бути платником податку на додану вартість, на нього поширюється дія Закону України "Про податок на додану вартість".
З положень наведених норм права суд доходить висновку, що в разі поширення на фізичну особу -підприємця норм Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» на такого підприємця не розповсюджується дія положень Закону України «Про податок на додану вартість»за винятком випадку, коли такий підприємець здійснив волевиявлення щодо реєстрації в якості платника податку на додану вартість.
Поясненнями представників сторін підтверджено, що позивач, ФОП ОСОБА_2 протягом 2007р. не подавав до відповідача заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, свідоцтва платника ПДВ не отримував, отже статусу платника ПДВ не набув.
Відповідно до п.п.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про ПДВ»особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
В силу приписів абз.1 п.5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (далі за текстом -Указ) позивач, який допустив перевищення визначеної названим Указом виручки в сумі в 4 кварталі 2007р., повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу), тобто з 01.01.2008р.
Отже, приписи п.п.2.3.1 п.2.3 ст.2 Законом України «Про ПДВ»можуть бути застосовані до позивача, ФОП ОСОБА_2 лише з моменту втрати ним статусу платника єдиного податку, тобто з 01.01.2008р.
Обсяг господарських операцій з поставки товарів (робіт, послуг), які були проведені позивачем до вказаної дати не може бути взятий до уваги з метою визначення обов'язку даного суб'єкта права зареєструватись в якості платника податку на додану вартість.
Фактичних даних про здійснення позивачем, ФОП ОСОБА_2, починаючи з 01.01.2008р. господарських операцій з поставки товарів (робіт, послуг) в обсязі, що перевищує 300.000,00грн., матеріали справи не містять. Належних, допустимих та достатніх доказів наявності зазначеного перевищення відповідачем до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України в частині офіційного з'ясування всіх обставин по справі не виявлено.
Відповідно до абз.1 п.9.3 ст.9 Закону України «Про ПДВ»особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання). Форма заяви про реєстрацію визначається у порядку, визначеному центральним податковим органом. Дані з реєстру платників податку підлягають оприлюдненню в порядку, визначеному центральним податковим органом.
Оскільки в ході судового розгляду не знайшов свого підтвердження факт перевищення позивачем, ФОП ОСОБА_2 з 01.01.2008р. обсягу господарських операцій з поставки товарів (робіт, послуг) понад 300.000,00грн., то суд не вбачає підстав для погодження з судженням відповідача про наявність у позивача обов'язку зареєструватись в якості платника ПДВ згідно з п.9.3 ст.9 Закону України «Про ПДВ».
Довід відповідача про наявність у ФОП ОСОБА_2 обов'язку зареєструватись в якості платника податку на додану вартість згідно з п.9.4 ст.9 Закону України «Про ПДВ», де указано, якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду, слід також визнати необгрунтованим, оскільки матеріали справи не містять доказів укладання позивачем угод з обсягом оподатковуваних операцій понад 300.000,00грн.
Дослідивши матеріали справи, суд відмічає, що зібрані по справі докази засвідчують відсутність у позивача, ФОП ОСОБА_2 обов'язку зареєструватись в якості платника ПДВ з 01.01.2008р. Відтак висновок відповідача, ДПІ про наявність у ФОП ОСОБА_2 обов'язку подавати декларації з ПДВ є помилковим.
Однак, при розв'язанні спору суд бере до уваги, що звертаючись до суду, позивач просив визнати нечинними податкове повідомлення -рішення від 23.10.2008р. №0035281702/0, яке за своєю правовою суттю та характером владних приписів є правовим актом індивідуальної дії.
В судовому засіданні судом встановлено, що обраний ФОП ОСОБА_2 спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах полягає саме у визнанні нечинним спірного податкового повідомлення -рішення. В судових дебатах представник позивача остаточно просив суд визнати нечинним податкове повідомлення -рішення ДПІ у Київському районі міста Харкова №0035281702/0 від 23.10.2008р.
Суд зауважує, що згідно з ч.3 ст.105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про:
1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;
2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;
3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;
4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;
5) виконання зупиненої чи невчиненої дії;
6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.
Положення наведеної норми процесуального закону щодо права позивача самостійно обирати спосіб захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу кореспондують приписам ч.2 ст.162 КАС України щодо повноважень адміністративного суду при вирішенні справи по суті, де указано, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:
1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;
2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії;
3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;
4) стягнення з відповідача коштів;
5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;
6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;
7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;
8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Провівши системний аналіз статей 105, 162, 171 КАС України, суд доходить висновку, що така вимога як визнання акту нечинним може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
Оскільки у спірних правовідносинах відповідач, ДПІ не виносив відносно позивача правового акту, який би був наділений чинністю, то поданий позов належить залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ч. 1 ст. 158, ст. 159, ч.ч. 1, 2 ст. 160, ст. 161, ч. 1 ст. 162, ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень -залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови у повному обсязі (у разі проголошення постанови у відсутність особи, яка бере участь у справі, - з дня отримання нею копії постанови) заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.
Постанова у повному обсязі виготовлена 29.06.2010р.
Суддя А.В. Сліденко