17 листопада 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/658/25
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нік Сервіс Ресурс» про стягнення 615045,26 грн., -
Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нік Сервіс Ресурс» про стягнення коштів в загальній сумі 615045,26 грн. за безоплатне користування земельною ділянкою площею 4631 кв.м з кадастровим номером 4810136600:08:022:0005, розташованою за адресою вул. Металургів, 76, м. Миколаїв, посилаючись на наступне.
Миколаївська міська рада на підставі рішення від 13.06.2003 за № 12/16 було передано в оренду багатопрофільному кооперативу «Ю-Сервіс» земельну ділянку по вул. Металургів, 76 (Корабельний район) загальною площею 4631 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:08:022:0005. В подальшому, на підставі вказаного рішення між Миколаївською міською радою та багатопрофільним кооперативом «Ю - Сервіс» укладено договір оренди від 11.07.2003 № 2406, посвідчений Лашиною О.П., приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, зі строком дії 10 років з дати прийняття рішення. Як стверджує позивач, зазначений договір оренди діяв до 13.06.2013 та у подальшому продовжений не був.
Як вказує позивач з посиланням на інформацію з держаного земельного кадастру від 28.03.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:08:022:0005 має площу 4631 кв.м., знаходиться за адресою м. Миколаїв, вул. Металургів, 76. Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно по вул. Металургів, 76 в м. Миколаєві знаходиться центр відпочинку з автосервісом, який належав багатопрофільному кооперативу «Ю-Сервіс» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 30.03.2005 виконавчим комітетом Миколаївської міської ради.
Позивач зазначає, що в подальшому право власності на відповідне майно перейшло на користь приватного підприємства «Оріон-Консалт», про що свідчить запис про право власності від 19.09.2016. Так, ПП «Оріон-Консалт» набуло право власності на підставі свідоцтва від 19.06.2016 № 1527, виданого Боненко Т.Л., приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області.
Однак, як вказує позивач, починаючи з 18.01.2021, право власності на приміщення центру відпочинку з автосервісом по вул. Металургів, 76 в м. Миколаєві належить товариству з обмеженою відповідальністю «Нік Сервіс Ресурс», про що приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Боненко Т.Л. був здійснений відповідний запис в держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер відомостей про речове право - 40164497).
Відтак, ТОВ «Нік сервіс Ресурс» набуло речове право власності на нерухоме майно за адресою м. Миколаїв, вул. Металургів, 76, яке розташоване на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 4810136600:08:022:0005 загальною площею 4631 кв.м.
Так, позивач зазначає, що у період з 18.01.2021 по теперішній час фактичним користувачем земельної ділянки площею 4631 кв.м з кадастровим номером 4810136600:08:022:0005, на якій розташований нежитловий об'єкт нерухомого майна, є відповідач, який не сплачував кошти до міського бюджету за користування нею, чим були порушені права Миколаївської міської ради як органу місцевого самоврядування та власника земельної ділянки щодо неодержання коштів за час безоплатного використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
Позивач з посиланням на приписи п.п. 14.1.72, 14.1.73, 14.1.147 п. 14.1 ст.14, п.п. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1 ст. 269, п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270, п. 287.7 ст. 287 Податкового кодексу України зазначає, що відповідач не є власником земельної ділянки і постійним землекористувачем земельної ділянки, у зв'язку із чим не є платником плати за землю у формі земельного податку, тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього є орендна плата.
Крім того, позивач зазначає, що ним здійснювалися заходи щодо досудового врегулювання спору, зокрема шляхом направлення до відповідача листа від 25.11.2024 вих. № 22097/02.02.01-22/12/3/24 про добровільну сплату коштів за використання земельної ділянки у формі орендної плати в розмірі 615045,26 грн. (розмір недоодержаної орендної плати за безоплатне використання земельної ділянки у період з 18.01.2021 по 01.01.2024, але, як стверджує позивач, жодних дій щодо сплати відповідних коштів відповідачем не було зроблено.
Позивачем здійснено розрахунок недоодержаного доходу у розмірі орендної плати за період безоплатного використання земельної ділянки відповідачем у зв'язку з безоплатним використанням земельної ділянки площею 4631 кв.м з кадастровим номером 4810136600:08:022:0005 для обслуговування нерухомого майна за адресою: м. Миколаїв, вул. Металургів, 76, у період з 18.01.2021 по 01.11.2024, згідно якого Миколаївській міській раді завдано збитки у розмірі 615045,26 грн.
На підставі вище викладеного позивач вважає, що вказані кошти в загальній сумі 615045,26 грн. підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України за час безоплатного використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів у період з 18.01.2021 по 01.11.2024.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.04.2025 р. вказану позовну заяву Миколаївської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/658/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 22.05.2025 р. о 12:40.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.05.2025 р. по справі № 915/658/25 підготовче засідання відкладено на 30.06.2025 р. о 16:00, враховуючи неявку представника відповідача у підготовче засідання та неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов з огляду на відсутність відзиву на позов.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.06.2025 р. у справі № 915/658/25 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, та підготовче засідання відкладено на 04.08.2025 р. о 10:00.
Між тим підготовче засідання у даній справі 04.08.2025 р. не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Ільєвої Л.М.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.08.2025 р. у справі № 915/658/25 підготовче засідання призначено на 10.09.2025 р. о 15:30.
Наразі під час підготовчого засідання 10.09.2025 р. судом з'ясовано неможливість вирішення всіх завдань підготовчого провадження, враховуючи необхідність надання позивачем пояснень щодо застосування певного коефіцієнту нормативної грошової оцінки для обрахунку розміру орендної плати.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.09.2025 р. у справі № 915/658/25 підготовче засідання відкладено на 25.09.2025 р.
24.09.2025 р. від представника позивача - Авраменко Т.М. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 13580/25), згідно з яким позивач надав до матеріалів справи копії листа Держгеокадастру від 13.01.2025 № 6-28-0.22-18/71-25, рішення Миколаївської міської ради від 10.07.2019 № 52/18, рішень Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2020 у справі № 915/117/20 та від 03.09.2025 у справі № 915/405/25.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.09.2025 р. у справі № 915/658/25 закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 27 жовтня 2025 року о 09:30.
В судове засідання, призначене на 27.10.2025 р., представник відповідача не з'явився. При цьому направлена на адресу відповідача копія ухвали від 25.09.2025 повернута до суду без вручення з відміткою Укрпошти про відсутність адресата за вказаною адресою.
Так, у судовому засіданні господарського суду 27 жовтня 2025 року по справі № 915/658/25 за участю представника позивача судом було протокольно оголошено перерву до 17 листопада 2025 року о 12 год. 00 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що відповідача було повідомлено ухвалою суду від 27.10.2025 р.
17.11.2025 від представника позивача - Авраменко Т.М. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява (вх. №16077/25), у якій заявник просить суд проводити судове засідання у справі без участі представника позивача, у зв'язку з великою завантаженістю працівників юридичного департаменту Миколаївської міської ради, а також зазначено, що позивач підтримує позовні вимоги.
В судове засідання 17.11.2025 року представники сторін не з'явились.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за адресою місцезнаходження відповідача, що зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.04.2025, ухвала суду від 22.05.2025 про відкладення підготовчого засідання, ухвала суду від 30.06.2025 про продовження строку підготовчого провадження, ухвала суду від 13.08.2025 про повідомлення, ухвала суду від 10.09.2025 про відкладення підготовчого засідання, ухвала суду від 25.09.2025 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, ухвала від 27.10.2025 про повідомлення були повернуті до суду без вручення з відміткою Укрпошти за закінченням терміну зберігання та з огляду на відсутність адресата за вказаною адресою.
За змістом п. 101 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 (зі змінами), у разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв'язку, відправлення EMS - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка або реєстрованого поштового відправлення з позначкою Адміністративна послуга такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
В п. 82 вказаних Правил передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка».
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 29.03.2021 р. у справі № 910/1487/20).
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - сучасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом.
Також згідно ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
З огляду на вказане та з урахуванням повернення до суду без вручення ухвал суду про відкриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи, господарським судом відповідач також викликався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що свідчать наявні в матеріалах справи оголошення.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.
На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Разом з тим, з урахуванням положень ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.
Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
На підставі рішення Миколаївської міської ради від 13.06.2003 за №12/16 надано багатопрофільному кооперативу «Ю-Сервіс» в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 4631 кв.м для реконструкції комплексу виробничих приміщень під центр відпочинку з автосервісом по вул. Металургів, 46 (п. 33.4 вказаного рішення).
11.07.2003 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та багатопрофільного кооперативу «Ю-СерВіС» (орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до умов п. 1 якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 13.06.2003 за №12/16 надає, а багатопрофільний кооператив «Ю-СерВіС» приймає в оренду земельну ділянку площею 4631 кв.м залишивши її в землях комерційного використання, для реконструкції комплексу виробничих приміщень під центр відпочинку з автосервісом по вул. Металургів, 76 (Корабельний район) згідно з планом земельної ділянки, що є невід'ємною частиною цього договору. Межі земельної ділянки встановлені в установленому порядку.
Відповідно до п. 2.1. договору земельна ділянка передається в оренду, без права передачі її в суборенду, терміном на 10 років з дати прийняття рішення.
Згідно з п. 4.1. договору земельна ділянка передається для реконструкції комплексу виробничих приміщень під центр відпочинку з автосервісом по вул. Металургів, 76 (Корабельний район).
Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін, а також посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П. та зареєстровано в реєстрі за №2406. Також вказаний договір зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 14.07.2003 за №1840 Миколаївської міської ради.
В подальшому, 09.01.2009 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та багатопрофільним кооперативом «Ю-Сервіс» укладено договір про зміни до договору землі, який зареєстрований в Миколаївській міській раді 14.07.03 за №1840, про що у книзі реєстрації додаткових угод до договорів оренди землі вчинено запис від 13.04.2009 за №496-09.
Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 28.03.2025, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:08:022:0005 з цільовим призначенням В.03.07, що належить до земель житлової та громадської забудови, вид використання для реконструкції комплексу виробничих приміщень під центр відпочинку з автосервісом площею 0,4631 та розташована за адресою Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Металургів, 76 на праві комунальної власності належить Миколаївській міській раді.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав №404932292 від 22.11.2024 об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 983630648101, що складається з центр відпочинку з автосервісом складається з 6 основних будівель, 5 службових будівель: літ. А - магазин, заг. площа 62,0 кв.м, камінь; літ. Б - цех, заг. площа 336,4 кв.м, камінь; літ. В - цех, загальна площа 106,5 кв.м, камінь; літ. И- склад, заг. площа 321,3 кв.м, камінь; літ Р - сауна, заг. площа 66,3 кв.м, камінь; літ. Т - прохідна, заг. площа 16,00 кв.м, камінь; літ. Ж - вбиральня; літ. У,Х,Ч,ПІ - навіси; №2-11 огорожі; І - споруди, та розташований за адресою Миколаївська область, м. Миколаїв, вулиця Металургів, будинок 76 на праві власності належить ТОВ «Нік Сервіс Ресурс», про що в реєстрі вчинено запис №40164497 (номер відомостей про речове право 40164497).
Доказів продовження/поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки матеріали справи не містять.
Предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності без правовстановлюючих документів за період з 18.01.2021 до 01.11.2024 в сумі 615045,26 грн. відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою отримання безпідставно збережених коштів (неодержаної орендної плати), а саме грошових коштів у розмірі 615045,26 грн., позивач звернувся до відповідача листом №22097/02.02.01-22/12/3/24 від 25.11.2024. Факт направлення листа підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням №0600987270036, та копією конверта з відміткою про невручення.
Відповідно ч. 1, п. 1, 4 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України).
Земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч. 1 ст. 1 Закону України Про оцінку земель від 11.12.2003 № 1378-IV).
Частиною 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 79-1 Земельного кодексу України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно із частинами першою, другою статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч. 1 статті 93 Земельного кодексу України).
Статями 125, 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Зі змісту ст.ст. 120, 125 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України вбачається, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.
Таким чином, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені, і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Вказана норма закріпила загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.
Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що наявність нерухомого майна, що належить відповідачу на праві власності, та яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136600:08:022:0005, свідчить про використання вказаної земельної ділянки відповідачем.
За умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).
Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
За правилами пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття “земельний податок» і “орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Як було зазначено вище, оскільки ТОВ «Нік Сервіс Ресур» не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, він не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, а єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.
Аналогічну позицію викладено у пункті 22 постанови Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.
Згідно зі статтями 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".
Водночас, оскільки право власності на нежитлову будівлю, розташовану на земельній ділянці площею 4631 кв.м за адресою: Миколаївска область, м. Миколаїв, вул. Металургів, 76, було зареєстровано за відповідачем, Миколаївська міська рада була позбавлена можливості передати її в оренду іншим особам та отримувати від цього прибуток.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно насамперед з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Наразі слід зазначити, що з матеріалів справи вбачається та відповідачем не спростовано факт того, що у спірний період мало місце фактичне користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без здійснення оплати за таке користування.
Таким чином, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що у спірний період (з 18.01.2021 по 01.11.2024) без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №922/207/15, Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 №922/3412/17.
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що у нормах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, а також і в інших положеннях законодавства фактично закріплений принцип "superficies solo cedit" - збудоване на поверхні слідує за нею, який є одним із основоположних принципів земельного, а також цивільного законодавства (узгоджується із постановами від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).
Отже, у зв'язку із наявністю у спірний період права власності на нерухоме майно на відповідача було покладено обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди щодо земельної ділянки, на якій воно розташоване, а також обов'язок щодо сплати коштів за користування земельною ділянкою. Цих обов'язків відповідач не виконав, тому без законних підстав зберігав у себе майно - кошти за оренду землі, які підлягають стягненню.
Щодо наданого позивачем розрахунку коштів за час безоплатного використання відповідачем земельної ділянки за період з 18.01.2021 по 01.11.2024 суд зазначає наступне.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17.
Для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. При цьому законодавцем визначено нижню (а в деяких випадках і верхню) граничну межу ставки орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі. Так, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення ставки або розміру орендної плати, ПК України вимагає, щоб річна сума платежу була не меншою розміру земельного податку, встановленого для земель сільськогосподарського призначення, й трикратного розміру земельного податку - для інших категорій земель (до 01 квітня 2014 року), та 3 % нормативної грошової оцінки (з 01 квітня 2014 року). Нарахування сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних ДЗК та з використанням нормативної грошової оцінки земельних ділянок, визначеної у встановленому порядку (п. 45 постанови КАС ВС від 19.12.2024 у справі № 560/853/20).
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.
При цьому власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Так, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об'єкта цивільних прав (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).
Зважаючи на викладене, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об'єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.
З огляду на те, що земельне законодавство і ПК України не обмежують можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98- 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.
Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізми їх застосування є різними як за правовим змістом, так і за суб'єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 ПК України).
Отже, за загальним правилом, індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов'язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до частини третьої статті 21 Закону № 161-XIV (індексується лише орендна плата) (п. 134-135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 925/457/23).
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Отже, за змістом вказаних норм, для визначення суми податкових зобов'язань з земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до законодавства, вона проводиться раз у 5-7 років, а для визначення поточних зобов'язань необхідно проіндексувати її на коефіцієнт індексації, який щороку розраховує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік. При цьому, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно (тобто накопичувально) залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, а не від дати набрання чинності рішенням ради про затвердження нормативної грошової оцінки (постанова палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду ВС від 18.12.2019 № 804/937/16 (К/9901/38469/18).
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки завжди застосовується ретроспективно. Тобто, кожного року, після 01 січня, для розрахунку бази оподаткування земельним податком враховується чинна нормативна грошова оцінка (яка проводиться раз на 5-7 років) з урахуванням кумулятивного (накопичувального) застосування коефіцієнтів індексації (які визначаються щорічно). Визначальним є те, що саме закон встановлює, що кумулятивне застосування коефіцієнту індексації починається з дати проведення нормативної грошової оцінки. Враховуючи, що нормативна грошова оцінка проводиться раз на 5-7 років, то щорічно, після її проведення, при визначенні бази оподаткування, будуть враховуватись всі коефіцієнти індексації за попередні роки, починаючи від дати проведення нормативної грошової оцінки (постанова палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду ВС від 18.12.2019 № 804/937/16 (К/9901/38469/18)).
Здійснення позивачем розрахунку плати зроблено відповідно до рішення Миколаївської міської ради від 18.06.2015 № 48/9 зі змінами від 16.03.2017 №17/3 та від 13.07.2017 №22/3, якими внесені зміни до рішення від 07.07.2011 за № 7/3 "Про встановлення місцевих податків та зборів на території м.Миколаєва", якими встановлено розмір земельного податку для обслуговування об'єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича діяльність, а також на підставі даних нормативної грошової оцінки вищевказаної земельної ділянки по роках відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з урахуванням коефіцієнтів щорічної індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Як вбачається з витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №5122/0/205-20 від 24.03.2020 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:08:022:0005 становить 6361141,60 грн.
Рішенням Миколаївської міської ради №52/18 від 10.07.2019 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва» було затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва. Дане рішення набирає чинності 01.01.2020 (п. 1,2 вказаного рішення).
Відтак, згідно із здійсненим позивачем розрахунком безпідставно збережених коштів (неодержавної орендної плати) за безоплатне використання земельної ділянки ТОВ «Нік Сервіс Ресурс» в період з 18.01.2021 по 01.11.2024 плата за користування відповідачем вказаною земельною ділянкою складає 615045,26 грн., а саме:
- за період часу з 18.01.2021 до 01.01.2022 на суму 127222,83 грн.;
- за період з 01.01.2022 до 01.01.2023 на суму 34986,28 грн.;
- за період часу з 01.01.2023 до 01.01.2024 на суму 241405,32 грн.;
- за період часу з 01.01.2024 до 01.11.2024 на суму 211430,83 грн.
Судом перевірено вказаний розрахунок та встановлено, що він виконаний позивачем вірно, з урахуванням вартості 3% від вартості нормативної грошової оцінки земельної ділянки (яка підтверджується витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №5122/0/205-20 від 24.03.2020), з урахуванням її індексації, що за період з 18.01.2021 по 01.11.2024 та становить загальну суму 615045,26 грн.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно зберіг за рахунок Миколаївської міської ради кошти у розмірі 615045,26 грн., які підлягали сплаті відповідачем як орендна плата за користування земельною ділянкою площею 4631 кв.м з кадастровим номером 4810136600:08:022:0005, розташованою за адресою вул. Металургів, 76, м. Миколаїв. Факт несплати вказаних коштів відповідачем не спростовано.
За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов'язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.
Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Миколаївської міської ради про стягнення з відповідача коштів в заявленому розмірі 615045,26 грн. обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, тому підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 9225,68 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нік Сервіс Ресурс» (54050, м. Миколаїв, вул. Металургів, 76; код ЄДРПОУ 44053664) про стягнення 615045,26 грн. задовольнити.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нік Сервіс Ресурс» (54050, м. Миколаїв, вул. Металургів, 76; код ЄДРПОУ 44053664) на користь Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573; отримувач УК у м. Миколаїв/ Центральний р-н/24062200; банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код в ЄДРПОУ отримувача 37992030; рахунок UA588999980314000611000014483) кошти в загальній сумі 615405/шістсот п'ятнадцять тисяч чотириста п'ять/грн. 26 коп. за безоплатне користування земельною ділянкою площею 4631 кв.м з кадастровим номером 4810136600:08:022:0005, що розташована за адресою вул. Металургів, 76, м. Миколаїв.
3. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нік Сервіс Ресурс» (54050, м. Миколаїв, вул. Металургів, 76; код ЄДРПОУ 44053664) на користь Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573) через виконавчий комітет Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; банк отримувача ДКСУ м. Київ, код в ЄДРПОУ отримувача 04056612, рахунок UA448201720344230028000027733) витрати по сплаті судового збору у розмірі 9225/дев'ять тисяч двісті двадцять п'ять/грн. 68 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 02.01.2026 року, з урахуванням умов воєнного стану та навантаженості, а також перебуванням судді Ільєвої Л.М. у відпустці у період з 18.12.2025 по 24.12.2025 року.
Суддя Л.М. Ільєва