Рішення від 10.11.2025 по справі 915/1051/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/1051/25

Господарський суд Миколаївської області у складі:

судді Л.М. Ільєвої

при секретарі судового засідання І.С. Степановій

за участю представників:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Миколаївської міської ради до Дочірнього підприємства “Миколаївська пересувна механізована колона облспоживспілки» про стягнення 178339,82 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства “Миколаївська пересувна механізована колона облспоживспілки» про стягнення коштів в загальній сумі 208339,82 грн. за безоплатне користування земельною ділянкою площею 4895 кв.м з кадастровим номером 4810136600:11:003:0005, що розташована по вул. Танкістів, 2-р, в м. Миколаєві, посилаючись на наступне.

Миколаївська міська рада на підставі рішення від 20.12.2007 за №20/51 надала в оренду Дочірньому підприємству «Миколаївська пересувна механізована колона облспоживспілки» земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:11:003:0005 для обслуговування нежитлового об'єкта по вул. Танкістів, 2 (якому рішенням виконкому міської ради від 31.05.2013 № 502 надано адресу: вул. Танкістів, 2-р). В подальшому, на підставі вказаного рішення між Миколаївською міською радою та ДП «Миколаївська пересувна механізована колона облспоживспілки» укладено договір оренди землі, зареєстрований у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК». про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 13.03.2008 за № 040800100244 та зареєстрований у книзі записів договорів оренди 13.03.2008 за № 5574. Згодом, як вказує позивач, на підставі рішення від 02.02.2021 №3/371 між Миколаївською міською радою та ДП «Миколаївська пересувна механізована колона облспоживспілки» укладено договір про зміни № 34-21 до договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 13.03.2008 за №5574, про що у книзі реєстрації договорів про зміни до договорів оренди землі вчинено запис від 23.06.2021 за № 34-21. Вказана земельна ділянка площею 4895 кв.м була передана в оренду відповідачу відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки від 13.03.2008.

Як вказує позивач, договір діяв до 02.02.2023 та в подальшому продовжений не був.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 договору земельна ділянка передається в оренду для обслуговування нежитлового об'єкту. Згідно п.п. «ж» п. 8.4 договору орендар зобов'язаний у разі наміру скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, письмово повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до закінчення строку цього договору. Орендна плата за землю повинна сплачуватися по день фактичного використання земельної ділянки (до повернення її за актом приймання - передачі) або до укладення нового договору. Закінчення строку дії цього договору не звільняє орендаря від обов'язку сплати заборгованості по орендній платі в повному обсязі, у тому числі з урахуванням плати за період після закінчення строку цього договору.

Разом з цим позивач зазначає, що з 13.06.2013 відповідач набув речове право власності на нерухоме майно площею 1481,7 кв.м за адресою: м. Миколаїв, вул. Танкістів, будинок 2-р, яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136600:11:003:0005 загальною площею 4895 кв.м.

Позивач з посиланням на приписи ст. 627, 628, 638 ЦК України зазначає, що, укладаючи вищезазначений договір оренди землі, Миколаївська міська рада та ДП «Миколаївська пересувна механізована колона Облспоживспілки» узгодили усі умови (пункти) договору, визначили його зміст, а тому зазначений договір оренди землі укладено з усіма погодженими сторонами умовами, що підтверджує обов'язок відповідача навіть після припинення дії договору сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою кадастровий номер 4810136600:11:003:0005 площею 4895 кв.м по день фактичного використання земельної ділянки.

Так позивач зазначає, що у період з моменту укладення договору і по теперішній час фактичним користувачем земельної ділянки площею 4895 кв.м з кадастровим номером 4810136600:11:003:0005, на якій розташований нежитловий об'єкт нерухомого майна є відповідач, який в період з 02.02.2023 по 01.02.2025 не сплачував кошти до міського бюджету за користування нею, чим були порушені права Миколаївської міської ради як органу місцевого самоврядування та власника земельної ділянки щодо неодержання коштів за час безоплатного використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Позивач з посиланням на приписи п.п. 14.1.72, 14.1.73, 14.1.147 п. 14.1 ст.14, п.п. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1 ст. 269, п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270, п. 287.7 ст. 287 Податкового кодексу України зазначає, що відповідач не є власником земельної ділянки і постійним землекористувачем земельної ділянки, у зв'язку із чим не є платником плати за землю у формі земельного податку, тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього є орендна плата.

Крім того, позивач зазначає, що ним здійснювалися заходи щодо досудового врегулювання спору, зокрема шляхом направлення до відповідача листа від 10.02.2025 № 3382/02.02.01-22/12/3/25 про добровільну сплату коштів за використання земельної ділянки у формі орендної плати за період з 02.02.2023 по 01.02.2025 (період використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів) в розмірі 208339,82 грн., але, як стверджує позивач, жодних дій щодо сплати відповідних коштів відповідачем не було зроблено

Позивачем здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів (неодержаної орендної плати) за період безоплатного використання земельної ділянки площею 4895 кв.м з кадастровим номером 4810136600:11:003:0005 по вул. Танкістів, 2-р в м. Миколаєві, за період з 02.02.2023 по 01.02.2025, відповідно до якого Миколаївській міській територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради завдано збитків у розмірі 208339,82 грн.

На підставі вище викладеного позивач вважає, що кошти в загальній сумі 208339,82 грн. підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України за час безоплатного використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів у період з 02.02.2023 по 01.02.2025.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.07.2025 р. вказану позовну заяву Миколаївської міської ради залишено без руху, оскільки заявником в порушення вимог ч. 3 ст. 162 та ч. 1 ст. 164 ГПК України у позовній заяві вказано невірну адресу місцезнаходження відповідача та не надано належних доказів направлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів.

21.07.2025 р. від позивача - Миколаївської міської ради до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про усунення недоліків (вх. № 10738/25), до якої заявником додано копії накладної № 5401712021759, опису вкладення до поштового відправлення та фіскального чеку.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.07.2025 вказану позовну заяву Миколаївської міської ради (вх. № 9915/25 від 02.07.2025) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1051/25 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 15 серпня 2025 року о 10:40.

15.08.2025 від відповідача до господарського суду поштою надійшов відзив на позовну заяву (вх. №11832/25), в якому відповідач зазначає, що з вимогою позивача згодний та просить суд розглянути можливість укладення мирової угоди щодо розстрочення заборгованості у наступному порядку: 20 тис. грн. в місяць (а саме: орендна плата за землю 10 тис., погашення заборгованості 10 тис. грн.).

Так, у судовому засіданні господарського суду 15.08.2025 року по справі № 915/1051/25 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 15.09.2025 року о 10 год. 00 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що представників сторін було повідомлено під розписку.

У судовому засіданні господарського суду 15.09.2025 року по справі № 915/1051/25 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 13.10.2025 року о 12 год. 30 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що представників сторін було повідомлено під розписку.

10.10.2025 від представника відповідача - Сіненок Н.М. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява (вх. №14362/25), в якій заявник зазначає, що відповідач робить все можливе для погашення заборгованості перед Миколаївською міською радою та має намір повністю та добровільно погасити борг шляхом перерахування сум на банківський рахунок, зазначений позивачем в позовній заяві, але на даний час на банківському рахунку не достатньо грошових коштів, у зв'язку з чим відповідач просить суд розстрочити виконання рішення згідно графіку, що наведений у заяві. Разом з цим, відповідач зазначає, що ним було сплачено за користування землею 20 тис. грн. в серпні та вересні 2025 року.

У судовому засіданні господарського суду 13.10.2025 року по справі № 915/1051/25 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 05.11.2025 року о 15 год. 00 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що представників сторін було повідомлено під розписку.

05.11.2025 від представника позивача - Бублич Н.П. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява (вх. №15518/25), у якій позивач зазначає, що відповідачем було частково сплачено заборгованість згідно з платіжними інструкціями від 12.08.2025 № 1 на суму 20000,00 грн., від 19.09.2025 № 5 на суму 20000,00 грн., від 31.10.2025 № 59-111к на суму 10000,00 грн. Наразі позивач з посиланням на лист 04.11.2025 № 62787/12.01-16/25-2 Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради зазначає, що станом на поточну дату загальний розмір безпідставно збережених коштів (неодержаної орендної плати) за використання земельної ділянки у період з 02.02.2023 до 01.02.2025 становить 178339,82 грн.

У судовому засіданні господарського суду 05.11.2025 року по справі № 915/1051/25 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 10.11.2025 року о 10 год. 30 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що представників сторін було повідомлено під розписку.

В судове засідання 10.11.2025 року представники сторін не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи сторони були повідомлені судом належним чином.

Стосовно неявки сторін суд зауважує, що згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

До того ж, як було зазначено вище, у поданих заявах до суду відповідач визнав позовні вимоги та просив розстрочити виконання рішення суду.

Під час розгляду справи по суті в засіданні суду представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, водночас, у заяві (вх. №15518/25 від 05.11.2025 р.) представник позивача зазначив, що Миколаївська міська рада не заперечує проти задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду, відповідно до графіку, заявленого відповідачем у відповідній заяві.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.11.2025 провадження у справі № 915/1051/25 в частині позовних вимог Миколаївської міської ради до Дочірнього підприємства “Миколаївська пересувна механізована колона облспоживспілки» про стягнення суми основного боргу в розмірі 30000,00 грн. закрито у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Відтак, предметом розгляду є вимоги Миколаївської міської ради про стягнення з Дочірнього підприємства “Миколаївська пересувна механізована колона облспоживспілки» 178339,82 грн.

Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

При цьому у Рекомендаціях, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану».

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку “розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк» в рішенні у справі “Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі “Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі “Штеґмюллер проти Авторії»).

У справі “Bellet v. France» Суд зазначив, що “стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що “при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі “Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; “ТОВ “Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі “Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому суд зауважує, що в м. Миколаєві періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких судді та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.

На підставі вищевикладеного, враховуючи наявність загрози у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, територіальне розташування міста Миколаєва відносно зони бойових дій, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, наскільки це було можливим за вказаних умов, в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

На підставі рішення Миколаївської міської ради від 20.12.2007 за №20/51 Дочірньому підприємству «Миколаївська пересувна механізована колона облспоживспілки» надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:11:003:0005 для обслуговування нежитлового об'єкта по вул. Танкістів, 2.

Так, 25.02.2008 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та Дочірнім підприємством «Миколаївська пересувна механізована колона Облспоживспілки» (орендар) було укладено договір оренди землі, який було зареєстровано в книзі записів договорів оренди землі від 13.03.2008 за №5574, відповідно до умов п. 1.1. якого Миколаївська міська рала на підставі рішення від 20.12.07 №20/51 передає, а ДП «Миколаївська пересувна колона Облспоживспілки» приймає в оренду земельну ділянку для обслуговування майнового комплексу по вул. Танкістів, 2 /Корабельний район/.

Згідно з п. 2.1. договору в оренду передається земельна ділянки загальною площею 4895 кв.м, у тому числі 1827 кв.м під капітальною забудовою, 3068 кв.м під проходами, проїздами та площадками, без права передачі її в суборенду.

Відповідно до п. 2.2. договору на земельній ділянці знаходиться майновий комплекс ДП «Миколаївська пересувна механізована колона Облспоживспілки».

Пунктом 3.1. договору передбачено, що договір дії протягом 10 (десяти) років з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за гри місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з п. 5.1. договору земельна ділянка передається в оренду для обслуговування майнового комплексу.

Договір зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 13.03.2008 р. за №040800100244.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

На виконання умов договору орендодавець Миколаївська міська рада передала, а орендар ДП «Миколаївська пересувна механізована колона Облспоживспілки» прийняло в оренду земельну ділянку по вул. Танкістів, 2 для обслуговування майнового комплексу загальною площею 4895 кв.м, у тому числі 1827 кв.м. під капітальною забудовою, 3068 кв.м під проїздами, проходами та площадками, про що між сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки від 13.03.2008.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради №502 від 31.05.2013 «Про зміну на надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради» об'єкту нерухомого майна, який утворився в результаті виділення зі складу об'єктів по вул. Танкістів, 2 (літ. А-1, Г-1, М-1, П-2, Т, огорожі №№1, 2, покриття І), що належать ДП «Миколаївська пересувна механізована колона Облспоживспілки» надано нову адресу: вул. Танкістів, 2-р (п. 69 вказаного рішення).

В подальшому рішенням Миколаївської міської ради №3/371 від 02.02.2021 продовжено ДП «Миколаївська пересувна механізована колона облспоживспілки» строк користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4810136600:11:003:0005 для обслуговування нежитлового об'єкта по Корабельному району м. Миколаєва на 2 роки з дати прийняття рішення.

Так, 23.06.2021 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та Дочірнім підприємством «Миколаївська пересувна механізована колона Облспоживспілки» укладено договір про зміни №34-21 від 23.06.2021 до договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 13.03.2008 за №5574, відповідно до умов п. 1. якого на підставі рішення Миколаївської міської ради від 02.02.2021 №3/371 про продовження ДП «Миколаївська пересувна колона Облспоживспілки» на 2 (два) роки з дати прийняття рішення строку оренди земельної ділянки площею 4895 кв.м (кадастровий номер 4810136600:11:003:0005) для обслуговування нежитлового об'єкта по вул. Танкістів, 2-Р / Корабельний район/ шляхом внесення до договору оренди землі змін та викладенням тексу договору з розділу 2 по розділ 13 у новій редакції.

Так, відповідно до п. 3.1. договору в редакції договору про зміни строк оренди продовжено на 2 роки до 02.02.2023. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний письмово повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до закінчення строку цього договору.

Пунктом 11.3. договору в редакції договору про зміни передбачено, що дія договору припиняється у разі:

- закінчення строку, на який його було укладено та повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі;

- придбання орендарем земельної ділянки у власність;

- викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленого законом.

Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п.п. «ж» п. 8.4 договору орендар зобов'язаний у разі наміру скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, письмово повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до закінчення строку цього договору. Або повідомити про інший намір використання земельної ділянки. Орендна плата за землю повинна сплачуватись по день фактичного використання земельної ділянки (до повернення їх за актом приймання-передачі) або до укладення нового договору. Закінчення строку дії цього договору. Закінчення строку дії цього договору не звільняє орендаря від обов'язку сплати заборгованості по орендній платі в повному обсязі, у т.ч. з урахуванням плати за період після закінчення строку цього договору.

Згідно з п. 11.7. договору в редакції договору про зміни у разі припинення або розірвання цього договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку, на умовах визначених цим договором. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцеві завдані збитки.

Договір про зміни зареєстрований у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів про зміни до договорів оренди землі вчинено запис від 23.06.2021 за №34-21.

Договір про зміни підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

Відтак, вказаний договір оренди діяв до 02.02.2023. Доказів продовження/поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки або повернення орендарем земельної ділянки орендодавцю матеріали справи не містять.

Як вбачається з інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 04.06.2025, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:11:003:0005 площею 0,4895 з цільовим призначенням 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості розташована за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Танкістів, 2-р належить Миколаївській міській раді.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав №429950856 від 04.06.2025 Дочірнє підприємство «Миколаївська пересувна механізована колона об споживспілки» набуло право власності на нежитловий об'єкт (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 82330948101) за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Танкістів, буд. 2р на підставі свідоцтва про право власності 4824933 серія та номер САЕ 439425 від 13.06.2013, про що в реєстрі вчинено запис №1291644.

Предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності без правовстановлюючих документів за період з 02.02.2023 до 01.02.2025 в сумі 178339,82 грн., посилаючись на положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно ч. 1, п. 1, 4 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України).

Земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч. 1 ст. 1 Закону України Про оцінку земель від 11.12.2003 № 1378-IV).

Частиною 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 79-1 Земельного кодексу України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно із частинами першою, другою статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч. 1 статті 93 Земельного кодексу України).

Статями 125, 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Зі змісту ст.ст. 120, 125 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України вбачається, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Таким чином, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені, і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Вказана норма закріпила загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що наявність нерухомого майна, що належить відповідачу на праві власності, та яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136600:11:003:0005, свідчить про використання вказаної земельної ділянки відповідачем.

За умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За правилами пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття “земельний податок» і “орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Як було зазначено вище, оскільки ДП «Миколаївська пересувна механізована колона Облспоживспілки» не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, він не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, а єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

Аналогічну позицію викладено у пункті 22 постанови Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.

Згідно зі статтями 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Водночас, оскільки право власності на нежитлову будівлю, розташовану на земельній ділянці площею 4895 кв.м. за адресою: Миколаївска область, м. Миколаїв, вул. Танкістів, 2р, було зареєстровано за відповідачем, Миколаївська міська рада була позбавлена можливості передати її в оренду іншим особам та отримувати від цього прибуток.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно насамперед з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Наразі слід зазначити, що з матеріалів справи вбачається та відповідачем не оспорюється факт того, що у спірний період мало місце фактичне користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без здійснення оплати за таке користування.

Таким чином, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що у спірний період (з 02.02.2023 по 01.02.2025) без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №922/207/15, Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 №922/3412/17.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що у нормах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, а також і в інших положеннях законодавства фактично закріплений принцип "superficies solo cedit" - збудоване на поверхні слідує за нею, який є одним із основоположних принципів земельного, а також цивільного законодавства (узгоджується із постановами від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Отже, у зв'язку із наявністю у спірний період права власності на нерухоме майно на відповідача було покладено обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди щодо земельної ділянки, на якій воно розташоване, а також обов'язок щодо сплати коштів за користування земельною ділянкою. Цих обов'язків відповідач не виконав, тому без законних підстав зберігав у себе майно - кошти за оренду землі, які підлягають стягненню.

Щодо наданого позивачем розрахунку коштів за час безоплатного використання відповідачем земельної ділянки за період з 02.02.2023 по 01.02.2025 суд зазначає наступне.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17.

Для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. При цьому законодавцем визначено нижню (а в деяких випадках і верхню) граничну межу ставки орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі. Так, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення ставки або розміру орендної плати, ПК України вимагає, щоб річна сума платежу була не меншою розміру земельного податку, встановленого для земель сільськогосподарського призначення, й трикратного розміру земельного податку - для інших категорій земель (до 01 квітня 2014 року), та 3 % нормативної грошової оцінки (з 01 квітня 2014 року). Нарахування сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних ДЗК та з використанням нормативної грошової оцінки земельних ділянок, визначеної у встановленому порядку (п. 45 постанови КАС ВС від 19.12.2024 у справі № 560/853/20).

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

При цьому власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Так, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об'єкта цивільних прав (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).

Зважаючи на викладене, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об'єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

З огляду на те, що земельне законодавство і ПК України не обмежують можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98- 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізми їх застосування є різними як за правовим змістом, так і за суб'єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 ПК України).

Отже, за загальним правилом, індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов'язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до частини третьої статті 21 Закону № 161-XIV (індексується лише орендна плата) (п. 134-135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 925/457/23).

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Отже, за змістом вказаних норм, для визначення суми податкових зобов'язань з земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до законодавства, вона проводиться раз у 5-7 років, а для визначення поточних зобов'язань необхідно проіндексувати її на коефіцієнт індексації, який щороку розраховує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік. При цьому, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно (тобто накопичувально) залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, а не від дати набрання чинності рішенням ради про затвердження нормативної грошової оцінки (постанова палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду ВС від 18.12.2019 № 804/937/16 (К/9901/38469/18).

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки завжди застосовується ретроспективно. Тобто, кожного року, після 01 січня, для розрахунку бази оподаткування земельним податком враховується чинна нормативна грошова оцінка (яка проводиться раз на 5-7 років) з урахуванням кумулятивного (накопичувального) застосування коефіцієнтів індексації (які визначаються щорічно). Визначальним є те, що саме закон встановлює, що кумулятивне застосування коефіцієнту індексації починається з дати проведення нормативної грошової оцінки. А враховуючи, що нормативна грошова оцінка проводиться раз на 5-7 років, то щорічно, після її проведення, при визначенні бази оподаткування, будуть враховуватись всі коефіцієнти індексації за попередні роки, починаючи від дати проведення нормативної грошової оцінки (постанова палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду ВС від 18.12.2019 № 804/937/16 (К/9901/38469/18)).

Відповідно до рішення Миколаївської міської ради №48/9 від 18.06.2015 “Про встановлення місцевих податків та зборів на території міста Миколаєва», зі змінами та доповненнями, розмір річної орендної плати для обслуговування об'єктів нерухомості, у яких здійснюється інша діяльність, становить 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у поточному році.

Як вбачається з витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №1861/0/205-20 від 31.01.2020 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:11:003:0005 становить 2662145,75 грн.

Позивачем здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів (неодержаної орендної плати) за період безоплатного використання земельної ділянки ДП «Миколаївська пересувна механізована колона Облспоживспілки», відповідно до якого Миколаївська міська рада у період з 02.02.2023 по 01.02.2025 недоодержала дохід у розмірі орендної плати у загальній сумі 208339,82 грн.

Судом також встановлено, що після відкриття провадження у справі відповідачем перераховано позивачу грошові кошти у загальній суму 40000,00 грн. згідно з платіжними інструкціями №1 від 12.08.2025 на суму 20000,00 грн., №5 від 19.09.2025 на суму 20000,00 грн. з призначенням платежу « 101; орендна плата з юридичних осіб». При цьому, як зазначено позивачем у заяві (вх. №15518/25 від 05.11.2025) вказані грошові кошти позивачем зараховувались щомісячно у наступному порядку: 10000,00 грн. - орендна плата за землю та 10000,00 грн. - на погашення існуючої заборгованості. В подальшому відповідно до платіжної інструкції на переказ готівки від 31.10.2025 № 59-111к на суму 10000,00 грн. відповідачем було сплачено грошові кошти в сумі 10000,00 грн. з призначенням платежу: «орендна плата з юридичних осіб за землю, заборгованість за квітень 2023 р. від ДП «МПМК ОСС».

Отже, всього відповідачем на погашення спірної заборгованості після відкриття провадження у справі сплачено 30000,00 грн.

Як встановлено судом, вказані обставини щодо часткової сплати відповідачем заборгованості враховані позивачем у розрахунку, який подано разом з відповідною заявою заявою (вх. №15518/25 від 05.11.2025 р.). Розрахунок долучено позивачем до матеріалів позовної заяви, та не спростовано і не оспорено відповідачем.

Судом перевірено вказаний розрахунок та встановлено, що він виконаний позивачем вірно, з урахуванням вартості 3% від вартості нормативної грошової оцінки земельної ділянки (яка підтверджується витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №1861/0/205-20 від 31.01.2020), з урахуванням її індексації, що за період з 02.02.2023 по 01.02.2025 та становить загальну суму 178339,82 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно зберіг за рахунок Миколаївської міської ради кошти у розмірі 178339,82 грн., які підлягали сплаті відповідачем як орендна плата за користування земельною ділянкою земельною ділянкою площею 4895 кв.м з кадастровим номером 4810136600:11:003:0005, що розташована по вул. Танкістів, 2-р, в м. Миколаєві. Факт несплати вказаних коштів відповідачем визнається, як і сума заборгованості визнана останнім.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Приймаючи до уваги те, що визнання відповідачем позову не суперечить законодавству і не порушує чиїсь права, чи охоронювані законом інтереси, суд вважає за можливе прийняти таке визнання позову.

За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов'язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.

Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Миколаївської міської ради про стягнення з відповідача коштів в заявленому розмірі 178339,82 грн. обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, тому підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Частиною 1 статті 18 ГПК України, визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, що підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної чи касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Невиконання боржником судового рішення про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з боржника суми вартості відповідного майна, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, вартість майна неможливо визначити або майно відповідно до закону не може оцінюватися. Вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Згідно з ч. 2 ст. 331 ГПК України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи..

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України).

Як вбачається з вищезазначеної норми ГПК, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк.

Так, питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі Горнсбі проти Греції від 19.03.97); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі Іммобільяре Саффі проти Італії від 28.07.99).

Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За змістом ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, встановлення та підтвердження факту наявності обставин, на які посилається заявник, можливо лише внаслідок сукупного аналізу відповідних доказів щодо наявності зазначених обставин, що безпосередньо ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у момент звернення рішення до виконання.

Разом з тим, слід зауважити, що положеннями ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений річним терміном розстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що згодний з позовними вимогами, однак у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації до України позивач зазнав значних втрат та прямих збитків від руйнувань належного підприємству майна, додаткових витрат бюджету підприємства, пов'язаних з війною, на відновлення функціонування виробничо-складської бази, розташованої за адресою: м. Миколаїв, вул. Танкістів, 2-р та рухомого майна, що належить підприємству. Також відповідач зазначає, що робить все можливе для погашення заборгованості перед Миколаївською міською радою, має намір повністю та добровільно погасити борг шляхом перерахування сум на банківський рахунок, зазначений позивачем в позовній заяві, але на даний час на його банківському рахунку не достатньо грошових коштів. На підтвердження вказаних обставин відповідачем подано до суду акт обстеження стану майна від 18.11.2022 р., з якого вбачається, що загальна сума пошкоджень по виробничо-складській будівлі ПМК становить 257421,00 грн.

У додаткових поясненнях (вх. №14362/25 від 10.10.2025) відповідач просить суд визначити наступний графік сплати суми заборгованості: 20 платежів рівними частинами у розмірі 10000,00 грн. кожен за період з серпня 2025 року по березень 2027 року та 1 платіж у розмірі 8339,82 грн. у квітні 2027 року.

Судом також враховано, що позивач у заяві (вх. №15518/25 від 05.11.2025 р.) не заперечує проти задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду, відповідно до графіку, заявленого відповідачем у відповідній заяві.

З огляду на доводи сторін, суд дійшов висновку, що подана заява про розстрочення виконання рішення є належним чином обґрунтованою, а надані відповідачем докази є достатніми задля встановлення судом існування обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду та водночас з яких вбачається за можливість встановити всі сукупні фактори, визначені статтею 331 ГПК України, при цьому судом враховано наступні обставини:

- відповідачем було частково сплачено заборгованість у розмірі 30000,00 грн.;

- відповідач визнає наявність обов'язку сплати позивачу заборгованість перед Миколаївською міською радою згідно судового рішення в повному обсязі, не відмовляється та не ухиляється від такого виконання;

- внаслідок збройної агресії російської федерації майно відповідача що розташоване на вказаній земельній ділянці за адресою м. Миколаїв, вул. Танкістів, 2Р зазнало пошкодження, витрати на усунення яких становлять 257421,00 грн.

Разом з цим суд зазначає, що позивачем не надано, а наявні матеріли справи не містять, доказів на підтвердження того, у зв'язку із розстроченням виконання рішення суду позивачу буде завдано збитки або він змушений буде понести додаткові витрати.

Враховуючи викладене вище, суд зазначає, що негайне звернення стягнення грошових коштів з відповідача, можливо й зможе забезпечити виконання рішення, однак з великою вірогідністю негативно вплине на господарську діяльність відповідача, а також на можливість виконання ним своїх функцій, може призвести до блокування роботи відповідача, та відповідно виконання в подальшому грошових зобов'язань, зокрема і перед позивачем.

За переконанням суду, нездійснення розстрочення виконання рішення у даній справі може призвести до настання негативних наслідків для відповідача в умовах воєнного стану.

Згідно практики Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (“Корнілов та інші проти України», заява 36575/02, ухвала від 07.10.2003 р.). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 р. у справі “Крапівницький та інші проти України», заява 60858/00).

При розгляді даної заяви суд враховує висновки Верховного суду викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, що відстрочення або розстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення. Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення.

Таким чином, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов'язання. Розстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов'язання відповідача, а тому не звільняє останнього від наслідків порушення відповідного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення (позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019).

З урахуванням викладеного, дослідивши подані суду докази, проаналізувавши правові позиції сторін, суд дійшов висновку про можливість розстрочення виконання судового рішення з підстав, зазначених заявником, та часткового задоволення відповідної заяви відповідача, шляхом розстрочення виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.11.2025 у справі №915/1051/25 строком на 12 місяців шляхом сплати заборгованості в розмірі 178339,82 грн. з листопада 2025 року по вересень 2026 року щомісячно рівними частинами по 14861,65 грн. та у жовтні 2026 - 14861,67 грн.

Щодо розподілу судових витрат по справі з урахуванням визнання відповідачем позову суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно положень ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, які кореспондують з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

У відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Так, ухвалою суду від 28.07.2025 р. відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

З урахуванням викладеного та зважаючи на те, що процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, а тому визнання відповідачем позову в заяві від 15.08.2025 р. здійснено у межах встановленого законом строку - до початку розгляду справи по суті.

За таких обставин, зважаючи на те, що позов задоволено, та відповідачем визнано позов до початку розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про розподіл судових витрат по справі в порядку та на підставі ст. 130 ГПК України, зокрема щодо наявності підстав для поверненню позивачу з державного бюджету 50% сплаченого судового збору за заявлені вимоги у даній справі.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, при зверненні до Господарського суду Миколаївської області із заявленим позовом міською радою було сплачено судовий збір у сумі 3125,00 грн. згідно з платіжною інструкцією № 780 від 09.06.2025 р.

Враховуючи те, що у зв'язку із визнанням відповідачем заявлених до нього позовних вимог до початку розгляду справи по суті позивачу підлягає поверненню з державного бюджету судовий збір у розмірі 50%, що дорівнює 1562,50 грн. (3125,00 грн. х 50%), а решта сума витрат по сплаті судового збору у розмірі 1562,50 грн. згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, виходячи з наявної суми боргу на день відкриття провадження у справі, оскільки сплата відповідачем основного боргу відбулась після відкриття провадження у справі. Вказані висновки суду щодо покладення на відповідача судових витрат по сплаті судового збору, незважаючи на закриття провадження у справі в частині вимог, відповідають позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 01.07.2024 під час розгляду справи № 910/290/24.

Керуючись ст.ст. 129, 130, 191, 232, 236-238, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573) до Дочірнього підприємства “Миколаївська пересувна механізована колона облспоживспілки» (54001, м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 49; код ЄДРПОУ 01739492) про стягнення 178339,82 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Дочірнього підприємства “Миколаївська пересувна механізована колона облспоживспілки» (54001, м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 49; код ЄДРПОУ 01739492) на користь Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573; отримувач УК у м. Миколаїв/ Центральний р-н/24062200; банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код в ЄДРПОУ отримувача 37992030; рахунок UA588999980314000611000014483) кошти в загальній сумі 178339/сто сімдесят вісім тисяч триста тридцять дев'ять/грн. 82 коп. за безоплатне користування земельною ділянкою площею 4895 кв.м з кадастровим номером 4810136600:11:003:0005, що розташована по вул. Танкістів, 2-р, в м. Миколаєві.

3. СТЯГНУТИ з Дочірнього підприємства “Миколаївська пересувна механізована колона облспоживспілки» (54001, м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 49; код ЄДРПОУ 01739492) на користь Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573) через виконавчий комітет Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; банк отримувача ДКСУ м. Київ, код в ЄДРПОУ отримувача 04056612, рахунок UA448201720344230028000027733) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1562/одна тисяча п'ятсот шістдесят дві/грн. 50 коп.

4. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.11.2025 у справі №915/1051/25 строком на 12 місяців шляхом сплати заборгованості в розмірі 178339,82 грн. в наступному порядку: з листопада 2025 року по вересень 2026 року щомісячно рівними частинами по 14861,65 грн., у жовтні 2026 року - 14861,67 грн.

5. ПОВЕРНУТИ Миколаївській міській раді (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573) через виконавчий комітет Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; банк отримувача ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ отримувача 04056612, рахунок № UA44820172034423002800002773) з державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області (54055, м. Миколаїв, пр. Центральний, 141-В; код ЄДРПОУ 37992030) з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області (54055, м. Миколаїв, пр. Центральний, 141-В; код ЄДРПОУ 37992030) частину судового збору в сумі 1562/одна тисяча п'ятсот шістдесят дві/грн. 50 коп., сплаченого згідно з платіжною інструкцією № 780 від 09.06.2025 р. на суму 3125,00 грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 02.01.2026 року, з урахуванням умов воєнного стану та навантаженості, а також перебуванням судді Ільєвої Л.М. у відпустці у період з 18.12.2025 по 24.12.2025 року.

Суддя Л.М. Ільєва