вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"05" січня 2026 р. Справа № 911/3138/25
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛОБОДА КО»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АКТІВ ВОТЕР»
про стягнення 202 604,51 гривень
08.10.2025 з використанням підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" у формі електронного документа до Господарського суду Київської області подано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛОБОДА КО» (далі - ТОВ«СЛОБОДА КО»/позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «АКТІВ ВОТЕР» (далі - ТОВ «АКТІВ ВОТЕР»/відповідач) про стягнення 202604,51 гривень, з яких: 163 353,20 грн основного боргу, 10 560,65 грн інфляційного збільшення та 28 690,66 грн штрафних санкцій.
Господарський суд Київської області ухвалою від 09.10.2025 у справі №911/3138/25 прийняв позовну заяву ТОВ«СЛОБОДА КО» до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, а також:
- зобов'язав позивача у строк до 10.11.2025 надати пояснення стосовно доказів та, відповідно, самі докази на підтвердження обставин несплати відповідачем на рахунок позивача 163 353,20 грн основного боргу;
- зобов'язав відповідача, у порядку ч. 2 ст. 74 ГПК України, надати докази сплати на рахунок позивача 163 353,20 грн основного боргу;
- встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Приписами частини 6 статті 242 ГПК України передбачено, що, зокрема, якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З огляду наведеного, ураховуючи відсутність у відповідача зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС “Електронний суд» ухвалу про відкриття провадження у цій справі судом надіслано за офіційно зареєстрованою адресою місцезнаходження юридичної особи згідно відомостей ЄДР, та за якою згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за №067017010759, вручено адресату 21.10.2025.
Однак у встановлений судом строк відповідач не скористався наданим йому статтею 165 Господарського процесуального кодексу України правом та відзив на позовну заяву не подав, як і не надав вказаний учасник судового процесу жодних доказів у справі, у тому числі витребуваних судом у порядку статті 74 Господарського процесуального кодексу України доказів.
У розрізі зазначеного вище та можливості відповідача реалізувати свої процесуальні права судом також враховано, що ухвалу про відкриття провадження у зазначеній справі офіційно оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua.
З огляду вказаного вище суд дійшов висновку, що відповідач мав можливість бути обізнаними із відповідним судовим провадженням та подати заяви та/або письмові пояснення стосовно власної позиції по суті спору.
Поряд з тим 11.11.2025 з використанням підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" у формі електронного документа до Господарського суду Київської ТОВ«СЛОБОДА КО» на виконання ухвали від 09.10.2025 подано письмові пояснення з тотожним позовній заяві змістом в частині доказів на підтвердження обставин несплати відповідачем 163 353,20 грн основного боргу.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд
01.08.2024 між ТОВ «АКТІВ ВОТЕР» як замовником та ТОВ «СЛОБОДА КО» як виконавцем укладено договір №01-08/24 (далі - договір), згідно пункту 1.1. якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виготовити та передати у власність замовника продукцію (далі - продукція), відповідно до специфікації (додаток 1), яка є невід'ємною частиною даного договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити продукцію відповідно до умов цього договору.
Відповідно до пунктів 1.2., 3.1.1., 3.1.2, 3.1.3., 4.4., 4.6., 6.2. та 9.1. договору сторони погодили, зокрема, таке:
- продукцією в розумінні договору є безалкогольні напої та вода питна (газована, негазована, штучно-мінералізована), розлита в тару, упакована відповідним чином, придатним для транспортування;
- сторони дійшли згоди, що приймання передача продукції можлива у наступний спосіб: замовником на складі виконавця на умовах EXW або на умовах DDP (за правилами Інкотермс 2020);
- документом, який засвідчує передачу виготовленої продукції, є видаткова накладна, яку підписують уповноважені належним чином представники сторін;
- замовник сплачує вартість отриманої продукції на підставі видаткової накладної, що оформлюється виконавцем на кожну партію продукції протягом 10 банківських днів з моменту її отримання;
- до вартості продукції, зазначеної у специфікації, входить вартість тари, упаковки продукції, а також вартість її доставки (на умовах, визначених п. 3.1.2. цього договору);
- при порушенні термінів оплати продукції, зазначених в п. 4.4., замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі, подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно сплаченої продукції за кожен день такого прострочення;
- цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами. Договір укладено строком на 12 місяців (до 01.08.2025), але у будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Копія вказаного договору наявна в матеріалах справи.
Звертаючись до суду із відповідним позовом у цій справі, позивач зазначив, що власні договірні зобов'язання з виготовлення та доставки відповідачу продукції виконав належним чином, на підтвердження чого до позову долучено:
1) копії підписаних обома сторонами видаткових накладних:
- №2102 від 23.08.2024 на суму 3 888,00 грн за воду н/г у кількості 360 шт;
- №2427 від 25.09.2024 на суму 27 216,00 грн за воду н/г у кількості 2 520 шт;
- №2493 від 02.10.2024 на суму 27 216,00 грн за воду н/г у кількості 2 520 шт;
- №2559 від 11.10.2024 на суму 10 886,40 грн за воду н/г у кількості 1 008 шт;
- №2662 від 17.10.2024 на суму 21 772,80 грн за воду н/г у кількості 2 016 шт;
- №3220 від 13.12.2024 на суму 27 216,00 грн за воду н/г у кількості 2 520 шт;
2) підписану обома сторонами (вантажовідправник та вантажоодержувач) ТТН від 13.12.2024 на передачу позивачем власному автомобільному перевізнику води н/г у кількості 2 520 шт на суму 27 216,00 грн;
3) копії підписаних позивачем видаткових накладних:
- №3012 від 26.11.2024 на суму 27 216,00 грн за воду н/г у кількості 2 520 шт;
- №3200 від 26.11.2024 на суму 4 204,20 грн за одну послугу з перевезення води автомобільним транспортом IVECO АІ 5436 СТ по маршруту с. Червона Слобода-м. Київ;
- №3017від 27.11.2024 на суму 16 329,60 грн за воду н/г у кількості 1 512 шт;
- №3201 від 27.11.2024 на суму 5 464,20 грн за одну послугу з перевезення води автомобільним транспортом IVECO АІ 5436 СТ по маршруту с. Червона Слобода-м. Київ;
- №3050 від 29.11.2024 на суму 1 944,00 грн за воду н/г у кількості 180 шт;
4) зареєстровані позивачем податкові накладні разом з квитанціями про отримання кожної з таких ПН Державною податковою службою України, щодо кожної з господарських операцій, проведених позивачем згідно з вказаними вище видатковими накладними.
Так, позивач зазначив, що видаткові накладні в період з серпня по жовтень 2024 року та за грудень 2024 року мають відмітки про отримання відповідачем продукції, тоді як протягом листопада 2024 року, покладаючись на добросовісність та доброчесність відповідача, позивачем поставлено продукцію з видатковими накладними для підписання.
Як зауважив позивач, жодної видаткової накладної за поставки продукції протягом листопада 2024 року відповідачем не повернено, а тому до позову долучено копії сформованих бухгалтерією в програмі « 1С» дублікатів видаткових накладних.
З огляду на вказане, за доводами позивача, за підписаними сторонами видатковими накладними сума поставленої продукції склала 118 195,20 грн, тоді як сума поставленої продукції без повернених видаткових накладних з підписами склала 55 158,00 грн, а загальна сума поставленої продукції за договором склала 173 353,20 грн, з яких відповідач оплатив лише 10 000 грн.
На підтвердження проведеної відповідачем оплати у сумі 10 000,00 грн позивач додав до позову виписку по банківському рахунку за 12.12.2024.
Отже, згідно поданого позову ТОВ «СЛОБОДА КО» стверджує, що заборгованість відповідача складає 163 353,20 грн, про необхідність сплатити які позивач просив згідно претензії від 12.12.2024, відповіді на яку ТОВ «АКТІВ ВОТЕР» не надало та вказану суму коштів не сплатило.
До позовної заяви додано копії:
- адресованої відповідачу претензії позивача №91 від 11.08.2025, зокрема, з вимогами: сплатити заборгованість за поставлений товар та підписати і повернути видаткові накладні №№3012, 3200 від 26.11.2024, №№3017, 3201 від 27.11.2024 та №3050 від 29.11.2024, відтак повернення їх на адресу відповідача;
- акта звірки взаємних розрахунків, як додатка до претензії, за підписом позивача на суму 163 353,20 грн;
- трекінг відстеження поштового відправлення за №0601179852210 з сайту АТ «Укрпошта».
Подаючи до суду на виконання його вимог письмові пояснення стосовно доказів на підтвердження несплати відповідачем решти 163 353,20 грн, ТОВ «СЛОБОДА КО» виклало доводи, тотожні зазначеному вище змісту позовної заяви.
Покликаючись на зазначені обставин, позивач звернувся до суду із відповідним позовом та вимогою про стягнення з відповідача, зокрема, 163 353,20 грн боргу.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідач не надав суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд дійшов висновку про здійснення розгляду цієї справи за наявними у ній матеріалами у порядку статті 165 ГПК України.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, суд дійшов таких висновків.
Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Згідно 627, 628 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Так, у розумінні приписів цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні дії, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату.
Водночас предметом договору охоплюються не усі права та обов'язки, оскільки останні можуть стосуватися як умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення.
Під предметом договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.
При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.
Правова ж природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору), відтак, з'ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, слід виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Приписами статей 655, 692, 901 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Так, для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності.
Ураховуючи вказане та зміст укладеного між сторонами договору і передбачені ним права і обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою відповідний договір є змішаним та включає в себе як зобов'язання з виготовлення та передачі товару у власність замовника, так і зобов'язання з доставки (перевезення) товару замовнику.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 86 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У розрізі зазначених вище норм процесуального права суд вважає за необхідне вказати, що судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому, тоді як:
- належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини, тобто під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання;
- обов'язок доказування в силу вимог процесуального закону покладено безпосередньо на сторони, тоді як надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду та здійснюється за унормованими процесуальними нормами правилами і принципами/стандартами.
Зокрема принцип оцінки доказів “поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
З огляду на вказані вище процесуальні приписи та передбачені ними принципи доказування, зокрема принцип “поза розумним сумнівом» суд висновує, що на підтвердження обставин поставки (відвантаження та перевезення) позивачем товару відповідачу загальною вартістю 173 353,20 грн судом приймаються як належні докази наявні в матеріалах справи:
- копії підписаних обома сторонами видаткових накладних;
- копії підписаних позивачем накладних у сукупності із зареєстрованими позивачем податковими накладними стосовно кожної з господарських операцій, проведених позивачем згідно з такими видатковими накладними.
Означені документи не сформували у суду розумного сумніву про стверджувані позивачем обставин проведення відповідних господарських операцій з постачання (відвантаження та перевезення) товару відповідачу, який зі свого боку стосовно таких обставин жодних заперечень не надав.
Такі висновки суду ґрунтуються і на тому, що доказів звернення відповідача до позивача із претензіями та/або повідомленнями (заявами) стосовно виконання умов договору та поставки (передачі) погодженого таким правочином товару суду не надано.
З огляду наведеного суд дійшов висновку, що підписання сторонами договору без будь-яких зауважень щодо вказаних у ньому положень та, надалі, отримання (прийняття) відповідачем погодженого таким правочином товару, у тому числі послуг з його перевезення породжує для ТОВ «АКТІВ ВОТЕР» грошовий обов'язок по сплаті:
- 3 888,00 грн згідно видаткової накладної №2102 від 23.08.2024 до 06.09.2024 включно, тобто у передбачений пунктом 4.4. договору строк - 10 банківських днів з моменту отримання відповідної партії товару, що обумовлено підписанням відповідачем накладної;
- 27 216,00 грн згідно видаткової накладної №2427 від 25.09.2024 до 09.10.2024 включно, тобто у передбачений пунктом 4.4. договору строк - 10 банківських днів з моменту отримання відповідної партії товару, що обумовлено підписанням відповідачем накладної;
- 27 216,00 грн згідно видаткової накладної №2493 від 02.10.2024 до 16.10.2024 включно, тобто у передбачений пунктом 4.4. договору строк - 10 банківських днів з моменту отримання відповідної партії товару, що обумовлено підписанням відповідачем накладної;
- 10 886,40 грн згідно видаткової накладної №2559 від 11.10.2024 до 25.10.2024 включно, тобто у передбачений пунктом 4.4. договору строк - 10 банківських днів з моменту отримання відповідної партії товару, що обумовлено підписанням відповідачем накладної;
- 21 772,80 грн згідно видаткової накладної №2662 від 17.10.2024 до 31.10.2024 включно, тобто у передбачений пунктом 4.4. договору строк - 10 банківських днів з моменту отримання відповідної партії товару, що обумовлено підписанням відповідачем накладної;
- 17 216,00 грн згідно видаткової накладної №3220 від 13.12.2024 до 27.12.2024 включно, тобто у передбачений пунктом 4.4. договору строк - 10 банківських днів з моменту отримання відповідної партії товару, що обумовлено підписанням відповідачем накладної;
- 27 216,00 грн згідно видаткової накладної №3012 від 26.11.2024, і відповідний обов'язок є таким, що настав на час звернення позивача до суду із відповідним позовом;
- 4 204,20 грн згідно видаткової накладної №3200 від 26.11.2024, і відповідний обов'язок є таким, що настав на час звернення позивача до суду із відповідним позовом;
- 16 329,60 грн згідно видаткової накладної №3017 від 27.11.2024, і відповідний обов'язок є таким, що настав на час звернення позивача до суду із відповідним позовом;
- 5 464,20 грн згідно видаткової накладної №3201 від 27.11.2024, і відповідний обов'язок є таким, що настав на час звернення позивача до суду із відповідним позовом;
- 1 944,00 грн згідно видаткової накладної №3050 від 29.11.2024, і відповідний обов'язок є таким, що настав на час звернення позивача до суду із відповідним позовом;
Висновуючи вказане, зокрема в частині грошового обов'язку відповідача по оплаті вартості поставленої продукції згідно видаткової накладної №3220 від 13.12.2024 та розміру такого грошового зобов'язання - 17 216,00 грн, судом враховано як обставини проведеного відповідачем 12.12.2024 платежу - 10 000,00 грн з призначенням «згідно рахунку від 12.12.2024»), так і відсутність у договорі порядку зарахування сплачених коштів у разі наявної заборгованості, а також ненадання позивачем жодних пояснень стосовно такого зарахування.
Стосовно ж моменту виникнення у відповідача обов'язку по оплаті поставленої у листопаді 2024 року продукції, суд вважає за необхідне вказати, що, попри відсутність підпису відповідача на таких накладних та неможливість здійснення обрахунку строку на оплату, відповідач не звільняється від грошового обов'язку оплати поставлений йому товар, позаяк:
- виникнення обов'язку оплатити товар кореспондує з обставинами його отримання відповідачем, тобто правові наслідки у формі виникнення зобов'язань створює саме господарська операція;
- обставини прийняття відповідачем поставленого позивачем товару судом встановлено на підставі дослідження та оцінки у сукупності усіх наданих позивачем видаткових та податкових накладних, що місять достатні відомості про відповідно проведені господарські операції з постачання (відвантаження та перевезення) товару, зокрема у листопаді 2024 року, чого відповідач не заперечив та не спростував.
Визначений же позивачем для усіх накладних момент прострочення - 28.12.2024, визнається судом таким, що не відповідає умовам договору, позаяк нормами закону і умовами укладеного між сторонами договору не визначено альтернативний (за вибором перевізника/виконавця послуг) спосіб обрахунку строку оплати вартості виробленого та поставленого товару у разі неможливості встановлення конкретної дати передачі партії продукції у власність замовника.
Попри те вказане вище не спростовує встановлених судом обставин виникнення у відповідача відповідного грошового обов'язку, як такого, та настання його станом на момент розгляду даного спору.
Означений висновок суду ґрунтується на тому, що не підписання замовником накладних на отримання поставленого товару не може бути єдиною підставою, яка звільняє від обов'язку здійснити оплату загалом, позаяк:
- правові наслідки створює саме господарська операція і основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність, а наявність належним чином оформлених документів, які фіксують згоду сторін щодо обсягу, якості, вартості виконаних робіт, підписаних уповноваженими представниками обох сторін, засвідчує відсутність конфлікту з приводу обсягу, якості та вартості товару/послуг;
- виникнення зобов'язання та момент його виконання стороною не є тотожними.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до приписів статті 74 ГПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події.
У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Однак станом на момент ухвалення рішення у зазначеній справі, окрім наданої позивачем банківської виписки на суму проведеного відповідачем 12.12.2024 платежу - 10 000,00 грн, суду не надано жодних інших, належних доказів на підтвердження обставин оплати решти вартості поставленої продукції за вказаними вище усіма накладними загалом у сумі 163 353,20 грн.
Так, відповідачем не спростовано зазначених обставин, як і не надано витребуваних судом доказів на підтвердження обставин сплати позивачу 163 353,20 грн, як наслідок суд висновує, що обставини несплати відповідачем позивачу відповідної суми коштів є встановленими у розумінні ч. 2 ст. 74 ГПК України.
За таких обставин, оскільки станом на день прийняття рішення відповідач взяті на себе за договором грошові зобов'язання не виконав, враховуючи арифметичну відповідність суми боргу обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам, суд висновує про задовлення вимоги позивача про стягнення з ТОВ «АКТІВ ВОТЕР» 163 353,20 грн боргу як обгрунтованої та доведеної належними доказами і не спростованої у встановленому порядку відповідачем.
Крім того позивач просить суд стягнути з ТОВ «АКТІВ ВОТЕР» 10 560,65 грн інфляційного збільшення та 28 690,66 грн штрафних санкцій (пені), нарахованих з 28.12.2024 по 28.07.2025 на 163 353,20 грн боргу.
Приписами частин першої та третьої статті 549 та статті 625 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, за приписами наведених норм права для стягнення з відповідача інфляційних втрат і пені необхідним є встановлення моменту, з якого боржник вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання.
Зі змісту проведеного позивачем обрахунку слідує, що як інфляційні втрати, так і пеню нараховано з 28.12.2024 по 28.07.2025 на суму боргу - 163 353,20 грн, розраховану сукупністю усіх видаткових накладних (173 353,20 грн) та зменшену на проведену відповідачем 12.12.2024 часткову оплату у сумі 10 000,00 грн.
Попри те, ураховуючи зроблений вище судом вище висновок стосовно моменту виникнення у відповідача обов'язку по оплаті, зокрема, поставленої у листопаді 2024 року продукції, у суду відсутня можливість встановити момент (день, місяць, рік), з якого відповідач вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання у розумінні статті 612 ЦК України на суми:
- 27 216,00 грн згідно видаткової накладної №3012 від 26.11.2024;
- 4 204,20 грн згідно видаткової накладної №3200 від 26.11.2024;
- 16 329,60 грн згідно видаткової накладної №3017 від 27.11.2024;
- 5 464,20 грн згідно видаткової накладної №3201 від 27.11.2024;
- 1 944,00 грн згідно видаткової накладної №3050 від 29.11.2024 та загалом на суму 55 158,00 грн.
Зроблений же судом вище висновок про те, що грошовий обов'язок за такими накладними є таким, що настав на час звернення позивача до суду із відповідним позовом, не дає підстав для визначення моменту прострочення саме з 28.12.2024, як зазначив позивач.
Відповідний момент прострочення для означених накладних не може бути відрахований і в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України, оскільки пунктом 4.4. договору термін оплати поставленої продукції встановлено, а тому приписи такої статті застосуванню до спірних відносин сторін не підлягають.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що нарахування позивачем та заявлення до стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та пені суму боргу, до якої включено вартість поставленої у листопаді 2024 року продукції загалом на суму 55 158,00 грн є необґрунтованим та безпідставним.
Звідси суд висновує, що обґрунтованою в частині моменту, з якого відповідач вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання у розумінні статті 612 ЦК України, є сума боргу - 108 195,20 грн, яка складається з вартості поставленої продукції за підписаними обома сторонами видатковими накладними, зменшеної на проведену відповідачем 12.12.2024 оплату у сумі 10 000,00 грн.
Отже, станом на дату початку проведення позивачем обрахунку інфляційних втрат і пені - 28.12.2024, момент виконання відповідачем грошового зобов'язання на суму 108 195,20 грн настав та був прострочений у розумінні статті 612 ЦК України.
Поряд з тим суд вважає за необхідне зазначити, що як станом на момент виникнення у відповідача обов'язку по оплаті поставленої продукції щодо кожної із підписаних особам сторонами видаткових накладних, так і станом на 28.12.2024 та протягом всього періоду нарахування - до 28.07.2025, був чинним Господарський кодекс України, приписами статей 230, 232 якого встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Водночас вказаний в описовій частині цього рішення пункт 6.2. договору, як і інші його умови не встановлюють іншого - більш тривалого строку нарахування пені, ніж це передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.
Ураховуючи наведене та встановлений судом момент виникнення у відповідача обов'язку по сплаті вартості поставленої продукції за підписаними обома сторонами видатковими накладними, суд дійшов висновку, що право позивача на нарахування передбаченої п. 6.2. договору пені:
- згідно видаткової накладної №2102 від 23.08.2024 на суму 3 888,00 грн виникло 07.09.2024 та припинилось 07.03.2025;
- згідно видаткової накладної №2427 від 25.09.2024 на суму 27 216,00 грн виникло 10.10.2024 та припинилось 10.04.2025;
- згідно видаткової накладної №2493 від 02.10.2024 на суму 27 216,00 грн виникло 17.10.2024 та припинилось 17.04.2025;
- згідно видаткової накладної №2559 від 11.10.2024 на суму 10 886,40 грн виникло 26.10.2024 та припинилось 26.04.2025;
- згідно видаткової накладної №2662 від 17.10.2024 на суму 21 772,80 грн виникло 01.11.2024 та припинилось 01.05.2025;
- згідно видаткової накладної №3220 від 13.12.2024 на суму 17 216,00 грн виникло 28.12.2024 та припинилось 28.06.2025.
Однак, позивач здійснив нарахування пені поза межами означених вище періодів, що не відповідає вказаним вище законодавчим приписам, позаяк передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячний строк починається саме від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто від моменту виникнення грошового обов'язку, який у відповідному спорі обраховується для кожної видаткової накладної окремо.
Момент же виникнення грошового обов'язку не змінюється у часі ані внаслідок часткового виконання такого обов'язку шляхом внесення періодичних платежів, ані внаслідок здійснення обрахунку на сукупну суму боргу, а не за окремими накладними.
Підсумовуючи все зазначене вище, суд здійснював обрахунок заявлених до стягнення:
1) інфляційного збільшення з 28.12.2024 по 28.07.2025 на 108 195,20 грн боргу за накладними від 23.08.2024, 25.09.2024, 02.10.2024, 11.10.2024, 17.10.2024 та 13.12.2024;
2) штрафних санкцій (пені) (спадаючим підсумком):
з 28.12.2024 по 07.03.2025 на 108 195,20 грн боргу за накладними від 23.08.2024, 25.09.2024, 02.10.2024, 11.10.2024, 17.10.2024 та 13.12.2024;
з 08.03.2024 по 10.04.2025 на 104 307,20 грн боргу за накладними від 25.09.2024, 02.10.2024, 11.10.2024, 17.10.2024 та 13.12.2024;
з 11.04.2024 по 17.04.2025 на 77 091,20 грн боргу за накладними від 02.10.2024, 11.10.2024, 17.10.2024 та 13.12.2024;
з 18.04.2024 по 26.04.2025 на 49 875,20 грн боргу за накладними від 11.10.2024, 17.10.2024 та 13.12.2024;
з 27.04.2024 по 01.05.2025 на 38 988,80 грн боргу за накладними від 17.10.2024 та 13.12.2024;
з 02.05.2024 по 28.06.2025 на 17 216,00 грн боргу за накладною 13.12.2024.
Під час ухвалення цього рішення, у тому числі і в частині проведення вказаного вище обрахунку судом враховано послідовну позицію суду касаційної інстанції, згідно якої:
- з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується;
- у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно здійснює перерахунок, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06.11.2025 у справі №910/15075/23.
Також з огляду на вказане вище суд звертає увагу на те, що на позивача покладено процесуальний обов'язок з подання обґрунтованого розрахунку заявлених до стягнення сум, а тому наявність арифметичних помилок та/або описок у таких розрахунках, у тому числі щодо сум боргу та періодів нарахування, тлумачиться не на користь позивача, що тягне для нього відповідні наслідки у вигляді прийняття судом рішення про часткову обґрунтованість заявлених до стягнення сум.
З огляду на вказане, оскільки арифметично правильний розмір інфляційного збільшення та пені, обрахований судом за правильно визначені періоди та суми боргу, складає 6 764,35 грн та 10 727,66 грн, вимоги позивача про стягнення з відповідача 10560,65 грн інфляційного збільшення та 28 690,66 грн штрафних санкцій (пені) підлягають частковому задоволенню, відповідно, у сумах 764,35 грн та 10 727,66 грн.
Понесений позивачем судовий збір, відповідно до статті 129 ГПК України, покладається судом на обох сторін пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АКТІВ ВОТЕР» (08130, Київська обл., Бучанський р-н, село Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, будинок 4-Б, кабінет 210, ідентифікаційний код 45429603) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛОБОДА КО» (08042, Київська область, Бучанський район, с. Червона Слобода, вул. Заводська, 1, ідентифікаційний код 30641031):
- 163 353 (сто шістдесят три тисячі триста п'ятдесят три) грн 20 коп. основного боргу;
- 6 764 (шість тисяч сімсот шістдесят чотири) грн 35 коп. інфляційних втрат;
- 10 727 (десять тисяч сімсот двадцять сім) грн 66 коп. пені;
- 2 170 (дві тисячі сто сімдесят) грн 14 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення складено та підписано 05.01.2026.
Суддя В.А. Ярема