73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90
"09" грудня 2010 р. Справа № 2-а-4216/10/2170
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Горшков В.М.,
при секретарі: Фріга О.С.,
за участю: представника позивача - Горбань В.В., представника відповідача - Мороз А. І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Управління Пенсійного фонду України в Комсомольському районі м. Херсона
до Херсонської міської ради
про стягнення заборгованості,
встановив:
Управління Пенсійного фонду України в Комсомольському районі м. Херсона, звернулось до суду із позовом, в якому просить стягнути з Херсонської міської ради на його користь борг у сумі 535831,79 грн.
Представник позивача позовні вимоги обґрунтовує посиланнями на те, що рішенням господарського суду Херсонської області від 20.06.2003 по справі №1/233 за позовом прокуратури Херсонської області в інтересах ДПІ м. Херсона про стягнення страхових внесків на користь Пенсійного фонду з Державного комунального підприємства «Теплоенергожилкомплект» позов задоволено і стягнуто 458815,16 грн. Також рішенням господарського суду Херсонської області від 03.04.2007 по справі №7/118-АП-07 стягнуто з Державного комунального підприємства «Теплоенергожилкомплект» 86334,86 грн. Але до сьогодні борг ДКП «Теплоенергожилкомплект» не погашається за відсутності коштів, а майно за рахунок якого можливе погашення боргу передано в оренду іншому підприємству. Крім цього рішенням Херсонської міської ради від 11.07.2000 №222 ДКП «Теплоенергожилкомплект» включено до списку підприємств до яких не застосовуються положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
При цьому, свої позовні вимоги зверненні до Херсонської міської ради представник позивача обґрунтовує частиною 7 статті 77 та частиною 9 статті 78 Господарського кодексу України (далі по тексту ГК України), які за його посиланнями дають можливість у разі недостатності коштів у казенного і комунального підприємства для задоволення вимог кредиторів, стягнути їх з органу до сфери управління якого входить дане підприємство. Як зазначає позивач, Пенсійний фонд, як кредитор, набуває права вимоги на оплату боргів за рахунок Херсонської міської ради оскільки до сфери його управління входить Державне комунальне підприємство «Теплоенергожилкомплект».
В судовому засіданні представник позивача підтримав позов в повному обсязі на підставах зазначених у ньому.
Представник відповідача - Херсонської міської ради позов не визнав, у відповідності до наданих ним по справі письмових заперечень, та зазначив на необґрунтованості позовних вимог вважаючи їх такими, що суперечать існуючим обставинам справи та ґрунтуються на помилковому застосуванні норм чинного законодавства, хибних висновках щодо прав і обов'язків відповідача по справі, що за його думки підтверджується змістом положень частини 7 статті 77 та статті 78 ГК України в цілому та іншими нормами чинного законодавства.
В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
При розгляді позовних вимог суд виходить із системного аналізу частини 7 статті 77 ГК України, яка в свою чергу встановлює обов'язок держави компенсувати недостатність коштів у державного казенного підприємства. Суд приймає пояснення відповідача стосовно того, що міська рада не відноситься до державного органу, а відтак ті гарантії, які малися на увазі законодавцем відносно державного підприємства, не можуть застосовуватися до комунального підприємства і органу місцевого самоврядування.
При доходженні до таких висновків, судом враховується зміст статті 78 ГК України, яка містить посилання на те, що статті 75, 77 ГК України розповсюджується на комунальні унітарні підприємства в частині пунктів, котрі стосуються ведення господарської діяльності підприємств.
Відтак, як встановлено судом із досліджених положень статті 78 ГК, стаття 77 ГК розповсюджується на комунальні унітарні підприємства лише в частині норм, що стосуються господарської діяльності, тобто діяльності у сфері суспільного виробництва, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції тощо (стаття 3 ГК України). Суд бере до уваги, що частина 7 статті 77, як вбачається із її змісту, встановлює особливості відповідальності казенного підприємства і не стосується господарської діяльності, як інші частини цієї статті.
Приймаючи судове рішення судом проаналізовано норми Цивільного кодексу України в частині норм відповідальності встановлених ним для юридичних осіб та органів місцевого самоврядування, в наслідок чого суд акцентує свою увагу на статті 96 Цивільного кодексу України котра містить положення за якими «Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом». Окрім цього, задоволення вимог за рахунок міського бюджету територіальної громади, тобто міської ради, суперечить статті 175 ЦК України у відповідності до якої, територіальні громади відповідають лише за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення та буде прямо суперечити статті 176 ЦК України, якою передбачено, що «територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом». Як встановлено судом з аналізу норм чинного законодавства випадків які встановлюють відповідальність міських рад за зобов'язаннями комунальних підприємств законом не встановлено. Таким чином положення Цивільного кодексу виключають можливість покладення відповідальності на міську раду за зобов'язаннями комунального підприємства.
Суд, з огляду на час затвердження статуту підприємства (1997) та виникнення часткової заборгованості за період 2002-2003 роки, виходить при дослідженні матеріалів справи із норм Цивільного кодексу Української РСР (втратив чинність 01.01.04) у статті 32 якого також задекларовано самостійність підприємства встановлюючи норму за якою Засновник юридичної особи або власник її майна не відповідають за її зобов'язаннями, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями власника або засновника, крім випадків, передбачених законодавчими актами чи установчими документами юридичної особи.
В даному випадку, як вбачається із Статуту ДКП «Теплоенергожилкомплект», затвердженого рішенням Херсонської міської ради від 18.12.1997 №173 і дослідженого судом, підприємство створено та діяло з урахування чинних на той час законодавчих норм із закріпленням на рівні статуту положень у відповідності з якими підприємство є самостійним (п.1.2.); діє на принципах господарської самостійності, несе відповідальність за наслідки своєї господарської діяльності та виконання зобов'язань (п.1.4.); підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном. Засновник не відповідає за зобов'язаннями підприємства (п.3.4.);
Відтак, за загальною оцінкою Статуту ДКП «Теплоенергожилкомплект», при створенні підприємства засновник окремо підкреслив його самостійність не обмежуючи його оперативним управлінням і зазначив пункт зміст якого виключає відповідальність міської ради за зобов'язаннями підприємства.
Крім цього суд бере до уваги заперечення відповідача щодо розрахунку суми боргу. Як вбачається згідно із рішенням господарського суду Херсонської області від 20.06.2003 по справі №1/233 з Комунального підприємства стягнуто заборгованість у сумі 458 850 грн. 16 коп. за період з 01.10.2002 по 01.03.2003.
Поряд із цим судовим рішенням по справі №7/118-АП-07 встановлено, що станом на 03.04.2007 року із загальної суми заборгованості 521037 грн. 12 коп., яка обліковувалася на 30.11.2004 і до якої з урахуванням рішення по справі №1/233 увійшла сума 458 850 грн. 16 коп., залишаються не сплаченими ДКП «Теплоенергожилкомплект» лише 37 738 грн. 09 коп. основного платежу, що дає підстави для висновків про відсутність станом на 03.04.2007 суми боргу 483 299 грн. 03 коп., а відтак виконання державним комунальним підприємством «Теплоенергожилкомплект» рішення по справі №1/233 і сплати ним суми 483 299, 03 грн. Наведені обставини є приводом для висновків про недостатню доведеність суми позову, котра вимагається для стягнення.
Враховуючи вище викладене, керуючись статтями 8, 9, 12, 19, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 22 грудня 2010 р..
Суддя Горшков В.М.
кат. 6.13