. 02 січня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/17400/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Чеснокова А.О., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Директора відокремленого підрозділу "Регіональний центр професійної освіти Державного закладу "Луганський національний університет імені Т. Шевченка" Курила Миколи Семеновича , Державного закладу "Луганський національний університет імені Т. Шевченка" , Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Державної служби України з питань праці про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність Директора відокремленого підрозділу "Регіональний центр професійної освіти Державного закладу "Луганський національний університет імені Т. Шевченка" Курила Миколи Семеновича щодо невидачі позивачу та втрати трудової книжки;
визнати протиправною бездіяльність Державного закладу "Луганський національний університет імені Т. Шевченка";
визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо незарахування трудового стажу;
визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з питань праці.
Зобов'язати відповідачів вжити всіх передбачених законом заходів для відновлення та підтвердження трудового стажу за період з 1987 по 2022 роки, у тому числі шляхом: оформлення акту втрати трудової книжки, видачі дубліката трудової книжки, витребування архівних та електронних даних, направлення міжвідомчих запитів, передачі підтвердження відомостей до Пенсійного фонду України без покладення на позивача обов'язку самостійного збирання доказів.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, зважаючи на наступне.
Згідно пункту 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Частиною першою статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
За своїм процесуальним призначенням інститут об'єднання позовних вимог забезпечує правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об'єднуються однорідністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.
Крім того, об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.
Отже, порушенням правила об'єднання вимог, є об'єднання неоднорідних вимог, тобто таких, які не пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Так, підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.
За приписами частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного права позивача та об'єктивного обов'язку відповідача.
Крім того, відповідно до частини 4 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Прохальна частина позовної заяви містить декілька позовних вимог, які на думку суду повинні розглядатися не за правилами адміністративного судочинства.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пункт 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін “суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 чинного КАС, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 1 Трудового кодексу України метою Трудового кодексу України є встановлення прав та обов'язків суб'єктів трудових правовідносин, забезпечення реалізації передбачених Конституцією України трудових прав і гарантій працівників, створення належних умов праці, забезпечення захисту прав та інтересів працівників і роботодавців.
Завданням цього Кодексу є правове регулювання питань щодо: реалізації права на працю; умов праці; організації та управління працею; професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації; забезпечення договірного регулювання умов праці; відповідальності роботодавців і працівників; вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів; нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства; інших питань, визначених цим Кодексом.
Суд зазначає, що цей спір стосується трудових відносин між позивачем та Державним закладом "Луганський національний університет імені Т. Шевченка" щодо видачі та втрати трудової книжки позивача (відповідно до позовних вимог п.п.1,2).
Отже, виник трудовий спір, і подальше вирішення спору не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Таким чином, позовні вимоги щодо оскарження дій Державного закладу "Луганський національний університет імені Т. Шевченка" не можуть розглядатися разом із позовними вимогами щодо скарження діц органу пенсійного фонду та Державної служби України з питань праці.
З огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, обставини та враховуючи суб'єктний склад учасників справи, суд вважає, що вирішення позовних вимог, що стосуються трудових правовідносин сторін у справі, мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
А тому, суд констатує, що в даній позовній заяві, позивачем об'єднано декілька позивних вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
Отже суд дійшов висновку, що сумісний розгляд об'єднаних позивачами вимог в порядку адміністративного судочинства не є можливим.
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про можливість повернення позовної заяви на підставі частини 4 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України. На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 172, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Директора відокремленого підрозділу "Регіональний центр професійної освіти Державного закладу "Луганський національний університет імені Т. Шевченка" Курила Миколи Семеновича, Державного закладу "Луганський національний університет імені Т. Шевченка", Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Державної служби України з питань праці про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачу.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя А.О. Чеснокова