31 грудня 2025 рокусправа № 640/6111/21
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Гулкевич І.З., перевіривши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 до Київської міської ради, в якому просить суд:
визнати протиправним і скасувати рішення Київської міської ради І сесії IX скликання від 03.12.2020 № 08/231-62/ПР “Про відмову громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 » (справа клопотання 695110195);
зобов'язати Київську міську раду надати дозвіл громадянину ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 згідно справи клопотання 695110195.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач звернувся до відповідача із клопотанням від 11.11.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 . До клопотання було додано графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки. Рішенням відповідача від 03.12.2020 № 08/231-62/ПР було відмовлено у задоволенні клопотання позивача у зв'язку з тим, що земельна ділянка належить до території житлової забудови багатоповерхової (існуючі) та відсутній затверджений детальний план або план зонування території.
Зазначає, що із вказаною відмовою не погоджується, оскільки відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку ні за ким не закріплено. На думку позивача, відмова відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства України та є необґрунтованою, у зв'язку з чим є протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданому суду відзиві.
На виконання Закону України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 передано судові справи Львівському окружному адміністративному суд
За результатами автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Львівського окружного адміністративного суду Гулкевич І.З.
Ухвалою від 10.02.2025 прийнято справу до провадження та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
11 листопада 2020 року позивачем до відповідача подано клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 .
До вказаного клопотання додані: копія паспорту та ідентифікаційний номер; копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; викопіювання із Публічної кадастрової карти України; графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.
03 грудня 2020 року відповідачем прийнято рішення №08/231-62/ПР, яким відмовлено у задоволенні клопотання громадянину України ОСОБА_1 стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 у зв'язку з тим, що земельна ділянка належить до території житлової забудови багатоповерхової (існуючі) (витяг з містобудівного кадастру від 20.11.2020 №11766/0/12-4/12-03-20).
Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, позивач звернувся з цим позовом до суду.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Статтею 12 Земельного кодексу України (даті - ЗК України) встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; д) організація землеустрою.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 ЗК України).
Частинами 3 та 4 статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Частиною 1 статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Відповідно до вимог частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з вимогами частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже перевірка на відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку здійснюється, у тому числі, на етапі вирішення питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
У своєму клопотанні позивач визначив конкретну земельну ділянку, щодо якої він просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою. При цьому в якості виду цільового призначення майбутнього використання цієї ділянки позивачем було зазначено будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у пров. Майкопському у Голосіївському районі м. Києва.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, визначена позивачем земельна ділянка віднесена до іншої категорії цільового призначення, а саме до земель багатоповерхової житлової забудови.
Так, стаття 19 ЗК України визначає категорії земель. Відповідно до її частини 1 землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема землі лісогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови.
З наведеного вбачається, що визначене у клопотанні позивача цільове призначення обраної ним земельної ділянки не відповідає цільовому призначенню такої земельної ділянки, визначеному їй містобудівною документацією на місцевому рівні.
Тобто, у відповідності до вимог частини 7 статті 118 ЗК України відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою такої земельної ділянки через встановлену ним невідповідність місця розташування об'єкта вимогам містобудівної документації, а тому суд вважає необґрунтованими протилежні доводи позивача.
Беручи до уваги зазначене, суд вважає, що відповідачем, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), доведено правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З урахуванням того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.
Згідно з положеннями абзацу 6 пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825-IX, судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
Керуючись статтями 241-246,255,257-262,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ухвалив:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна