65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про передачу справи на розгляд іншого суду
"02" січня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/5348/25
Господарський суд Одеської області у складі судді - Петрова В.С., розглянувши матеріали позовної заяви № 5492/25 Приватного підприємства фірма “Інтер-В» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Зерноторгова компанія “Агротем» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 2099655,31 грн., -
Приватне підприємство фірма “Інтер-В» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Зерноторгова компанія “Агротем» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 2099655,31 грн., з яких: 2085242,00 - основна сума боргу, 12825,13 грн. - пеня, 1588,00 грн. - 3% річних. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 251204-2 від 04.12.2025 р., зокрема, умов щодо здійснення оплати за поставлений позивачем товар.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).
Згідно з частинами першою і другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В силу ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.
Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, - просторова компетенція однорідних судів.
Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Згідно з частинами першою і другою статті 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів (ч. 5 ст. 29 ГПК України).
Правило територіальної підсудності, закріплене у частині п'ятій статті 29 ГПК України, є прикладом підсудності, яка застосовується для деяких позовів, особливий характер яких обумовлює доцільність надання позивачеві можливості пред'явити позов не лише в судах за місцем проживання/місцезнаходження відповідача, тобто у порядку застосування положень загальної територіальної підсудності, але і в інших судах.
Визначена частиною п'ятою статті 29 ГПК України підсудність за місцем виконання договору не залежить від сторін договору і можливої зміни ними свого місця проживання/місцезнаходження, не надає жодній із сторін переваг порівняно з іншою.
Правила цієї статті застосовуються до зобов'язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі, якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.
Правила визначення місця виконання зобов'язання передбачені статтею 532 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: 1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; 4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання; 5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Правила статті 532 Цивільного кодексу України застосовуються до зобов'язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.
Так, господарський суд зазначає, що виконання зобов'язання повинне оцінюватися у комплексі прав та обов'язків обох сторін, а сам предмет спору повинен бути пов'язаним із відповідним виконанням договору безпосередньо відповідачем у певному місці.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач зазначає, що згідно з умовами договору та специфікації місцем виконання договору поставки визначено: Одеська область, Лиманський район, с. Визирка, вул. 2-ий км автодороги на Морський, відтак, керуючись ч. 5 ст. 29 ГПК України, яка визначає, що позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів, позивач посилається на підсудність даної позовної заяви Господарському суду Одеської області.
Втім, згідно з п. 1.1 договору поставки № 251204-2 від 04.12.2025 р. в порядку та на умовах, визначених цим договором, та підписаних сторонами специфікацій, які є невід'ємною частиною цього договору, постачальник передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує сільськогосподарську продукцію. Не допускається вмісту в товарі домішок протруєних зерен, будь-яких шкідників (в будь-якій кількості), амброзії чи інших карантинних рослин, наявності в товарі запаху за наслідками фумігації чи інших невластивих запахів, наявності зерен зафарбованих протруювачами. Постачальник гарантує якість товару та її відповідність умовам договору на дату укладання договору, на дату поставки та впродовж розумного строку.
Відповідно до п. 2.1 договору поставки № 251204-2 від 04.12.2025 р. товари за цим договором поставляється на умовах, в місці та строки вказані в Специфікація.
Додатком до договору “Специфікація № 3» місцем поставки зазначено СРТ, Філія “ТОВ “Олсідз Блек Сі» Олійно-екстракційний завод», Одеська область, Лиманський район, с. Визирка, вул. 2-ий км автодороги на Морський торгівель.
Однак, господарський суд зауважує, що предметом спору у справі № 916/5348/25 є стягнення з відповідача грошових коштів у загальному розмірі 2099655,31 грн.
Таким чином, даний господарський спір не стосується факту виконання зобов'язань саме щодо постачання сільськогосподарської продукції за договором, натомість предметом спору є стягнення коштів з відповідача. При цьому спір у справі не стосується порядку постачання сільськогосподарської продукції.
З огляду на викладене вбачається, що спір про стягнення 2099655,31 грн. безпосередньо не пов'язаний з місцем виконання договору, оскільки предметом спору є вимога про здійснення оплати за поставлений позивачем товар, а не спір про фактичне виконання зобов'язань за місцем продажу, до якого постачалася сільськогосподарська продукція на підставі договору.
Тобто, зобов'язання, про порушення якого стверджує Приватне підприємство фірма “Інтер-В», не є таким, що підлягає виконанню лише в певному місці.
З урахуванням визначеного позивачем предмету та підстав позову, підсудність даної справи повинна визначатись з урахуванням частин першої і другої ст. 27 ГПК України, якою передбачено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (відповідь № 2198285 від 31.12.2025) місцезнаходженням відповідача є: 01001, місто Київ, вул. Володимирська, буд. 47, офіс 5.
Відтак, спір в даній справі підлягає розгляду Господарським судом міста Києва.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частиною третьою статті 31 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Враховуючи викладене, передання справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав учасників справи, а, навпаки, є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом і законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо територіальної юрисдикції.
Крім того, згідно зі статтею 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у справі “Устименко проти України» (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначив, що фраза “встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування “суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі “Zand v. Austria» від 12.10.1978 року (заява № 7360/76), висловлено думку, що термін “судом, встановленим законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».
Отже, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, а у даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий позов.
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку щодо наявності підстав передачі справи № 916/5348/25 за позовом Приватного підприємства фірма “Інтер-В» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Зерноторгова компанія “Агротем» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 2099655,31 грн. для розгляду за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
В силу вимог ч. 6 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України спори між судами щодо підсудності не допускаються.
Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (ч. 7 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись п.п. 1 ч. 1 ст. 31, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Справу № 916/5348/25 за позовом Приватного підприємства фірма “Інтер-В» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Зерноторгова компанія “Агротем» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 2099655,31 грн. передати в електронній формі для розгляду за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Суддя В.С. Петров