27 жовтня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/1109/25
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від позивача - Юрченко Н.П.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» до Приватного підприємства “ТМД Сервіс» про стягнення 27193,83 грн., -
Державне підприємство “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Приватного підприємства “ТМД Сервіс» про стягнення заборгованості в загальній сумі 27193,83 грн., з яких 7743,69 грн. - основний борг, 11867,17 грн. - пеня, 6323,67 грн. - інфляційні втрати, 1259,30 грн. - 3% річних.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору від 04.04.2011 р. № 02.1.2-14/24-32 про оренду окремого індивідуально визначеного майна, в частині повної та своєчасної сплати орендної плати.
Так, позивач вказує, що 04 квітня 2011 року набрав чинності договір №02.1.2-14/24-32 про оренду окремого індивідуально визначеного майна, укладений між Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (надалі - позивач, орендодавець) та Приватним підприємством «ТМД Сервіс» (надалі - відповідач, орендар), відповідно до пункту 1.1. якого позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування індивідуально визначене майно, яке знаходиться на балансі позивача. Майно передається в оренду виключно для надання послуг паркування клієнтам «Міжнародного аеропорту «Бориспіль» (п. 1.2 договору). Відповідно до пункту 3.1. договору оплата за користування майном здійснюється відповідачем, починаючи з дати підписання сторонами Акту передачі-приймання майна.
Позивач зазначає, що актом передачі-приймання орендованого майна від 04.04.2011 року майно було передано в оренду, отже, 04.04.2011 року є днем початку плати за орендоване майно. Згідно з актом передачі-приймання від 31.12.2013 року, підписаного сторонами, частина майна була повернута відповідачем позивачу.
За ствердженнями позивача, листом від 09.04.2015 № 01-22-1604 позивач повідомив відповідача про припинення дії договору та підписання акту передачі-приймання майна, проте лист повернуто на адресу позивача за закінченням терміну зберігання.
Також позивач вказує, що листом від 05.04.2019 № 19-22/1-389 він повідомив відповідача про припинення дії договору оренди та просив повернути орендоване майно. Відповідач отримав даний лист 23.04.2019, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення, отже договір припинив свою дію з 24.04.2019. При цьому, позивач вказує, що відповідач доданий до листа та акт приймання-передачі орендованого майна не підписав, орендоване майно позивачу не повернув, залишивши вимоги позивача без розгляду та задоволення.
Наразі позивач зазначає, що рішенням господарського суду Миколаївської області від 26.12.2019 по справі № 915/1782/19 зобов'язано відповідача повернути ДП МА «Бориспіль» майно за актом приймання-передачі майна по договору № 02.1.2-14/24-32 від 04.04.2011 оренди окремого індивідуального визначеного майна. Відповідно до акту державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) від 02.10.2020 здійснено передачу майна позивачу, а саме: блок пост охорони по тимчасовій стоянці; шлагбаум автоматичний МІВ-30; шлагбаум автоматичний МІВ-30; КПП - контрольно-пропускний пункт; шлагбаум автоматичний МІВ-30; щит протипожежного захисту (комплект) ЩП-1.
Між тим позивач посилається на п. 3.8. договору, яким передбачено, що оплата за оренду майна здійснюється до фактичного повернення орендарем майна, що має бути підтверджено актом передачі-приймання майна, належним чином оформленого сторонами.
За ствердженнями позивача, станом на день складання позовної заяви майно повернуто та знаходиться у користуванні позивача.
В п. 3.2. договору визначено, що орендна плата визначена за результатами конкурсу за базовий місяць розрахунку орендованої плати (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) без врахування ПДВ становить 13000 грн. 00 коп. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Якщо індекс інфляції за поточний місяць складає менше 100%, то орендна плата визначається на рівні орендної плати за попередній місяць (п. 3.4 договору).
Як вказує позивач, відповідачу щомісячно виставляється рахунок за оренду майна за звітний місяць та акт приймання-передачі виконаних послуг. Відповідач з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержує в бухгалтерії позивача рахунок та акт приймання-здачі виконаних послуг. Сплата рахунку здійснюється відповідачем до 15 числа того ж місяця. Підписаний акт приймання-здачі виконаних послуг відповідач повинен повернути у бухгалтерію позивача протягом 5-ти днів з дати його утримання. Якщо протягом 5-днів акт не буде повернутий позивачу, він вважається підписаний сторонами (п. 3.7 договору).
Так, позивач зазначає, що на виконання пункту 3.7. договору ДП МА «Бориспіль» було виставлено наступні рахунки-фактури та акти приймання-здачі за надані послуги за грудень 2019 та січень 2020 року, а саме: рахунок-фактура від 31.12.2019 року № 216/98 та акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.12.2019 на суму 3867,98 грн.; рахунок-фактура від 31.01.2020 року № 216/7 та акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.01.2020 року на суму 3875,71 грн. Зазначені акти виконаних робіт та рахунки-фактури були направлені поштовим відправленням цінним листом з описом. Оскільки в порушення умов пункту 3.7. договору акти приймання-здачі отриманих послуг не були повернуті в бухгалтерію позивача, вони вважаються підписаними сторонами.
Як вказує позивач, пунктом 4.3 договору передбачено обов'язок відповідача своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Несвоєчасна сплата відповідачем отриманих послуг, порушує взяті ним на себе зобов'язання за договором, щодо своєчасності та повноти оплати за послуги.
За ствердженнями позивача, в порушення пункту 4.3 договору відповідачем несвоєчасно та не в повному обсязі внесено орендну плату за грудень 2019 і січень 2020 року, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 7743,69 грн.
Крім того, позивач вказує, що у відповідності до норм чинного законодавства, сторони погодили, що у разі прострочення відповідачем оплати, визначеної договором, відповідачу нараховується пеня від суми заборгованості за кожну добу затримки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня (п. 3.9 договору). Відтак, розрахована позивачем сума пені, передбачена п. 3.9 договору, становить 11867,17 грн., що заявлені до стягнення.
Також на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховані 3% річних в сумі 1259,30 грн. та інфляційні втрати в сумі 6323,67 грн., що заявлені до стягнення.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.07.2025 р. вказану позовну заяву Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1109/25, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 15.08.2025 р. об 11:40.
01.08.2025 р. від представника позивача - Юрченко Н.П. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про участь у судовому засіданні в господарській справі № 915/1109/25, яке призначене на 15.08.2025 року об 11:40 год., та в усіх наступних судових засіданнях по даній справі, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів (вх. № 11265/25).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.08.2025 р. у справі № 915/1109/25 заяву позивача про участь у судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів задоволено.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.08.2025 р. у справі № 915/1109/25 розгляд справи відкладено на 15.09.2025 р. о 09:00, приймаючи до уваги неявку відповідача у судове засідання, а також неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов з огляду на відсутність відзиву на позов.
Так, у судовому засіданні господарського суду 15 вересня 2025 року по справі №915/1109/25 за участю представника позивача судом було протокольно оголошено перерву до 20 жовтня 2025 року о 09 год. 00 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що ухвалою суду від 15.09.2025 в порядку ст. 120 ГПК України повідомлено відповідача.
Під час розгляду справи по суті в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити повністю.
У судовому засіданні господарського суду 20.10.2025 року по справі № 915/1109/25 за участю представника позивача судом було оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, при цьому судом відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 27.10.2025 р. о 10:50 в порядку абз. 2 ч. 1 ст. 219 ГПК України, про що в судовому засіданні господарського суду повідомлено представника позивача.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за адресою місцезнаходження, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, надіслані судом копії ухвал суду про відкриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи, з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
За змістом п. 101 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 (зі змінами), у разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв'язку, відправлення EMS - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка або реєстрованого поштового відправлення з позначкою Адміністративна послуга такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
В п. 82 вказаних Правил передбачено, що рекомендовані листи з позначкою “Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою “Судова повістка».
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 29.03.2021 р. у справі № 910/1487/20).
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
Також згідно з ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
З огляду на вказане та з урахуванням повернення до суду без вручення ухвал суду про відкриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи, господарським судом відповідач також викликався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що свідчать наявні в матеріалах справи оголошення.
Таким чином, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, а також належного повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи, суд наділений правом розглядати справу без його участі.
На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Заслухавши пояснення позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
04.04.2011 між ДП "Міжнародний аеропорт “Бориспіль» (далі - орендодавець) та ПП «ТМД Сервіс» (далі - орендар) було укладено договір оренди окремого індивідуально визначеного майна № 02.1.2.-14/24-32 (далі - договір), у відповідності до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування наступне індивідуально визначене майно, яке знаходиться на балансі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»: 1. обладнання для паркінгу терміналу «F», в комплекті, в тому числі шлагбаум МІВ -30 (1;4с, 5000 000 циклів) в комплекті: датчик індуктивний, стійка в'їзду СТ1 («на землі») 1 поверх.(комплект), стійка в'їзду СТ1-12 («на землі») 2 поверх (комплект), стійка в'їзду/виїзду СТ1-13 («на землі») 2-поверх (комплект), шафа комутаційна, обладнання «відео-захоплення» (комплект), обладнання інформаційне табло (комплект), обладнання оператора (комплект), обладнання аміністратора (комплект); 2. Блок-пост охорони на тимчасовій стоянці автомоб.; 3. Шлагбаум автоматичний МІВ-30; 4. Шлагбаум автоматичний МІВ-30; 5. КПП -контрольно-пропускний пункт; 6. Шлагбаум автоматичний МІВ-30; 7.Біотуалет; 8. Щит протипожежного захисту (комплект) ЩП-1; 9. Модуль КПП; 10. Модуль КПП; 11. Модуль КПП (далі - майно), яке обліковується на балансі орендодавця, і вартість якого визначена відповідно до висновку про вартість майна за експертною оцінкою станом на 30.11.2020 без ПДВ становить 1333110,0 грн. (п. 1.1 договору).
Згідно п. 1.2 договору, майно передається в оренду виключно для надання послуг паркування клієнтам «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Відповідно до п. 2.1 договору фактичне передання майна у користування орендарю оформлюється актом передачі-приймання майна, який засвідчується підписами та печатками сторін.
Відповідно до п. 2.2 договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на майно.
Згідно п. 2.5. договору майно вважається повернутим орендодавцю з моменту оформлення сторонами належним чином відповідного Акту передачі-приймання майна.
Згідно п.п. 3.1-3.3 договору орендна плата за користування майном здійснюється орендарем починаючи з дати підписання відповідного Акту передачі - приймання майна, підписаного сторонами; орендна плата визначена за результатами конкурсу за базовий місяць розрахунку орендної плати (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) без врахування ПДВ становить 13000,00 грн.; орендна плата за перший місяць фактичного користування майном визначається шляхом корегування базової орендної плати на індекс інфляції на дату виставлення рахунку.
Відповідно до п. п. 3.4, 3.5 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Якщо індекс інфляції за поточний місяць складає менше 100%, то орендна плата визначається на рівні орендної плати за попередній місяць. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.
Згідно п. 3.7 договору орендодавець щомісячно виставляє орендарю рахунок за оренду майна за звітний місяць та акт приймання-здачі виконаних послуг. Орендар з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержує в бухгалтерії орендодавця рахунок та акт приймання-здачі виконаних послуг. Сплата рахунку здійснюється орендарем до 15 числа того ж місяця. Підписаний акт приймання-здачі виконаних послуг орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію орендодавця протягом 5-ти днів з дати його отримання. Якщо протягом 5-ти днів акт не буде повернутий орендодавцю, він вважається підписаним сторонами.
Пунктом 3.8 договору передбачено, що оплата за оренду майна здійснюється до фактичного повернення орендарем майна, що має бути підтверджено актом передачі-приймання майна, належним чином оформленим сторонами.
Відповідно до п. 3.9 договору у разі прострочення орендарем оплати, визначеної договором, орендарю нараховується пеня від суми заборгованості за кожну добу затримки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня.
Згідно п. 3.10 договору у разі порушення орендарем строку повернення майна, визначеного договором, орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі місячної орендної плати за кожну добу затримки.
У відповідності до п.п. 4.1, 4.3 договору орендар зобов'язується: використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов договору; своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.
Відповідно до п. 12.1. договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та умовами цього договору.
Згідно п. 14.1 договору сторонами узгоджено, що договір діє з дати підписання Акту передачі-приймання орендованого майна і укладений строком на 1 рік.
Згідно п. 14.2 договору у разі відсутності заяви однієї з сторін про припинення або зміну умов договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір може бути продовженим на кожний наступний рік на тих саме умовах при умові погодження з уповноваженим органом управління. У випадку заяви однієї з сторін про припинення дії договору, він вважається припиненим з дня, наступного за тим, коли друга сторона отримала таку заяву або з дати зазначеної в заяві.
У п. 14.3 договору сторонами узгоджено, що договір може бути змінений, доповнений або достроково розірваний за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою, яка засвідчується підписами та печатками сторін чи їх уповноважених представників. Зміни та доповнення, що пропонується внести однією з сторін, розглядаються іншою стороною протягом 15 днів з дати їх подання до розгляду.
Договір підписаний сторонами.
Як вбачається з акту передачі-приймання орендованого майна від 04.04.2011 до договору № 02.1.2-14/24-32 від 04.04.2011, підписаного сторонами, орендоване майно, згідно переліку, передано в оренду орендодавцю.
Згідно з актом № 2 передачі-приймання орендованого майна від 31.12.2013 до договору № 02.1.2-14/24-32 від 04.04.2011, підписаного сторонами, частина майна згідно переліку була повернута відповідачем позивачу.
Як вказує позивач у позові, листом від 09.04.2015 № 01-22-1604 ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» повідомив відповідача про припинення дії договору та підписання Акту передачі-приймання майна, проте лист було повернуто на адресу позивача відділенням зв'язку з позначкою "Поштове відправлення повернуто за закінченням терміну зберігання". Листом від 05.04.2019 № 19-22/1-389 ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» повідомив відповідача про припинення дії договору оренди та просив повернути орендоване майно, який отримано відповідачем 23.04.2019, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення (трек №08320 0003721 0).
Як зазначає позивач, відповідач доданий до листа від 05.04.2019 № 19-22/1-389 акт приймання-передачі орендованого майна не підписав, орендоване майно позивачу не повернув, залишивши вимоги позивача без розгляду та задоволення.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди індивідуально визначеного майна від 04.04.2011 № 02.1.2-14/24-32 щодо оплати орендної плати та повернення орендованого майна у зв'язку з припиненням дії договору оренди відповідно до умов п. 14.2 договору оренди, позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до приватного підприємства «ТМД Сервіс» про стягнення 19022,26 грн заборгованості (за період січень-лютий 2019) за договором оренди від 04.04.2011 та зобов'язання повернути орендоване майно за цим договором згідно з переліком.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2019 по справі № 915/1782/19 позов задоволено; стягнуто з ПП «ТМД Сервіс» на користь ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» 17354,1 грн. основного боргу, 1426,71 грн. пені, 121,32 грн. 3% річних,120,13 грн. втрат від інфляції та 3842,0 грн. судового збору; зобов'язано ПП «ТМД Сервіс» повернути ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» майно (блок-пост охорони на тимчасовій стоянці автомоб., інвентарний номер 47563; шлагбаум автоматичний МІВ-30, інвентарний номер 54415; шлагбаум автоматичний МІВ-30, інвентарний номер 54416; КПП контрольно-пропускний пункт, інвентарний номер 47566; 5) шлагбаум автоматичний МІВ-30, інвентарний номер 54603; 6) щит протипожежного захисту (комплект) ЩП-1, інвентарний номер 54269) за актом приймання-передачі майна по договору №02.1.2-14/24-32 від 04.04.2011р. оренди окремого індивідуально визначеного майна.
На виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2019 видано судовий наказ від 24.01.2020, який пред'явлено до виконання до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ).
02.10.2020 державним виконавцем Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) складено Акт державного виконавця (ВП № 61200690) про передачу майна ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», а саме: блок-пост охорони на тимчасовій стоянці; шлагбаум автоматичний МІВ-30; шлагбаум автоматичний МІВ-30; КПП контрольно-пропускний пункт; шлагбаум автоматичний МІВ-30; щит протипожежного захисту (комплект) ЩП-1.
Позивач зазначає, що станом на теперішній час майно за договором повернуто та знаходиться у користуванні позивача, однак за відповідачем рахується заборгованість по орендній платі за грудень 2019 та січень 2020 року.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, укладений між сторонами по справі договір оренди від 04.04.2011 є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України та згідно зі ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Згідно зі статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (п. 1 ст. 283 ГК України, ч. 1 ст. 759 ЦК України).
Частинами 1, 5 ст. 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Так, в п. 3.7 договору сторони передбачили, що орендодавець щомісячно виставляє орендарю рахунок за оренду майна за звітний місяць та акт приймання-здачі виконаних послуг. Орендар з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержує в бухгалтерії орендодавця рахунок та акт приймання-здачі виконаних послуг.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вказаного договору від 04.04.2011 (п.3.7. договору) позивачем були складені та підписані відповідні акти приймання-здачі виконаних послуг за грудень 2019 року, січень 2020 року, а також відповідачу виставлено рахунки-фактури на оплату, а саме:
- акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.12.2019 за грудень 2019 року на суму 3867,98 грн. з ПДВ, у тому числі ПДВ - 644,66 грн., рахунок -фактура від 31.12.2019 №216/98 за надані послуги за грудень 2019 на суму 3867,98 грн. з ПДВ, у тому числі ПДВ - 644,66 грн.;
- акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.01.2020 за надані послуги за січень 2020 року на суму 3875,71 грн. з ПДВ, у тому числі ПДВ - 645,95 грн., рахунок -фактура від 31.01.2020 №216/7 за надані послуги за січень 2020 року на суму 3875,71 грн. з ПДВ, у тому числі ПДВ - 645,95 грн.
Із матеріалів справи вбачається, що вказані акти приймання-здачі виконаних послуг від 31.12.2019, від 31.01.2020 та рахунки-фактури від 31.12.2019 №216/98, від 31.01.2020 №216/7 були направлені на адресу відповідача засобами поштового зв'язку, що підтверджується наданими до матеріалів справи списками згрупованих відправлень №01-29/4-6 від 20.01.2020, № 01-29/4-16 від 19.02.2020, описом вкладення у цінний лист (трек номер 0830102982285, 0830103348288) відповідно.
Водночас в п. 3.7 договору сторони також передбачили, що сплата рахунку здійснюється орендарем до 15 числа того ж місяця. Підписаний акт приймання-здачі виконаних послуг орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію орендодавця протягом 5-ти днів з дати його отримання. Якщо протягом 5-ти днів акт не буде повернутий орендодавцю, він вважається підписаним сторонами.
Наразі за ствердженнями позивача, оскільки в порушення умов договору (п.3.7 договору) вказані акти приймання-здачі отриманих послуг не були повернуті в бухгалтерію позивача, вони вважаються підписаними сторонами; рахунки за вказаний період відповідачем не оплачено.
В свою чергу вказане свідчить, що незважаючи на непідписання відповідачем актів наданих послуг з оренди, останні вважаються підписаними і погодженими з боку відповідача, а послуги вважаються наданими у повному обсязі та належної якості.
Таким чином, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем по договору від 04.04.2011 №02.1.2-14/24-32 з надання в оренду майна, згідно вищевказаних актів та рахунків на загальну суму 7743,69 грн. та прийняття їх відповідачем.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, використання відповідачем орендованого майна є підставою виникнення у відповідача зобов'язання сплатити за оренду майна відповідно до умов договору та чинного законодавства до 15 числа місяця, що слідує за звітним на підставі акту приймання-здачі виконаних послуг та виставленого рахунку.
Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, прийняття відповідачем виконаних позивачем послуг є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вартість вказаних послуг відповідно до умов договору та чинного законодавства відповідно до умов укладеного договору (п.3.7. договору).
Як встановлено судом, відповідачем на момент звернення позивача до суду із заявленим позовом в порушення п. 4.3 договору не були виконані зобов'язання за договором від 04.04.2011 №02.1.2-14/24-32 щодо здійснення сплати орендних платежів, у зв'язку з чим за період грудень 2019 року - січень 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 7743,69 грн.
При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної оплати відповідачем орендної плати за договором від 04.04.2011 №02.1.2-14/24-32 або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин в матеріалах справи відсутні. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Так, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо сплати орендних платежів.
Між тим несплатою позивачу орендних платежів в межах спірного договору від 04.04.2011 відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов'язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.
Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов'язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо виконання договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов'язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов'язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов'язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.
Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за оренду майна за спірним договором в сумі 7743,69 грн., що цілком відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача як примусове виконання обов'язку в натурі.
Щодо нарахування 3% річних у розмірі 1259,30 грн. та інфляційних втрат у розмірі 6323,67 грн. суд зазначає наступне.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем орендних платежів) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Тобто, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він або взагалі не приступив до виконання зобов'язання, або якщо він не виконав зобов'язання в межах встановленого в договорі чи законі строку.
Враховуючи те, що відповідачем не були виконані зобов'язання перед позивачем за спірним договором щодо сплати орендних платежів у встановлений законом строк, відповідно відповідачем було допущено прострочення виконання своїх зобов'язань за договором від 04.04.2011 на підставі виставлених позивачем рахунків на оплату орендних платежів.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів оплати орендних платежів, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних.
Судом за допомогою програми «IpLex» здійснено перерахунок 3% річних по кожному рахунку окремо на відповідні суми боргу за відповідні періоди прострочення зобов'язань - з 16.01.2020 р. по 03.07.2025 р. та з 16.02.2020 р. по 03.07.2025 р., та встановлено, що позивачем здійснено нарахування 3% річних арифметично правильно, відповідно до вимог чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1259,30 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
З урахуванням викладеного та зважаючи на рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в розмірі 6323,67 грн. та встановлено, що вказані інфляційні нарахування були здійснені позивачем невірно, з огляду на неправильно визначений позивачем початок періоду прострочення оплати, про що зазначалось вище.
Таким чином, виходячи з наведеного, судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ірlex" самостійно здійснено перерахунок інфляційних втрат з урахуванням встановленого судом початку періоду прострочення, виходячи з існуючої суми боргу у відповідний період прострочення за відповідним рахунком, а саме:
-за прострочення оплати по рахунку №216/98 від 31.12.2019 на суму 3867,98 грн., сума інфляційного збільшення за період - лютий 2020 року - червень 2025 року (включно) становить 3204,24 грн.;
-за прострочення оплати по рахунку №216/7 від 31.01.2020 на суму 3875,71 грн., сума інфляційного збільшення за період - березня 2020 року- червень 2025 року (включно) становить 3231,97 грн.
Отже, загальна сума інфляційних витрат становить 6436,21 грн.
Проте, з урахуванням принципу диспозитивності, суд вважає, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати, заявлені позивачем у позові в загальному розмірі 6323,67 грн.
Щодо вимог про стягнення з відповідача пені суд зазначає наступне.
Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Так, за розрахунками позивача, відповідно до п. 3.9 договору, відповідачу нараховано пеню у загальному розмірі 11867,17 грн. за відповідні періоди прострочення зобов'язань - з 16.01.2020 р. по 03.07.2025 р. та з 16.02.2020 р. по 03.07.2025 р., виходячи з розміру наявної заборгованості по кожному рахунку окремо.
Разом з цим, як зазначено вище, згідно п. 14.1, п. 14.2 спірного договору сторонами узгоджено, що договір діє з дати підписання Акту передачі-приймання орендованого майна і укладений строком на 1 рік; у разі відсутності заяви однієї з сторін про припинення або зміну умов договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір може бути продовженим на кожний наступний рік на тих саме умовах при умові погодження з уповноваженим органом управління. У випадку заяви однієї з сторін про припинення дії договору, він вважається припиненим з дня, наступного за тим, коли друга сторона отримала таку заяву або з дати зазначеної в заяві.
За ствердженнями позивача, листом від 05.04.2019 № 19-22/1-389 позивач повідомив відповідача про припинення дії договору оренди від 04.04.2011 № 02.1.2-14/24-32 та просив повернути орендоване майно; відповідач отримав даний лист 23.04.2019, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення. Отже, договір припинив свою дію з 24.04.2019.
Наразі слід зазначити, що оскільки судом було встановлено, що спірний договір від 04.04.2011 № 02.1.2-14/24-32 припинено з 24.04.2019, отже нарахування позивачем пені у період з 16.01.2020 р. по 03.07.2025 р. та з 16.02.2020 р. по 03.07.2025 р. у відповідності до п. 3.9. договору суд вважає безпідставним, адже вказаний пункт договору не діяв у спірному періоді нарахування пені.
Як вказано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 904/4156/18, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Таким чином, з огляду на викладене, суд не вбачає підстав для стягнення нарахованої позивачем пені відповідно до п. 3.9. договору за період з 16.01.2020 р. по 03.07.2025 р. та з 16.02.2020 р. по 03.07.2025 р., тобто у період, коли не діяв правочин, що містив в собі умови щодо розміру та бази нарахування пені, а тому позовні вимоги в цій частині позову є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, тому підлягають частковому задоволенню у зв'язку необґрунтованістю вимог про стягнення пені.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення частково відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам, що складають 1365,26 грн. (15 326,66 х 2422,40 грн. / 27193,83 грн).
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» до Приватного підприємства “ТМД Сервіс» про стягнення 27193,83 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства “ТМД Сервіс» (54017, м. Миколаїв, пр. Центральний, 73; код ЄДРПОУ 35126045) на користь Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» (08300, Київська область, Бориспільський район, с. Гора, вул. Бориспіль-7; код ЄДРПОУ 20572069) заборгованість в сумі 7743/сім тисяч сімсот сорок три/грн. 69 коп., 3% річних у сумі 1259/одна тисяча двісті п'ятдесят дев'ять/ грн. 30 коп., інфляційні втрати в сумі 6323/шість тисяч триста двадцять три/грн. 67 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1365/одна тисяча триста шістдесят п'ять/грн. 26 коп.
3. В задоволенні решти позовних вимог Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 31.12.2025 року, з урахуванням умов воєнного стану та навантаженості, а також перебуванням судді Ільєвої Л.М. у відпустці у період з 18.12.2025 по 24.12.2025 року.
Суддя Л.М. Ільєва