Житомирський апеляційний суд
Справа №296/12213/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
Номер провадження №11-кп/4805/1081/25
Категорія в порядку КПК України Доповідач ОСОБА_4
30 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_4
суддів: ОСОБА_5 , ОСОБА_6
секретар
судового засідання ОСОБА_7
за участі:
прокурора ОСОБА_8 ,
захисника обвинуваченого
ОСОБА_9 - адвокатів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу обвинуваченого захисника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 на ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 19.12.2025, якою задоволено клопотання прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_8 , про продовження в межах кримінального провадження №12025060640000846 від 22.08.2025 по обвинуваченню ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 115 КК України, строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
Вказаною ухвалою обвинуваченому ОСОБА_9 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 16.02.2026 року включно.
Своє рішення суд мотивував тим, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за вчинення якого КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років. Можливість бути засудженим до зазначеного покарання, у разі визнання ОСОБА_9 винним, доводить, що заявлений прокурором ризик щодо ухилення обвинуваченого від суду є достатньо високим. Крім того, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_9 , перебуваючи на волі та усвідомлюючи тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, може незаконно впливати на свідків, які ще не були допитані судом з метою уникнення кримінальної відповідальності. Також суд першої інстанції враховував характер злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_9 , а саме у вчиненні злочину, що пов'язаний із застосуванням насильства та умисним позбавленням життя іншої особи.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, згідно якої просить ухвалу суду першої інстанції в частині продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого скасувати та постановити нову, якою обрати йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Вважає ухвалу суду першої інстанції незаконною та необґрунтованою.
На думку апелянта, на даний час відпала необхідність застосування до ОСОБА_9 такого запобіжного заходу як тримання під вартою, а тому обраний запобіжний захід може бути змінено на інший менш суворий.
Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги захисник обвинуваченого стверджує, що ОСОБА_9 не має на меті переховуватись від суду, впливати на свідків, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, проживає в цивільному шлюбі, був інвалідом 2 групи (наразі проходить комісію), розуміє наслідки свого протиправного вчинку, сприяв розслідуванню, вжив заходів щодо відшкодування завданих збитків.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 , які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечив щодо її задоволення, перевіривши ухвалу суду в межах, передбачених ст. 404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 не підлягає до задоволення з таких підстав.
У відповідності до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 Кодексу.
Зокрема, ст. 199 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом має бути перевірено, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлений при обранні такого запобіжного заходу ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Приймаючи рішення про задоволення вказаного клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 , на думку колегії суддів, судом першої інстанції дотримано вимоги ст.ст. 176-178, 196, 199, 331 КПК України.
Так, відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується зокрема тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди.
Отже, судом першої інстанції було враховано, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбачених ч. 1 ст. 115 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років, що дає підстави вважати, що існують обґрунтовані ризики негативної поведінки ОСОБА_9 в суспільстві.
Також судом враховано, що судовий розгляд триває, всі письмові матеріали провадження не дослідженні, всі свідки ще не допитані, а тому існує реальний ризик незаконного впливу на них з боку обвинуваченого у разі застосування до нього іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, судом встановлені ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, та зазначено, що обвинувачений не працевлаштований, за станом здоров'я стаціонарного лікування не потребує з часу застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а тому більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти вказаним ризикам.
Враховуючи зазначене та доведеність прокурором неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого щодо недоведеності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, на переконання колегії суддів, є безпідставними.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Крім того, слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого про те, що ОСОБА_9 має постійне місце проживання, має міцні соціальні зв'язки, проживає разом із цивільною дружиною та батьком, колегія суддів вважає непереконливими, оскільки стороною захисту не доведено наявність достатніх стримуючих факторів від порушень обвинуваченим своїх зобов'язань в разі застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу.
Колегія суддів звертає увагу, що майновий стан, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого ОСОБА_9 не змінилися з часу застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що свідчить про відсутність зменшення ризиків в цій частині.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 - залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 19.12.2025, про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів по 16.02.2026 року включно - без зміни.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її оголошення й оскарженню не підлягає.
Судді: