Справа №504/4856/23
Провадження №2/504/676/25
Доброславський районний суд Одеської області
29.12.2025с-ще Доброслав
Доброславський районний суд Одеської області у складі:
Головуючого судді - Барвенко В.К.,
секретаря- Ориник М.В..,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав , -
Короткий зміст позовних вимог:
Позивач звернувсяь до суду з позовом до відповідача, яким просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У мотивування заявленого позову заявник вказує, що 02.03.2021 року рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області було розірвано шлюб, укладений між сторонами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідачем по справі.
Від цього шлюбу заявник самостійно виховує доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає разом з батьком та перебуває на його повному утриманні.
Як стверджує заявник, ще до розірвання шлюбу ОСОБА_2 зібрала свої речи та пішла з будинку.
Заявник стверджує, що з того самого часу ОСОБА_2 , яка є матір'ю дитини, жодного разу не провідувала дитину, не спілкувалася з нею, хоча він як батько жодним чином не перешкоджав їх спілкуванню та неодноразово питався організувати їхню зустріч.
Тобто, на думку позивача, відповідачка свідомо нехтує своїми обов'язками, не бере участі у вихованні дитини, не провідує доньку, не цікавиться здоров'ям дитини, успіхами у навчанні, морально та матеріально не підтримує дитину, тобто всіляко ухиляється від своїх обов'язків по вихованню дитини.
На даний час, як стверджує заявник, йому взагалі не відоме місце перебування відповідачки.
Тому заявник просив суд позов задовольнити.
Доводи сторони відповідача:
Відповідач в нотаріальному порядку визнала вимоги позову, підтвердила, що погоджується з позбавленням її батьківських прав.
В судове засідання відповідач не з'явилась сповіщена судом належним чином про дату, час та місце його проведення.
Правова позиція третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.
У поданому до суду висновку від 18.08.2025 року орган опіки та піклування Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області вважав доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до доньки ОСОБА_3 .
Встановлені судом фактичні обставини справи:
02.03.2021 року рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області було розірвано шлюб, укладений між сторонами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідачем по справі.
Від цього шлюбу заявник самостійно виховує доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає разом з батьком та перебуває на його повному утриманні.
В судовому засіданні суд, у присутності класного керівника проведено бесіду з дитиною, яка повідомила, що дійсно мати не опікується нею, вона тривалий час її не бачить.
Проте дитина повідомила, що все ж таки має контакт з мамою, може інколи їй подзвонити.
На її дзвінки та прохання зустрітись мама відповідає, зустрічається з дитиною, проте ці зустрічі носять прохолодний характер.
Мати за проханням дитини купляє їй необхідні речі.
Разом із тим, дитина повідомила суду, що її фактично виховує бабуся (мати заявника), і подальше спілкування з мамою вважає недоцільним, оскільки не бачить в цьому смислу.
Дитина обізнана про негативні відносини сторін, знає істину причину розірвання шлюбу між батьками, має власну негативну позицію з цього приводу.
На переконання суду, дитина не виглядає наляканою створеною ситуацією, здається проживає у власній зоні комфорту.
Представник органу опіку в судовому засіданні підтримав висновок опіки про доцільність позбавлення матері батьківських прав.
Релевантні джерела права та висновки суду.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Статтею 150 Сімейного кодексу України (далі - СК) визначено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
При цьому право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом (ч. 1 ст. 152 СК), а ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності (ч. 4 ст. 155 СК).
Про обов'язок батьків належно виховувати дитину також ідеться і в Законі України «Про охорону дитинства», у ст. 12 якого зазначено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звертаючись до суду із позовом, пані ОСОБА_4 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 посилалась на те, що саме вона займається вихованням племінниці, забезпечує дитину усім необхідним, турбується про її повноцінний розвиток, натомість відповідач не цікавиться дитиною, тривалий час перебуває за межами України, не вживає заходів до спілкування з донькою, повністю усунулися від участі у її житті та вихованні.
Таким чином правовою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав позивач визначає пункт 2 частини першої статті 164 СК України.
У відповідності до положення п.2 ч.1 ст.164 Сімейного Кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання дитиною освіти.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі
№ 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
У цій справі суд, вирішуючи позовні вимоги про позбавлення відповідачки по відношенню до її доньки, розглядає позбавлення батьківських прав як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісної матері.
Суд не знайшов достатніх підстав для позбавлення відповідача- пані ОСОБА_6 батьківських прав по відношенню до її доньки, рівно як і не знайшов гострої соціальної необхідності у цьому, оскільки перебування відповідачки за кордоном (внаслідок специфіки роботи), тривале не спілкування з дитиною, дійсно створили та створює і у теперішній час певні труднощі у налагодженні стосунків між мамою та донькою.
При цьому, суд констатує, що матеріалами справи не доведено, що мати усувається від виховання та утримання своєї доньки та не бажає в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов'язки.
Зокрема, суд не приймає до уваги нотаріальну заяву матері про згоду з позбавленням її батьківських прав, оскільки така заява не є правозгідною, і не носить правових наслідків, крім моральних.
З наявних у справі доказів вбачається, що відповідачка не втратила інтересу до доньки, інколи з нею спілкується та зустрічається.
Вказане може свідчити про зацікавленість матері у прийнятті участі у житті доньки.
Суд вважає, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з мамою сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Суд не безпідставно не погоджується із висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 , оскільки цей висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення матері батьківських прав.
Крім того, органом опіки та піклування надано належну оцінки можливим причинам ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків.
Сама по собі неявка матері в засідання органу опіки, її повідомлення про згоду на позбавлення її батьківських прав, без проведення належного дослідження обставин та причин такої поведінки матері, не може бути достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення матері батьківських прав.
На думку суду, та обставина, що мати дитини інколи перебуває за кордоном, має іншу сім'ю, не є безумовними підставами для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено.
На переконання суду позивач при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідача батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини.
Як на час подання позову до суду, так і на час ухвалення судом остаточного судового рішення органом опіки не виносилися попередження про неналежне виконання ОСОБА_7 батьківських обов'язків і ъъ поведінка не була предметом розгляду компетентних органів.
Суд безумовно звертає особливу увагу на позицію дитини.
Однак, суд вважає, що висловлене донькою у суді бажання не спілкуватись з мамою, саме по собі не свідчить про ухилення матері від виконання батьківських обов'язків та наявність підстав для позбавлення її батьківських прав.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23 (провадження № 61-14891св23).
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У своєму правовому висновку у справі №465/3694/14-ц від 16.01.2019 року ВС зазначив: «Посилання суду на існування заборгованості по аліментах та невідвідування відповідачем навчального закладу дитини протягом одного навчального року у повній мірі не може свідчити про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків».
Суд, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, встановлені судом обставини періодичного спілкування матері та дитини, їх короткі зустрічі, свідчать про бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з донькою та з огляду на відсутність свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками, дійшов висновку про відмову в позові.
Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
У свою чергу у цій справі, з урахуванням доказів, які є в матеріалах справи, в найкращих інтересах дітей зберегти зв'язок між батьком та донькою, не позбавляючи відповідача батьківських прав щодо дитини.
Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у справі не встановлено.
Разом із тим, суд приймає до уваги той факт, що відповідачка тривалий не приймає участі у вихованні та спілкуванні з донькою, забезпеченні повсякденного фізичного розвитку, як складової виховання, лікуванні дитини, що повністю доведено матеріалами справи.
Наведене переконливо свідчить, про те, що дитині явно не вистачає материнського піклування.
Саме по собі виховання бабусею та батьком не може замінити материнську турботу, теплоту, ласку, повсякденне виховання доньки.
Відповідачка має негайно змінити своє відношення до доньки.
Суд вважає доцільним попередити відповідачку про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Суд вважає доцільним звернути увагу на те, що родичи як зі сторони батька, так і зі сторони матері, при зустрічах з дитиною не повинні травмувати дитячу психіку, не з'ясовувати стосунки в її присутності, не налаштовувати один проти одного.
Більш того, суд нагадує, що діти повинні розвиватися фізично, морально та духовно, а не перетворюватися на предмет маніпуляції між батьком, родичами, дитиною.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що у випадку продовження ігнорування ігнорування ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків по відношенню до доньки ОСОБА_8 , він не позбавлений права повторного звернення до суду із таким самим позовом, але з урахуванням змінених правових підстав.
Судовий збір покласти на позивача.
Рішення після набрання ним законної сили направити органу опіки та піклування Красносільської сільсько ради Одеського району Одеської області для здійснення контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків по відношенню до доньки ОСОБА_3 .
На підставі наведеного, керуючись п.2 ч.1 ст.164 Сімейного Кодексу України п.п. 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст. ст. 95, 223, 280-281, 284 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, - залишити без задоволення.
Попередити ОСОБА_2 , про необхідність протягом трьох місяців від дня набрання цим рішенням законної сили, змінити ставлення до виховання та піклування дитини, - доньки ОСОБА_3 .
Покласти на орган опіки та піклування Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків по відношенню до доньки ОСОБА_3 .
Роз'яснити ОСОБА_1 , що у випадку продовження ігнорування ігнорування ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків по відношенню до доньки ОСОБА_8 , він не позбавлений права повторного звернення до суду із таким самим позовом, але з урахуванням змінених правових підстав.
Рішення після набрання ним законної сили направити органу опіки та піклування Красносільської сільсько ради Одеського району Одеської області для здійснення контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків по відношенню до доньки ОСОБА_3 .
Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: http://reyestr.court.gov.ua.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В. К. Барвенко