31 грудня 2025 року
м. Київ
справа №400/2502/23
адміністративне провадження № К/990/163/24, К/990/1251/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Смоковича М. І.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про скасування пункту наказу, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційними скаргами ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 (суддя - Ярощук В. Г.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2023 (колегія суддів у складі: Яковлєва О. В., Єщенка О. В., Крусяна А. В.),
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- скасувати пункт 4 наказу від 22.01.2023 № 11 про накладення на старшого матроса ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді пониження у посаді;
- зобов'язати службових осіб військової частини НОМЕР_1 видати наказ, провести нарахування та виплату додаткової винагороди за грудень 2022 року та січень 2023 року старшому матросу ОСОБА_1 , у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваний наказ в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді пониження в посаді є протиправним, оскільки він жодних незаконних дій щодо невиконання наказу відповідача від 12.12.2022 № 112т не вчиняв, службове розслідування проведено упереджено з використанням адміністративного тиску командиром 1-го загону, за перекрученими фактами та виключно з метою «показового покарання» певних осіб. За фактом, як стверджує позивач, нібито вчиненого ним порушення його протиправно позбавлено додаткової винагороди за грудень 2022 року і січень 2023 року, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 з 03.08.2022 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
18.12.2022 командир 1-го загону, де проходив військову службу позивач, подав рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 про призначення службового розслідування за фактом невиконання бойового наказу 17.12.2022 військовослужбовцями, зокрема позивачем.
На підставі указаного рапорту командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ (з адміністративно-господарської діяльності) від 18.12.2022 № 544 «Про призначення службового розслідування по факту невиконання бойового наказу командира НОМЕР_2 загону старшим матросом ОСОБА_2 та старшим матросом ОСОБА_3 », відповідно до пункту 1 якого службове розслідування за фактом невиконання відповідними військовослужбовцями бойового наказу доручено провести начальнику групи 1-го загону.
За результатами проведення службового розслідування, начальником групи 1-го загону 30.12.2022 складено акт службового розслідування. На цьому акті позивач поставив свій підпис на кожному аркуші, а також написав свої зауваження до нього.
Поряд з цим, за результатами службового розслідування складено акт службового розслідування від 16.01.2023.
За результатами зазначеного службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 22.01.2023 № 11 «Про результати проведення службового розслідування по факту невиконання бойового наказу командиром НОМЕР_2 загону старшим матросом ОСОБА_2 та старшим матросом ОСОБА_3 », відповідно до якого:
- наказано скласти відносно, зокрема, позивача протокол про вчинення військового адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) (пункт 2);
- за порушення вимог статей 11, 30, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а саме відмову виконувати наказ командира загону, позивача понижено у посаді (пункт 4).
При цьому, 01.03.2023 Малиновський районний суд міста Одеса ухвалив постанову у справі № 521/2371/23 про закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно позивача у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-10 КУпАП.
Крім того, відповідно до довідки від 08.05.2023 № 535 у грудні 2022 року та у січні 2023 року позивачу додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168, не виплачувалася.
Не погоджуючись з правомірністю накладеного дисциплінарного стягнення, а також фактом виплати грошового забезпечення не у повному обсязі, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.06.2023, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2023, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невидання наказу, непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за грудень 2022 року та січень 2023 року відповідно до Постанови № 168. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 видати наказ, провести нарахування та виплату додаткової винагороди за грудень 2022 року та січень 2023 року ОСОБА_1 відповідно до Постанови № 168. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що призначення службового розслідування начальнику групи 1-го загону, в якому проходив службу позивач, відповідає вимогам Дисциплінарного статуту Збройних Сил України і Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608).
Разом з тим, суд дійшов висновку про підтвердження матеріалами справи неправомірних умисних дій позивача щодо невиконання бойового наказу, який йому був доведений його безпосереднім командиром. Відтак відповідач правомірно дійшов до висновку про неправомірність дій позивача щодо невиконання наказу, а отже порушення ним статей 11, 30, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України і статей 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
При цьому суд не урахував як преюдиціальні обставини, які були встановлені у постанові Малиновського районного суду міста Одеса від 01.03.2023 у справі № 521/2371/23, оскільки: судове рішення у справі № 521/2371/23 суд прийняв виключно за результатами дослідження протоколу про адміністративне правопорушення, складеного командиром 1 закону військової частини НОМЕР_1 22.01.20223 № 5; Акт службового розслідування, на підставі якого прийнято оскаржуваний наказ, у справі № 521/2371/23 не досліджувався; адміністративна і дисциплінарна відповідальності є різними видами юридичної відповідальності, відсутність юридичного складу адміністративного проступку не свідчить про відсутність у діях особи складу дисциплінарного проступку.
Також суд дійшов висновку, що командир військової частини НОМЕР_1 має повноваження щодо накладання на військовослужбовців рядового складу дисциплінарного стягнення у виді пониження в посаді.
Щодо позовних вимог про видання наказу, проведення нарахування та виплати додаткової винагороди за грудень 2022 року і січень 2023 року позивачу відповідно до Постанови № 168, суд зазначив, що окреме доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 не є ані нормативним, ані нормативно-правовим актом, а отже не породжує прав і обов'язків у суб'єктів правовідносин, на яких воно спрямоване. Воно носить лише роз'яснювальний і рекомендаційний характер. При нарахуванні зазначеної виплати відповідач зобов'язаний був застосовувати нормативно-правові акти, а не окреме доручення Міністра оборони України. Поряд з цим, Постанова № 168 будь-яких обмежень у виплаті додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України не встановлювала. Невиплата вказаної винагороди на підставі окремого доручення Міністра оборони України є протиправною. Таким чином, відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу додаткову винагороду, яка є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, за грудень 2022 року і січень 2023 року відповідно до пункту 1 Постанови № 168.
При цьому суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та про часткове задоволення позову, а саме в частині: визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невидання наказу, непроведення нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди за грудень 2022 року та січень 2023 року відповідно до Постанови № 168; зобов'язання відповідача видати наказ, провести нарахування та виплату додаткової винагороди за грудень 2022 року та січень 2023 року позивачу відповідно до Постанови № 168.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог (залишити позов без розгляду), або змінити в цій частині рішення.
Касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що на дату звернення до суду касаційної інстанції відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: щодо застосування пункту 9.7 Окремого доручення Міністерства оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 при ненарахуванні додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168.
Крім того, скаржник уважає помилковими посилання судів попередніх інстанцій на те, що окреме доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 не є правовим актом Міноборони у розумінні вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» і на його підставі військовослужбовця не може бути позбавлено додаткової грошової винагороди, оскільки, як зазначає скаржник, Постановою № 168 чітко визначено право керівника відповідного міністерства встановлювати порядок і умови виплати додаткової винагороди.
Наголошує, що прийняття Міністром оборони України розпорядження від 23.06.2022 № 912/з/29 узгоджується з повноваженнями, визначеними пунктом 17 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), а тому відповідні рішення підлягають врахуванню при вирішення питання про виплату додаткової допомоги, передбаченої Постановою № 168.
При цьому скаржник зазначає, що позивача не включено до наказу про виплату за грудень 2022 року та за січень 2023 року додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, на підставі підпункту 9.7 пункту 9 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, у зв'язку із відмовою виконувати бойовий наказ (розпорядження) у грудні 2022 року та накладенням дисциплінарного стягнення у січні 2023 року за відмову від виконання бойового наказу командира.
Отже, скаржник уважає, що військовою частиною НОМЕР_1 в межах повноважень та порядку, передбачених Постановою № 168 та окремого Доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, на законних підставах не нараховано та не виплачено позивачу додаткову винагороду за грудень 2022 року та за січень 2023 року, при цьому, позбавлення додаткової грошової винагороди не є окремим видом відповідальності, згідно з положеннями Дисциплінарного статуту та положеннями чинного законодавства, як на цьому помилково наголошує позивач, а тому наявні підстави неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні рішення судами першої та апеляційної інстанцій. Окрім цього, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій належним чином не з'ясували обставини звільнення позивача від сплати судового збору.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій до Верховного Суду з касаційною скаргою також звернувся позивач, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування пункту 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 22.01.2023 № 11 «Про результати службового розслідування по факту невиконання бойового наказу командира НОМЕР_2 загону старшим матросом ОСОБА_2 та старшим матросом ОСОБА_3 » скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю та, відповідно, скасувати пункт 4 наказу від 22.01.2023 № 11 про накладення на старшого матроса ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді пониження у посаді.
Підставою касаційного оскарження позивач зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували статтю 78 КАС України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 9901/413/19, постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 819/1500/16, від 19.05.2022 у справі № 480/4079/18, від 22.09.2022 у справі № 420/4977/20, від 23.02.2023 у справі № 815/1131/18, від 20.07.2023 у справі № 380/157/20.
Також скаржник уважає, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди повинні були також урахувати висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.04.2020 у справі № 822/1120/17, від 20.05.2021 у справі № 420/2916/20, від 16.09.2021 у справі № 460/2583/19, від 17.11.2022 у справі № 480/9492/20, від 08.12.2022 у справі № 460/2583/19, від 03.05.2023 у справі № 240/33810/21 щодо того, що суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та ураховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Втім, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій не здійснено належної та всебічної перевірки обставин справи щодо дотримання відповідачем процедурних вимог службового розслідування й не надано правової оцінки аргументам учасників справи.
За доводами позивача, судами попередніх інстанцій проігноровано допущені порушення при проведенні службового розслідування по факту невиконання бойового наказу командира 1-го загону старшим матросом ОСОБА_2 та старшим матросом ОСОБА_3 призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 наказом від 18.12.2022 № 544, на підставі рапорту командира НОМЕР_2 загону капітана третього рангу ОСОБА_5 (вх. № 3245 від 18.12.2022). У наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2022 № 544 визначено, що строк проведення службового розслідування «до 10 січня 2023 року». «Акт службового розслідування надати на затвердження до 10 січня 2023 року»
Також, на думку позивача, суд першої інстанції не правильно дійшов висновку, що Акт службового розслідування від 30.12.2022, який підписаний ОСОБА_1 за ОСОБА_6 на кожній сторінці з їх власноручними поясненнями на ньому, не є належним та допустимим доказом, оскільки не був поданий командиру військової частини для прийняття рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Судами попередніх інстанцій не взято до уваги явні, на думку скаржника, подальші порушення допущені при підписанні іншого акту службового розслідування, датованого 16.01.2023 з підписом начальника групи розвідки штабу НОМЕР_2 загону старшого лейтенанта ОСОБА_7 , проте зареєстрованого за вх. № 247 чомусь 11.01.2023, без дати резолюції командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_8 , у тому числі в частині пропущення строку надання акту службового розслідування, визначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 № 544 від 18.12.2022. Також, на думку позивача, Наказ № 11 був виданий з порушенням приписів та вимог викладених в статтях 45, 49-56, 83-98 Дисциплінарного статуту ЗСУ та інших чинних нормативно-правових актів України.
Крім того, скаржник, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 489/4827/16, зазначає, що свідчення службової особи не можуть вважатись об'єктивними доказами у справі, оскільки така особа є представником суб'єкта владних повноважень, який виконує функції нагляду та контролю.
При цьому скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не застосували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.10.2022 у справі № 640/18156/20, відповідно до якого, невиконання уповноваженим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності; загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів прийняття.
Отже, скаржник уважає, що у порушення норм процесуального права та наявної правозастосовчої практики Верховного Суду, яка наведена вище, судом першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано не взято до уваги наявність постанови Малиновського районного суду міста Одеси від 08.02.2023 (справа № 521/2365/23), яка набрала законної сили, про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_6 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-10 КУпАП.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень пункту 3 Розділу ІІІ, пунктів 1, 5, 6 Розділу V Порядку № 608 щодо наявних порушень указаних спеціальних норм, допущених під час проведення службового розслідування та оформлення його результатів.
Позиція інших учасників справи
Позивач у відзиві на касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 просить залишити її без задоволення у заявленій відповідачем частині.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило. Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги
02.01.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2023.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Кашпур О. В., Смоковича М. І. для розгляду судової справи № 400/2502/23.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 24.01.2024 № 110/0/78-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 400/2502/23 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кашпур О. В., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справ.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Мартинюк Н. М., Смоковича М. І. для розгляду судової справи № 400/2502/23.
Ухвалою Верховного Суду від 21.02.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2023.
09.01.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2023.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Кашпур О. В., Смоковича М. І. для розгляду судової справи № 400/2502/23.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 24.01.2024 № 110/0/78-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 400/2502/23 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кашпур О. В., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справ.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Мартинюк Н. М., Смоковича М. І. для розгляду судової справи № 400/2502/23.
Ухвалою Верховного Суду від 24.01.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2023.
Ухвалою Верховного Суду від 15.10.2025 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 15.10.2025 № 1311/0/78-25 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 400/2502/23 у зв'язку з відпусткою судді Мартинюк Н.М., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2025 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Загороднюка А. Г., Смоковича М. І. для розгляду судової справи № 400/2502/23.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 25.12.2025 № 1623/0/78-25 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 400/2502/23 у зв'язку з відпусткою судді Загороднюка А. Г., який входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.12.2025 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Смоковича М. І. для розгляду судової справи № 400/2502/23.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14.03.2022 № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.
Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 168, пунктом 1 якої, у редакції станом на 07.03.2022, визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 грн щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Надалі до Постанови № 168 неодноразово вносилися зміни, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24.02.2022, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Відповідно до статті 8 Закону України від 06.12.1991 № 1934-XII «Про Збройні Сили України» (далі - Закон № 1934-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).
Наказом Міністра оборони України від 01.04.2022 № 98, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.04.2022 за № 382/37718 (застосовується з 24.02.2022), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розділ І пункту 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01.06.2022), а потім Окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29.
У пункті 1 Окремого доручення від 23.06.2022 № 912/з/29 (яке діяло з 01.06.2022) Міністр оборони України визначив, що необхідно розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи), а саме виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій; бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями; бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; бойових завдань із відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб); виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей; здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою; здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту; виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.
У пункті 3 цього Окремого доручення від 23.06.2022 № 912/з/29 Міністр оборони України установив, що райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.
Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Пунктом 5 Окремого доручення від 23.06.2022 № 912/з/29 Міністр оборони України установив виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн або 30 000,00 грн здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) по особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 Окремого доручення від 23.06.2022 № 912/з/29).
У підпункті 9.7 пункту 9 згаданого окремого доручення передбачив, що військовослужбовці, які відмовились виконувати бойові накази (розпорядження) за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника) до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн або 30 000,00 грн, не включаються.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ).
Статтею 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Статтями 26, 27 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Відповідно до статті 28 Статуту внутрішньої служби ЗСУ єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою (стаття 30 Статуту внутрішньої служби ЗСУ).
Відповідно до статті 35 Статуту внутрішньої служби ЗСУ накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові. Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно (стаття 37 Статуту внутрішньої служби ЗСУ).
Відповідно до статті 127 Статуту внутрішньої служби ЗСУ солдат (матрос) у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов'язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна. Солдат підпорядковується командирові відділення.
Статтею 128 Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено, що солдат зобов'язаний, зокрема: додержуватися військової дисципліни.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
Статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби (стаття 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Згідно з частинами першою, другою, третьою, шостою статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України». Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
Статтею 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ установлено, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності. Командир зобов'язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення. Застосування зброї допускається лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом. Усі дисциплінарні стягнення, крім пониження у військовому званні, пониження в посаді, звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, накладені на військовослужбовців і не зняті до дня звільнення їх у запас чи відставку, вважаються знятими з дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).
Статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення, зокрема, пониження в посаді.
Згідно зі статтею 83 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
За приписами статті 84 Дисциплінарного статуту ЗСУ прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
За приписами статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту ЗСУ, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Статтею 87 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці. Особи, з вини яких не було виконане стягнення, несуть дисциплінарну відповідальність. У разі подання скарги старшому начальникові виконання дисциплінарного стягнення не зупиняється до надходження від нього розпорядження про скасування цього стягнення (стаття 96 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення. Оголошувати про дисциплінарні стягнення командирам у присутності підлеглих заборонено (стаття 97 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Згідно з абзацом 4 пункту 2 розділу I Порядку № 608 службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку № 608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку № 608 установлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування). Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Згідно з пунктом 12 розділу ІІІ Порядку № 608 розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Відповідно до пунктів 1, 5, 6 розділі V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини. Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування. Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Пунктом 1 розділу VІ Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з пунктом 2 розділу VІ Порядку № 608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник). У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, виходить із такого.
Особливістю спірних правовідносин є те, що вони виникли під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому продовжений іншими Указами Президента України та діє на сьогоднішній час.
Відповідно, у таких умовах особлива відповідальність покладається на військових, адже саме вони несуть державну службу особливого характеру, що полягає у здійсненні професійної оборони держави, її незалежності та територіальної цілісності.
Щодо позовних вимог про скасування пункту 4 Наказу № 11 про накладення на старшого матроса ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді пониження у посаді, Суд зазначає таке.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою для застосування до військовослужбовця дисциплінарних стягнень є вчинення дисциплінарних проступків, а саме невиконання (неналежне виконання) службових обов'язків або порушення військової дисципліни. У разі проведення службового розслідування, зазначені обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини військовослужбовця, з'ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого командир вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні військовослужбовця складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення.
Адміністративний суд у силу вимог частини другої статті 2 КАС України в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо.
Суб'єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами.
Стосовно правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися насамперед на такому: чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України; чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення; чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення; чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що у ході проведення службового розслідування у військовій частині НОМЕР_1 установлено, що позивач, який входив до складу РГ СпП № 123, відмовився 17.12.2022 виконувати бойовий наказ командира 1-го загону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 про ротацію РГ СпП № 131, що знаходилась на займаних нею позиціях, складом РГ СпП № 123.
Крім того, судом першої інстанції зазначено, що у судовому засіданні, яке відбулось 06.06.2023, позивач підтвердив той факт, що йому було відомо про необхідність висунення 17.12.2022 у відповідний район, але для цього, на його думку, необхідно було здійснити відповідну підготовку. Бойового наказу 17.12.2022 йому ніхто не віддавав.
Водночас, як установлено судами попередніх інстанцій, факт невиконання зазначеного бойового наказу позивачем підтверджується письмовими поясненнями командира 1-го загону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 від 24.12.2022, заступника командира 1-го загону з МПЗ військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_10 від 24.12.2022, т.в.о. командира 2-ї команди 1-го загону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_11 від 24.12.2022, старшого оператора групи команди НОМЕР_2 загону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_12 від 24.12.2022.
При цьому, факт доведення до позивача змісту відповідного бойового наказу підтверджується письмовими пояснення ОСОБА_12 від 24.12.2022. Факт обізнаності позивача з відповідним бойовим наказом 17.12.2022 підтверджується письмовими пояснення ОСОБА_10 від 24.12.2022. Негативні наслідки невиконання наказу відображені в письмових поясненнях ОСОБА_11 від 24.12.2022.
Аналізуючи викладені норми права, а також ураховуючи обставини, час та наслідки вчинення позивачем спірного дисциплінарного правопорушення, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність в діях позивача складу дисциплінарного проступку.
Доводи позивача про те, що він не відмовлявся від виконання бойового наказу командира 17.12.2022, оскільки він не отримував відповідного наказу; що висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на недопустимих, у тому числі фактично сфальсифікованих, доказах, оскільки в матеріалах справи наявні два акти службового розслідування, а також письмові пояснення військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , які різняться за своїм змістом, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
Як установлено судами попередніх інстанцій, обставини доведення до позивача відповідного наказу підтверджується письмовими поясненнями його командирів від 24.12.2022.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій установлено, що в матеріалах справи наявні два акти службового розслідування, проведеного по факту невиконання бойового наказу, що складені начальником ГРШ 1-го загону старшим лейтенантом ОСОБА_13 30.12.2022 та 16.01.2023.
При цьому, як установлено судом першої інстанції, акт службового розслідування від 30.12.2022 не покладався в основу оскаржуваного наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки він був лише проектом відповідного акту, який не затверджувався командиром військової частини НОМЕР_1 .
Акт службового розслідування від 16.01.2023 затверджено командиром військової частини НОМЕР_1 , а тому саме на підставі відповідного акту видано оскаржуваний наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Водночас, як установлено судом апеляційної інстанції, двома зазначеними актами підтверджено вину позивача у вчиненні спірного дисциплінарного проступку.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що указана обставина не є підставою для скасування оскаржуваного наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Крім того, судом апеляційної інстанції установлено, що в матеріалах справи також є письмові пояснення капітан-лейтенанта ОСОБА_11 (без дати складення), старшого матроса ОСОБА_14 (без дати складення), старшини 2 статті ОСОБА_12 (без дати складення), старшого матроса ОСОБА_15 (без дати складення), старшого матроса ОСОБА_16 (без дати складення), старшого матроса ОСОБА_17 (без дати складення). У даному випадку, у вказаних поясненнях військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 зазначається, що позивач не відмовлявся від виконання бойового наказу. Проте судом апеляційної інстанції установлено, що відповідні пояснення не містять дати їхнього написання та з їхнього змісту неможливо безпомилково встановити які саме події викладено у відповідних поясненнях. Також зі змісту акту службового розслідування від 16.01.2023, а також акту від 30.12.2022, на який посилається позивач, судом апеляційної інстанції установлено, що пояснення відповідного змісту не досліджувалися у ході проведення службового розслідування.
З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що указані докази, на які посилається позивач, не спростовують його вини у вчиненні спірного дисциплінарного проступку.
При цьому, як установлено судом першої інстанції, призначення службового розслідування начальнику групи 1-го загону, в якому проходив службу позивач, відповідає вимогам Дисциплінарного статуту ЗСУ і Порядку № 608, відповідач дотримався строків проведення службового розслідування.
Щодо покликання позивача на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 01.03.2023 у справі № 521/2371/23 про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-10 КУпАП та надання оцінки судами попередніх інстанцій відносно застосування до спірних правовідносин статті 78 КАС України, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Згідно з частиною шостою статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду (частина сьома статті 78 КАС України).
Верховний Суд у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/13426/19, висловлюючи висновки щодо застосування норм статті 78 КАС України, зазначав, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 № 6-327цс15, а також у постановах Верховного Суду від 28.04.2018 у справі № 825/705/17, від 06.03.2019 у справі № 813/4924/13-а, від 15.11.2019 у справі № 826/198/16, від 12.10.2020 у справі № 814/435/18, від 30.09.2021 у справі № 826/7424/17.
Колегія суддів акцентує увагу й на тому, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Отже, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.
Водночас преюдиція під час встановлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 2 КАС України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Згідно з імперативними положеннями частини четвертої статті 9 КАС України, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.
За позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постанові від 29.11.2019 у справі № 818/154/16, принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об'єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
Колегія суддів ураховує, що зі змісту статті 78 КАС України вбачається, що преюдиційними можуть бути, за визначених у цьому Кодексі умов, саме обставини, встановлені у судовому рішенні, яке набуло законної сили. Проте преюдиція не поширюється на правову оцінку таких обставин, оскільки відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таке застосування норм процесуального права відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), згідно з яким преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Суд першої інстанції установив, що постанову від 01.03.2023 у справі № 521/2371/23 Малиновський районний суд м. Одеси прийняв виключно за результатами дослідження протоколу про адміністративне правопорушення, складеного командиром 1 загону військової частини НОМЕР_1 22.01.20223 № 5; акт службового розслідування, на підставі якого прийнято оскаржуваний наказ, у справі № 521/2371/23 не досліджувався.
При цьому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що адміністративна і дисциплінарна відповідальності є різними видами юридичної відповідальності, відсутність юридичного складу адміністративного проступку не свідчить про відсутність у діях особи складу дисциплінарного проступку.
За такого правого регулювання та установлених обставин, Верховний Суд уважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, що постанова Малиновського районного сулу м. Одеси від 01.03.2023 у справі № 521/2371/23, якою закрито провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною другою статті 172-10 КУпАП, не спростовує вини позивача у вчиненні спірного дисциплінарного проступку, оскільки підставою для накладення на позивача спірного дисциплінарного стягнення стали матеріали дисциплінарного провадження, які в загальному обсязі не досліджувалися у ході розгляду відповідної справи.
Щодо доводів позивача про те, що командир військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_18 не мав законних повноважень для застосування дисциплінарного стягнення у виді «пониження в посаді», Суд зазначає, що за приписами частини четвертої статті 341 КАС України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Разом з тим, з огляду на те, що судами попередніх інстанцій надано оцінку зазначеним доводам, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що командир військової частини НОМЕР_1 капітан ОСОБА_19 мав дисциплінарну владу стосовно накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді пониження у посаді.
Так, відповідно до статті 55 Дисциплінарного статуту ЗСУ командир бригади (полку, корабля 1 рангу) має право застосовувати стягнення, передбачені пунктами «а»-«ґ», а також пунктами «д»-«ж» (до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно) статті 48 цього Статуту.
Згідно з пунктом «е» статті 8 Дисциплінарного статуту ЗСУ командири, посади яких у цьому Статуті не визначені, користуються дисциплінарною владою стосовно підлеглих військовослужбовців згідно з військовим званням, передбаченим їх посадою, зокрема, полковник, бригадний генерал, генерал-майор (капітан 1 рангу, коммодор, контр-адмірал) - владою командира бригади (полку, корабля 1 рангу).
У даному випадку, спірне дисциплінарне стягнення накладено на позивача командиром військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_19 .
Разом з тим, Верховний Суд зауважує, що при вирішенні спору суд у межах цієї справи досліджує ті докази й з'ясовує ті обставини й факти, з якими згадані вище норми законодавства пов'язують настання певних юридичних наслідків. У цій справі суди попередніх інстанцій дослідили в достатньому обсязі матеріали, які стосувалися предмету доказування у цій частині, й надали їм належну правову оцінку.
Доводи скаржника в цій частині зводяться до питання оцінки судами попередніх інстанцій доказів у справі і заперечення скаржником встановлених судами обставин на підставі оцінених доказів, намагання переоцінити докази, яким надана оцінка судами попередніх інстанцій у справі.
Водночас необхідно наголосити на межах перегляду судом касаційної інстанції судових рішень, які визначені статтею 341 КАС України, та відповідно до яких суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату за грудень 2022 року та за січень 2023 року додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, Суд зазначає таке.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що військовослужбовцям, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або забезпечують виконання заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення цих заходів (включаючи військовослужбовців строкової служби), розмір винагороди збільшується до 100 000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях і заходах.
Виплата додаткової винагороди до 100 000,00 грн на місяць здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (за місцем штатної служби військовослужбовця) за умови документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця в зазначених бойових діях або заходах.
Документальним підтвердженням такої участі є такі документи: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Виплата додаткової винагороди в розмірі 100 000, 00 грн здійснюється на підставі наказу командира військової частини. Такий наказ командира військової частини обов'язково повинен містити підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо.
Водночас не включаються до наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн або 100 000,00 грн військовослужбовці, які відмовилися виконувати бойові накази (розпорядження) - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).
У цій справі судами установлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.01.2023 позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог статей 11, 30, 37 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, статей 4, 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ; вид стягнення - пониження у посаді, у зв'язку з відмовою від виконання бойового наказу. При цьому, як встановлено вище, матеріали проведеного службового розслідування підтверджують факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку.
Крім того, судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до довідки відповідача від 08.05.2023 № 535 у грудні 2022 року та у січні 2023 року позивачу додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168, не виплачувалася.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимогі в цій частині, виходив з того, що порядок і умови виплати для військовослужбовців Збройних Сил України додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, повинні визначатися виключно наказом Міністерства оборони України, який підлягає державній реєстрації Міністерством юстиції України. Натомість окреме доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 не є ані нормативним, ані нормативно-правовим актом, а отже не породжує прав і обов'язків у суб'єктів правовідносин, на яких воно спрямоване. Воно носить лише роз'яснювальний і рекомендаційний характер. При нарахуванні зазначеної виплати відповідач зобов'язаний був застосовувати нормативно-правові акти, а не окреме доручення Міністра оборони України. Поряд з цим, Постанова № 168 будь-яких обмежень у виплаті додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України не встановлювала. Невиплата указаної винагороди на підставі окремого доручення Міністра оборони України є протиправною. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу додаткову винагороду, яка є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, за грудень 2022 року і січень 2023 року відповідно до пункту 1 Постанови № 168.
Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком суду першої інстанції та дійшов висновку, що позивач має право на отримання спірної додаткової винагороди, відповідно до Постанови № 168 за грудень 2022 року та за січень 2023 року.
Верховний Суд уважає такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими, виходячи із такого.
Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, Міністр оборони України видав, зокрема, Окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29.
З приводу висновків судів попередніх інстанцій про те, що Окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29 не є правовим актом, прийнятим відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а тому не може застосовуватись до спірних правовідносин, необхідно звернути увагу на постанову Верховного Суду від 06.06.2024 у справі № 400/1217/23, у якій проаналізовано обставини прийняття цього акту та його юридичне підґрунтя.
Зокрема, у зазначеній постанові Верховний Суд виснував, що при прийнятті такого рішення Міністр оборони України як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації пункту 1 Постанови № 168, шляхом прийняття в межах свої повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.
З уваги на це Верховний Суд констатував, що окремі рішення Міністром оборони України, прийняті для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів (як умови для виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, у розмірі до 100 000,00 грн), мають належне юридичне підґрунтя.
Суд визнав обґрунтованими доводи скаржника про те, що рішення Міністра оборони України від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, від 23.06.2022 № 912/з/29, підлягали обов'язковій державній реєстрації, позаяк містять норми, які зачіпають права, свободи та законні інтереси осіб, встановлюють організаційно-правовий механізм реалізації виплати додаткової винагороди.
Поза тим, Верховний Суд зауважив, що така обставина відсутності їх державної реєстрації, зважаючи на умови в яких ці рішення Міністром оборони України приймалися, а також те, що вони фактично виконувалися керівниками органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирами військових частин упродовж періоду їх дії шляхом документування безпосередньої участі у бойових діях та заходах, є виправданою, має розумне пояснення і не може змінити їхньої юридичної сили.
З огляду на зазначене Верховний Суд визнав необґрунтованими доводи скаржника щодо незастосовності до спірних правовідносин Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 з підстав відсутності його державної реєстрації.
У постанові від 20.03.2024 у справі № 560/7178/22 Верховний Суд, беручи до уваги вимоги пункту 17 Порядку № 260, також зробив висновок, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
На думку колегії суддів, така позиція Верховного Суду є застосовною до обставин розглядуваної справи з огляду на подібність правовідносин, а тому вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо неможливості регулювання спірного питання положеннями Окремого доручення з підстав того, що він не є правовим актом.
Судом першої інстанції установлено, що у відзиві на позовну заяву від 08.05.2023 № 633/1514 правовою підставою для не виплати позивачу додаткової винагороди, установленої Постановою № 168, відповідач зазначив пункт 9.7 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29.
Згідно з підпунктом 9.7 пункту 9 Окремого доручення від 23.06.2022 № 912/з/29, до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн та 30 000 грн не включати військовослужбовців, які відмовилися виконувати бойові накази (розпорядження) - за місяць, у якому здійснено таке правопорушення, оголошене наказом командира (начальника).
Верховний Суд звертає увагу, що після відкриття касаційних проваджень у цій справі Верховний Суд за подібних правовідносин сформував правовий висновок щодо застосування пункту 2-1 Постанови № 168 у взаємозв'язку з пунктом 17 розділу I Порядку № 260 і підпунктом 9.7 пункту 9 Окремого доручення (у контексті невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за невиконання бойового наказу (розпорядження) командира - за місяць, у якому здійснено таке порушення), який викладено, зокрема, у постановах від 27.06.2024 у справі № 380/5880/23, від 28.06.2024 у справі № 560/8818/23, від 09.09.2024 у справі № 480/1613/23, від 12.09.2024 у справі № 420/1473/23 і який є застосовним до обставин цієї справи.
У постанові від 12.09.2024 у справі № 420/1473/23 Верховний Суд дійшов висновку, що установлений факт відмови військовослужбовцем Збройних Сил України від виконання бойового наказу (розпорядження) є правовою підставою для невиплати йому додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн, передбаченої Постановою № 168.
Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що згідно із додатком № 5 до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.01.2023 № 8 «Про виплату додаткових винагород військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 за грудень 2022 року» у переліку особового складу, який не виконав бойовий наказ командира 1-го загону військової частини НОМЕР_1 указаний позивач. Отже, позивача на підставі підпункту 9.7 пункту 9 Окремого доручення від 23.06.2022 № 912/з/29, не включено до наказу про виплату додаткової винагороди за грудень 2022 року.
При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що у межах цієї справи зазначений наказ позивачем не оскаржується, а отже не є предметом судового контролю.
Що стосується не виплати позивачу за січень 2023 року додаткової винагороди, установленої Постановою № 168, Суд зазначає таке.
Як установлено судами попередніх інстанцій, наказом від 22.01.2023 № 11 позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог статей 11, 30, 37 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, статей 4, 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ; вид стягнення - пониження у посаді, у зв'язку з відмовою від виконання бойового наказу, правомірність якого установлена у цій справі.
При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що оскаржуваним наказом позивача не позбавлено додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до довідки відповідача від 08.05.2023 № 535 у січні 2023 року позивачу додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, не виплачувалася. При цьому, як зазначено вище, суд першої інстанції установив, що у відзиві на позовну заяву правовою підставою для не виплати позивачу додаткової винагороди, установленої Постановою № 168, відповідач зазначив пункт 9.7 окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 .
Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що у межах цієї справи наказ про позбавлення позивача додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за січень 2023 року також не оскаржується позивачем, а отже не є предметом судового контролю.
Колегія суддів принагідно звертає увагу на постанову від 09.09.2024 у справі № 480/1613/23, у якій Верховний Суд дійшов висновку, що позиція скаржника про «подвійне» притягнення до відповідальності ґрунтується на помилковому тлумаченні природи юридичної відповідальності. Невиплата додаткової винагороди за пунктом 1 Постанови № 168 не є імпліцитною формою дисциплінарного покарання. Факт, зокрема, відмови виконати бойовий наказ став підставою для його притягнення до дисциплінарної відповідальності за Дисциплінарним статутом ЗСУ. Це не виключає можливості застосування інших юридичних наслідків за тим самим діянням (зокрема, позбавлення додаткової винагороди за пунктом 1 Постанови № 168), що не можна кваліфікувати як повторне застосування юридичної відповідальності.
Аналогічний висновок уже підтверджувався Верховним Судом у постанові від 31.07.2024 у справі № 380/2691/23.
Підсумовуючи зазначене Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях в цій частині не правильно застосували норми матеріального права до встановлених фактичних обставин справи, а саме: пункт 1 Постанови № 168 у взаємозв'язку з підпунктом 9.7 пункту 9 Окремого доручення та нормами Дисциплінарного статуту ЗСУ.
Отже, Суд уважає не обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що відповідач не довів правомірність невиплати позивачу додаткової винагороди та про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині виплати додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за грудень 2022 року та січень 2023 року.
В умовах, коли військові виконують особливу державну службу з оборони держави, їх обов'язки включають суворе дотримання Конституції, законів України, Військової присяги та наказів командирів. Стаття 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлює вимоги щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності та виконання міжнародних зобов'язань, що підкреслює важливість дисципліни та порядку в армії.
Згідно зі статтею 1 Дисциплінарного статуту ЗСУ, військова дисципліна означає бездоганне дотримання встановлених правил. При невиконанні службових обов'язків або порушенні громадського порядку, як це регламентовано статтею 45, командир має право нагадати про обов'язки та, за потреби, накласти дисциплінарне стягнення (стаття 48). Таким чином, будь-яке порушення дисципліни тягне за собою відповідальність.
Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.02.2025 у справах № 500/6010/23 та № 260/7822/23.
Доводи позивача в частині порушення строку надання Акту службового розслідування, визначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2022 № 544, порушень, допущених при його підписанні та реєстрації, Суд відхиляє, оскільки за приписами частини четвертої статті 341 КАС України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Під час касаційного перегляду справи з'ясовано, що позовна заява не містить підстав позову щодо порушення відповідачем строку надання Акту службового розслідування командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, порушень при його реєстрації і підписанні.
Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу на те, що судом першої інстанції установлено, що відповідач дотримався строків проведення службового розслідування.
Щодо доводів позивача про те, що судами не ураховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.05.2022 у справі № 480/4079/18, від 22.09.2022 у справі № 420/4977/20, від 20.07.2023 у справі № 380/157/20, від 23.02.2023 у справі № 815/1131/18, від 12.03.2019 у справі № 819/1500/16, від 20.05.2021 у справі № 420/2916/20, від 03.05.2023 у справі № 240/33810/21, від 15.04.2020 у справі № 822/1120/17, від 15.04.2020 у справі № 489/4827/16, від 17.11.2022 у справі № 480/9492/20, від 16.09.2021 та від 08.12.2022 у справі № 460/2583/19, від 22.10.2022 у справі № 640/18156/20, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 9901/413/19 Суд зауважує, що висновки, викладені у наведених позивачем постановах, перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом обставин встановлених у процесі розгляду конкретної справи. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Ураховуючи наведене, задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини у справі, однак неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до помилкових висновків в частині наявності підстав для визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиданні наказу, непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за грудень 2022 року та січень 2023 року відповідно до Постанови № 168 та зобов'язання військової частини здійснити ці виплати.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про поворот виконання судових рішень, Суд зазначає таке.
20.02.2024 та 01.03.2024 до Верховного Суду від відповідача надійшли заяви про поворот виконання судових рішень, в яких відповідач просив: допустити поворот виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2023 у справі № 400/2502/23 в частині повернення нарахованої та уже виплаченої ОСОБА_1 додаткової винагороди як колишньому військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 у сумі 59 100,00 грн; стягнути з ОСОБА_1 кошти у розмірі 59 100,00 грн до Державного бюджету; вирішити питання в частині розподілу судових витрат та податків, перерахованих під час виконання рішення суду у справі № 400/2502/23.
Відповідач зазначає, що 05.02.2024 на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.12.202 сума у розмірі 59 100,00 грн разом з відповідними податками, була перерахована позивачу, згідно з платіжними дорученнями № 267 (59 100 грн - додаткова винагорода (дв) по рішенню суду по справі № 400/2505/23), № 269 (13 002,00 грн - єдиний соціальний внесок 22% на (дв) по справі № 400/2502/23, № 268 (10 638,00 грн - податок на доходи фіз. осіб).
Процесуальний інститут повороту виконання судового рішення врегульовано статтею 380 КАС України.
Так, відповідно до зазначеної норми, суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони (частина четверта статті 380 КАС України).
До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем (частина п'ята статті 380 КАС України).
Системний аналіз вищенаведених приписів процесуального законодавства надає підстави стверджувати, що метою інституту повороту виконання судового рішення є усунення наслідків скасованого рішення суду. Такий інститут спрямований на створення дієвих та ефективних гарантій дотримання прав та законних інтересів добросовісного боржника в разі виконання визнаного згодом судового рішення як помилковим.
Отже, інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.
Разом із тим, вирішальною правовою підставою для здійснення повороту судового рішення є скасування чи зміна вищестоящим судом вже виконаних судових рішень, а також реалізація скасованого рішення внаслідок одержання стороною майна. При цьому, передумовою для задоволення заяви про поворот виконання судового рішення у справі про стягнення коштів є встановлення факту перерахування таких коштів згідно рішення суду.
Водночас статтею 381 КАС України встановлені особливості повороту виконання в окремих категоріях адміністративних справ, за якою поворот виконання рішення про відшкодування шкоди, заподіяної суб'єктом владних повноважень, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, рішення про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, а також рішення про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.
Таким чином у справах про присудження виплати заробітної плати поворот виконання допускається лише за умови, якщо скасована постанова була обґрунтована на повідомлених позивачем завідомо неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.
Верховний Суд у постанові від 07.02.2022 у справі № 420/7697/21, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що указані поняття є рівнозначними.
Таким чином, виплачена позивачу на виконання рішень судів попередніх інстанцій у цій справі додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, не може бути стягнута з позивача в межах процедури повороту виконання судового рішення.
З урахуванням викладеного Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяв скаржника про поворот виконання судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Підсумовуючи наведене, перевіривши за матеріалами справами доводи касаційних скарг, які стали підставами для відкриття цих касаційних проваджень, Верховний Суд дійшов висновків про наявність підстав для задоволення касаційної скарги відповідача, залишення касаційної скарги позивача без задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиданні наказу, непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за грудень 2022 року та січень 2023 року відповідно до Постанови № 168 та зобов'язання військової частини здійснити ці виплати, та в цій частині - ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування пункту 4 Наказу № 11 від 22.01.2023 слід залишити без змін.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, Верховний Суд бере до уваги висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якій зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів уважає, що Верховним Судом надано відповідь на всі доводи касаційних скарг, які можуть вплинути на правильність розгляду цієї справи на стадії касаційного оскарження.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2023 у справі № 400/2502/23 в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невидання наказу, непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за грудень 2022 року та січень 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 видати наказ, провести нарахування та виплату додаткової винагороди за грудень 2022 року та січень 2023 року ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» скасувати.
Ухвалити у скасованій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2023 у справі № 400/2502/23 залишити без змін.
Заяви військової частини НОМЕР_1 про поворот виконання судових рішень залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Ж. М. Мельник-Томенко
Судді А. В. Жук
М. І. Смокович