Справа № 535/1095/25
Провадження № 2-а/535/20/25
29 грудня 2025 року селище Котельва
Котелевський районний суд Полтавської області в складі: головуючого судді - Шолудько А.В., з участю секретаря судового засідання Коросташової К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №535/1095/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 (надалі ІНФОРМАЦІЯ_4 ) про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
11.11.2025 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сідько Світлана Іванівна, яка діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії ВІ №1348363 від 11.11.2025 (а.с. 21), звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання протиправною й скасування постанови №5521 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП відносно ОСОБА_1 , складеної 17.09.2025 тимчасово виконуючим обов'язків начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 , та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення (а.с. 1-26).
На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що 17.09.2025 складено постанову №5521 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП) відносно ОСОБА_1 , яка позивачем не була отримана, а лише 07.11.2025 після накладання арешту на банківські рахунки на підставі виконавчого провадження та з повідомлення, яке надійшло від АТ «УкрПошта», зокрема постанова про відкриття виконавчого провадження, з паролем доступу до матеріалів виконавчого провадження, яке містить копію оскаржуваної постанови, йому стало відомо про наявність оскаржуваної постанови, з якою він не згодний, вважає, що ним не вчинялось вказане адміністративне правопорушення, а саму постанову протиправною, оскільки справа про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП розглянута з порушенням вимог КУпАП, відповідач не забезпечив дотримання порядку притягнення особи до відповідальності, позивачу не було належним чином забезпечено право на участь у розгляді його справи, право на захист своїх прав та інтересів особисто чи через свого представника, право на надання відповідних пояснень, клопотань, доказів. Позивач вважає, що подія та склад адміністративного правопорушення, які є обов'язковими умовами для притягнення особи до адміністративної відповідальності, встановлені й відображені у оскаржуваній постанові не належним чином.
Ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області від 17.11.2025 ОСОБА_1 поновлено строк на оскарження постанови та відкрито провадження у даній справі (а.с. 31, 32).
11.12.2025 ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області залучено ІНФОРМАЦІЯ_5 (місцезнаходження АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до участі у справі №535/1095/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, в якості другого відповідача (а.с. 55, 56).
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_6 - Шутько А.В., який діє на підставі довіреності від 15.10.2025 (а.с. 74), через систему «Електронний суд» 15.12.2025 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить залишити постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 №5521 від 17.09.2025 без змін, а позовну заяву без задоволення, при цьому зазначив, що районний ТЦК повинен виступати як відповідач у справі, позивач оскаржує постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 про притягнення до адміністративної відповідальності, який розглядав справу і накладав адміністративне стягнення, а тому правомірно звертається з позовом до цього органу військового управління; ІНФОРМАЦІЯ_4 не приймав будь-яких управлінських рішень у адміністративній справі, а тому безпідставно залучений судом до участі в цій судовій справі як другий відповідач; відповідно до вимог п. 3.2. Наказу №402 ОСОБА_1 не пройшов медичний огляд ВЛК на протязі останніх 5 років та на нього був складений протокол №5521 від 10.09.2025 в якому його було ознайомлено з вимогами ст. 268 КУпАП та повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 17.09.2025 о 10.00 год. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_8 , зазначений протокол ОСОБА_1 , відмовився підписувати в присутності двох свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зауважень до змісту протоколу не мав, доказів, заяв та клопотань не надав, та не з'явився на розгляд справи про адміністративне правопорушення про причини неявки не повідомив (а.с. 70-80). Також представником відповідача ІНФОРМАЦІЯ_6 - Шутько А.В. подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги (а.с. 81-87).
16.12.2025 представник відповідача Полтавського районного ТЦК - Близнюк Р.В. через систему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить прийняти до розгляду відзив та у задоволенні позовних вимог за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_7 по справі №535/1095/25 відмовити, при цьому зазначив, що відповідно до вимог п. 3.2. Наказу №402 ОСОБА_1 не пройшов медичний огляд ВЛК на протязі останніх 5 років та на нього був складений протокол №5521 від 10.09.2025, в якому його було ознайомлено з вимогами ст. 268 КУпАП та повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 17.09.2025р. о 10.00 год. в приміщенні Полтавського районного ТЦК. Зазначений протокол ОСОБА_1 , відмовився підписувати в присутності двох свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зауважень до змісту протоколу не мав, доказів, заяв та клопотань не надав, та не з'явився на розгляд справи про адміністративне правопорушення про причини неявки не повідомив. Позивач був належним чином оповіщений про розгляд справ про притягнення його до адміністративної відповідальності, йому роз'яснені його права, передбачені статтею 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Клопотань про відкладення розгляду справи, в тому числі з метою скористатися правничою допомогою, позивач не заявляв. Постанова №5521 від 17 вересня 2025 року по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП, щодо ОСОБА_1 є законною, обґрунтованою та такою, що прийнята за наслідком повного, всебічного і об'єктивного з'ясування обставин справи на підставі належних та допустимих доказів, які підтверджують вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП; прийнята уповноваженою на те особою в межах компетенції та відповідно до закону, з дотриманням встановленої законом процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, у зв'язку чим відсутні підстави для її скасування (а.с. 89-97).
Представник позивача - адвокат Сідько С.І. через систему «Електронний суд» 22.12.2025 подала до суду відповідь на відзив в якому зазначила, що відповідно до п. 3.1. глави 3 розділу ІІ Наказу №402 передбачено, що медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, командирів військових частин, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України на підставі направлення, яке формується відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560. Контроль за направленням та проходженням військовозобов'язаними медичного огляду ВЛК покладається на керівника відповідного ТЦК та СП. З норм чинного законодавства вбачається відсутність обов'язку проходити військово-лікарську комісію з власної ініціативи (без відповідного направлення), а також за відсутності отриманої повістки про необхідність з'явитися для проходження медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби. Враховуючи вище викладене вважає, що позивачем не порушено п. 3.2 глави 3 розділу ІІ Наказу та ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а тому у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення. Відповідачем до відзиву не надано належних та допустимих доказів вручення позивачу ОСОБА_1 повістки про день, час та місце розгляду адміністративного матеріалу за три дні до такого розгляду. При цьому, будь-яких доказів належного повідомлення позивача у інший спосіб та у порядку, встановленому процесуальним законодавством про розгляд справи про адміністративне правопорушення, відзив також не містить, а тому відповідачем порушено процедурний порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Враховуючи вище викладене та з огляду на чинне законодавство розгляд справ відбувався не у належний спосіб та порядок повідомлення, встановленого процесуальним законодавством про розгляд адміністративної справи, позивача не було своєчасно сповіщено про розгляд справ, що в силу приписів частини першої статті 268 КУпАП виключало можливість розгляду справи, а тому вважаємо, що постанова по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративне правопорушення №5521 від 17.09.2025 підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю (а.с. 99-109).
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином (а.с. 63, 67-69, 88, 98).
Представник позивача - адвокат Сідько С.І. 29.12.2025 подала до суду заяву, в якій просить справу розглядати без її та позивача участі, позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять задовольнити їх з підстав викладених в позовній заяві (а.с. 110, 111).
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 у відзиві на позовну заяву просить судове засідання провести без участі представника відповідача (а.с. 73).
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не подав.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю з наступних підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , має зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_2 , є військовозобов'язаним (а.с. 9, 11).
10.09.2025 у с-щі Котельва офіцером відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_1 капітаном ОСОБА_5 складено протокол №5521 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , в якому зазначено, що 10.09.2025 о 10:00 год. ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_8 , в ході перевірки документів ОСОБА_1 виявлено, що останнім в порушення вимог наказу Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», а саме відповідно до п. 3.2 глави 3 розділу ІІ Наказу - не пройшов повторний медичний огляд військовозобов'язаних ВЛК районних, міських ТЦК на протязі 5 останніх років. У протоколі зазначено, що ОСОБА_1 роз'яснено зміст ст. 63 Конституції України, а також права та обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП, та повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 17.09.2025 о 10:00 год у приміщенні Полтавського районного ТЦК, каб. 12. Від пояснень та або підписання протоколу відмовився у присутності свідків (а.с. 77).
Постановою тимчасово виконуючого обов'язків начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 №5521 від 17.09.2025 по справі про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП з накладенням штрафу в сумі 17000,00 (сімнадцять тисяч грн).
Згідно з оскаржуваною постановою, 10.09.2025 о 10 год. 00 хв. прибув до ІНФОРМАЦІЯ_8 , у ході перевірки документів у ОСОБА_1 встановлено, що ним в порушення вимог наказу Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», а саме відповідно до п. 3.2. глави 3 розділу ІІ Наказу, не пройдено повторний медичний огляд військовозобов'язаних ВЛК районних, міських ТЦК протягом останніх 5 років (а.с. 13, 14).
Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до статті 210 КУпАП порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною 3 статті 210 КУпАП необхідним є встановлення кваліфікуючої ознаки правопорушення - вчинення такого порушення в особливий період.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту - Закон № 2232-XII).
Так, згідно із статтею 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію».
24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні №2102-ІХ», яким затверджено Указ Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.
Згідно із Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Враховуючи те, що Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації, суд зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративного правопорушення (17.09.2025) діяв особливий період.
За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі по тексту - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, обов'язки щодо обліку військовозобов'язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до частини другої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно із частиною третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано положеннями Закону №2232-ХІІ.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
У розумінні частини третьої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною сьомою статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За визначенням, наведеним у частині першій статті 2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (частина друга статті 2 Закону №2232-ХІІ).
Згідно з частинами третьою і четвертою статті 2 Закону №2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Частиною 9 статті 1 Закону №2232-XII, серед іншого, визначено, що стосується військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (абзац 1 частини 1 статті 39 Закону №2232-XII).
Приписами статті 37 Закону № 2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Стаття 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Пунктом 1 цієї статті визначені обов'язки громадян, а саме: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Пункт 3 цієї ж статті передбачає, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Відповідно до пункту 3 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, громадяни, які добровільно вступають на військову службу (далі - військова служба за контрактом) або призиваються, проходять обов'язковий медичний огляд у порядку, що затверджується Міністерством оборони України за погодженням із центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Пунктом 3.1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, визначено, що медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України, на підставі направлення за формою, наведеною у додатку 11 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП. При цьому особам віком до 45 років видається направлення з метою визначення їх придатності до служби у Десантно-штурмових військах, підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті.
Відповідно до абзацу третього пункту 69 Порядку №560 громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), можуть бути направлені на медичний огляд шляхом вручення їм повісток за наявності підстав для проходження медичного огляду відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів (зокрема у разі відсутності дійсного рішення військово-лікарської комісії про ступінь придатності військовозобов'язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану та/або наявності інших підстав, передбачених законодавством), а також направлені на такий огляд у разі, коли такі громадяни самостійно виявили бажання пройти медичний огляд.
За приписами пункту 74 Порядку №560 військовозобов'язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, в тому числі ті, які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю), за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видаються направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, сформовані відповідно до пункту 74-1 цього Порядку.
Направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, сформоване відповідно до пунктів 74-1 та 74-3 цього Порядку, повинно містити таку інформацію: реєстраційний номер та дату направлення, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), дату народження особи, яка направляється на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, мету та дату початку медичного огляду військово-лікарською комісією, назву установи (закладу охорони здоров'я) та її поштову адресу. За бажанням військовозобов'язаних та резервістів такі направлення надсилаються в електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста.
Особам віком до 45 років у направленні для проходження медичного огляду зазначається про необхідність визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.
Військовозобов'язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та виявили бажання проходити військову службу під час мобілізації у вибраній ними військовій частині, командиром військової частини або начальником центру рекрутингу Збройних Cил видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11, яке реєструється у письмовій формі у журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається військовозобов'язаному та резервісту під особистий підпис.
Отже, з наведеного вбачається, що процедурі проходження позивачем медичного огляду передує формування повістки про виклик для проходження відповідного огляду, видача керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11 Порядку №560 та реєстрація відповідного направлення в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 Порядку №560.
Крім того, згідно з п. 3.5 глави 3 розділу II Наказу МОУ №402 військовозобов'язаний під час проведення медичного огляду зобов'язаний надати членам ВЛК ТЦК та СП медичну карту амбулаторного хворого за формою № 025/о, затвердженою наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності та підпорядкування», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974 (далі - форма № 025/о), виписки з медичної документації щодо перенесених захворювань, отриманих травм, поранень тощо, якщо така інформація відсутня в ЕСОЗ.
Отже, чинним законодавством встановлено імперативний обов'язок перед походженням військово-лікарської комісії надати членам ВЛК ТЦК та СП медичну документацію, яка стосується стану його здоров'я, у тому числі медичну карту амбулаторного хворого за формою № 025/о.
Таким чином, проходженню особою військово-лікарської комісії має обов'язково передувати вручення йому відповідної повістки на таку дату, з метою надання часу належним чином звернутися до лікаря для отримання медичної карти амбулаторного хворого формою № 025/о, а також підготувати та зібрати виписки з медичної документації тощо.
Отже, законодавством визначена послідовність дій щодо направлення особи на проходження військово-лікарської комісії: оповіщення з визначенням мети прибуття для проходження особою медичного огляду для визначення придатності до військової служби, виконання особою вимог законодавства щодо прибуття відповідно до повістки, отримання направлення на проходження медичного огляду та проходження медичного огляду.
У разі не виконання особою вимог законодавства щодо проходження медичного огляду, настає відповідальність відповідно до законодавства.
ОСОБА_1 , заперечуючи свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.210 КУпАП посилався на те, що його не викликали до ТЦК та СП для проходження ВЛК та йому не направлялись повістки з викликом з цією метою. Умислу на ухилення проходження ВЛК у нього не було.
Положеннями статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України), згідно з ст. 235 КУпАП, розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої вона винесена.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
На виконання вимог частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Однак, всупереч імперативному обов'язку, встановленому ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем до суду не надано доказів щодо вручення та отримання повістки на проходження ВЛК ОСОБА_1 , належного направлення на проходження ВЛК ОСОБА_1 .
Наявне в протоколі та оскаржуваній постанові формулювання суті правопорушення, що ОСОБА_1 не пройдено повторний медичний огляд військовозобов'язаних ВЛК районних, міських ТЦК протягом 5 останніх років, на думку суду, не конкретизує дії позивача щодо порушення ним правил військового обліку.
Так, відповідач, викладаючи суть адміністративного правопорушення, не зазначив про граничний строк прибуття ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_8 для проходження повторного медичного огляду, а також коли саме він проходив попередній медичний огляд.
Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Отже, оскільки відповідачем не доведено шляхом надання належних, достатніх та допустимих доказів наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, наявні підстави для прийняття рішення про скасування постанови №5521 по справі про адміністративне правопорушення від 17.09.2025 та, відповідно, задоволення позову.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Наведеним положенням кореспондують норми статті 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.
Згідно з ч. 1, 4 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до розгляду докази, надані позивачем щодо його проходження у вересні 2025 року ВЛК за відповідним направленням керівника ТЦК та СП, маючи при цьому відстрочку від призову на військову службу, оскільки вони не стосуються предмета доказування у даній справі.
Суд враховує, що відповідач - Полтавський районний ТЦК відповідно до абзацу 2 пункту 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, є відокремленим підрозділом відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з ч. 1 ст. 43 КАС України, здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), адміністратором за випуском облігацій..
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Тобто зі змісту наведених норм вбачається, що стороною у справі, яка є суб'єктом владних повноважень може бути орган державної влади без статусу юридичної особи.
Суд також відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, викладений у постанові від 19.10.2022 у справі №522/22225/21, згідно з яким незважаючи на те, що районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не має статусу юридичної особи та є відокремленим підрозділом обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, він є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України та є належним відповідачем у цьому спорі, пов'язаному зі скасуванням постанови про накладення адміністративного стягнення, яка прийнята військовим комісаром цього районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Отже, ІНФОРМАЦІЯ_10 є належним відповідачем у цій справі.
Ухвалюючи судове рішення, суд керується ст. 246 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 7 статті 139 КАС України).
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлюється ставка судового збору у розмірі 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Однак, враховуючи правову позицію, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №9901/311/19 (провадження № 11-795заі19), розмір судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з наявною в матеріалах справи квитанцією від 11.11.2025 позивачем сплачено судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 605,60 грн (а.с. 25).
Частинами першою та третьою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин другої - п'ятої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною першою статті 138 КАС України передбачено, що розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Згідно з частинами першою та дев'ятою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто, розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону України Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц.
Матеріалами справи встановлено, що позивачем на підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн надано угоду про надання правничої допомоги від 07 листопада 2025 року (а.с. 19), ордер на надання правничої допомоги серії ВІ №1348363 від 11.11.2025 (а.с. 21), попередній (орієнтовний) розрахунок (а.с. 22), детальний опис робіт від 22.12.2025 (а.с. 105), акт приймання - передачі виконаних робіт (адвокатських послуг) від 22.12.2025 (а.с. 106), довідка про сплату адвокату Сідько С.І. за надання правничих послуг - гонорар в сумі 10000,00 грн (а.с. 107).
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №826/4959/16.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19, від 11.02.2021 у справі №520/9115/19, № 640/19536/18 від 03.02.2022.
Таким чином, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне задовольнити розмір судових витрат позивача на правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок відповідача у розмірі 1000,00 грн.
Оскільки суд за результатами розгляду даної справи дійшов висновку про задоволення позову, відповідно до вимог ст. ст. 132, 139 КАС України необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 605,60 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн, а всього 1605,60 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 20, 77, 139, 159, 229, 242-246, 286 КАС України, ч. 3 ст. 210, ст. 251, п. 3 ч. 1 ст. 293 КУпАП, суд
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити повністю.
Скасувати постанову №5521 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, винесену 17.09.2025 тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 , про притягнення до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу в сумі 17000,00 (сімнадцять тисяч) грн.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , понесені судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу на загальну суму 1605,60 грн (одна тисяча шістсот п'ять грн 60 коп.).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_10 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 .
Суддя А.В. Шолудько