Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/2414/25
Провадження № 2-а/376/102/2025
10 листопада 2025 року Сквирський районний суд Київської області
в складі: Головуючого судді - Коваленка О.М.,
при секретарі - Таранчук В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в м. Сквира Київської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування Постанови про накладення адміністративного стягнення,
Встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом.
В обґрунтування позовної заяви зазначив, що 14.04.2025 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в зв'язку з тим, що пройшов ВЛК і мав занести результати проходження військово-лікарської комісії.
ОСОБА_1 працює на ТОВ «Грона» та має бронювання, всіма документами по військовій частині займалась ТОВ «Грона», також по їхній вказівці він проходив ВЛК і заносив його результати до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після закінчення школи ОСОБА_1 мав приписне посвідчення, по досягненню 25 річчя мав звернутись до ІНФОРМАЦІЯ_2 для отримання військово-облікового документу, але оскільки ще не було закінчене бронювання, то ТОВ «Грона» повідомила, що бронювання знаходиться на стадії закінчення, тому попросили почекати і вже після бронювання звернутись до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що ОСОБА_1 і зробив уже із пройденим ВЛК.
14.04.2025 року відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 201-1 КУпАП «Серія БЦРТЦК/1 №_________» та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу однієї тисячі п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 грн., з тих підстав, що ОСОБА_1 не мав при собі військово-обліковий документ та не пред'явив його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в особливий період, порушивши вимоги ч. 6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
02 травня 2025року, начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 була винесена постанова № БЦ РТЦК/1/173/1/25 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності правопорушення за ч.3 ст.210? КупАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу однієї тисячі п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 грн., з тих підстав, що ОСОБА_1 , не мав при собі військово-обліковий документ та не пред'явив його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в особливий період, порушивши вимоги ч.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
ОСОБА_1 поновлював дані у додатку «Резерв+», ніяких проблем ніколи не виникало.
Відповідачем не було відправлено ОСОБА_1 оскаржувану постанову.
Про наявність постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП від 02.05.2025 р. позивачу стало відомо з листа від 20.05.2025 р. №19133 державного виконавця Сквирського ВДВС, отримавши його 01.07.25 р. з постановою про відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, з незалежних від позивача обставин, він пропустив вказаний строк з поважних причин.
Тому на підставі вищевказаного ОСОБА_1 звертається до суду з даним позовом та просить суд:
Поновити ОСОБА_1 строк оскарження адміністративної постанови №БЦ РТЦ/1/173/1/25 від 02.05.2025 р.
Постанову № РТЦ/1/173/1/25 від 02 травня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210? КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 25 500 гривень визнати протиправною та скасувати, а провадження по справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП закрити.
Судові витрати по справі - судовий збір в сумі 605.60 грн. стягнути з відповідача на його користь.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився.
Представник відповідача, в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с.37), відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Згідно ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Виклик сторін відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, у порядку спрощеного провадження не здійснювався, справа розглядалася за наявними у справі матеріалами.
Категорія адміністративного позову підпадає під правила розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до п.20 ч.1 ст.4, ч.2 ст. 12, ст. ст. 257, 286 КАС України.
Суд, дослідивши наявні письмові матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
14.04.2025 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в зв'язку з тим, що пройшов ВЛК.
ОСОБА_1 працює на ТОВ «Грона» та має бронювання, що підтверджується копією витягу з програми «Резерв+» (а.с.7),
14.04.2025 року відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 201-1 КУпАП «Серія БЦРТЦК/1 №_________»з тих підстав, що ОСОБА_1 не мав при собі військово-обліковий документ та не пред'явив його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в особливий період, порушивши вимоги ч. 6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП (а.с.8).
02 травня 2025року, начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 була винесена постанова № БЦ РТЦК/1/173/1/25 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності правопорушення за ч.3 ст.210? КупАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу однієї тисячі п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 грн., з тих підстав, що ОСОБА_1 , не мав при собі військово-обліковий документ та не пред'явив його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в особливий період, порушивши вимоги ч.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП (а.с.9).
Відповідачем не було відправлено ОСОБА_1 оскаржувану постанову, що підтверджується відсутністю відмітки.
Про наявність постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП від 02.05.2025 р. позивачу стало відомо з листа від 20.05.2025 р. №19133 державного виконавця Сквирського ВДВС, отримавши його 01.07.25 року з постановою про відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, з незалежних від позивача обставин, він пропустив вказаний строк з поважних причин.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси
Відповідно до вимог ч. 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статі 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Однак, поліцейський не дотримався вимог ст.. 280 КУпАП та не з'ясував всі обставини справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У справі Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 6 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98).
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі Аллене де Рібермон проти Франції підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. (п. 4.1).
Відповідно до правової позиції Верховного суду, що викладена в постанові у справі №337/3389/16-а (2-а/337/154/2016) від 30.05.2019, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Так, згідно зі ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1, 279-8 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не виконав обов'язку доведення правомірності прийнятого ним рішення, матеріали справи не містять доказів фіксації вчиненого позивачем правопорушення, не містять матеріали справи й інших доказів.
Відповідач відзиву до суду не надав.
Зважаючи на те, що відповідачем не доведено вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, суд вважає, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення.
Згідно ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
На думку суду, причини пропуску звернення ОСОБА_1 до суду є поважними, оскільки про оскаржувану постанову позивач дізнався 01.07.2025 року, а тому слід поновити йому строк звернення до суду.
Крім того, відповідно до вимог ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію встановлена ст. 210-1 КУпАП.
За ч.1 ст. 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з частиною третьою наведеної статті вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Спеціальним законом, який визначає, зокрема обов'язки громадян щодо здійснення мобілізації в особливий період, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543/зі змінами та доповненнями згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-IX від 11 квітня 2024 року).
За визначенням абз. 5 ч.1 ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року № 2105-IX затверджено Указ Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, яким оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває і досі.
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені у статті 22 Закону №3543, відповідно до частини шостої якої у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Відповідно до абз. 3 пункту 10-1 Правил військового обліку, які є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.
Таким чином, громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ в період проведення мобілізації та/або протягом дії воєнного стану, а його відсутність є порушенням законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що визначає склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Законодавчий припис про необхідність мати при собі і пред'являти за вимогою військово-обліковий документ покладає на особу обов'язок отримати такий документ.
Позивач в обґрунтування вимог позову вказує на те, що 14.04.2025 останній добровільно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв'язку з тим, що пройшов ВЛК та мав занести результати проходження ВЛК, однак працівником РТЦК СП було складено відносно нього протокол ІНФОРМАЦІЯ_4 №___________ про адміністративне правопорушення у зв'язку з тим, що позивач не мав при собі військово-облікового документа і не пред'явив його на вимогу представників РТЦК СП. При цьому, позивач надав письмові пояснення при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, в яких пояснив, що не має військово-облікового документа та вчиняє дії для його відновлення.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягають до такої відповідальності.
Частиною 1 статті 7 КУпАП України визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Процес притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягують до такої відповідальності.
Відповідно ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до статті 235 КУпАП військові комісаріати розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення військовозобов'язаними чи призовниками законодавства про військовий обов'язок і військову службу, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, , про неявку на виклик у військовий комісаріат, (статті 210, 210-1, 211 - 211-6).
Від імені військових комісаріатів розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право районні (міські) військові комісари.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Стаття 210-1 КУпАП, в редакції, яка діє з 19.05.2024, визначає покарання за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Частина 3 вказаної статті передбачає, зокрема, накладення штрафу на громадян за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, у спірному випадку полягає у відсутності військово-облікового документа військовозобов'язаного та не пред'явлення його на вимогу уповноваженого представника.
Поряд із цим, відповідно примітки до ст.210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Тобто, якщо Міністерство оборони України як держатель такого реєстру може отримати відомості про особу шляхом синхронізації з іншими державними електронними реєстрами, то особу не може бути притягнуто до відповідальності за неповідомлення таких відомостей.
Як вбачається з матеріалів справи, єдиною підставою для притягнення позивача до адміністративно відповідальності слугувала відсутність у останнього військово-облікового документа військовозобов'язаного та не пред'явлення його на вимогу уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_5 . Поряд із цим, матеріли справи про адміністративне правопорушення свідчать, що особу позивача встановлено з паспорта громадянина України, про що вказано як у протоколі так і у оскаржуваній постанові.
З огляду на викладене, відповідач не був позбавлений можливості отримати відомості щодо позивача з реєстрів держателем яких він є.
При цьому, як зазначено вище, примітка до ст.210 КУпАП виключає у такому випадку можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. ст. 210, 210-1 КУпАП.
Вказані висновки узгоджуються також з Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 711/2415/25 від 05.11.2025 року.
У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням викладеного, а також шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з врахуванням встановленого КАС України обов'язку доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем, суд прийшов до висновку про недоведеність вини позивача в скоєнні адміністративного правопорушення.
При цьому суд керується положеннями ч.3 ст.62 Конституції України, відповідно до якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи відсутність достатніх та належних доказів на підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови, суд приходить до висновку, що прийняте рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, прийнятим без повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи, а тому підлягає скасуванню.
За ч.1ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, оскільки позов ОСОБА_1 , який не є суб'єктом владних повноважень, задоволено, сплачений ним судовий збір у розмірі 605,60 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_6 .
За приписами п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю.
Пунктом 3 ч.3 ст.286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується достатніми доказами, відповідачем в ході розгляду справи не доведено правомірність винесення постанови відносно позивача, відтак суд вважає за необхідне скасувати постанову, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 19, 62 Конституції України, ст. ст. 2,3,5, 9, 72, 73, 77,90, 121 139,241-246, 250, 280,286 КАС України, ст. ст. 7, 210-1,235, 247, 254, 256,258, 268,271, 276, 283, 286 КУпАП, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа» від 16 травня 2024 року № 559, Рішенням від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційний Суд України, Постановою Верховного суду, у справі №337/3389/16-а (2-а/337/154/2016) від 30.05.2019, Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 711/2415/25 від 05.11.2025 року, суд,
Ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування Постанови про накладення адміністративного стягнення -задовольнити в повному обсязі.
Поновити ОСОБА_1 строк оскарження адміністративної постанови №БЦ РТЦ/1/173/1/25 від 02.05.2025 р.
Постанову № РТЦ/1/173/1/25 від 02 травня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210? КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 25 500 гривень скасувати, провадження по справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: О.М. Коваленко