Справа № 320/57727/24 Головуючий у І інстанції - Жук Р.В.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
31 грудня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Василенка Я.М., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства «Спеціалізоване будівельне управління Служби безпеки України» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі за позовом Державного підприємства «Спеціалізоване будівельне управління Служби безпеки України» до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Державне підприємство «Спеціалізоване будівельне управління Служби безпеки України» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України, в якій просило:
- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у м. Києві та Державної податкової служби України щодо нарахування пені у сумі 836 339,06 грн;
- зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві та Державну податкову службу України зняти з Державного підприємства «Спеціалізоване будівельне управління Служби безпеки України» нараховану пеню у сумі 836 339,06 грн.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року позовну заяву повернуто Позивачу.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Державне підприємство «Спеціалізоване будівельне управління Служби безпеки України» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для розгляду.
В апеляційній скарзі Державне підприємство «Спеціалізоване будівельне управління Служби безпеки України» не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, та посилається на порушення останнім норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Зокрема, Державне підприємство «Спеціалізоване будівельне управління Служби безпеки України» вказує на те, що в строк, встановлений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху було подано заяву про усунення недоліків.
Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу Державного підприємства «Спеціалізоване будівельне управління Служби безпеки України» до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення позовної заяви розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем у строк встановлений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху не усунуто недоліки позовної заяви.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, і зазначає таке.
Так, положеннями пункту8 частини 5 статті 160 КАС України визначено, що в позовній заяві зазначається перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Частиною 3 статті 161 КАС України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини 1, 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, установлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо останній не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху.
У вказаній ухвалі зазначено, що Позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно надати суду: квитанції про зупинення податкових накладних від 15.05.2024 № 8, від 31.05.2024 № 58 та повідомлення про подання пояснень та копій документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено; докази сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн на рахунок Київського окружного адміністративного суду.
Зазначеною вище ухвалою від 06 грудня 2024 року встановлено Позивачу десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків.
Як вбачається з матеріалів даної адміністративної справи, Позивачем було направлено до Київського окружного адміністративного суду лист від вих. № 37-372 від 12.12.2024 з додатками, а саме: оригінал платіжної інструкції від 12.12.2024 № 944 про сплату судового збору в розмірі 3028 грн; копія податкової накладної від 07.05.2024 № 8 (правильна дата податкової накладної № 8 саме 07.05.2024, а не 15.05.2024, як вказано в ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2024), та копія податкової накладної від 31.05.2024 № 58.
У вказаному листі вих. № 37-372 від 12.12.2024 Позивач зазначив, що податкові накладні від 07.05.2024 № 8 та від 31.05.2024 № 58 були зареєстровані вчасно, вони відповідно не мають квитанцій про зупинення їх реєстрації та повідомлень про подання пояснень та копій документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування.
Вказаний лист було направлено з описом вкладення у цінний лист згідно накладної Укрпошти № 0208100054248.
Згідно даних на офіційному сайті Укрпошти цінний лист відповідно до штрихкодового ідентифікатора № 0208100054248 було отримано представником Київського окружного адміністративного суду за довіреністю 18 грудня 2024 року.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо наявності підстав для повернення позовної заяви у зв'язку з не усуненням недоліків позовної заяви.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 380/8841/20 зазначено, що відповідно до статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року («Bellet v. France», заява № 23805/94, § 36)).
Крім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
У рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France» (заява № 35787/03) ЄСПЛ звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.
Також ЄСПЛ зазначив, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява № 48778/99, пункт 25).
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
На підставі вищенаведеного, колегія суддів у даній адміністративній справі вважає неправомірним висновок суду першої інстанції про необхідність повернення позовної заяви, оскільки оскаржувана ухвала постановлена внаслідок порушення норм процесуального права.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про передчасність постановлення судом першої інстанції ухвали 17 березня 2025 року про повернення позовної заяви та, як наслідок, наявність підстав для її скасування на підставі пункту 1 частини 1 статті 320 КАС України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 169, 241, 242, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Спеціалізоване будівельне управління Служби безпеки України» - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Я.М. Василенко
Є.І. Мєзєнцев