Справа № 620/15382/24 Головуючий у 1 інстанції: Бородавкіна С.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
30 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Безименної Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТОРГ» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними дії та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "КОНТОРГ" (далі - ТОВ «КОНТОРГ») звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії та скасувати рішення Комісії ГУ ДПС у Чернігівській області від 25.10.2024 за №11958623/38271147 про неврахування таблиці даних платника податку на додану вартість, подану товариством від 23.10.2024 за реєстровим №9314341307;
- зобов'язати відповідача врахувати таблицю даних платника податку на додану вартість товариства від 23.10.2024, зареєстровану за №9314341307.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 25.10.2024 №11958623/38271147 про неврахування таблиці даних платника податку на додану вартість. Зобов'язано Головне управління ДПС у Чернігівській області врахувати таблицю даних платника податку Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТОРГ», зареєстровану у контролюючому органі 23.10.2024 за №9314341307.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у Чернігівській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що підставою неврахування таблиці даних платника податку на додану вартість стало те, що за даними аналізу діяльності СГ виявлено неадекватність сплати платежів до бюджету в залежності від обсягів реалізації (відсутня сплата ПДВ до бюджету). Також, апелянт вказує, що судом першої інстанції при стягненні витрат на професійну правничу допомогу не враховано складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, розмір судових витрат на правничу допомогу є необґрунтованим та завищеним.
28 лютого 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТОРГ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує рішення суду першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «КОНТОРГ» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 (п'ять тисяч ) гривень.
12 березня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Головного управління ДПС у Чернігівській області надійшли заперечення щодо стягнення витрат на правову допомогу, в яких просить відмовити позивачу у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «КОНТОРГ» зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис. Товариство зареєстроване платником податку на додану вартість, про що йому видано відповідне свідоцтво №200070310. Для здійснення господарської діяльності позивач має відповідну матеріально-технічну базу.
23 жовтня 2024 року ТОВ «КОНТОРГ» направило до ГУДПС у Чернігівській області таблицю даних платника податку на додану вартість. До таблиці долучено письмове пояснення від 23.10.2024 №191 та копії документів для підтвердження зазначеної у ній інформації.
25 жовтня 2024 року ГУДПС у Чернігівській області прийняло рішення №11958623/38271147 про неврахування таблиці даних платника податку на додану вартість, у зв'язку з тим, що за даними аналізу діяльності СГ виявлено неадекватність сплати платежів до бюджету в залежності від обсягів реалізації (відсутня плата ПДВ до бюджету).
Вказане рішення Товариство оскаржило в адміністративному порядку, однак, ДПС України 07.11.2024 рішенням №530/38271147 скаргу залишило без задоволення.
Не погоджуючись із даними діями відповідача, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Приписами пункту 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно вимог п. 188.1 ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України закріплено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246 затверджено Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних (далі - Порядок № 1246).
За визначенням, наведеним у пункті 2 вказаного Порядку, таблиця даних платника податку це зведена інформація, що подається платником податку до контролюючого органу, щодо кодів видів економічної діяльності платника податку згідно з Класифікатором видів економічної діяльності, кодів товарів згідно з УКТЗЕД та/або кодів послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, що постачаються та/або придбаваються (отримуються) платником податку, ввозяться на митну територію України.
За правилами п.п. 12-14 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної платник податку має право подати до ДПС таблицю даних платника податку за встановленою формою (додаток 5).
У таблиці даних платника податку зазначаються: види економічної діяльності відповідно до КВЕД; коди товарів згідно з УКТЗЕД, що постачаються та/або придбаваються (отримуються) платником податку, ввозяться на митну територію України; коди послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, що постачаються та/або придбаваються (отримуються) платником податку, ввозяться на митну територію України.
Таблиця даних платника податку подається з поясненням, в якому зазначається вид діяльності, з посиланням на податкову та іншу звітність платника податку.
Порядок розгляду таблиці даних платника податку визначений в п.п. 15-17 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної, згідно з якими таблиця даних платника податку з поясненнями розглядається комісією регіонального рівня протягом п'яти робочих днів після її отримання.
Комісія регіонального рівня приймає рішення про врахування або неврахування таблиці даних платника податку, яке надсилається платнику податку в порядку, встановленому статтею 42 Кодексу (додаток 6).
У рішенні про неврахування таблиці даних платника податку в обов'язковому порядку зазначається причина такого неврахування.
Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками виконання господарських операцій, зі змісту оскаржуваного рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних випливає, що причиною неврахування таблиці даних платника податку стало: за даними аналізу діяльності СГ виявлено неадекватність сплати платежів до бюджету в залежності від обсягів реалізації (відсутня сплата ПДВ до бюджету).
Колегія суддів зазначає, що ТОВ «КОНТОРГ» задекларувало податковий кредит у розмірі 8 690 537,00 грн та податкове зобов'язання зі сплати ПДВ у сумі 539 635,00 грн. Розмір від'ємного значення, що підлягає включенню до податкового кредиту наступного звітного періоду, складає 8 150 902,00 грн.
У зв'язку з наявністю у Товариства від'ємного значення ПДВ за вересень 2024 року, воно було вправі перенести зазначену суму до складу податкового кредиту наступного податкового (звітного) періоду - жовтня 2024 року.
Згідно з даними системи електронного адміністрування ПДВ, витягом про реквізити електронного рахунку та інформацією про залишок коштів на ньому, станом на 31.10.2024 на електронному рахунку ТОВ «КОНТОРГ» обліковувалося 27 000,00 грн.
Відповідно до Витягу з системи електронного адміністрування ПДВ № 3196679 щодо суми податку, на яку платник ПДВ має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних станом на 31.10.2024, Товариство наділене правом реєстрації таких документів на загальну суму 8 215 532,50 грн.
Отже, сукупність наведених обставин підтверджує відсутність у ТОВ «КОНТОРГ» обов'язку зі сплати податку на додану вартість до бюджету.
Водночас, оскаржуване рішення відповідача не міститься відомостей про те, що ним було досліджено та належним чином враховано зазначені обставини.
Колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення відповідача є актом індивідуальної дії. Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акту нормам чинного законодавства.
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року № З-рп/2016 зазначив, що принцип юридичної визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. В даному конкретному випадку, наведений механізм полягає в обов'язку податкового органу визначити, чому подана платником податку інформація не прийнята, яка конкретно інформація, зазначена позивачем в таблиці даних платника податку є, на думку відповідача, недостовірною.
На переконання колегії суддів, зазначення відповідачем у оскаржуваному позивачем рішенні такої підстави, як «за даними аналізу діяльності СГ виявлено неадекватність сплати платежів до бюджету в залежності від обсягів реалізації (відсутня сплата ПДВ до бюджету)» не дає можливості встановити суті порушення та можливості позивачем його виправити, що свідчить про те, що вказане рішення не конкретизовано.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що, відповідно до п.17 Порядку №1165, у рішенні про неврахування таблиці даних платника податку в обов'язковому порядку зазначається причина такого неврахування.
У разі прийняття рішення про неврахування таблиці даних платника у відповідних полях рішення зазначається детальна інформація, що стала підставою для неврахування таблиці даних платник податку, а саме: тип операції (придбання/постачання), період здійснення господарської операції, код згідно з УКТЗЕД/ДКПП/умовним кодом товару, податковий номер платника податку, задіяного в ризиковій операції, дата включення платника податку, задіяного в ризиковій операції, до переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.
Таким чином, вказаним Порядком №1165 не передбачена така підстава неврахування таблиці платника податку на додану вартість як «відсутня сплата ПДВ до бюджету».
Сам по собі аналіз діяльності позивача та податкова інформація, не є безумовною підставою для неврахування таблиці даних платника податку на додану вартість, поданої позивачем, оскільки вона має бути підтверджена відповідними доказами.
Однак, спірне у даній справі рішення не має жодної конкретизації, що свідчить про його необґрунтованість та невідповідність приписам Порядку №1165, яким передбачено, що рішення про неврахування таблиці даних платника податку в обов'язковому порядку повинно містити чітку підставу для такого неврахування.
Податковим органом не надано обґрунтувань щодо твердження про неадекватність сплати платежів до бюджету в залежності від обсягів реалізації (відсутня сплата ПДВ до бюджету). Також, не надано жодних доказів, які досліджувалися комісією податкового органу, та які слугували підставою для прийняття спірного рішення.
Також, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували порушення позивачем податкового законодавства, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про порушення позивачем законодавства України.
Враховуючи викладене, рішенням суду першої інстанції правомірно визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 25.10.2024 №11958623/38271147 про неврахування таблиці даних платника податку на додану вартість.
Щодо доводів апелянта про протиправність стягнення судом першої інстанції на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Приписами ч. ч. 1-2 ст. 134 КАС України визначають, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №5076-VI, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги; документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Згідно статті 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Частиною 3 статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями частини 7 статті 139 КАС України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Матеріали справи свідчать, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції представником позивача надано: договір про надання правничої допомоги адвокатом від 26.10.2024 №8/10; детальний опис виконаних робіт від 20.11.2024; акт підтвердження виконання роботи від 20.11.2024; ордер.
Відповідно до наданих доказів адвокатом надано послуги на суму 10 000,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що факт надання вищевказаних послуг підтверджується матеріалами справи.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14 листопада 2019 року по справі № 826/15063/18, згідно яких: «…При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
…При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг».
Згідно статті 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить йому суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
На переконання колегії суддів, розмір заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу в суді першої інстанції є співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг.
Також, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17, згідно якої, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Крім того, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, відповідач у справі не надав доказів того, що заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу є завищеною, зокрема, не відповідає ринковим цінам, тощо.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі 6 000,00 грн.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
З приводу клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТОРГ» у відзиві на апеляційну скаргу, згідно якого, позивач просить стягнути з відповідача 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції, слід зазначити наступне.
Так, ТОВ «КОНТОРГ» на підтвердження понесених в суді апеляційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу надано:
- детальний опис виконаних робіт за Договором «Про надання правничої допомоги адвокатом» Павленко А.В. №8/10 від 26.10.2024 року;
- акт виконаних робіт від 28.02.2025;
Відповідно до детального опису виконаних робіт за Договором «Про надання правничої допомоги адвокатом» Павленко А.В. №8/10 від 26.10.2024, ТОВ «КОНТОРГ» було надано наступні послуги:
- поточні усні консультації, прийняття та вивчення документів, надання рекомендації, доведення позиції адвоката в спірних правовідносинах;
- складання та підготовка відзиву на апеляційну скаргу; формування та робота з документами, доказами; направлення відзиву на апеляційну скаргу та доказів сторонам; подання до Шостого апеляційного адміністративного суду через електронний кабінет ЄСІТС;
- підготовка, складання документів, що підтверджують судові витрати в справі (витрати на правничу допомогу) акт, детальний опис робіт.
В поданих запереченнях щодо стягнення витрат на правову допомогу відповідач не погодився із заявленим розміром витрат, оскільки, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають принципу розумності та необхідності. На переконання відповідача, дана справа є не складною, розглядається в порядку письмового провадження без виклику сторін.
Так, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 29 листопада 2021 року у справі № 420/13285/20, від 14 липня 2021 року у справі № 808/1849/18 вказав наступне: «…Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо».
Аналогічні правила застосовуються у постановах Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Колегія суддів, визначаючи співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції враховує, що адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі; під час апеляційного розгляду правова позиція позивача у справі не змінювалася; відзив на апеляційну скаргу узгоджується з доводами позовної заяви та висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні.
З огляду на вищевказані обставини, враховуючи заперечення відповідача, колегія суддів вважає розумно обґрунтованими, справедливими та співмірними заявлені витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, які підлягають компенсації позивачу у розмірі 3 000,00 грн.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТОРГ" та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області (14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Реміснича, 11, код ЄДРПОУ 44094124) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТОРГ» (14021, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Старобілоруська, 73, код ЄДРПОУ 38271147) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Безименна Н.В.