Справа № 461/5975/25 Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б
Провадження № 22-ц/811/2871/25 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.
22 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючого судді: Савуляка Р.В.
суддів: Мікуш Ю.Р., Шандри М.М.
секретаря: Заяць Я.І.
без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича - Кусого Андрія Васильовича на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 07 серпня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича,-
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича.
Скаргу мотивувала тим, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича від 18 липня 2025 року відкрито виконавче провадження № 78660589 з виконання виконавчого листа № 461/3008/24, виданого Галицьким районним судом м. Львова.
Про наявність вищезазначеного виконавчого провадження їй стало відомо через блокування її банківської картки.
Зазначала, що зверталася до приватного виконавця із заявою про зупинення виконавчого провадження до вирішення поданого нею разом з касаційною скаргою клопотання про зупинення виконання судового рішення, однак приватний виконавець продовжує вчиняти виконавчі дії.
В межах виконавчого провадження № 78660589 з неї стягнуто судовий збір в сумі 38584.14 грн. Крім того, приватний виконавець проводить оцінку належного їй майна, незважаючи на її пропозицію повертати борг коштами.
Дії приватного виконавця є передчасними та такими, що порушують її право на судовий захист і створюють ризик непоправної шкоди у разі скасування рішення суду апеляційної інстанції судом касаційної інстанції.
З наведених підстав просила зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича призупинити вчинення виконавчих дій до вирішення питання про зупинення виконання рішення касаційним судом.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 07 серпня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 грн.
Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 07 серпня 2025 року в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу оскаржив представник приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича - Кусий Андрій Васильович.
В апеляційній скарзі покликається на те, щов договорі про надання правової допомоги №162П від 28 липня 2025 року передбачений фіксований розмір вартості правової допомоги, що становить 10000 грн.
Оскільки розмір гонорару адвоката визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, суд не вправі втручатися у ці правовідносини, а відтак відсутні підстави для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича за результатами розгляду справи.
Скаржник не подавала обґрунтованих заперечень на заяву про розподіл судових витрат, а також не заявляла клопотання про зменшення розміру таких.
Просить ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 07 серпня 2025 року в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
В судове засідання не з'явилися сторони, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню, суд першої інстанції, виходячи зі складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, а також значення справи для кожної сторони, враховуючи кількість, обсяг та зміст документів поданих до суду, тривалість провадження у справі, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Романовича 1000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитися не може з огляду на таке.
Статтею 59 Конституції України гарантовано право на професійну правничу допомогу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Статтею 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника (ст. 452 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 28 липня 2025 року між приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. та адвокатом Кусим А.В. укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат зобов'язується надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, у даній справі.
За надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар (п. 2.1 договору про надання правової допомоги).
Пунктом 1.2 договору про надання правової допомоги від 28 липня 2025 року передбачено, що вартість надання правової допомоги є фіксованою та становить 10 000 грн.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом з тим, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21.
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20) та від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19 (провадження № 61-14735св20).
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок скаржника має бути встановлено, що його скарга не підлягає задоволенню, такі витрати заявника були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18.
Встановивши, що гонорар адвоката в розмірі 10 000 грн., визначений умовами договору про надання правової допомоги від 28 липня 2025 року, не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, з врахуванням обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заявлених витрат на правничу допомогу в повному обсязі.
Однак, стягуючи з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн, судом не взято до уваги весь обсяг роботи, проведений адвокатом для підготовки відзиву на скаргу, що охоплює в тому числі і необхідність ознайомлення з матеріалами справи, проведення аналізу наявних документів.
Відтак, не надано належної правової оцінки обсягу наданих послуг та часу, витраченого адвокатом на їх надання.
Разом з тим, поданий відзив на скаргу є об'ємним за змістом, містить аналіз норм чинного законодавства, посилання на висновки Верховного Суду, надані в подібних справах, а також на практику Європейського суду з прав людини.
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, співмірність складності справи та обсягу виконаної адвокатом роботи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича 3000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає критерію реальності адвокатських витрат, їх співмірності та розумності їхнього розміру.
В апеляційній скарзі представник приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. - Кусий А.В. заявив клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, в розмірі 4000 грн.
На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції надано договір про надання правової допомоги № 168П від 12 серпня 2025 року, укладений між приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. та адвокатом Кусим А.В., за умовами якого адвокат зобов'язується надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, щодо оскарження ухвали Галицького районного суду м. Львова від 07 серпня 2025 року у справі № 461/5975/25 в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 1000 грн.
Пунктом 3.2. договору про надання правової допомоги № 168П від 12 серпня 2025 року передбачено, що вартість надання правової допомоги в межах надання правової допомоги у Львівському апеляційному суді у даній справі є фіксованою, розмір якої становить 4000 грн.
Оскільки представник приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. - Кусий А.В. в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, правнича допомога у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції полягала лише у підготовці апеляційної скарги.
З огляду на те, що ухвала суду оскаржується виключно в частині розподілу судових витрат, підготовка апеляційної скарги не вимагала значних витрат часу адвоката, необхідності аналізу значного обсягу норм законодавства та детального вивчення судової практики, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича 2000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича - Кусого Андрія Васильовича - задовольнити частково.
Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 07 серпня 2025 року в частині розподілу судових витрат - змінити
Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.
В решті ухвалу суду - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича 2000 (дві тисячі) гривень витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 22 грудня 2025 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Шандра М.М.