Справа № 463/809/25 Головуючий у 1 інстанції: Нор Н.В.
Провадження № 22-ц/811/2937/25 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.
22 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючого судді: Савуляка Р.В.
суддів: Мікуш Ю.Р., Шандри М.М.
секретаря: Заяць Я.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» на заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 18 липня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивували тим, що 11 січня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 4984-3090-1, за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 5000 грн, який зобов'язалася повернути зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 2.5 % від суми кредиту за кожен день користування.
Денна процентна ставка розраховується на дату укладення договору про споживчий кредит та залишається незмінною протягом всього строку кредитування.
Підписавши кредитний договір електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідачка погодилася з усіма його умовами, з якими ознайомилася перед підписанням кредитного договору та отриманням кредиту.
Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору у відповідачки виникла заборгованість в розмірі 50625.00 грн, з яких 5000 грн - заборгованість за кредитом, 45625.00 грн - заборгованість за строковими процентами, 17 446,93 грн - заборгованість за процентами.
З наведених підстав просили стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором № 4984-3090-1 від 11 січня 2025 року у розмірі 50625.00 грн.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 18 липня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором №4984-3090-1 від 11 січня 2025 року в розмірі 10 000 грн, з яких 5000.00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 5000 грн - заборгованість за процентами.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» витрати на правову допомогу в розмірі 3000.00 грн тм 478.49 грн судового збору.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 травня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог по процентах та в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент».
В апеляційній скарзі покликається на те, що умовами кредитного договору, з якими погодилася відповідачка, передбачена сплата процентів за користування кредитними коштами в розмірі 2.5 % річних від суми кредиту, а зменшення розміру заборгованості за процентами, нарахованими в межах строку кредитування, до розміру заборгованості за тілом кредиту є неправомірним.
Проценти за користування кредитними коштами нараховувалися за фіксованою процентною ставкою, яка є незмінною протягом всього строку дії кредитного договору, оскільки його умови сторонами не змінювалися.
Денна процентна ставка розраховується на дату укладення договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладення договору.
За певних умов суд може зменшити розмір неустойки, штрафу та процентів річних за час затримки розрахунку в порядку ст. 625 ЦК України, однак не підлягають зменшенню проценти, нараховані за користування кредитними коштами.
Крім того, суд безпідставно зменшив розмір відшкодування понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідачки
Просить заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 18 липня 2025 року в частині в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Задовольняючи частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка не повернула кредитні кошти в розмірі 5000 грн, однак заборгованість за нарахованими процентами є неспіврозмірною із сумою отриманого кредиту, що суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, що є підставою для зменшення розміру процентів з 45625.00 грн до 5000 грн.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитися не може з наступних мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Судом встановлено, що 11 січня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 4984-3090-1, за умовами якого товариство зобов'язується надати позичальнику грошові кошти в розмір 5000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначені цим договором.
Пунктом 1.2 кредитного договору № 4984-3090-1 від 11 січня 2024 року передбачено, що процентна ставка за користування кредитом становить 2.5 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом (річна процентна ставка - 912.50% річних). Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою.
Згідно з п. 4.2 кредитного договору № 4984-3090-1 від 11 січня 2024 року нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються щоденно, з дня його надання позичальнику (дня перерахування грошових коштів на електронний платіжний засіб Позичальника), до дня повернення суми кредиту, визначеної у додатку 1 цього договору (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства, зазначений у пункті 9 цього договору) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.
Відповідно до п. 1.3 кредитного договору № 4984-3090-1 від 11 січня 2024 року строк надання кредиту та строк дії кредитного договору становить 365 днів.
Згідно з п. 1.9 кредитного договору № 4984-3090-1 від 11 січня 2024 року продовження строку надання кредиту вказаного в п.1.3 договору не передбачено.
Товариство здійснює переказ суми кредиту на електронний платіжний засіб НОМЕР_1 , що належить позичальникові. Переказ суми кредиту здійснюється товариством через платіжний сервіс Fondy або іншим способом (п. 1.7 кредитного договору №4984-3090-1 від 11 січня 2024 року).
Згідно з листом Акціонерного товариства «Ощадбанк» від 10 квітня 2025 року №46/12-11/42169/2025/БТ банківська платіжна картка № НОМЕР_2 емітована на ім'я ОСОБА_1 .
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 4984-3090-1 від 11 січня 2024 року, така станом на 10 січня 2025 року становить 50625.00 грн, з яких 5000 грн - заборгованість за сумою кредиту, а 45625.00 - заборгованість за процентами за користування кредитом.
При цьому, з вищезазначеного розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитними коштами нараховувалися за процентною ставкою 2.50% від залишку заборгованості за кредитом в день.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п'ятою Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності з 24 грудня 2023 року.
Положення частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки вводяться в дію поетапно.
Пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
З огляду на вимоги положень частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», з 11 січня 2024 року по 21 квітня 2024 року кредитодавець правомірно нараховував проценти за користування кредитними коштами за процентною ставкою 2.50 % в день, однак починаючи з 22 квітня 2024 року, максимальний розмір денної процентної ставки не міг перевищувати 1.5 %, а з 20 серпня 2024 року - не міг перевищувати 1 %.
Отже, проценти за користування кредитними коштами підлягали нарахуванню за період з 11 січня 2024 року до 21 квітня 2024 року в розмірі 12625.00 грн. (5 000 грн. х 2,5 % х 101 днів = 12625.00 грн.), за період з 22 квітня 2024 року до 19 серпня 2024 року - в розмірі 9000 грн. (5 000 грн. х 1,5 % х 120 днів = 9000.00 грн.), за період з 20 серпня 2024 року до 10 січня 2025 року - в розмірі 7150 грн. (5 000 грн. х 1 % х 143 днів =7150.00 грн.).
Відтак, заборгованість ОСОБА_1 за процентами за користування кредитними коштами за кредитним договором № 4984-3090-1 від 11 січня 2024 року становить 28775 грн. (12625 грн + 9000 грн +7150 грн = 28775 грн).
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованості за кредитним договором № 4984-3090-1 від 11 січня 2024 року в розмірі 33775 грн., з яких 5 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, а 28775 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», то на підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» підлягає стягненню 1616.23 грн судового збору за подання позову та 3030.42 грн судового збору за подання апеляційної скарги, а всього 4646.65 грн судового збору.
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, визначені у ч.3 ст.141 ЦПК України, зокрема обргунтованість витрат та пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що 03 червня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір про надання юридичних послуг № 03/06/2024, за умовами якого виконавець зобов'язується надати замовнику юридичні послуги, а замовник зобов'язується прийняти такі послуги та оплатити їх в порядку, в строки та на умовах, визначених цим договором.
В пункті 3.1 договору про надання юридичних послуг № 03/06/2024 від 03 червня 2024 року сторони погодили вартість послуг виконавця.
Згідно з витягом з реєстру № 1 до акта приймання-передачі наданих послуг № 7 до договору № 03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року надані послуги з правничої допомоги в суді першої інстанції полягали у підготовці позовної заяви (9000 грн) та підготовці запиту про витребування доказів (1000 грн).
Крім того, подаючи апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», просило стягнути на його користь витрати, понесені ним у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 15000 грн.
Відповідно до частини 1, 4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У п.268. рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (Заява № 19336/04) суд зазначив, що згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
Враховуючи складність справи, що є малозначною, виконані адвокатом роботи, які не є складними та потребують не значних затрат часу, зміст позовної заяви, що є типовим для такого виду правовідносин, обсяг доданих документів, який не є значним, колегія суддів вважає, що заявлені витрати на правничу допомогу у загальному розмірі 25000,00 грн не відповідають засадам розумності та співмірності характеру наданої правової допомоги, реальності таких витрат, а відтак, приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» 3500 грн. витрат на правничу допомогу.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» - задовольнити частково.
Заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 18 липня 2025 року - змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за за кредитним договором № 4984-3090-1 від 11 січня 2024 року в розмірі 33775.00 (тридцять три тисячі сімсот сімдесят п'ять) гривень, з яких
5000 грн - заборгованість за тілом кредиту;
28775 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» 4646.65 (чотири тисячі шістсот сорок шість) гривень 65 копійок судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» 3500 (три тисячі п'ятсот) гривень витрат на правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 22 грудня 2025 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Шандра М.М.