18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
23 червня 2025 року м. Черкаси Справа № 925/538/19
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., за участю секретаря судового засідання Вовчанської К.Ю., прокурора відділу Черкаської обласної прокуратури Цибаня В.І., представників сторін: позивача-1 - Назаренко М.О. за самопредставництвом, позивача-2 - не з'явились, відповідача-1 - адвокатів Єленіної С.М., Середи Р.М., Гераська О.А., відповідача-2 - адвоката Бабіч Т.Г., Якимця А.М. за саамопредставництвом, третьої особи - не з'явились, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (позивач-1), Державної служби геології та надр України (позивач-2) до Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрубпром" (відповідач-2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Фонду державного майна України про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов'язання повернути нерухоме майно,
08.05.2019 року заступник Генерального прокурора України (далі також - прокурор), в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі також - позивач-1) і Державної служби геології та надр України (далі також - позивач-2) звернувся в Господарський суд Черкаської області з позовом (вх. № 14331/19 від 10.05.2019 року т. 1 а.с. 5-16) до Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (далі також - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрубпром" (далі також - відповідач-2), в якому просив суд:
поновити строк на звернення до суду з позовною заявою;
визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23.11.2007 року нерухомого майна, що є нежитловою будівлею, розташованою за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, село Коробівка, будинок б/н, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2;
зобов'язати відповідача-2 повернути відповідачу-1 нерухоме майно, яким є нежитлова будівля, що розташована за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, с/рада Коробівська, «Коробівка» база відпочинку, будинок б/н, та складається із: спального корпусу № 3, 1В; їдальні, Г; більярдної, Д; спорудження, У; альтанки, К; трансформаторної підстанції, І; колодязя, ІІ; причалів, ІІІ, ІV; покриття, V; альтанок VІ, VІІ; огорожі, 1-3 (далі також - спірне нерухоме майно);
стягнути з відповідачів солідарно суму сплаченого судового збору 9503,34 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 23.11.2007 року, укладений між НАК «Надра України» і ТОВ «Спецтрубпром», суперечить вимогам статей 8, 9, 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Статуту НАК «Надра України», статті 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, статтям 75, 139, 141, 145 Господарського кодексу України (далі - ГК), оскільки укладений особою (НАК "Надра України"), яка не мала права на відчуження державного майна відповідно до Статуту НАК «Надра України» у редакції, чинній на час утворення цієї компанії, спірне майно є державною власністю, передане НАК «Надра України» у користування та/або управління і відчуженню компанією не підлягає. Крім того, майно за цим договором продано за ціною, нижчою від ринкової вартості такого майна. Такі обставини є підставою для визнання зазначеного договору недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 207 ГК України. Оскільки спірне нерухоме майно відчужено без волевиявлення власника - держави в особі Кабінету Міністрів України, особою, яка не мала права на його відчуження - НАК «Надра України», то у відповідності до статті 216 ЦК України слід застосувати наслідки недійсності договору у виді двосторонньої реституції і повернути спірне майно НАК «Надра України».
Ухвалами Господарського суду Черкаської області від 11.05.2019 року позовну заяву залишено без руху, а від 28.08.2019 - прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/538/19 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.12.2020 року (суддя Скиба Г.М., т. 3 а.с. 180-191), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 року (т. 5 а.с. 99-112) у справі № 925/538/19 позов задоволено частково. Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 23.11.2007 нерухомого майна, що є нежитловою будівлею, розташованою за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, село Коробівка, будинок б/н, укладений між НАК "Надра України" м. Київ та ТОВ "Спецтрубпром". Зобов'язано ТОВ "Спецтрубпром" повернути НАК "Надра України" державне нерухоме майно, яким є нежитлова будівля, що розташована за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, с/рада Коробівська, "Коробівка" база відпочинку, будинок б/н, та складається із: спального корпусу № 1, 2 А, 272,2 кв.м; спального корпусу № 2, 1 Б; спального корпусу № 3, 1 В; їдальні, Г; більярдної, Д; спорудження, У; альтанки, К; трансформаторної підстанції, І; колодязя, II; причалів, III, IV; покриття, V; альтанок, VI, VII; огорожі, 1-3. В іншій частині позовних вимог відмовлено, вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.08.2022 року задоволено частково касаційну скаргу ТОВ «Спецтрубпром», рішення Господарського суду Черкаської області від 10.12.2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 року скасовано і справу № 925/538/19 направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду. Скасовуючи судові рішення місцевого і апеляційного судів та скеровуючи справу № 925/538/19 на новий розгляд до місцевого господарського суду Верховний Суд зауважив, що оскільки справа підлягає направленню на новий розгляд, у тому числі з підстав необхідності надання оцінки доказам щодо власника спірного майна та повноважень учасників спору на момент укладення спірного договору, а також встановлення обставин справи, пов'язаних з початком перебігу строку позовної давності, колегія суддів вважала передчасним розгляд доводів скаржника в частині неналежно обраного способу захисту, оскільки вирішення цього питання безпосередньо залежить від обставин справи, які підлягають встановленню судами (т. 6 а.с. 27-40).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2022 року справу передано на розгляд судді Спаських Н.М. (т.6 а.с. 54).
Ухвалою суду від 16.08.2022 року задоволено заяву судді Господарського суду Черкаської області Спаських Н.М. про самовідвід від розгляду справи № 925/538/19 та передано справу керівнику апарату господарського суду Черкаської області для визначення іншого складу суду (т. 6 а.с. 56-57).
Розпорядженням керівника апарату суду від 17.08.2022 року № 41 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 925/538/19 на підставі п. 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду (т. 6 а.с. 58).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Черкаської області від 17.08.2022 року для розгляду справи № 925/538/19 визначено суддю Грачова В.М. (т. 6 а.с. 59).
Ухвалами Господарського суду Черкаської області від 22.08.2022, 22.09.2022, 08.11.2022 року прийнято справу № 925/538/19 до провадження суддею Грачовим В.М. за правилами загального позовного провадження, запропоновано учасникам справи подати свої заяви по суті справи і клопотання з процесуальних питань за їх наявності та з урахуванням зауважень, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.08.2022 року у цій справі, призначено підготовче засідання, яке в подальшому відкладено на 24.11.2022 року та забезпечено участь представників відповідачів - 1, 2 в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за їх клопотаннями.
На пропозицію суду, викладену в ухвалі суду від 22.08.2022, Заступник Генерального прокурора і позивач-1 - Кабінет Міністрів України подали суду письмові пояснення, в яких підтримали повністю позов прокурора в інтересах держави в особі Кабінета Міністрів України і Державної служби геології та надр України з підстав, викладених у позовній заяві. Узагальнено доводи прокурора і позивача-1 на підтримку позову прокурора полягають у тому, що:
юридична особа відповідача-1 - Приватного акціонерного товариства «НАК «Надра України» (далі також - ПрАТ «НАК «Надра України» або Компанія) створена Указом Президента України шляхом корпоратизації підприємств, її засновником є держава в особі Кабінету Міністрів України, акціонером компанії є держава в особі Державної служби геології та надр України (далі також - Держгеонадра), передане до статутного капіталу компанії майно (у тому числі і спірне) як і акції його статутного капіталу є державною власністю, майно передане компанії у користування і відчуженню не підлягає;
перехід права власності від держави до компанії на майно, внесене державою до статутного капіталу компанії, міг відбутися лише в процесі його приватизації, проходження процесу приватизації державного майна компанія не ініціювала;
оскільки відчуження майна може здійснити лише його власник або уповноважена ним особа, то відсутність повноважень у компанії на відчуження спірного майна є підставою визнання договору про його відчуження недійсним і повернення цього майна власнику;
про порушення інтересів держави незаконним відчуженням майна шляхом укладення відповідачами оспореного договору купівлі-продажу від 23.11.2007 прокурору і позивачу стало відомо 23.10.2018 із кримінального провадження №42016000000003659, до суду із цим позовом прокурор звернувся 08.05.2019, тобто без пропуску трирічного строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України. Іншої об'єктивної можливості дізнатись про порушене право прокурор і позивач-1 не мали (т. 6 а.с. 70-79, 114-139).
Ухвалою суду від 22.09.2022 підготовче засідання у справі за клопотаннями представників відповідачів (вх. вх. № 10912/22, № 10913/22, № 10914/22 т. 6 а.с. 84, 91, 98) відкладено на 08.11.2022, з метою виконання вказівок, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.08.2022 року у цій справі, запропоновано відповідачу-1 надати суду для ознайомлення примірники статуту компанії в редакціях станом на дату укладення спірного договору і чинного.
Відповідач-2 - ТОВ «Спецтрубпром» в особі представника подав 07.10.2022 року засобами електронного зв'язку відзив на позовну заяву (т. 6 а.с. 169-173), в якому з урахуванням вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 03.08.2022 року у цій справі, заперечував проти позову повністю з таких підстав:
події створення юридичної особи відповідача-1 - ПрАТ НАК «Надра України», передача до статутного фонду компанії цілісного майнового комплексу ДГП «Центрукргеологія» в м. Черкаси з наступним перетворенням його у дочірнє підприємство компанії вірно описані в позовній заяві і визнаються усіма учасниками справи. Але, прокурор у позові дійшов помилкового висновку про те, що майно ДГП «Центрукргеологія» у тому числі і спірне майно передане компанії у користування. Відповідач-2 стверджує, що з моменту внесення цього майна до статутного фонду компанії і станом на дату укладення оспореного договору купівлі-продажу від 23.11.2007 майно було власністю цієї юридичної особи, не входило до переліку об'єктів, які не підлягають приватизації, компанія не мала обмежень щодо розпорядження ним та було відчужене особою, яка мала таке право;
спірне нерухоме майно у складі ЦМК ДГП «Центрукргеологія» в м. Черкаси було передане до статутного фонду компанії як плата за акції, держава в особі КМ України стала власником 100% акцій компанії, а компанія - власником майна. Внаслідок укладення оспореного договору компанією відчужене власне нерухоме майно, а не акції, тому і відсутнє порушення права держави в особі КМ України;
нежитлові будівлі (спірне нерухоме майно), відчужені за договором купівлі-продажу від 23.11.2007, на дату його укладення були приватною власністю компанії, а не державною, тому застосування до спірних відносин Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою КМ України від 06.06.2007 № 803, на п. 6 якого посилається прокурор, є необґрунтованим;
у разі задоволення позову прокурора в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.11.2007, при застосуванні наслідків недійсності правочину спірне майно, яке є об'єктом відчуження за цим договором, підлягає поверненню продавцю, тобто компанії, відтак компанія повинна бути позивачем у справі. Неправильне визначення суб'єктного складу сторін у справі є підставою для відмови у задоволенні позову. Компанія є приватним акціонерним товариством, представництво в суді інтересів якого прокурором не допускається. Із цих підстав позов прокурора підлягав би залишенню без розгляду. Означене також свідчить про відсутність порушення прав держави в особі КМ України (позивач-1), оскільки оспореним договором його права не зачіпаються;
визначивши Держгеонадра позивачем-2 у справі, прокурор безпідставно вважає службу органом управління компанії, служба є лише акціонером компанії. Оскільки акції компанії за спірним договором не відчужувались, то відсутнє і порушення прав держави в особі позивача-2;
все вищеозначене також свідчить про обрання прокурором неналежного способу захисту прав держави;
прокурором позов подано з пропуском строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у його задоволенні судом. До відзиву відповідачем-2 додано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, а 08.11.2022 подав доповнення до заяви про застосування позовної давності, до доповнень додав письмові докази на їх підтвердження (вх. № 11631/22 т. 6 а.с. 165-167, вх. № 12953/22 т. 6 а.с. 211-213, 214-219).
Відповідач-1 - Приватне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Надра України» 04.11.2022 подав клопотання про приєднання до матеріалів справи рішення Господарського суду Львівської області від 08.09.2022 у справі № 914/1962/19 та просив врахувати його висновки при вирішенні цієї справи щодо статусу компанії, порядку її створення, форми власності її майна, порядку відчуження нею майна, а 09.11.2022 - клопотання про приєднання до матеріалів справи копій примірників статуту компанії в редакціях станом на 11.09.2007 і 22.05.2019 (т. 6 а.с. 181-182, 187-194, т. 7 а.с. 11-12, 17-39).
Офіс Генерального прокурора подав суду 08.11.2022 року відповідь на відзив відповідача-2, в якій спростовував його доводи, викладені у відзиві на позов (вх. № 12946/22, т. 6 а.с. 195-207, 228-152, т. 7 а.с. 40-64).
Черкаська обласна прокуратура подала суду 24.11.2022 року письмові пояснення щодо поданих відповідачами заяв і клопотань, та письмову інформацію про стан кримінальних проваджень № 420170000000004200, № 42016000000003659, № 42015000000002833. Із цих пояснень також вбачається, що прокурором, який здійснює процесуальне керівництво у цих кримінальних провадженнях, надано працівникам Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, які здійснюють представництво інтересів держави в суді, дозвіл на розголошення відомостей, одержаних у цих кримінальних провадженнях (вх. № 13913/22, т. 7 а.с. 82-88, вх. № 13914/22, т. 7 а.с. 91-93, 94-144).
Ухвалою суду від 24.11.2022 року задоволено клопотання учасників справи, приєднано до матеріалів справи подані ними докази (ухвали суду в протоколі судового засідання), підготовче провадження у справі № 925/538/19 закрито і призначено справу до судового розгляду по суті на 19.01.2023.
В судових засіданнях 19.01.2023, 28.02.2023, 01.03.2023, 11.05.2023 року здійснювався розгляд справи по суті, для підготовки до судових дебатів було оголошено перерву до 26.05.2023 року.
Під час розгляду справи по суті учасники справи додатково подали:
Офіс Генерального прокурора - 01.12.2022 письмові пояснення і інформацію про стан кримінальних проваджень № 420170000000004200, № 42016000000003659, № 42015000000002833 (вх. № 141782/22, т. 7 а.с. 153-159, вх. № 14191/22, т. 7 а.с. 167-169). У поясненнях прокурор просив не приймати до розгляду і не враховувати при розгляді цієї справи висновки Господарського суду Львівської області, викладені у рішенні від 08.09.2022 року у справі № 914/1492/19, натомість просив врахувати правову позицію Вищого господарського суду України, викладену у постанові від 30.11.2017 року у справі № 21/44. У поясненнях прокурор також просив не приймати доповнення до заяви відповідача-2 про застосування наслідків пропуску позовної давності і додані до них письмові докази та не задовольняти заяву. Крім того, 02.05.2023 року прокурор подав письмові пояснення щодо початку перебігу строку позовної давності та поважності причин його пропуску, обраного ним способу захисту порушеного права держави та належності і достовірності поданих доказів у виді висновку судового експерта, протоколів допиту свідків, які отримані із кримінального провадження за наявності дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування у відповідності до ст. 222 КПК України (вх. № 7262/23, т. 8 а.с. 1-9);
відповідач-1- ПрАТ «НАК «Надра України» подав 10.01.2023 року клопотання про приєднання до матеріалів справи постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 року у справі № 917/1212/21 і врахування висновків цього суду у цій справі (вх. № 376/23, т. 7 а.с. 222-223, 225-231) та 10.05.2023 року - додаткові письмові пояснення до заперечень проти позову з урахуванням інформації, що міститься в листі ФДМ України від 27.12.2006 № 28-20352 (вх. № 7783/23,т.8 а.с. 34-37, 39-40).
На пропозицію суду присутні учасники справи подали письмові тези виступу в дебатах: прокурор 26.05.2023 за вх. № 8845/23 (т. 8 а.с. 38-79), відповідачі - 22.06.2023 за вх. № 10489/23 (т. 8 а.с. 89-93) і вх. № 10481/23 (т. 8 а.с. 87-88).
За клопотанням відповідача-1 ухвалою суду від 26.05.2023 року відкладено розгляд справи по суті на 23.06.2023 року.
В судовому засіданні 23.06.2023 року прокурор та представник позивача-1 позов з підстав, викладених у позовній заяві, підтримали і просили суд задовольнити повністю, представники відповідачів позов не визнали і просили суд відмовити у його задоволенні повністю з підстав, викладених у їх заявах по суті справи. Головуючий суддя видалився в нарадчу кімнату для прийняття рішення у справі, проголошення рішення було призначено на 08 год. 45 хв. 27.06.2023 року.
Ухвалою суду від 27.06.2023 року постановлено повернутись до стадії розгляду справи по суті, призначено судове засідання на 16.08.2023 року.
Відповідач-1- ПрАТ «НАК «Надра України» в особі свого представника 14.08.2023 року подав суду клопотання (вх. № 13341/23, т. 8 а.с. 107-108), в якому просив відкласти розгляд даної справи до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 917/1212/21 у подібних правовідносинах.
Ухвалою суду від 16.08.2023 року зупинено провадження у справі № 925/538/19 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 917/1212/21 в касаційному порядку.
Після оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 року у справі № 917/1212/21, ухвалами суду від 21.04.2025, 26.05.2025 року провадження у справі № 925/538/19 поновлено, призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 12.06.2025 року.
До судового засідання відповідач-1 в особі свого представника подав через систему «Електронний суд» 21.05.2025 і 10.06.2025 року додаткові письмові пояснення (вх. № 7906/25, вх. № 8928/25, т. 8 а.с. 152-159, 185-190), в яких фактично доповнив заперечення проти позову тим, що 09.04.2025 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-IX (далі - «Закон № 4292-IX»), яким змінено ст. 388 ЦК України в частині захисту прав та інтересів добросовісного набувача. З урахуванням цих законодавчих змін та враховуючи, що відповідач-2 є і першим і останнім добросовісним набувачем спірного майна, від дати настання події зазначеного у позові прокурором порушення прав держави минуло більше 10 років, відсутні правові підстави для задоволення позову. Крім того, отримані в кримінальному провадженні і подані із нього в господарську справу докази у виді висновку судового експерта і протоколів допиту свідків є неналежними і недопустимими доказами у господарській справі.
Відповідач-2 - ТОВ «Спецтрубпром» в особі представника подав 21.05.2025 року через систему «Електронний суд» заяву, в якій з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 року у справі № 917/1212/21, стверджував, що він є добросовісним набувачем, який не може відповідати за порушення інших осіб. Спірне майно набуте ним шляхом укладення відплатного договору у особи, право власності якої зареєстровано у державному реєстрі. Відповідач-2, як покупець не був і не міг бути обізнаним про можливе перевищення продавцем своїх повноважень, тому витребування у нього спірного майна спричинить порушення його прав, захищених ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції через безпідставне втручання у право особи мирно володіти майном. Відповідач-2 в поясненнях повторно заявив про застосування позовної давності під час вирішення даного спору (вх. № 7907/25, т. 8 а.с. 170-174).
Офіс Генерального прокурора подав суду, через систему «Електронний суд», 11.06.2025 року пояснення, в яких спростовував доводи відповідачів, викладені у їх поясненнях 21.05.2025 і 10.06.2025 року, наполягав на правильності обраного ним способу захисту, наголошував що відповідач-2 не є добросовісним набувачем і правовою підставою повернення майна є ст. 216 а не 388 ЦК України, отже посилання відповідачів на захист охоронюваного інтересу відповідача-2 є необґрунтованим, бо суперечить конституційному порядку управління державним майном і, з цих підстав, не може бути об'єктом судового захисту (вх. № 8958/25, т.8 а.с. 201-205).
Позивач-2 і третя особа в судове засідання 12.06.2025 року явку своїх представників не забезпечили, позивач-2 причину неявки представника не повідомив, третя особа подала суду 08.05.2025 року заяву про розгляд справи за наявними у справі доказами, без участі їх представника (вх. № 7243/25, т. 8 а.с. 134-135).
Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п. 1 ч. 3 статті 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд, відповідно до ст. 202 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу у відсутності представників позивача-2 і третьої особи за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 12.06.2025 року прокурор і представник позивача-1 позов підтримали і просили задовольнити повністю, представники відповідачів позов не визнали і просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, викладених у їх заявах по суті справи і письмових поясненнях, наданих суду. Суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, оголошення вступної та резолютивної частини призначив на 23.06.2025 року.
Згідно з ст.ст. 233 ч. 6, 240 ч. 1 ГПК України, у судовому засіданні 23.06.2025 року судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення і доводи прокурора, представників сторін, дослідивши їх заяви по суті справи і клопотання з процесуальних питань, письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд задовольняє позов частково з таких підстав.
Указом Президента України від 14.06.2000 № 802/2000 «Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр» ухвалено рішення про створення Національної акціонерної компанії «Надра України» (далі - Компанія), у зв'язку з чим Кабінет Міністрів України зобов'язано:
1) здійснити в установленому порядку заходи щодо створення Компанії, зокрема: затвердити статут Компанії; забезпечити формування статутного фонду Компанії. З цією метою, зокрема, визначити: відкриті акціонерні товариства, пакети акцій яких закріплено в установленому порядку в державній власності і які передаються до статутного фонду Компанії; державні та казенні підприємства, які підлягають перетворенню в державні акціонерні товариства, з наступною передачею акцій до статутного фонду Компанії; затвердити перелік державного майна, яке передається в користування Компанії для забезпечення її діяльності;
2) вирішити в установленому порядку питання щодо закріплення у державній власності 100 відсотків акцій Компанії, а також недопущення відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передачі в управління будь-яким особам.
На виконання цього Указу Президента України постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2000 № 1273 «Питання Національної акціонерної компанії «Надра України» зобов'язано Фонд державного майна передати у місячний термін до статутного фонду Компанії 100 відсотків акцій Державної акціонерної холдингової компанії «Укргеолреммаш» (пункт 1); затверджено переліки: підприємств, які підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства після виключення їх в установленому порядку з переліку підприємств, які не підлягають приватизації, з наступною передачею пакетів акцій до статутного фонду Компанії, згідно з додатком 1; державних підприємств, які підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства з наступною передачею пакетів акцій до статутного фонду Компанії, згідно з додатком 2 (пункт 2); передано до статутного фонду Компанії майно підприємств згідно з додатком 3, з наступним їх перетворенням у дочірні підприємства Компанії (пункт 4); установлено, що 100 відсотків акцій Компанії закріплюються у державній власності. Відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передача в заставу або управління будь-яким особам не допускається (пункт 5).
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 № 1460 затверджено статут Компанії, яка у подальшому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 № 640 «Питання публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» (т. 7 а.с. 30) змінила тип публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» з публічного на приватне та була перейменована у Приватне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Надра України»
У статуті Компанії (у редакції постанови КМ України від 27.06.2007 № 886, чинній станом на листопад 2007 року) (т. 7 а.с. 17-29) було визначено, зокрема наступне:
п. 1 - НАК «Надра України» заснована відповідно до Указу Президента України від 14.06.2000 № 802/2000. Компанія є відкритим акціонерним товариством;
п. 10 - Компанія є юридичною особою відповідно до законодавства. Компанія набуває права юридичної особи з дня її державної реєстрації;
п. 18 - засновником Компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України;
п. 19 - акціонерами Компанії є: держава в особі Мінприроди - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій Компанії, та в особі Фонду державного майна - після передачі йому акцій Компанії, визначених для продажу згідно з прийнятим в установленому порядку рішенням про їх продаж; юридичні особи різних форм власності та фізичні особи, що набули право власності на акції Компанії у процесі приватизації та на вторинному ринку цінних паперів;
п. 23 - майно Компанії складається з основних фондів, обігових коштів, акцій (часток, паїв) у статутних фондах підприємств, а також фінансових та інших активів, відображених у бухгалтерському балансі Компанії. Майно Компанії формується, зокрема, за рахунок майна, майнових та немайнових прав, переданих засновником у власність; майна, переданого засновником у користування;
п. 24 - Компанія є власником, зокрема, майна, переданого засновником до статутного фонду Компанії як плату за її акції, у тому числі коштів, контрольних та інших пакетів акцій, цілісних майнових комплексів підприємств;
п. 25 - Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що відповідають визначеним цим Статутом меті та основним завданням Компанії і не суперечать законодавству;
п. 26 - майно, що є державною власністю і передане Компанії у користування та/або управління, не підлягає відчуженню. Користування та/або управління майном Компанії здійснюється відповідно до законодавства. Державні пакети акцій відкритих акціонерних товариств, які передані до статутного фонду Компанії, не підлягають відчуженню та не можуть бути предметом застави без прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України;
п. 27 - Компанія стосовно державного майна, яке передане їй засновником до статутного фонду і включене до переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може вчиняти дії, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного фонду інших господарських організацій, передача в заставу тощо;
п.п. 33, 35, 36 - компанія випускає акції на розмір її статутного фонду і здійснює реєстрацію їх випуску в установленому законодавством порядку. Ведення реєстру акціонерів здійснюється компанією або незалежним реєстратором на підставі відповідного договору. Засновник компанії, який володіє 100% її акцій, не може відчужувати належні йому акції до прийняття в установленому порядку рішення про їх приватизацію;
п. 46 - органами управління компанії є: загальні збори акціонерів; спостережна рада; правління; ревізійна комісія;
п. 47 - загальні збори акціонерів компанії є вищим органом її управління;
п. 56, підпункти 5, 10 п. 59 - спостережна рада компанії утворюється для здійснення контролю за діяльністю правління компанії та вирішення окремих питань управління її роботою і представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів. До компетенції спостережної ради компанії належить: затвердження договорів (правочинів), укладених на суму, що перевищує еквівалентну 200000 мінімальних розмірів заробітної плати , встановлених законом на дату укладення договорів (правочинів); прийняття рішення про продаж або відчуження будь-яким іншим способом майна компанії, переданого засновником до її статутного фонду, з урахуванням установлених цим Статутом обмежень;
п. 64, підпункт 3, абз. 2, 3 підпункту 12 п. 68 - виконавчим органом управління компанії, який здійснює оперативне керівництво її поточною діяльністю, є правління компанії. До компетенції правління належить: підготовка та попередній розгляд усіх питань, що підлягають обговоренню на загальних зборах акціонерів компанії та засідання спостережної ради, підготовка у зв'язку з цим матеріалів, організація виконання рішень зборів акціонерів компанії та її спостережної ради; погодження: договорів про спільну інвестиційну діяльність, договорів оренди, відчуження основних засобів, підряду, що укладаються компанією; договорів про спільну інвестиційну діяльність, договорів, визначена в яких сума перевищує 200000 гривень, договорів, пов'язаних з придбанням, відчуженням будь-яким чином майна;
підпункт 13 п. 70 - голова правління компанії підписує договори (правочини) від імені компанії.
Статутом Компанії у редакції постанови КМ України від 22.05.2019 № 640 (т. 7 а.с. 30-39) встановлено таке:
п. 1 - Приватне акціонерне товариство «НАК «Надра України» утворено на виконання Указу Президента України від 14.06.2000 № 802;
п. 9 - Компанія є юридичною особою приватного права згідно із до законодавством. Компанія набула статусу юридичної особи з дати її державної реєстрації;
п. 16 - засновником Компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України;
п. 17 - акціонером Компанії є держава в особі Держгеонадр, якій повноваження з управління державними корпоративними правами Компанії передано згідно з постановою КМ України від 31.08.2011 № 912. Після прийняття рішення про приватизацію пакета акцій Компанії функції з управління пакетом акцій Компанії передаються державному органу приватизації;
п. 22 - державне майно, у тому числі нерухоме майно, передане компанії відповідно до законодавства, закріплюється за Компанією на праві господарського відання;
п. 23 - Компанія є власником майна, набутого на законних підставах. Здійснюючи право власності, Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать закону, меті діяльності Компанії та цьому Статуту. Майно, передану засновником до статутного капіталу Компанії, може відчужуватися у порядку, встановленому законодавством та цим Статутом;
п. 25 - статутний капітал Компанії сформовано за рахунок внесків її засновника.
За інформацією, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 12.11.2007, тобто на момент виникнення спірних правовідносин, єдиним засновником (учасником) НАК «Надра України» вказано Кабінет Міністрів України, керівником юридичної особи - Ставицький Е.А. (т. 1 а.с. 72-74).
Спільним наказом Мінекології та природних ресурсів України № 178 від 08.05.2001 та НАК «Надра України» № 19 від 15.05.2001 «Про передачу ДГП «Центрукргеологія» до складу НАК «Надра України» та його майна до статутного фонду Компанії» (т. 1 а.с. 44) затверджено: висновок експерта про вартість оцінюваного майна (додаток 1), передавальний баланс на дату оцінки 21.12.2000 року (додаток 2) та акт передавання-приймання майна ДГП «Центрукргеологія» до складу НАК «Надра України» як цілісного майнового комплексу з об'єктами житлосоцпобуту, усіма вимогами та зобов'язаннями, у тому числі із заробітної плати, включаючи заборгованість та нарахування на неї (додаток 3) (п. 1), акт передавання-приймання майна ДГП «Центрукргеологія» до статутного фонду НАК «Надра України» (додаток 4) (п. 2).
За Актом передавання-приймання ДГП «Центрукргеологія» до складу НАК «Надра України» № 1 від 15.05.2001 ( т.1 а.с. 45-46) Мінекоресурсів України передав, а НАК «Надра України» прийняв до складу Компанії ДГП «Центрукргеологія», як цілісний майновий комплекс разом з основними фондами, в тому з об'єктами житлосоцкультпобуту, переліченими у висновку експерта про вартість оцінюваних необоротних активів, в тому числі об'єктами незавершеного будівництва, грошовими коштами, витратами майбутніх періодів, тощо відповідно до статей передавального балансу підприємства, який складено з урахуванням організованої ФДМУ переоцінки необоротних активів підприємства числі.
Із акту № 2 від 15.05.2001 (т.1 а.с. 47-48) вбачається, що НАК «Надра України» прийняла до статутного фонду Компанії майно ДГП «Центрукргеологія» загальною вартістю 49081300 грн. - акт № 2 від 15.05.2001.
Відповідно до Передавального балансу, оцінка активів, капіталу, витрат і зобов'язань Державного геологічного підприємства «Центрукргеологія», державної форми власності, розташованого за адресою: м. Черкаси, вул. Чкалова, 13 була проведена 31.12.2000 (т. 1 а.с. 49-51).
Рішенням виконавчого комітету Коробівської сільської ради № 61 від 23.10.2007 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна», за НАК «Надра України» оформлено право власності на нежитлову будівлю бази відпочинку в адміністративних межах Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області у складі: спальні корпуси №№ 1-3, їдальня, більярдна, туалет, дві альтанки, трансформаторна підстанція, колодязь, причали, покриття, огорожа (т. 1 а.с. 39).
05.11.2007 на підставі рішення від 23.10.2007 № 61 Виконавчим комітетом Коробівської сільської ради видано НАК «Надра України» свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ № 579841 на нерухоме майно - база відпочинку «Коробівка», будинок б/н, та складається із: спального корпусу № 1, 2А, 272,2 кв.м; спального корпусу № 2, 1Б; спального корпусу № 3, 1В; їдальні, Г; більярдної, Д; спорудження, У; альтанки, К; трансформаторної підстанції, І; колодязя, II; причалів, III, IV; покриття, V; альтанок, VI, VII; огорожі, 1-3 є; форма власності - державна; частка - 1/1 (т.1 а.с. 68).
Того ж дня, 05.11.2007 Золотоніський виробничий підрозділ Черкаського ООБТІ провів реєстрацію права власності на нерухоме майно - база відпочинку «Коробівка» за НАК «Надра України», форма власності - державна, частка - 1/1, реєстраційний номер 12510023, номер запису 283 в книзі 5 (т. 1 а.с. 69, 70-71).
08.11.2007 за замовленням відповідача-1 НАК "Надра України" ПП «Консультант» складено звіт про проведення незалежної оцінки нежитлових приміщень бази відпочинку за адресою: Черкаська обл., Золотоніський район, с. Коробівка, за висновком якого ринкова вартість майна без урахування вартості земельної ділянки з ПДВ на цю дату складає 131470 грн., в т.ч. ПДВ 21911,67 коп. (т. 1 а.с. 54-67).
Із витягу з протоколу № 33 від 23.11.2007 засідання правління НАК «Надра України» вбачається, що правління засідало у складі голови Ставицького Е.А., його заступника Гурського Д.С., членів Шишлова М.М., Вороніна М.І., Дробота Б.В., Полякової К.Ю., при секретарі Бондар Я.П. Пунктом 5 порядку денного вирішувалось питання про погодження проекту договору купівлі-продажу нежитлової будівлі між НАК «Надра України» та ТОВ «Спецтрубпром». По пункту 5 порядку денного доповідачем був Миргородський О.П., виступав голова правління Ставицький Е.А., який повідомив, що питання відчуження цього майна було розглянуто на засіданні спостережної ради Компанії і надано згоду на таке відчуження (протокол Спостережної ради від 21.09.2007). Правлінням прийнято рішення про погодження проекту договору купівлі-продажу нежитлової будівлі між НАК «Надра України» та ТОВ «Спецтрубпром» (т. 1 а.с. 52-53).
Того ж дня, 23.11.2007 відповідачем-1- НАК «Надра України» в особі голови правління Ставицького Е.А., як продавцем, і відповідачем-2 - ТОВ «Спецтрубпром», як покупцем, укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, згідно з п. 1 якого продавець продав, а покупець купив нерухоме майно, яким є нежитлова будівля за адресою: Черкаська обл., Золотоніський район, с/рада Коробівська, «Коробівка» база відпочинку, будинок б/н. База відпочинку «Коробівка» складається із: спального корпусу № 1, А2, загальною площею 277,2 кв.м; спального корпусу № 2, Б1; спального корпусу № 3, В1; їдальні, Г; більярдної, Д; туалет, У; альтанки, К; трансформаторної підстанції, І; колодязя, II; причалів, III, IV; покриття, V; альтанок, VI, VII; огорожі, 1-3 (об'єкт продажу) (т.1 а.с. 40-43).
Сторони договору погодили усі його істотні умови і, зокрема, домовились про таке:
п. 2 - об'єкт продажу належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно ЯЯЯ №579841, виданого Виконавчим комітетом Коробівської сільської ради 05.11.2007 на підставі рішення Виконавчого комітету Коробівської сільської ради № 61 від 23.10.2007 та Золотоніським виробничим підрозділом Черкаського ООБТІ за № 283 в книзі № 5, про що виданий витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно 05.11.2007, номер витягу № 165365-18, реєстраційний №12510023;
п. 3 - експертна (ринкова) вартість об'єкту продажу, визначена згідно із висновком про вартість виданого суб'єктом оціночної діяльності ПП «Консультант» станом на 08.11.2007 становить 131470 грн., в тому числі 21911,67 грн ПДВ, балансова вартість об'єкту продажу становить 121123 грн.;
п. 4 - продаж вчинено за узгодженою сторонами вартістю 157764 грн, в тому числі ПДВ 26294 грн.;
п. 7.3. - продавець засвідчив, що представник продавця має всі належним чином оформлені повноваження, дозволи щодо укладення та підписання цього договору; реалізація цих повноважень не потребує наступного схвалення іншим органом продавця;
п. 7.8. - продавець засвідчив, що укладення цього договору не призведе до порушення майнових та будь-яких інших прав третіх осіб;
п. 25 - покупець набуває права власності на придбаний за цим договором об'єкт продажу з моменту державної реєстрації цього Договору.
Договір підписано представниками сторін, підписи посвідчено печатками юридичних осіб, яких вони представляють, та 23.11.2007 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко Ю.В., зареєстровано у реєстрі за № 356.
До додаткових письмових пояснень від 21.05.2025 і 10.06.2025 року (т. 8 а.с. 152-159, 185-190) представником відповідача-1 додано інформаційну довідку № 427230183 від 16.05.2025 із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (т. 8 а.с. 163) і незавірену копію примірника додатку № 3 до протоколу засідання спостережної ради НАК «Надра України» від 21.09.2007 р. (т. 8 а.с. 195). Із інформаційної довідки № 427230183 від 16.05.2025 із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що 14.12.2007 року в державному реєстрі на підставі договору купівлі-продажу від 23.11.2007 реєстраційний № 356 проведено реєстрацію змін про право власності на нерухоме майно бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », право приватної власності на яке зареєстровано за ТОВ «Спецтрубпром».
Додаток № 3 до протоколу засідання спостережної ради НАК «Надра України» від 21.09.2007 р. затверджено правлінням НАК «Надра України» (протокол від 13.09.2007 р. № 22), ним є перелік майна бази відпочинку в с. Коробівка.
Із протоколу засідання спостережної ради НАК «Надра України» від 21.09.2007 р. вбачається, що на засіданні були присутні члени спостережної ради ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а також запрошені члени правління ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 . На порядку денному вирішувалось три питання, по третьому доповідали ОСОБА_10 і ОСОБА_11 . За результатами розгляду третього питання члени спостережної ради вирішили надати згоду НАК «Надра України» на відчуження в установленому законодавством порядку майна, перелік якого наведено у додатку № 3 до даного протоколу засідання спостережної ради, який є його невід'ємною частиною (т. 1 а.с. 234-244).
Із протоколу допиту свідка ОСОБА_11 від 10.01.2017 року вбачається, що він був викликаний для дачі показань у кримінальному провадженні № 42016000000003659, перед допитом йому були роз'яснені його процесуальні права і обов'язки, його попереджено про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України. Свідок ОСОБА_11 повідомив, що у 2007 році працював на посаді заступника голови правління НАК «Надра України». Ознайомившись із протоколом засідання правління НАК «Надра України» від 23.11.2007 № 33 свідок повідомив, що як член правління приймав участь у цьому засіданні правління, на цьому засіданні правління в його присутності питання відчуження будь-яких об'єктів (майна) НАК «Надра України» не обговорювалось, протокол засідання підписували лише голова і секретар. Ознайомившись із протоколом засідання спостережної ради НАК «Надра України» від 21.09.2007 р., свідок повідомив, що був запрошений і був присутнім на цьому засіданні спостережної ради, доповідав по питаннях №№ 1 і 3. На цьому засіданні спостережної ради питання відчуження Комплексу відпочинку «Пуща-водиця» і жодні інші питання, які стосувались відчуження/продажу/обміну майна компанії не обговорювались та на голосування не ставились, додаток № 3 до протоколу - це фікція, такого додатку не було (т. 1 а.с. 228-233).
Із протоколу допиту свідка ОСОБА_6 від 15.12.2016 року вбачається, що він був викликаний для дачі показань у кримінальному провадженні № 42016000000003659, на поставлені слідчим питання свідок повідомив, що приймав участь у засідання спостережної ради НАК «Надра України» від 21.09.2007 р., ознайомившись із протоколом засідання він припустив, що сторінки цього протоколу могли бути підмінені, зазначені в протоколі питання відчуження майна не обговорювались і не вирішувались (т. 1 а.с. 225-227).
Відповідно до висновку експертів Черкаського відділення Київського НДІСЕ від 17.10.2017 № 90/1153/1154/17-23, за результатами проведення у кримінальному провадженні № 42016000000003659 судової комісійної оціночно-будівельної експертизи експерти виснували, що ринкова вартість об'єкту нерухомості бази відпочинку «Коробівка» станом на 23.11.2007 року складала 633556 грн. (т. 1 а.с. 80-87).
Отже, предметом позову у справі, що розглядається, є вимога заступника Генерального прокурора України заявлена в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України до відповідачів про визнання недійсним укладеного ними договору купівлі-продажу від 23.11.2007 року. Крім того, в разі визнання цього договору недійсним, прокурором заявлено вимогу про застосування наслідків його недійсності - повернення покупцем набутого за цим договором нерухомого майна в порядку односторонньої реституції.
Спірні правовідносини виникли із договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 23.11.2007 року, за правовою природою віднесені до права власності та інших речових прав, зобов'язальних прав купівлі-продажу, регулюються нормами глав 23-25, 29 розділу І книги третьої, главами 52-53 розділу ІІ, главою 54 розділу ІІІ книги п'ятої ЦК України, іншими нормативними актами, прийнятими у відповідності до них.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1, п.п. 2, 3, 4, 5, 8, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Нормами Цивільного кодексу України встановлено, що:
об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (ч. 1 ст. 177);
до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181);
право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч.ч. 1, 2, 4 ст. 182);
право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч.ч. 1, 2 ст. 328);
права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч. 4 ст. 334);
фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов'язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом (ст. 345);
право власності припиняється з підстав, визначених ст. 346 ЦК України, зокрема у випадках, встановлених законом;
держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (п.п. 1, 2 ст. 386);
власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (ч. 1 ст. 392).
Частиною 2 ст. 328 ЦК України встановлена презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.
Відповідно до частин 1-5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 205 ЦК України визначені вимоги до форми правочину, способів волевиявлення. Згідно з частинами 1, 2 цієї статті ЦК, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з частиною 3 вказаної норми, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217).
Згідно з частиною 1 ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Вищенаведені норми віднесені до глави 16 розділу IV книги І ЦК України і врегульовують загальні положення про правочини, правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону.
Розділ IІ книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про договір, зокрема:
договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626);
відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627);
Главою 54 врегульовано загальні положення купівлі-продажу, поставки, зокрема:
за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 655);
право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (ст. 658).
Згідно з пунктом 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року № 803, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами; рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна України.
Скасовуючи рішення Господарського суду Черкаської області від 10.12.2020 року, постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 року у справі № 925/1443/19 та скеровуючи справу на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.08.2022 року у справі № 925/538/19, зокрема, зауважив:
«Верховний Суд зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій вимог статей 236, 237 Господарського процесуального кодексу України не врахували та не з'ясували обставини справи, пов'язані з фактом обізнаності або об'єктивної можливості позивачів бути обізнаними щодо порушення інтересів держави, а відтак і обставини справи, пов'язані з визначенням початку перебігу і закінчення зазначеного строку за вимогами, що є предметом позову. Зокрема це стосується і необхідності встановлення обставин обізнаності про порушення прав, у тому числі прокурором, який, як убачається з матеріалів справи та обставин встановлених судами, дізнався про незаконність вибуття спірного майна з матеріалів кримінального провадження № 42016000000003659, а показанням свідків у зазначеному кримінальному провадженні надавалась оцінка у межах справи, що розглядається (п. 5.17).
Судова колегія звертає увагу на суперечливі висновки судів попередніх інстанцій, які з одного боку дійшли висновку, що власником майна є Кабінет Міністрів України, однак, при цьому, задовольнили позовні вимоги щодо повернення спірного майна на користь НАК «Надра України», яка в цій справі прокурором визначена саме в статусі відповідача. За таких обставин, судам попередніх інстанцій необхідно було надати оцінку положенням Статуту НАК «Надра України» щодо повноважень та функцій органів управління як відповідача, так і позивачів у цій справі (КМУ та Держгеонадра) (п. 5.22).
Належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Параграф 2 «Показання свідків» Глави 5 Господарського процесуального кодексу України передбачають вимоги, порядок та особливості використання показання свідка. Апеляційною інстанцією було враховано протокол додаткового допиту свідка (щодо відсутності прийняття рішення про відчуження/продаж/обмін майна Компанії), які були надані під час кримінального провадження. Зазначений доказ хоча й не відповідає критеріям, визначеним Господарським процесуальним кодексом України для показань свідка, однак зважаючи на його походження, він може розглядатись як письмовий доказ, і в такий спосіб міг бути розглянутий судами у сукупності з іншими доказами з дотриманням стандартів їх оцінки передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи (п.п. 5.28, 5.29).
Оскільки справа підлягає направленню на новий розгляд, у тому числі з підстав необхідності надання оцінки доказам щодо власника спірного майна та повноважень учасників спору на момент укладення спірного договору, а також встановлення обставин справи, пов'язаних з початком перебігу строку позовної давності, колегія суддів вважає передчасним розгляд доводів скаржника в частині неналежно обраного способу захисту, оскільки вирішення цього питання безпосередньо залежить від обставин справи, які підлягають встановленню судами» (п. 5.33).
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об'єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення (п. 6.5.)».
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
У постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, провадження № 12-24гс23 Велика Палата Верховного Суду, розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 року у справі за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до 1) приватного нотаріуса Назаренко Катерини Валеріївни; 2) Державної служби геології та надр України; 3) Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України»; 4) Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова компанія «Інвестсервіс»; 5) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал», за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонду державного майна України та третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 5 - приватного нотаріуса Удовіченко Марини Юріївни про визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію та наказу, недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, виснувала таку правову позицію щодо застосування норм права.
«Позиція великої палати верховного суду
87. Спірні правовідносини у цій справі виникли стосовно визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності за Компанією на виробничий корпус і блок обслуговуючих приміщень, наказу щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником у частині зобов'язання Компанії вчинити правочин щодо відчуження її майна, переданого до її статутного капіталу засновником, визнання недійсним договору купівлі-продажу цього майна та витребування майна з чужого незаконного володіння.
97. Усі суб'єкти державного сектора економіки мають діяти на праві господарського відання чи оперативного управління.
98. Утворення акціонерних товариств на базі майна корпоратизованих державних унітарних товариств та особливий склад осіб, які беруть участь у їх заснуванні, серед яких державні органи, що здійснюють управління державним майном, зумовлює своєрідний порядок набуття такими акціонерними товариствами права власності на майно, що передається державою до їхнього статного фонду.
99. За загальними правилами, установленими статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.
100. Тобто якщо засновниками акціонерного товариства є фізичні або юридичні особи приватного права, власником такого майна стає акціонерне товариство.
101. Проте на відміну від акціонерних товариств, які засновуються на базі приватної власності, створення акціонерних товариств на базі майна державних підприємств регулюється не лише нормами ЦК України, ГК України та зазначеного вище Закону, а й спеціальним законодавством.
108. Акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку, а державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається у державній власності й відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.
109. Отже, до моменту завершення процедури приватизації до створюваного акціонерного товариства в силу правонаступництва переходять права та обов'язки, які мало державне унітарне підприємство, у тому числі й обсяг майнових прав на державне майно. У цьому випадку на праві господарського відання.
110. Вимоги про необхідність дотримання процедури приватизації при відчуженні майна господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25 % їх статутного фонду закріплено і в Законі України «Про управління об'єктами державної власності» (пункти 19, 20 статті 11 цього Закону).
111. Таким чином, державне майно, яке закріплювалося за державним підприємством на праві господарського відання, перебуває у створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання.
114. У зв'язку із цим державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100 % акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю.
124. Державне майно, у тому числі нерухоме майно, передане Компанії відповідно до законодавства, закріплюється за Компанією на праві господарського віддання (пункт 22 статуту).
125. Держгеонадра (служба) не наділена законодавством та статутом Компанії повноваженнями вирішувати питання щодо відчуження державного майна.
126. Єдиним власником спірного майна є держава в особі КМУ.
133. Згідно зі статтею 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою КМУ від 06 червня 2007 року № 803, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законами.
134. Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження з ФДМУ.
135. Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника у спосіб, передбачений ГК України та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (частина друга статті 145 ГК України).
136. КМУ не приймав рішення про зміну режиму спірного майна, у зв'язку із цим зміна форми власності з державної на приватну не відбувалась.
137. Правовий режим майна ПАТ «НАК «Надра України», заснованого на державній власності, міг бути змінений тільки шляхом приватизації.
138. Суди попередніх інстанцій встановили, що постановою КМУ від 17 серпня 2000 року № 1273, майно УДПІ «Укрдіпрогеолбуд» передано до статутного фонду ПАТ «НАК «Надра України», а спільним наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 27 квітня 2001 року № 160 і ПАТ «НАК «Надра України» від 27 квітня 2001 року № 16 затверджено акт передачі-приймання майна інституту як цілісного майнового комплексу разом з основними фондами.
139. Отже, вказаними актами спірне майно у приватну власність ПАТ «НАК «Надра України» не передавалось, право державної власності не змінювалось.
148. Правові висновки щодо неможливості відчуження на користь суб'єкта права приватної власності без прийняття власником відповідного рішення нерухомого майна, наданого у статутний капітал для здійснення статутної діяльності, яке залишається об'єктом права державної власності, та за відсутності рішення КМУ про зміну правового режиму цього майна та відповідно зміни форми власності з державної на приватну, були неодноразово викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.
Щодо суті спору
Визнання незаконним та скасування наказу Держгеонадра від 15 травня 2020 року № 224, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14 серпня 2020 року, витребування нерухомого майна та скасування державної реєстрації права приватної власності
175. Згідно з пунктом 16 статуту ПрАТ «НАК «Надра України» (у редакції постанови КМУ від 22 травня 2019 року № 640) засновником Компанії є держава в особі КМУ.
176. КМУ як засновник приймає рішення про збільшення або зменшення розміру статутного капіталу Компанії.
177. Держгеонадра (служба) не наділена законодавством та статутом Компанії повноваженнями вирішувати питання щодо відчуження майна.
178. Єдиним власником спірного майна є держава в особі КМУ, і в розумінні статей 317, 319, 321 ЦК України тільки власник приймає рішення щодо його відчуження.
179. Приймаючи вказаний наказ, Держгеонадра (служба) діяла з перевищенням повноважень, за відсутності рішення власника майна - КМУ про його продаж, що свідчить про відсутність волі держави на його відчуження.
180. На порушення вимог частини п'ятої статті 75 та частини третьої статті 139 ГК України правління компанії ПрАТ «НАК «Надра України» на засіданнях, що відбувались 15 червня та 13 серпня 2020, прийняло рішення щодо надання згоди на укладення правочину щодо відчуження спірного майна без погодження з власником майна - КМУ.
181. Незважаючи на статус спірного майна станом на прийняття вказаних рішень, Держгеонадра та ПрАТ «НАК «Надра України» не наділені повноваженнями щодо розпорядження спірним майном.
182. Таким чином, приймаючи ці рішення, правління Компанії діяло з перевищенням повноважень.
Щодо способу захисту порушеного права
192. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).
200. У справі, яка розглядається, мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння нерухомим майном.
201. Слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
202. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, пункти 1, 80-81, 83, від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20, пункти 1, 43-47, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, пункти 6, 20-26, 101, 102, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, пункти 4, 26, 47, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, пункти 4, 36, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, пункт 31).
Щодо відступу від висновків Верховного Суду про застосування норм права
214. Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо зміни державної форми власності виключно шляхом приватизації виснує, що Закон України «Про приватизацію державного майна» не відносить до способів приватизації передання державного майна до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства, а тому державне майно, передане державою до статутного фонду (капіталу) акціонерного товариства, 100 % акцій якого залишається у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації (продажу у приватну власність належних державі акцій такого акціонерного товариства) є державною власністю, і з огляду на свої висновки, викладені у цій постанові, відступає від висновку, сформульованого в постанові КАС ВС від 09 жовтня 2018 року у справі № 826/11262/15, щодо того, що власником майна, переданого до статутного капіталу, є саме товариство, а не держава.
215. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. її постанови від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, пункт 42; № у ЄДРСР 106558740, від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц, пункт 43; № у ЄДРСР 108930839, від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22, пункт 66; № у ЄДРСР 111647957).
216. У разі коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, в раніше ухваленому нею рішенні чи рішенні Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц, пункт 88, від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, пункт 93, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, пункт 27.3, від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, пункт 49, від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17, пункт 43, і № 727/2878/19, пункт 40, від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19, пункт 43, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, пункт 44, від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18, пункт 31, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.20, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, пункт 40, від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18, пункт 92, від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, пункт 36, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, пункт 67).
255. Ураховуючи встановлені у справі обставини, а саме відчуження спірного майна без волевиявлення власника - держави в особі КМУ, витребування такого майна у державну власність від останнього набувача є пропорційним втручанням у право власності Компанії, яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.
Щодо строку позовної давності
265. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати захист цих інтересів у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати такий захист (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, пункт 95).
267. Оскільки прокуратурі та позивачу - КМУ стало відомо про незаконне рішення нотаріуса у квітні 2021 року під час розслідування кримінального провадження від 22 травня 2020 року № 42020170000000102 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що прокурор звернувся до суду з позовом у липні 2021 року в межах строку позовної давності.
Висновок щодо застосування норм права
273. Здійснивши правовий аналіз Конституції України, ГК України, ЦК України, Закону України «Про господарські товариства», який діяв щодо акціонерних товариств до набрання чинності законами України «Про акціонерні товариства», «Про управління об'єктами державної власності», «Про приватизацію державного майна», стосовно корпоратизації на підставі Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств», законів України «Про холдингові компанії в Україні», «Про банки і банківську діяльність» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації, а Закон України «Про приватизацію державного майна» не відносить до способів приватизації передання державного майна до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства.
274. Тому державне майно, передане державою до статутного фонду (капіталу) акціонерного товариства, 100 % акцій якого залишається у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації (продажу у приватну власність належних державі акцій такого акціонерного товариства) є державною власністю».
Обставини справи № 917/1212/21, до перегляду судових рішень місцевого і апеляційного господарських судів у якій Великою Палатою Верховного Суду зупинялось провадження у справі № 925/538/19, є подібними обставинам, встановленим у справі № 925/538/19.
З огляду на встановлені обставини справи, наведені норми законодавства, враховуючи вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.08.2022 року у справі № 925/538/19, правову позицію щодо застосування норм права Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23), місцевий господарський суд вбачає, що Указом Президента України від 14.06.2000 № 802/2000 створено Національну акціонерну компанію «Надра України» (далі - Компанія), у зв'язку з чим Кабінет Міністрів України зобов'язано здійснити в установленому порядку заходи щодо створення Компанії, зокрема затвердити статут Компанії, забезпечити формування статутного фонду Компанії, вирішити в установленому порядку питання щодо закріплення у державній власності 100 відсотків акцій Компанії, а також недопущення відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передачі в управління будь-яким особам.
На виконання цього Указу Президента України постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2000 № 1273 зобов'язано Фонд державного майна передати у місячний термін до статутного фонду Компанії 100 відсотків акцій Державної акціонерної холдингової компанії «Укргеолреммаш» (пункт 1), передано до статутного фонду Компанії майно підприємств згідно з додатком 3 (у тому числі і спірне нерухоме майно), з наступним їх перетворенням у дочірні підприємства Компанії (пункт 4); установлено, що 100 відсотків акцій Компанії закріплюються у державній власності (пункт 5).
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 № 1460 затверджено перший статут Компанії, а постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 № 640 змінено тип акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» з публічного на приватне, Компанію перейменовано у Приватне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Надра України», затверджено статут Компанії у відповідній редакції.
Спільним наказом Мінекології та природних ресурсів України № 178 від 08.05.2001 та НАК «Надра України» № 19 від 15.05.2001 «Про передачу ДГП «Центрукргеологія» до складу НАК «Надра України» та його майна до статутного фонду Компанії» затверджено: висновок експерта про вартість оцінюваного майна (додаток 1), передавальний баланс на дату оцінки 21.12.2000 року (додаток 2) та акт передавання-приймання майна ДГП «Центрукргеологія» до складу НАК «Надра України» як цілісного майнового комплексу (додаток 3), акт передавання-приймання майна ДГП «Центрукргеологія» до статутного фонду НАК «Надра України» (додаток 4).
За Актом передавання-приймання ДГП «Центрукргеологія» до складу НАК «Надра України» № 1 від 15.05.2001 Мінекоресурсів України передав, а НАК «Надра України» прийняв до складу Компанії ДГП «Центрукргеологія» як цілісний майновий комплекс разом з основними фондами, в тому з об'єктами житлосоцкультпобуту, державної форми власності, розташований за адресою: м. Черкаси, вул. Чкалова, 13. Передавальний баланс підприємства складено 31.12.2000 з урахуванням організованої ФДМУ переоцінки необоротних активів підприємства, відповідно до акту № 2 від 15.05.2001 загальна вартіст переданих активів склала 49081300 грн.
За зверненням НАК «Надра України» виконавчим комітетом Коробівської сільської ради прийнято рішення від 23.10.2007 № 61 про оформлення права власності на нежитлову будівлю бази відпочинку в адміністративних межах Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області.
05.11.2007 на підставі рішення від 23.10.2007 № 61 Виконавчим комітетом Коробівської сільської ради видано НАК «Надра України» свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ № 579841 на нерухоме майно - база відпочинку «Коробівка», будинок б/н, та складається із: спального корпусу № 1, 2А, 272,2 кв.м; спального корпусу № 2, 1Б; спального корпусу № 3, 1В; їдальні, Г; більярдної, Д; спорудження, У; альтанки, К; трансформаторної підстанції, І; колодязя, II; причалів, III, IV; покриття, V; альтанок, VI, VII; огорожі, 1-3 є; форма власності - державна; частка - 1/1.
Того ж дня, 05.11.2007 Золотоніський виробничий підрозділ Черкаського ООБТІ провів реєстрацію права власності на нерухоме майно - база відпочинку «Коробівка» за НАК «Надра України», форма власності - державна, частка - 1/1, реєстраційний номер 12510023, номер запису 283 в книзі 5.
08.11.2007 за замовленням відповідача-1 НАК «Надра України» приватним оцінювачем проведено незалежну оцінку нежитлових приміщень бази відпочинку «Коробівка» і складено звіт, за висновком якого ринкова вартість майна без урахування вартості земельної ділянки з ПДВ на цю дату склала 131470 грн.
На підставі Статуту в редакції 2007 року, протоколу засідання спостережної ради від 21.09.2007 (додатком № 3 до якого є перелік майна бази відпочинку в с. Коробівка), протоколу засідання правління № 33 від 23.11.2007 НАК «Надра України», як продавець, 23.11.2007 уклала з відповідачем-2 - ТОВ «Спецтрубпром», як покупцем, договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, згідно з п. 1 якого продавець продав, а покупець купив нерухоме майно, яким є нежитлова будівля бази відпочинку «Коробівка» за адресою: Черкаська обл., Золотоніський район, с/рада Коробівська, складається із: спального корпусу № 1, А2, загальною площею 277,2 кв.м; спального корпусу № 2, Б1; спального корпусу № 3, В1; їдальні, Г; більярдної, Д; туалет, У; альтанки, К; трансформаторної підстанції, І; колодязя, II; причалів, III, IV; покриття, V; альтанок, VI, VII; огорожі, 1-3 (об'єкт продажу). Об'єкт продано за ціною 157764 грн. з ПДВ.
14.12.2007 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 23.11.2007 реєстраційний № 356 проведено реєстрацію права приватної власності на нерухоме майно бази відпочинку «Коробівка» за ТОВ «Спецтрубпром».
Відповідно до висновку експертів Черкаського відділення Київського НДІСЕ від 17.10.2017 № 90/1153/1154/17-23, за результатами проведеної у кримінальному провадженні № 42016000000003659 судової комісійної оціночно-будівельної експертизи ринкова вартість об'єкту нерухомості бази відпочинку «Коробівка» станом на 23.11.2007 року складала 633556 грн.
Із показань свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_6 , допитаних кримінальному провадженні № 42016000000003659, слідує, що на засіданнях спостережної ради НАК «Надра України» 21.09.2007 і правління НАК «Надра України» 23.11.2007 питання відчуження спірного нерухомого майна не вирішувалось, протоколи засідань зфальсифіковані.
Докази у виді висновку судового експерта, протоколів допиту свідків, які отримані із кримінального провадження за наявності дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування у відповідності до ст. 222 КПК України, суд визнає з урахуванням сукупності інших наведених доказів належними і достовірними письмовими доказами, їх враховує при прийнятті рішення, а заперечення відповідачів в цій частині також відхиляє.
Метою позову прокурора, заявленого в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України (позивач-1), як єдиного засновника Компанії (відповідача-1), і Державної служби геології та надр України (Держгеонадра, позивач-2), як єдиного акціонера Компанії, є повернення в державну власність незаконно відчуженого Компанією на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрубпром» за договором купівлі продажу від 23.11.2007 року нерухомого майна Бази відпочинку «Коробівка», розташованої за адресою: Черкаська обл., Золотоніський район, с/рада Коробівська і складається із: спального корпусу № 1, 2 А, 272,2 кв.м; спального корпусу № 2, 1 Б; спального корпусу № 3, 1 В; їдальні, Г; більярдної, Д; спорудження, У; альтанки, К; трансформаторної підстанції, І; колодязя, II; причалів, III, IV; покриття, V; альтанок, VI, VII; огорожі, 1-3. Порушене право державної власності прокурором захищається шляхом визнання судом договору купівлі-продажу недійсним і, у зв'язку з цим, застосуванням односторонньої реституції, внаслідок якої слід зобов'язати відповідача-2 повернути відповідачу-1 одержане по недійсному договору нерухоме майно.
У статуті Компанії (у редакції постанови КМ України від 27.06.2007 № 886, чинній станом на листопад 2007 року) було визначено, що органами управління компанії є: загальні збори акціонерів; спостережна рада; правління; ревізійна комісія. Загальні збори акціонерів компанії є вищим органом її управління. Спостережна рада компанії утворюється для здійснення контролю за діяльністю правління компанії та вирішення окремих питань управління її роботою і представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів. До компетенції спостережної ради компанії належить: затвердження договорів (правочинів), укладених на суму, що перевищує еквівалентну 200000 мінімальних розмірів заробітної плати , встановлених законом на дату укладення договорів (правочинів); прийняття рішення про продаж або відчуження будь-яким іншим способом майна компанії, переданого засновником до її статутного фонду, з урахуванням установлених цим Статутом обмежень. Виконавчим органом управління компанії, який здійснює оперативне керівництво її поточною діяльністю, є правління компанії. До компетенції правління належить: підготовка та попередній розгляд усіх питань, що підлягають обговоренню на загальних зборах акціонерів компанії та засідання спостережної ради, підготовка у зв'язку з цим матеріалів, організація виконання рішень зборів акціонерів компанії та її спостережної ради; погодження: договорів про спільну інвестиційну діяльність, договорів оренди, відчуження основних засобів, підряду, що укладаються компанією; договорів про спільну інвестиційну діяльність, договорів, визначена в яких сума перевищує 200000 гривень, договорів, пов'язаних з придбанням, відчуженням будь-яким чином майна. Голова правління компанії підписує договори (правочини) від імені компанії (пункти 46, 47, 56 підпункти 5, 10, пункт 59, пункт 64 підпункт 3 абз. 2, 3 підпункту 12, пункт 68, пункт 70 підпункт 13).
Згідно з пунктами 23-27, 33-36 цього ж Статуту Компанії, майно Компанії складається з основних фондів, обігових коштів, акцій (часток, паїв) у статутних фондах підприємств, а також фінансових та інших активів, відображених у бухгалтерському балансі Компанії. Майно Компанії формується, зокрема, за рахунок майна, майнових та немайнових прав, переданих засновником у власність; майна, переданого засновником у користування.
Компанія є власником, зокрема, майна, переданого засновником до статутного фонду Компанії як плату за її акції, у тому числі коштів, контрольних та інших пакетів акцій, цілісних майнових комплексів підприємств;
Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що відповідають визначеним цим Статутом меті та основним завданням Компанії і не суперечать законодавству.
Майно, що є державною власністю і передане Компанії у користування та/або управління, не підлягає відчуженню. Користування та/або управління майном Компанії здійснюється відповідно до законодавства. Державні пакети акцій відкритих акціонерних товариств, які передані до статутного фонду Компанії, не підлягають відчуженню та не можуть бути предметом застави без прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України;
Компанія стосовно державного майна, яке передане їй засновником до статутного фонду і включене до переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може вчиняти дії, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного фонду інших господарських організацій, передача в заставу тощо;
Компанія випускає акції на розмір її статутного фонду і здійснює реєстрацію їх випуску в установленому законодавством порядку. Ведення реєстру акціонерів здійснюється компанією або незалежним реєстратором на підставі відповідного договору. Засновник компанії, який володіє 100% її акцій, не може відчужувати належні йому акції до прийняття в установленому порядку рішення про їх приватизацію;
Отже, відповідно до викладених обставин справи та враховуючи правову позицію ВП ВС у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, провадження № 12-24гс23, спірне нерухоме майно на дату його відчуження відповідачем-1 на користь відповідача-2 за оспореним договором було державною власністю, за відсутності вираженої згоди власника, яким є КМ України (позивач-1), відповідач-1 (Компанія) права на його відчуження не мав. Спостережна рада і правління Компанії, за погодженням яких Компанія здійснила це відчуження, є органами управління Компанії, але не є довіреними представниками власника, тому навіть при умові доведення відповідачами наявності їх погодження, ця обставина не спростовує доводи прокурора про суперечність оспореного договору нормам статей 317, 319, 321, 658 ЦК України, пункту 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року № 803.
Ця встановлена судом суперечність укладеного відповідачами договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 23.11.2007 року, посвідчений нотаріусом і зареєстрований в реєстрі за № 356, є достатньою підставою визнання його недійсним у відповідності до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Судом встановлено, що про порушення інтересів держави шляхом незаконного відчуження державного майна прокурору стало відомо лише в листопаді 2017 року під час розслідування кримінального провадження № 4217000000004200 за фактом незаконної приватизації державного майна за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 233 Кримінального кодексу України, а саме об'єктів нерухомості у с. Коробівка, Золотоніського району Черкаської області. Кримінальне провадження № 42016000000003659 від 24.11.2016 року об'єднано з кримінальним провадженням № 42015000000002833 від 25.12.2015 року за фактами створення та діяльності злочинної організації за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст.255 КК України, за фактами заволодіння державним майном в особливо великих розмірах за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст.191 КК України.
Оскільки прокурору і позивачу-1 - КМ України про порушення інтересів держави незаконним відчуженням майна шляхом укладення відповідачами оспореного договору купівлі-продажу від 23.11.2007 стало відомо 23.10.2018 із кримінального провадження № 42016000000003659, іншої об'єктивної можливості дізнатись про порушене право прокурор і позивач-1 не мали, до суду із цим позовом прокурор звернувся 08.05.2019, то трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, прокурором не пропущений. Відтак порушене право держави за позовом прокурора підлягає захисту, а заяви відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України, суд відхиляє.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Похідною вимогою після визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна прокурором заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності цього правочину на підставі ст. 216 ЦК України у виді зобов'язання відповідача-2 повернути відповідачу-1 це майно. Такий спосіб захисту був би належним та ефективним і ця вимога прокурора теж підлягала б задоволенню, оскільки забезпечувала б виконуваність відповідного судового рішення як щодо фактичного повернення майна у володіння власника, так і щодо забезпечення відновлення реєстраційного підтвердження його права володіння цим майном.
Але, за викладених обставин справи судом встановлено, що власником цього майна є позивач-1, відповідачі є сторонами оспореного правочину, відповідач-1, як сторона продавця за правочином, допустив розтрату державного майна і саме на його користь вимагається повернення цього майна. Ця вимога на думку суду суперечить принципам диспозитивності і пропорційності господарського судочинства, тому в межах заявлених вимог задоволенню не підлягає, спірне майно підлягає поверненню на користь власника, тобто позивача-1.
У постанові від 11.07.2024 у справі N 905/1081/23 КГС ВС зазначив, що двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Правила ч. 1 ст. 216 ЦК України (двостороння реституція) застосовуються тоді, коли обидві сторони здійснили виконання недійсного договору. ЦК України не надає учасникам недійсного правочину обрати варіант поведінки - вони зобов'язані повернути один одному все, що вони одержали на виконання недійсного правочину (в тому числі шляхом відшкодування вартості отриманого, якщо повернення його у натурі вже неможливе). Зобов'язання повернути один одному все отримане базується на факті передачі майна за недійсним правочином та має на меті відновити положення, яке існувало до такої передачі.
У постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, 12-35гс23 Велика Палата Верховного Суду відступила від власного правового висновку щодо застосування односторонньої реституції у разі недійсності правочину, визначивши, що якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.
Застосовуючи в контексті спірних правовідносин норми статей 19 та 131-1 Конституції України, а також статті 216 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб'єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб'єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно.
За змістом частин першої та другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Отже, з урахуванням викладеного, обраний прокурором спосіб захисту в частині вимог про зобов'язати відповідача-2 повернути відповідачу-1 нерухоме майно, яким є нежитлова будівля, що розташована за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, с/рада Коробівська, «Коробівка» база відпочинку, будинок б/н, та складається із: спального корпусу № 3, 1В; їдальні, Г; більярдної, Д; спорудження, У; альтанки, К; трансформаторної підстанції, І; колодязя, ІІ; причалів, ІІІ, ІV; покриття, V; альтанок VІ, VІІ; огорожі, 1-3 (тобто - спірне нерухоме майно) є неналежним і це є підставою відмови у задоволенні позову в цій частині.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судом приймається рішення у справі, що розглядається, на підставі усіх доказів, поданих представниками усіх учасників справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ст. 79 ГПК України, а саме: змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частин 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів в Україні», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:
позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь якій стадії судового процесу;
учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);
учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням викладених обставин справи, наведених норм законодавства, вказівок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.08.2022 року у справі № 925/538/19, правову позицію щодо застосування норм права Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23), суд спірні вимоги прокурора вважає обґрунтованими, позов задовольняє в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.11.2007 року укладеного відповідачами, в частині решти вимог відмовляє.
Доводи відповідачів, приведені ними в обґрунтування заперечень проти позову, господарський суд відхиляє через їх невідповідність встановленим фактичним обставинам справи та вказаним вище нормам чинного законодавства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити наступне щодо належності звернення Генеральної прокуратури України до суду з даним позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Враховуючи положення Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, то захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Системне тлумачення абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду у і від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц ).
Згідно частини четвертої статті 23 Закону України “Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
З матеріалів справи вбачається, що позивач-1 - Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої служби, позивач-2 - Державної служби геології та надр України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр (ч.1 Положення про Державну службу геології та надр України в редакції чинного на момент звернення з позовом ).
Відповідно до п.29 ч.4 Положення про Державну службу геології та надр України Держгеонадра відповідно до покладених на неї завдань здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Держгеонадр.
19.11.2018 року, на запит Генеральної прокуратури України № 17/7/2-32793-14 від 23.10.2018 року, Фонд державного майна України повідомив листом № 10-21-23321(т.1 а.с. 78-79) повідомив останню, що Національна акціонерна компанія "Надра України" створена відповідно до Указу Президента України № 802 від 14.06.2000 року «Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології та розвитку надр», з урахуванням прийнятого Статуту Компанії, постанови Кабінету Міністрів України №1273 від 17.08.2000 року «Питання Національної акціонерної компанії "Надра України", управління корпоративними правами держави, якій належать 100% акцій в статутному капіталі Компанії, згідно з Реєстром корпоративними правами держави, що веде Фонд, здійснює Державна служб геології та надр України.
23.10.2018 року Генеральна прокуратура України зверталася із листами №№17/7/2-32793-14 до Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України (т.1 а.с. 35-36), в яких просив надати копії документів щодо вказаного майна НАК «Надра України», що передано до його статутного фонду 15.05.2001 року, з метою з'ясування обставин вчиненого кримінального правопорушення, що є предметом кримінального провадження № 42017000000004200 від 17.11.2017 року за фактом незаконної приватизації державного майна.
09.11.2018 року Секретаріат Кабінету Міністрів України листом № 21409/0/2-18 повідомив прокуратуру про відсутність у них запитуваної інформації (т.1 а.с. 37)
15.11.2018 року Державна служба геології та надр України листом № 247374-18 надала прокуратурі наявну в неї інформацію щодо НАК «Надра України» (т.1 а.с. 38).
25.04.2019 року Генеральна прокуратура України зверталася із листами №№05/2-12997-19 до Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України (т.1 а.с. 25-29), в яких повідомила про незаконне відчуження державного майна переданого НАК «Надра України», однак, у зв'язку з невчиненням вказаними органами заходів з повернення майна у власність держави, вказав про звернення до суду з відповідним позовом в інтересах держави.
Отже, враховуючи нездійснення позивачами заходів для звернення до суду з позовом стосовно захисту інтересів держави, враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов висновку, що прокурор в даному випадку належним чином обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді.
На підставі статті 129 ГПК України з відповідачів-1 і 2 на користь Генеральної прокуратури України (Офіс Генерального прокурора) підлягають стягненню понесені судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 1921 грн. в дольовому порядку по 960 грн. 50 коп. з кожного.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 256 ГПК України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Визнати недійсним договір. посвідчений нотаріусом і зареєстрований в реєстрі за № 356, купівлі-продажу від 23.11.2007 року нерухомого майна, що є нежитловою будівлею, розташованою за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, село Коробівка, будинок б/н, укладений між Національною акціонерною компанією «Надра України» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтрубпром».
В частині вимог про зобов'язаня Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрубпром» повернути Приватному акціонерному товариству «Надра України» нерухоме майно, яким є нежитлова будівля, що розташована за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, с/рада Коробівська, «Коробівка» база відпочинку, будинок б/н, та складається із: спального корпусу № 3, 1В; їдальні, Г; більярдної, Д; спорудження, У; альтанки, К; трансформаторної підстанції, І; колодязя, ІІ; причалів, ІІІ, ІV; покриття, V; альтанок VІ, VІІ; огорожі, 1-3, - відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України», ідентифікаційний код юридичної особи 31169745, місцезнаходження: 03057, м. Київ, вул. Євгенії Мірошниченко, буд.10, на користь Генеральної прокуратури України, код ЄДРПОУ 00034051, місцезнаходження: 01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, судові витрати у виді сплаченого судового збору у розмірі 960 грн. 50 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрубпром», ідентифікаційний код юридичної особи 35075661, місцезнаходження: 03186, місто Київ, бульв. Чоколівський, буд. 19, на користь Генеральної прокуратури України, код ЄДРПОУ 00034051, місцезнаходження: 01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, судові витрати у виді сплаченого судового збору у розмірі 960 грн. 50 коп.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 30.12.2025 року.
Суддя В.М. Грачов