ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.11.2025Справа № 910/9203/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Літовки М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу №910/9203/25
за позовом Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України"
до Гальчанського Федора В'ячеславовича
про визнання недійсними пунктів договору та стягнення 2 029 640,06 грн
За участю представників:
від позивача Книш О.М.
від відповідача Яцук В.П.
До Господарського суду міста Києва звернулась Державна установа "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" (далі - позивач, Установа) з позовом до Гальчанського Федора В'ячеславовича (далі - відповідач, Гальчанський Ф.В.), в якому просить суд:
- визнати недійсними пункти 1.1. та 3.1 договору від 03.02.2022 № 15-К-22 (зі змінами) [далі - Договір] у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, укладеного Установою та Фізичною особою- підприємцем Гальчанським Ф.В.;
- стягнути з відповідача на користь позивача 2 029 640,06 грн безпідставно набутих коштів за Договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач у період дії Договору, зокрема з 09.04.2022 до 09.06.2022, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування 3 групи зі ставкою єдиного податку 2%, не зменшив ціну Договору та суму поставки, у зв'язку з чим безпідставно отримав кошти в заявленому до стягнення розмірі.
Ухвалою суду від 30.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 01.09.2025, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.
25.08.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому міститься клопотання про поновлення строку на його подання.
У підготовчому засіданні 01.09.2025 суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 18.09.2025.
02.09.2025 від представника позивача до суду надійшло клопотання про повернення надміру сплаченого судового збору.
05.09.2025 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
17.09.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи з клопотанням про поновлення строку та заперечення на відповідь на відзив.
У підготовчому засіданні 18.09.2025 суд протокольною ухвалою оголосив перерву у підготовчому засіданні до 02.10.2025.
24.09.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про проведення письмового опитування та поновлення строку на подання такого клопотання.
Ухвалою суду від 02.10.2025 відкладено підготовче засідання на 13.10.2025, поновлено відповідачу строк для подання заяви про письмове опитування, клопотання відповідача про проведення письмового опитування задоволено частково, зобов'язано позивача, з дотриманням вимог статей 88, 90 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надати відповіді на запитання.
08.10.2025 до суду від представника позивача надійшли письмові пояснення з наданими відповідями на запитання на виконання вимог ухвали суду від 02.10.2025.
Ухвалою суду від 13.10.2025 було задоволено клопотання Установи про повернення судового збору та повернуто позивачу з Державного бюджету України судовий збір.
У підготовчому засіданні 13.10.2025 суд протокольною ухвалою оголосив перерву у підготовчому засіданні до 20.10.2025.
15.10.2025 від позивача до суду надійшла заява на виконання вимог ухвали суду.
20.10.2025 від представника позивача до суду було подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.11.2025.
У судовому засіданні 10.11.2025 було оголошено перерву до 24.11.2025.
У судових засіданнях суд, заслухавши вступне слово представників учасників справи, з'ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.
У судовому засіданні 24.11.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, тощо, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
04.08.2021 позивачем оголошено закупівлю за рамковою угодою на закупівлю товару код CPV згідно з ДК 021-2015:15420000-8 Рафіновані олії та жири (олія соняшникова рафінована бутильована) з визначеною очікуваною вартістю 202 117 020,00 грн з ПДВ.
Участь у вказаній вище закупівлі взяли участь та визнані переможцями аукціону: ТОВ "КАРИОТА" (допущено до аукціону); ТОВ "ФАЛЬКОН ПРАЙМ" (допущено до аукціону); ФОП Гальчанський Ф.В. (допущено до аукціону); ТОВ «EC ЕНД ЕЙ ГРУП» (допущено до аукціону).
У подальшому позивачем, ТОВ «КАРИОТА», ФОП Гальчанським Ф.В., ТОВ «ФАЛЬКОН ПРАЙМ» та ТОВ «ЕС ЕНД ЕЙ ГРУП» укладено рамкову угоду від 14.01.2022 №2-К-22 (далі - Рамкова угода).
Позивачем розміщено оголошення № UA-2022-01-24-002999-c про проведення процедури закупівлі 15420000-8 Рафіновані олії та жири (олія соняшникова рафінована бутильована).
Учасниками вказаної вище процедури закупівлі були:
1) ФОП Гальчанський Ф.В. з ціновою пропозицією 52 080 000,00 грн;
2) ТОВ «КАРИОТА» з ціновою пропозицією 52 128 000,00 грн;
3) ТОВ «ЕС ЕНД ЕЙ ГРУП» з ціновою пропозицією 52 176 000,00 грн.;
4) ТОВ «ФАЛЬКОН ПРАЙМ» з ціновою пропозицією 52 176 000,00 грн.
31.01.2022 розміщено повідомлення про намір укласти договір з відповідачем.
03.02.2022 Установою (покупець) і ФОП Гальчанським Ф.В. (продавець) укладено Договір, за умовами якого продавець зобов'язується у 2022 році продати і відвантажити ДК 021-2015:15420000-8 Рафіновані олії та жири (олія соняшникова рафінована бутильована) [далі - товар] в обсязі та асортименті згідно з рознарядками покупця відповідно до його потреби, а покупець - забезпечити приймання та оплату товару за цінами згідно з умовами Договору.
09.04.2022 позивачем і відповідачем укладено додаткову угоду №2 до Договору відповідно до умов якої:
- пункт 1.1 Договору викладено у такій редакції:
«ПРОДАВЕЦЬ зобов'язується у 2022 році продати і відвантажити ДК 021-2015:15420000-8 Рафіновані олії та жири (олія соняшникова рафінована бутильована) (далі - товар) в обсязі та асортименті згідно з рознарядками покупця відповідно до його потреби, а ПОКУПЕЦЬ - забезпечити приймання та оплату товару за цінами, згідно з умовами цього Договору: найменування продукції - Олія соняшникова рафінована бутильована; кількість, кг - 800 000,00; ціна за одиницю товару з податками та зборами, тарою і транспортними витратами, грн. - 65,10; загальна сума вартості товару з податками та зборами, тарою і транспортними витратами, грн. - 52 080 000,00»;
- пункт 3.1 Договору викладено у такій редакції:
«Ціна цього Договору становить 52 080 000 (п'ятдесят два мільйони вісімдесят тисяч гривень 00 копійок) гривень, у тому числі обов'язкові податки та збори.
Ціна Договору включає в себе вартість самого товару, його упаковки, маркування, доставки на умовах Договору, передачі, усі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені щодо поставки товару».
Слід зазначити, що Договір виконано у повному обсязі, що підтверджується доказами, які наявні в матеріалах справи, зокрема, платіжними дорученнями, видатковими накладними, рахунками на оплату та визнається як позивачем, так і відповідачем.
Разом з тим, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними пунктів 1.1. та 3.1 Договору (зі змінами) у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, укладеного Установою та Фізичною особою-підприємцем Гальчанським Ф.В. та стягнення з відповідача на користь позивача 2 029 640,06 грн безпідставно набутих коштів за Договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки відповідач перейшов на спрощену систему оподаткування 3 групи платника єдиного податку зі ставкою єдиного податку у розмірі 2%, положення пунктів 1.1, 1.3 Договору (зі змінами) у частині включення до договірної ціни ПДВ суперечать підпункту 9.5 пункту 9 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПК України), а тому мають бути визнані судом недійсними на підставі частини першої статті 203, статей 215, 217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Також позивач вважає, що є підстави для повернення йому грошових коштів у розмірі 2 029 640,0 грн у силу приписів статті 1212 ЦК України, як безпідставно набутих коштів відповідачем за Договором.
Слід зазначити, що передумовою звернення з цим позовом стало проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Установи за період з 01.01.2022 до 30.09.2024.
Так, в акті від 20.01.2025 № 000800-21/4 (далі - Акт ревізії) Державна аудиторська служба України вказала на порушення, а саме не було зменшено ціну товару (на ПДВ у розмірі 20 % від суми поставленого товару після укладення додаткової угоди), що призвело до втрат державного бюджету на 2 029 640,06 грн, чим нанесено матеріальну шкоду (збитки) на вказану суму.
14.03.2025 позивач звернувся до відповідача з листом-претензією № ГД ДКВС-966/3 ГД/2025 про повернення безпідставно набутих коштів.
Втім, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, вказуючи на їх необґрунтованість та недоведеність.
Суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними спірних пунктів Договору та стягнення грошових коштів, а у задоволенні позову слід відмовити, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).
Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
З огляду на викладені вище норми права, предметом доказування у цій справі є, зокрема, наявність/відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних пунктів Договору як таких що суперечать/не суперечать нормам права, а саме підпункту 9.5 пункту 9 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.
Слід зазначити, що Договір у редакції додаткової угоди від 09.04.2022 №2 не містить жодних посилань на ПДВ у ціні товару.
Вказаний правочин укладений повноважними представниками сторін і є невід'ємною частиною Договору.
Саме перехід відповідача на іншу систему оподаткування став передумовою для внесення змін до умов Договору.
При цьому після підписання додаткової угоди від 09.04.2022 № 2 у складі ціни товару позивач не сплачував податок на додану вартість, що підтверджується рахунками на оплату, видатковими накладними та платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи.
Щодо посилань позивача на умови Рамкової угоди, то суд погоджується з доводами відповідача про те, що вказаний правочин не є зобов'язанням щодо постачання товару за відповідну ціну.
Так, у Рамковій угоді не фіксувалася сума 201 971 658,00 грн, не покладався обов'язок на саме на відповідача постачати товар загальною вартістю 201 971 658,00 грн, а також не зазначалося про те, що ціна постачальника товару за 1 кг включає ПДВ.
Відповідно до пункту 26 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» рамкова угода - це правочин, що укладається одним чи кількома замовниками (у тому числі централізованою закупівельною організацією) в порядку, встановленому цим Законом, з кількома учасниками процедури закупівлі з метою визначення основних умов закупівлі окремих товарів і послуг для укладення відповідних договорів про закупівлю протягом строку дії рамкової угоди.
Положення Закону України «Про публічні закупівлі» та Особливостей закупівель за рамковими угодами та їх укладення, затверджених наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі від 15.09.2017 №1372, свідчать, що рамкова угода - це особливий тип договору, який визначає загальні умови співпраці між сторонами, але не встановлює всіх істотних умов та конкретних деталей щодо кожної окремої операції або постачання.
З огляду на викладене, рамкова угода є своєрідною «угодою про наміри співпраці» в межах певного періоду, яка не передбачає конкретних зобов'язань сторін, пов'язаних з поставкою товару.
Згідно з пунктом 1.3 Рамкової угоди підписанням цієї угоди сторони підтверджують готовність на співпрацю в майбутньому на підставі результатів відбору та умов укладеного договору/договорів про закупівлю, що укладаються у відповідності до цієї Угоди за формою визначеною у Додатку № 2 до цієї Угоди (далі - Договір про закупівлю).
Відповідно до пункту 3.2 Рамкової угоди договір про закупівлю укладається за формою, визначеною в Додатку № 2 до цієї Угоди. Всі істотні умови Договору про закупівлю визначені у Додатку № 2 до цієї Угоди, окрім умов щодо конкретного обсягу поставки, умови надання забезпечення виконання Договору про закупівлю, та ціни за одиницю Товару, а також умов про загальну ціну Договору про закупівлю, які визначаються на підставі запрошення Покупця подати пропозиції щодо укладання Договору про закупівлю та на підставі пропозиції Постачальника-переможця сформованої за результатами відбору.
Враховуючи викладене, зі змісту умов Рамкової угоди чітко вбачається, що обсяг поставки, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору (договорів) про закупівлю не врегульовується умовами рамкової угоди, а підлягає визначенню за результатами подальшого відбору та фіксується у договорі про закупівлю.
Отже, реальні договірні зобов'язання виникають після підписання договору про закупівлю, а рамкова угода лише фіксує учасників майбутніх відборів, спрощує та пришвидшує подальші закупівлі.
Пунктом 3 розділу V Особливостей закупівель за рамковими угодами та їх укладення, затверджених наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 15.09.2017 № 1372, визначено, що у рамковій угоді зазначається ціна за одиницю товару (послуги) запропонована кожним з учасників, яких визначено переможцями торгів.
Так, у Рамковій угоді зазначено такі відомості щодо цінових пропозицій Постачальників (ціни постачальників за результатами аукціону за 1 кілограм): ТОВ «КАРИОТА» - 65,16 грн; ФОП Гальчанський Ф.В.- 65,19 грн; ТОВ «ФАЛЬКОРІ ПРАЙМ» - 65,22 грн; ТОВ «ЕС ЕНД ЕЙ ГРУП» - 65,22 грн.
Таким чином, ціни постачальників за результатами аукціону зазначені у Рамковій угоді без вказівки на ПДВ.
Отже, у рамковій угоді визначені лише граничні ціни кожного з постачальників і рамкова угода, а також і чинне законодавство, не зобов'язує учасника-постачальника брати участь у закупівлі (відборі) та постачати товар за ціну, що визначена в рамковій угоді, а також і пропонувати товар за вказану ціну, учасник має право під час проведення подальшої закупівлі зменшити ціну.
Слід зазначити, що предмет закупівлі є об'єктом оподаткування ПДВ, а тому при визначені очікуваної вартості позивач включив до неї передбачені законодавством податки й збори (в тому числі ПДВ).
Так, Установою на Prozorro 24.01.2022 було розміщено оголошення UA-2022-01-24-002999-C про проведення процедури закупівлі 15420000-8 Рафіновані олії та жири (олія соняшникова рафінована бутильована), очікуваною вартістю 52 176 000,00 грн з ПДВ (https://prozorro.gov.ua/uk/tender/UA-2022-01-24-002999-c).
Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю.
Пунктом 2 розділу І Примірної методики визначення очікуваної вартості предмета закупівлі, затвердженої наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.02.2020 № 275, визначено, що очікувана вартість - розрахункова вартість предмета закупівлі на конкретних умовах поставки із зазначенням, інформації про включення/невключення до очікуваної вартості податку на додану вартість (ПДВ) та інших податків і зборів.
Таким чином, з огляду на приписи пункту 185.1 статті 185 ПК України позивач не міг оголосити процедуру закупівлі не визначивши, що очікувана вартість включає в себе ПДВ.
Нормативно-правовими актами не передбачено звільнення від оподаткування операцій з постачання продуктів харчування (олії соняшникової рафінованої бутильованої) Установі.
Слід зазначити, що ПДВ не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки, не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.
За визначенням ПК України податок на додану вартість - це непрямий податок загальнодержавного значення, який входить у ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець.
Розділом V ПК України врегульовано порядок нарахування та сплати податку на додану вартість.
Сторони не можуть встановлювати і погоджувати суму ПДВ в договірному порядку, оскільки, порядок та механізм нарахування і сплати ПДВ врегульовано нормами ПК України.
Слід зазначити, що на момент виконання умов Договору діяв підпункт 9.5 пункту 9 підрозділу 8 розділу XX ПК України (в редакції Закону від 24.03.2022 №2142-ІХ), яким було визначено, що платники єдиного податку третьої групи, які використовують особливості оподаткування, встановлені цим пунктом, звільняються від обов'язку нарахування та сплати податку на додану вартість за операціями з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, та при ввезенні товарів на митну територію України, а також від подання податкової звітності з податку на додану вартість, а їх реєстрація платником податку на додану вартість є призупиненою.
Оскільки відповідач був платником єдиного податку 3 групи зі ставкою 2%, то не був зобов'язаний нараховувати і сплачувати податок на додану вартість.
Таким чином, зважаючи на положення законодавства, якщо постачальник платник єдиного податку 3 групи, не є платником ПДВ, то відповідно усі товари (роботи, послуги) він продає (виконує, надає) без нарахування ПДВ, без складання податкових накладних тощо, тобто без виконання тих обов'язків, які покладаються на платника ПДВ, у тому числі, ПК України.
Водночас, особа, що не є платником ПДВ в будь-якому випадку не може пропонувати товар (і визначати цінову пропозицію) з ПДВ, оскільки, це буде суперечити положенням ПК України.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі» закупівлі здійснюються за такими принципами:
1) добросовісна конкуренція серед учасників;
2) максимальна економія, ефективність та пропорційність;
3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель;
4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них;
5) об'єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі;
6) запобігання корупційним діям і зловживанням.
Згідно з частиною другою статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі» учасники (резиденти та нерезиденти) всіх форм власності та організаційно-правових форм беруть участь у процедурах закупівель/спрощених закупівлях на рівних умовах.
Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі» замовники не мають права встановлювати жодних дискримінаційних вимог до учасників.
Таким чином, законодавством визначено, що оцінка тендерних пропозиції платників ПДВ та не платників ПДВ повинна здійснюватися без жодних дискримінаційних умов.
У чинному законодавстві не встановлено жодних вимог щодо формування ціни учасниками з різною системою оподаткування, зокрема, зменшення своєї цінової пропозиції на суму ПДВ (20%) для учасників-не платників ПДВ.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що не платники ПДВ, так само як і платники ПДВ, пропонують свою ціну в межах очікуваної вартості, що визначена замовником, а застосовувати при розгляді тендерних пропозицій різного підходу до оцінки учасників, які є або не є платниками ПДВ, є дискримінацією та суперечить принципам закупівлі.
Стосовно посилань позивача на Акт ревізії Державної аудиторської служби України, слід зазначити таке.
Верховний Суд у постанові від 18.10.2018 у справі № 917/1064/17 зазначив, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом., на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками аудиторський звіт у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.
У постанові від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16 Верховний Суд вказав, що акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним, з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не .мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася.
Аналогічні висновки наведені також у постанові Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19.
Зі змісту Акта ревізії вбачається, що не зменшення сторонами ціни товару на суму ПДВ є порушенням частини першої статті 193 Господарського кодексу України (втратив чинність 28.08.2025), частини першої статті 526, статті 629 ЦК України, пункт 5 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», пункту 5 розділу VII «Особливості укладання та виконання договорів про закупівлю за рамковими угодами» Особливостей закупівель за рамковими угодами та їх укладання.
Разом з тим, частина перша статті 193 Господарського кодексу України (втратив чинність 28.08.2025) визначає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним, чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться
Стаття 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку.
Згідно з пунктом 5 розділу VII «Особливості укладання та виконання договорів про закупівлю за рамковими угодами» Особливостей закупівель за рамковими угодами та їх укладання зміна істотних умов договору про закупівлю за рамковою угодою здійснюється відповідно до частини п'ятої статті 41 Закону. При цьому зміна істотних умов договору про закупівлю за рамковою угодою не призводить до зміни умов рамкової угоди, відповідно до якої укладено такий договір про закупівлю.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що вони не містять приписів, які б свідчили про те, що оспорювані пункти Договору їм суперечать.
Стосовно посилань позивача на постанови Верховного Суду слід зазначити, що спірні правовідносини у цій справі є відмінними за обставинами та правовим регулюванням, а тому правові висновки, викладені в означених Установою постановах не є релевантними для вирішення цього господарського спору.
Враховуючи викладене вище, позивачем не доведено та не підтверджено наявність підстав для визнання оспорюваних пунктів недійсними, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Що ж до позовної вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів, то така вимога є похідною від основної (визнання недійсним пунктів 1.1 та 1.3 Договору), а тому, враховуючи відмову у задоволенні основної позовної вимоги, похідна вимога про стягнення 2 029 640,06 грн також не підлягає задоволенню.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою (далі - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 31.12.2025.
Суддя О.Г. Удалова