Справа № 554/2982/23 Номер провадження 11-кп/814/812/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
23 грудня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ
Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисникаОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7
розглянувши в судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 грудня 2014 року за №42014110350000288, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на вирок Октябрського районного суду м. Полтава від 05 вересня 2024 року,
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Севастополь АР Крим, останнім відомим місцем проживання та місцем реєстрації якого є адреса: АДРЕСА_1 , не судимого,
визнано винуватим і засуджено за:
ч.1 ст.111 КК України - на 15 років позбавлення волі;
ч.1 ст.408 КК України - на 5 років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_8 остаточне покарання - 15 років позбавлення волі.
Строк покарання ОСОБА_8 ухвалено обчислювати з моменту його затримання.
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за вчинення ним кримінальних правопорушень: дезертирства, тобто нез'явлення на військову службу, з метою ухилення від неї; державної зради, тобто діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній, інформаційній безпеці України, а саме переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, за таких обставин.
Епізод №1
ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом у військовому званні старшого лейтенанта, проходячи військову службу на посаді головного спеціаліста фінансової групи ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), діючи умисно, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою незаконного ухилення від неї, в порушення вимог ст.ст.1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст.4, 11, 16, 49, 82-84, 88 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, не виконав наказ голови Служби зовнішньої розвідки України №149/дск від 15 травня 2014 року та не з'явився до м. Київ у пункт постійної дислокації Служби зовнішньої розвідки України.
Епізод №2
ОСОБА_8 , отримавши в березні-квітні 2014 року, але не раніше 13 березня 2014 року, пропозицію від невстановлених представників ФСБ РФ щодо подальшого працевлаштування у військову частину НОМЕР_2 ФСБ РФ, надав згоду перейти на бік ворога в умовах збройного конфлікту.
У цей же період часу ОСОБА_8 , будучи громадянином України та військовослужбовцем у військовому званні старшого лейтенанта, діючи умисно, передбачаючи, що внаслідок його дій буде завдано шкоду державній безпеці України у вигляді заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності й обороноздатності, з особистих мотивів, перейшов на бік ворога шляхом працевлаштування на умовах окупаційної влади до військової частини НОМЕР_2 ФСБ РФ, де здійснював свою діяльність на користь РФ.
У подальшому 04 квітня 2014 року ОСОБА_8 , будучи громадянином України та військовослужбовцем Служби зовнішньої розвідки України, перейшовши на бік ворога в період збройного конфлікту і продовжуючи свою злочинну діяльність, отримав паспорт громадянина РФ серії НОМЕР_3 , а 22 травня 2018 року у зв'язку з досягненням сорокап'ятирічного віку був документований паспортом громадянина РФ серії НОМЕР_4 .
Таким чином, ОСОБА_8 , перейшовши на бік ворога в період збройного конфлікту, сприяв утриманню, посиленню та становленню окупаційної влади, що продовжує незаконні дії по окупації АР Крим наразі, особистим прикладом продемонстрував іншим військовослужбовцям ІНФОРМАЦІЯ_3 - військової частини НОМЕР_1 , невиконання вимог Конституції України, Військової присяги, Статутів Збройних Сил України, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Закону України «Про оборону України», а своїми знаннями, навичками та діями всупереч інтересам України виконував службові обов'язки у військовій частині НОМЕР_2 ФСБ РФ.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати вирок Октябрського районного суду м. Полтава від 05 вересня 2024 року та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України. Свої вимоги мотивує тим, що місцевий суд не врахував те, що: прокурором не надано об'єктивних, достовірних і належних доказів, які би підтверджували винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.408, ч.1 ст.111 КК України, а наявні докази сторони обвинувачення не доводять поза розумним сумнівом вчинення обвинуваченим зазначених кримінальних правопорушень; під час досудового розслідування та судового провадження стороною обвинувачення не було проінформовано ОСОБА_8 про пред'явлене йому обвинувачення. При цьому, захисник посилається на те, що: кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 було несправедливим, оскільки його здійснено за відсутності обвинуваченого, він був позбавлений можливості користуватись правовою допомогою захисника, обраного на власний розсуд, підготуватися до свого захисту й захищатись, викликати й допитувати свідків, чим порушено права ОСОБА_8 , в тому числі його право на захист; показання залегендованого свідка ОСОБА_9 не підлягали покладенню в основу вироку, оскільки в ході судового розгляду належним чином не було встановлено її особу.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку захисника на підтримку апеляційної скарги, заперечення прокурора проти задоволення апеляційної скарги, вивчила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених: ч.1 ст.111 КК України - державної зради, тобто діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній, інформаційній безпеці України, а саме переходу на бік ворога в період збройного конфлікту; ч.1 ст.408 КК України - дезертирства, тобто нез'явлення на військову службу, з метою ухилення від неї, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст.23 КПК України й оціненими відповідно до ст.94 КПК України.
Такий висновок підтверджується показаннями ОСОБА_9 про те, що з 2012 року по 2016 рік вона проживала в м. Алушта АР Крим, працювала організатором свят і 24 серпня 2014 року ОСОБА_8 , який був військовослужбовцем військової частини № НОМЕР_2 ФСБ РФ з певним військовим званням, запросив її як організатора на територію військової частини № НОМЕР_2 ФСБ РФ на свято, в ході якого обвинуваченого вітали, дарували йому подарунки. На святі був саме ОСОБА_8 , якого вона добре знала та неодноразово бачила, так як за час роботи в м. Алушта її часто запрошували до цієї військової частини № НОМЕР_2 ФСБ РФ на різні святкування й вона була знайома з військовослужбовцями, які проходили у ній службу, серед яких був ОСОБА_8 .
03 серпня 2021 року свідок ОСОБА_9 у ході пред'явлення для впізнання впізнала ОСОБА_8 як особу, за запрошенням якої вона брала участь у святкуваннях у 2014 році на території військової частини біля м. Алушта в АР Крим, що підтверджується даними протоколу вказаної слідчої дії з додатком (т.2 а.п.6-9).
У суді першої інстанції в суді свідок ОСОБА_9 підтвердила факт того, що в ході згаданого вище пред'явлення для впізнання вона вільно та безсумнівно обрала картку із зображенням ОСОБА_8 , який був військовослужбцем і якого вона неодноразово бачила у військовій частині № НОМЕР_2 ФСБ РФ, у тому числі й на святі, що відбулося 24 серпня 2014 року.
Водночас свідок ОСОБА_10 (військовослужбовець, яка станом на березень 2014 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді спеціаліста 1 категорії 3 відділу 9 служби 4 управління 2 департаменту Служби зовнішньої розвідки України) підтвердила те, що ОСОБА_8 був одним із військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 та працював у фінансовому відділі. У 2014 році обвинувачений не виконав наказ керівництва про прибуття з АР Крим до м. Київ для подальшого проходження військової служби. Після виходу з АР Крим і передислокації підрозділу вона більше не бачила обвинуваченого.
Свідок же ОСОБА_11 (співробітник Служби зовнішньої розвідки України) підтвердив те, що він у період часу з 2006 до 2014 року та інші військовослужбовці, в тому числі ОСОБА_8 проходили військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . У 2014 році йому зателефонував керівник і повідомив, що є вказівка про переїзд до м. Київ для несення подальшої служби. При цьому, керівники кожного з підрозділів телефонували своїм підлеглим та повідомляли про необхідність прибуття до м. Київ для подальшого проходження військової служби. Після вибуття з АР Крим він обвинуваченого більше не бачив.
Свідок ОСОБА_12 (військовослужбовець, який на момент вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень працював на посаді начальника 9 служби управління 2 департаменту Служби зовнішньої розвідки України, до складу якої входила військова частина НОМЕР_1 ) підтвердив те, що військовослужбовець ОСОБА_8 був його безпосереднім підлеглим. Обвинувачений усупереч розпорядженню Голови Служби зовнішньої розвідки України про необхідність явки кожного військовослужбовця 9 служби до м. Київ та вирішення питання щодо проходження подальшої військової служби не прибув до м. Київ. Кожному з військовослужбовців було доведено до відома зміст наказу, в тому числі й ОСОБА_13 . Як йому стало відомо від інших осіб, обвинувачений залишився в АР Крим і проходив службу на боці ворога, на майданчику закупівель РФ були наявні анкетні дані ОСОБА_8 як співробітника підрозділу РФ. Приблизно 13-15 вересня 2014 року в м. Сімферополь співробітниками ФСБ РФ здійснювався збір військовослужбовців, які погодилися перейти на бік ворога й обвинувачений був серед них.
Свідок ОСОБА_14 (військовослужбовець, який станом на 2014 рік обіймав посаду заступника начальника 1 управління 2 департаменту у військовій частині НОМЕР_1 ) теж підтвердив те, що в березні 2014 року всім військовослужбовцям було наказано прибути до м. Київ для подальшого проходження військової служби. Він за вказівкою його начальника всім військовослужбовцям 9 служби військової частини НОМЕР_1 у телефонному режимі довів цей наказ до відома. Окрім того, після здійснення телефонних дзвінків кожному військовослужбовцю було відправлене письмове повідомлення про необхідність прибуття до м. Київ для подальшого проходження військової служби. ОСОБА_8 серед військовослужбовців, які вибули з АР Крим та прибули до м. Київ, не було.
Статус ОСОБА_8 на час вчинення злочинів як військовослужбовця Служби зовнішньої розвідки України та присвоєння йому за Наказом голови Служби зовнішньої розвідки України від 31 серпня 2013 року №619-ос чергового звання - старшого лейтенанта, підтверджено матеріалами особової справи обвинуваченого (т.1 а.п.196-201).
На підставі Наказу начальника 9 служби 4 управління 2 департаменту Служби зовнішньої розвідки України від 11 березня 2011 року №3-ос ОСОБА_8 призначено на посаду головного спеціаліста фінансової групи названого підрозділу Служби зовнішньої розвідки України.
Відповідно до рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року вирішено невідкладно розпочати передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території АР Крим та м. Севастополь в інші регіони України.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, за Наказом Голови Зовнішньої розвідки України № 149/дск від 15 травня 2014 року з метою здійснення окремих заходів щодо передислокації 9 служби 4 управління 2 департаменту з м. Алушти АР Крим до м. Київ наказано прибути для подальшого проходження військової служби до м. Київ у пункт постійної дислокації Служби зовнішньої розвідки України в строк до 19 травня 2014 року військовослужбовцям 9 служби 4 управління 2 департаменту, в тому числі старшому лейтенанту, головному спеціалісту фінансової групи ОСОБА_8 (т.1 а.п.155-156).
Листом начальника 4 управління 2 департаменту Служби зовнішньої розвідки України від 15 травня 2014 року ОСОБА_8 було повідомлено про необхідність відповідно до Наказу Голови Служби зовнішньої розвідки України в строк до 19 травня 2014 року прибути в пункт постійної дислокації Служби зовнішньої розвідки України в м. Київ (вул. Нагірна, 24/1). Роз'яснено, що в разі невиконання Наказу ОСОБА_8 буде вважатися військовослужбовцем, який незаконно залишив військову частину та буде оголошений у розшук (т.1 а.п.163).
Зі змісту ж наданої начальником 2 управління 2 департаменту Служби зовнішньої розвідки України службової характеристики ОСОБА_8 від 01 листопада 2022 року слідує, що в 2014 році обвинувачений не дотримався положень Статутів Збройних Сил України, Законів України та Конституції України та не прибув до місця знаходження служби в м. Київ (т.1 а.п.195).
Відповідно до інформації з послужного списку ОСОБА_8 на підставі Наказу Голови Служби зовнішньої розвідки України №720-ос від 28 грудня 2015 року обвинуваченого позбавлено військового звання.
У подальшому Наказом Голови Служби зовнішньої розвідки України №726-ос від 29 грудня 2015 року ОСОБА_8 звільнено з військової служби у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку.
Наведені вище докази об'єктивно узгоджуються з матеріалами відділу контррозвідки Управління СБ України в Полтавській області від 18 серпня 2021 року з копією долученої документації ОСОБА_8 , відповідно до яких 04 квітня 2014 року обвинувачений отримав громадянство РФ та був документований паспортом громадянина РФ серії НОМЕР_3 , а 22 травня 2015 року отримав паспорт громадянина РФ (по досягненню сорокап'ятирічного віку) серії НОМЕР_4 (т.1 а.п. 188-191).
Окрім того, в протоколі огляду від 01 березня 2023 року зафіксовано факт розміщення на сайті в мережі Інтернет: «https://rk.gov.ru/rus/file/pub/pub_233102.pdf», розпорядження ради міністрів Республіки Крим, РФ («распоряжение совета министров Республики Крым от 19 августа 2014 года №823-р») про безоплатну передачу майна в/ч НОМЕР_1 створеній військовій частині «федеральное государственное казенное учреждение «войсковая часть 28735». За посиланням: «Документация об аукционе в электронной форме на право заключения контракта на поставку услуг для нужд федерального государственного казенного учреждения «в/ч НОМЕР_2 », наявна інформація про участь цієї військової частини в електронних закупівлях в 2015 році (т.2 а.п.10-47).
При цьому зі змісту протоколів «подведения итогов электронного аукциона №0895100000915000003» від 13 квітня 2015 року, «подведения итогов электронного аукциона №0895100000915000295» від 11 листопада 2015 року, «подведения итогов электронного аукциона №0895100000915000310» від 23 листопада 2015 року, «рассмотрение заявок на участие в электронном аукционе №0895100000915000069 від 27 липня 2015 року», «рассмотрение заявок на участие в электронном аукционе №0895100000915000068» від 27 липня 2015 року, «рассмотрение заявок на участие в электронном аукционе №0895100000915000067» від 27 липня 2015 року, «рассмотрение заявок на участие в электронном аукционе №0895100000915000072» від 30 липня 2015 року, що є додатками до протоколу огляду від 01 березня 2023 року, вбачається, що одним із членів комісії «Единой комиссии ФГКУ «В/ч 28735» в кожному випадку був ОСОБА_8 .
Таким чином, викладені вище докази є взаємоузгодженими та підтверджують зміст один одного, через це об'єктивних підстав не довіряти їм немає та місцевий суд правильно поклав їх до доказової бази при ухваленні вироку. Підстави для висновку про неналежність, недопустимість чи недостовірність наданих стороною обвинувачення доказів, на підставі яких місцевим судом зроблено висновок про винуватість ОСОБА_8 , є відсутніми.
На переконання колегії суддів, установивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши докази по справі, надавши доказам оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.1 ст.408 КК України.
Щодо стосується доводів захисника про те, що судом першої інстанції не було ідентифіковано допитану в суді свідка ОСОБА_9 , то вони позбавлені підстав з огляду на наступне.
Відповідно до вимог п. «а» ч.1 ст.2 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, зазначених у ст.ст.1, 7 цього Закону, за наявності відповідних підстав має особа, яка заявила до правоохоронного органу про кримінальне правопорушення або в іншій формі брала участь чи сприяла виявленню, попередженню, припиненню або розкриттю кримінальних правопорушень.
Пунктом «ж» ст.7 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», передбачено, що заходами забезпечення безпеки є забезпечення конфіденційності відомостей про особу.
Відповідно до ч.9 ст.352 КПК України у виняткових випадках для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту, суд за власною ініціативою або за клопотанням сторін кримінального провадження чи самого свідка постановляє вмотивовану ухвалу про проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, або в інший спосіб, що унеможливлює його ідентифікацію та забезпечує сторонам кримінального провадження можливість ставити запитання і слухати відповіді на них. У разі якщо існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод. Перед постановленням відповідної ухвали суд зобов'язаний з'ясувати наявність заперечень сторін кримінального провадження проти проведення допиту свідка в умовах, що унеможливлюють його ідентифікацію, і в разі їх обґрунтованості відмовити у проведенні допиту свідка в порядку, визначеному цією частиною.
Положення ч.9 ст.352 КПК України визначають спеціальний порядок допиту свідка із застосуванням заходів безпеки, відмінний від звичного.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що допит свідка - залегендованої особи ОСОБА_9 , з метою забезпення її безпеки, здійснювався в порядку ч.9 ст.352 КПК України - у спосіб, що унеможливлював її ідентифікацію та забезпечував сторонам кримінального провадження можливість ставити запитання і слухати відповіді на них. При цьому, при допиті свідка, відомого суду як залегендована особа ОСОБА_9 , особу було встановлено та приведено свідка ОСОБА_9 до присяги, попереджено її про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань та відмову від давання показань.
Водночас свідок ОСОБА_15 (працівник УСБУ в Полтавській області, який брав участь у організації зміни анкетних даних ОСОБА_9 у ході досудового розслідування) під час допиту в місцевому суді підтвердив те, що особа, яка була допитана в суді в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду під вигаданими анкетними даними: « ОСОБА_9 », є саме тією особою, яка була залегендована під цими установчими даними. Ця особа ним особисто встановлена, йому відомі її дійсні анкетні дані та жодні сумніви в даних зазначеної особи, яка була допитана в суді як свідок ОСОБА_9 , тій, анкетні дані якої в подальшому змінювалися та яку було допитано в ході досудового розслідування кримінального провадження, відсутні. Свідка ОСОБА_15 також було приведено до присяги, попереджено його про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України та вручено йому пам'ятку про права та обов'язки свідка.
Отже, показання свідка ОСОБА_9 отримано за визначеною законом процедурою і вони є джерелом доказів у силу ст.84 КПК України. Показання цього свідка об'єктивно узгоджуються з іншими наведеними вище доказами.
Доводи апеляційної скарги про порушення прав ОСОБА_8 через здійснення судового провадження за його відсутності є неспроможними, адже кримінальне провадження щодо нього розглядалося в порядку спеціального судового провадження, передбаченому нормами КПК України, з обов'язковою участю захисника і за відсутності обвинуваченого («in absentia»), який на стадіях досудового та судового провадження переховувався і продовжує переховуватись на тимчасово окупованій території АР Крим, що підтверджується показаннями зазначених вище свідків, письмовими доказами про отримання ним паспорту громадянина РФ та його діяльності на території АР Крим. Матеріалами Управління СБ України в Полтавській області теж підтверджено те, що ОСОБА_8 постійно перебуває на тимчасово окупованій території АР Крим (т.1 а.п.194).
Усупереч твердженням апелянта, під час досудового провадження повістки про виклик підозрюваного ОСОБА_8 до органу досудового розслідування та повідомлення про здійснення щодо нього спеціального досудового розслідування публікувались у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Інформація щодо повісток про виклик обвинуваченого в судові засідання місцевого суду публікувалась у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями ст.297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті Октябрського (Шевченківського) районного суду м. Полтава.
З моменту опублікування цих процесуальних документів у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора,офіційному веб-сайті Октябрського (Шевченківського) районного суду м. Полтава ОСОБА_8 на відповідних стадіях провадження вважався належним чином ознайомленим з їх змістом.
Суд першої інстанції вживав всіх заходів для виклику ОСОБА_8 , належним чином повідомляв його про місце, дату й час розгляду справи, здійснив усі передбачені законом заходи для дотримання прав обвинуваченого, в тому числі прав на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено порушення вимог КПК України, які би ставиили під сумнів законність здійснення процедури спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження щодо ОСОБА_8 .
За змістом ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Суд першої інстанції при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, що відповідно до ст.12 КК України (в редакції на момент їх вчинення) є особливо тяжким злочином (ч.1 ст.111 КК України) й злочином середньої тяжкості (ч.1 ст.408 КК України), підвищену суспільну небезпеку злочинів проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану, що посягає на захист життєво-важливих інтересів громадян, суспільства та держави, на її суверенітет, територіальну цілісність, недоторканість та обороноздатність, а також проти встановленого порядку несення військової служби, наслідки вчиненого, особу обвинуваченого, який не судимий, характеристику його особи, в тому числі службову характеристику, його поведінку під час вчинення кримінальних правопорушень та після них, ставлення до вчиненого, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Урахувавши вказані вище обставини в сукупності, місцевий суд дійшов правильного висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_8 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства шляхом призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі в максимальному розмірі. Із урахуванням фактичних обставин цього кримінального провадження, будь-який інший вид покарання не забезпечить мету покарання для ОСОБА_8 , особа, якого та вчинений ним, зокрема, злочин проти основ національної безпеки України є особливо небезпечними, а також виконання завдань кримінального судочинства та не слугуватиме цілям його застосування, визначеним у ст.2 КПК України.
Таким чином, призначене обвинуваченому покарання відповідає вимогам ст.ст.50, 65, 70 КК України, принципам співмірності та індивідуалізації заходу примусу, є законним, справедливим і узгоджується з метою покарання, тобто є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції повно й усебічно розглянути провадження, за результатом чого ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване судове рішення, не встановлено.
Отже, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення, а вирок Октябрського районного суду м. Полтава від 05 вересня 2024 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4