Справа № 761/20731/25
Провадження № 2/761/7299/2025
10 вересня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Фоміній О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
18 травня 2025 року до суду надійшла вказана позовна заява в якій позивач просить: стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 3559964 від 19.04.2021р. у розмірі 28534,67 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі кредитного договору № 3559964 від 19.04.2021р., укладеного між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем, ОСОБА_1 було надано кредит в сумі 13 000,00 грн.
В подальшому, 13.09.2021 року, між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено Договір відступлення права вимоги №07Т, відповідно до якого ТОВ «Діджи Фінанс» отримало право вимоги за кредитним договором № 3559964 від 19.04.2021 року.
Як зазначає позивач, відповідач не виконує належним чином умов договору, а тому позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, яка становить: заборгованість за тілом кредиту - 10542,00 грн.; заборгованість за відсотками - 17992,67 грн., а всього 28534,67 грн.
В судове засідання представник позивача не з'явився, направив на адресу суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив, відзив на заявлені вимоги до суду не направив.
Враховуючи положення статті 223 ЦПК України суд продовжив слухання справи у відсутність сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
При зверненні до суду з позовом, позивач зазначав, що 19.04.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» (далі - Кредитодавець, Товариство) та відповідачем було укладено Договір про споживчий кредит №3559964, згідно якого Товариство зобов'язувалось надати ОСОБА_1 кредит в сумі 13 000,00 грн. строком на 30 днів зі сплатою процентів за користування коштами (п.1.2, 1.3, 1.4, 1.5.1, 1.5.2 Договору).
Відповідно до п.п.6.1., 6.3. кредитного договору від 19.04.2021 року № 3559964 цей кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний, зокрема, через сайт Товариства таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Приймаючи пропозицію Товариства про укладання цього кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) договору в цілому.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно - телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Матеріали справи не містять доказів, що саме відповідач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, пройшов ідентифікацію особи та зробив електронний підпис через смс-повідомлення чи через підтвердження, яке надходить у формі листа до електронної пошти, так і факту отримання саме ОСОБА_1 цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме ОСОБА_1 у інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МІЛОАН», відсутні докази отримання саме ОСОБА_1 коштів згідно з кредитним договором.
Згідно з правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 07 жовтня 2020 у справі № 127/33824/19: «Встановивши, що без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.».
Водночас, в жодному із наданих позивачем письмових документів та інших, які долучені до позовної заяви, не міститься візуального відображення одноразового ідентифікатора (алфавітно-цифрової послідовності), який за твердженням позивача застосовував відповідач.
З огляду на викладене, зазначене позивачем, що кредитний договір з додатками до нього, було підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, чим підтверджено укладання між ним та первісним кредитором такого правочину в електронній формі, є безпідставним, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами.
При цьому, зазначення у тексті договору особистих даних ОСОБА_1 (прізвища, ім'я, по батькові відповідача, адреси його проживання, серії, номера паспорта та ідентифікаційного коду, електронної пошти, телефону) не підтверджує факту підписання останнім кредитного договору в електронній формі.
Суд не може взяти до уваги як належний доказ перерахування ОСОБА_1 коштів в сумі 13 000,00 грн. на картковий рахунок НОМЕР_1 про що вказано в платіжному дорученні №44213679 від 19.04.2021 року, оскільки документи які надані позивачем до позовної заяви не місять інформації, що саме вказаний номер картки був наданий ОСОБА_1 при укладенні договору та для здійснення перерахунку кредитних коштів. Крім того, платіжне доручення не містить безпосередньо відмітки банку про перерахунок коштів.
Таким чином позивач не надав суду доказів, що у відповідності до положень п.2.1 Договору кошти кредиту були надані ОСОБА_1 , не надано інформації про реквізити платіжної картки, які були надані Позичальником з метою отримання кредиту.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, не звертався з клопотанням про витребування інформації про перерахування коштів на рахунок відповідача.
Положеннями діючого законодавства суд не наділений повноваженнями за власної ініціативи збирати докази, зокрема, які можливо в подальшому можуть бути використані на підтвердження обставин, зазначених в позовній заяві.
13.09.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено Договір факторингу №07Т.
Як зазначив позивач, відповідно до зазначеного договору ТОВ «Діджи Фінанс» отримало право вимоги за кредитним договором № 3559964 від 19.04.2021 року.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
Стаття 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Стаття 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
При зверненні до суду з позовом, позивач зазначає що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить: заборгованість за тілом кредиту - 10542,00 грн.; - заборгованість за відсотками - 17992,67 грн., а всього 28534,67 грн.
Отже, під час розгляду справи судом, суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження укладення кредитного договору відповідачем, надання кредиту відповідачу.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено, що відповідач уклав вказаний договір з ТОВ «МІЛОАН» та тієї обставини, що ОСОБА_1 було надано кредит.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, з відповідача не підлягає стягненню на користь позивача понесені останнім судові витрати.
Керуючись ст.ст. 526, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст. 77-81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд
В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Н.Г. Притула