Справа № 752/30805/25
Провадження №: 3/752/10238/25
30 грудня 2025 року cуддя Голосіївського районного суду міста Києва Вдовиченко О.О. , розглянувши справу про адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст. 184 КУпАП стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
Відповідно про протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 743207, 10 грудня 2025 року ОСОБА_1 ухилилась від виконання батьківських обов'язків щодо створення для малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 безпечних та належних умов для її життя, що виразилось у антисанітарних умовах у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (бруд, безлад у кімнаті, плісінь, неприємний запах), що негативно впливає на здоров'я та розвиток дитини, чим порушила вимоги ст. 150 СК України та вчинила правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 провину у вчиненому заперечила та пояснила суду, що згодна з тим, що потрібно поліпшувати житлові умови, вона над цим працює, продемонструвала фотографії поліпшення, зазначила що вони тільки переїхали до вказаного приміщення у зв'язку з чим в кімнаті був безлад, батьківські обов'язки виконує.
Дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, заслухавши ОСОБА_1 , суддя дійшла висновку про таке.
Частиною 1 ст. 184 КУпАП, передбачає адміністративну відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.
Об'єктом правопорушення, передбаченого ст. 184 КУпАП, є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх.
Об'єктивна сторона за ч. 1 ст. 184 КУпАП полягає в ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду, ухилення від виховання дітей (у т.ч. незабезпечення відвідування ними школи, контролю за проведенням дозвілля), незабезпечення безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці, невжиття заходів щодо їх лікування, безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності, штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.
Неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей являє собою бездіяльність, внаслідок якої обов'язки по вихованню виконуються неякісно та не в повному обсязі. Наприклад, схвалюються здійснення підлітком антигромадських вчинків, прививаються погляди, установки, що пропагандують жорстокість, агресивність, ненависть, неповагу до закону; складаються умови, які загрожують життю та здоров'ю неповнолітнього; мають місце постійні чіпляння до дитини з будь-якого приводу і без нього.
Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Відповідно ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Положення ч. 1 ст. 152 Сімейного кодексу України передбачають право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до ст. 155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 та 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Таким чином, саме сім'я є одним із чинників, що формують характер і забезпечують моральний розвиток дитини, визначають її життєві цінності.
Отже, з огляду на те, що вказані вище акти передбачають обов'язки батьків відносно дітей, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання останніх, то їх порушення батьками тягне за собою адміністративну відповідальність за статтею 184 КУпАП.
У частині 2 пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 визначено, що означає «не піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя»: незабезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складник виховання; не спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявлення інтересу до її внутрішнього світу; не створення умов для здобуття нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Отже ухиленням від виконання батьківських обов'язків не вважається будь-яка дія, а лише невиконання обов'язків, чітко передбачених законодавством, і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.
При цьому, згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З урахуванням того, що такі докази мають випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто бути такими, що не залишать місце сумнівав, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Разом з тим, у цій ситуації зібрані матеріали, як докази, уповноваженою на складання протоколу про адміністративні правопорушення, визначеного статтею 255 цього Кодексу, особою, за своєю суттю залишать місце сумнівам, як наслідок, не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
У справі «Бербера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 ЄСПЛ встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Відповідно до правової позиції, викладеній у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №463/1352/16-а (провадження №К/9901/21241/18) у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.19 Конституції України). Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що провадження по адміністративній справі щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
На підставі наведеного, керуючись вимогами п. 1 ч. 1 ст. 247, ст.ст. 251, 252, 283-285, 289 КУпАП, суд
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - закрити за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення, шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд міста Києва.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя О.О. Вдовиченко