Справа № 752/13162/25
Провадження № 2/752/7223/25
30 грудня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі головуючого - судді Машкевич К.В., за участю секретаря - Зінченка Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення річних та інфляційних втрат, суд
Позивач звернувся з до суду з позовом і просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 33 637, 43 грн, яка складається з:
- 27 849, 77 грн інфляційних втрат;
- 5 787, 66 грн - 3% річних.
Посилається в позові на те, що рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 06 грудня 2019 року стягнуто з відповідача на його користь 35 225, 90 грн завданих збитків у порядку регресу.
На виконання рішення суду 28 лютого 2020 року приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження.
Рішення суду відповідачем не виконане до цього часу.
Виходячи з цього та частини 2 статті 625 ЦК України просить задовольнити позов.
Позов був зареєстрований судом 29 травня 2025 року та відповідно до статті 33 ЦПК України було визначено склад суду.
Ухвалою суду від 18 червня 2025 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.
Направлені судом документи на адресу відповідача повернулися без вручення в зв'язку з відсутністю адресата.
Відповідно до статті 178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для надання відзиву.
Відповідно до статті 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно з частиною 9 статті 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Велика Палата Верховного Суду в п.п.78 -82 постанови від 08 червня 2022 року в справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) зазначила, зокрема, що необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права).
Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права.
Відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.
За таких підстав суд вважає за необхідне в порядку аналогії закону застосувати норму статей 130, 131 ЦПК України, які регулюють порядок вручення судових повісток.
Відповідно до частини 4 статті 130 ЦПК України у разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Частиною 1 статті 131 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.
Виходячи з цього, суд вважає відповідача обізнаним про наявність спору в провадженні суду та його предмет.
Станом на день ухвалення рішення у справі відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.
З урахуванням цього, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній доказами.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 5 статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 06 грудня 2019 року стягнуто з відповідача на користь позивача 35 225, 90 грн завданих збитків у порядку регресу.
На виконання рішення суду 28 лютого 2020 року приватним виконавцем Київського міського нотаріального округу Яцишиним А.М. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3.
Відповідно до інформації з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, сформованої 28 травня 2025 року, рішення суду відповідачем не виконане.
( а.с. 5 - 8 )
З приведеного позивачем розрахунку вбачається, що сума інфляційних втрат та річних за період з 07 грудня 2019 року до 27 травня 2025 року становить 35 225, 90 грн.
/ а.с. 9 /
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом статті 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання врегульовано статтею 625 ЦК України.
Відповідно до даної норми закону боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до статей 526, 599, 611, 625 ЦК України наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК Укрїни, за час прострочення.
З урахуванням цього, невиконання відповідачем рішення суду про стягнення з нього збитків, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача.
Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у чисельній практиці, в тому числі постанові Великої Палати від 16 травня 2018 № 686/21962/15-ц.
Відповідно до частин 1,2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною 3 статті 133 ЦПК України во витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
З матеріалів справи вбачається, що 01 листопада 2022 року між позивачем та адвокатом Самойленко П.М. був укладений Договір про надання правової допомоги №01/11/22.
Додатковою угодою до договору від 13 березня 2025 року сторони узгодили суму витрат на правову допомогу в розмірі 4 000, 00 грн і в цей же день між сторонами був підписаний Акт здачі-прийняття робіт за договором.
Дана сума була сплачена позивачем платіжною інструкцією від 13 березня 2025 року.
( а.с. 10 - 14 )
Статтею 59 Конституції закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову.
Відповідно до частин 5, 6 статті 137 ЦПК України за клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач, не подавши відзив,неспівмірносі витрат на правничу допомогу не оспорював.
Враховуючи викладене вище, предмет спору сторін та складність справи, характер та обсяг виконаної роботи адвокатом, принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір при зверненні до суду.
Керуючись статтями 3, 6, 15, 16, 509, 525, 599, 611, 625 ЦК України, статтями 4, 5, 12, 13, 76 - 82,133, 137, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 27 849, 77 грн інфляційних втрат, 5 787, 66 грн - 3% річних, 4 000, 00 грн витрат на правничу допомогу та 968, 96 грн судового збору.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В. Машкевич