Справа № 712/17618/25
Провадження № 1-кс/712/6012/25
25 грудня 2025 року м. Черкаси
Слідчий суддя Соснівського районного суду м. Черкаси ОСОБА_1 , за участі:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 ,
підозрюваного - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Соснівського районного суду м. Черкаси клопотання заступника начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_3 , про обрання запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сімферополь Автономної Республіки Крим, українця, громадянина України, не працює, має малолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 110-2 КК України у кримінальному провадженні № 62025100140004070 від 24.12.2025,
До слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкас звернувся заступник начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_3 із клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту відносно ОСОБА_5 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 110-2 КК України у кримінальному провадженні № 62025100140004070 від 24.12.2025.
Клопотання обґрунтовано тим, що Четвертим слідчим відділом (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025100140004070 від 24.12.2025 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 110-2 КК України.
Матеріали досудового розслідування щодо підозрюваного ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 110-2 КК України виділено в окреме провадження із матеріалів кримінального провадження № 62022100140000110 від 18.11.2022 за підозрою ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 110-2 КК України, досудове розслідування у якому здійснюється Четвертим слідчим відділом (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві.
В ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_7 , будучи громадянином України та володіючи інформацією про окупацію території АР Крим збройними силами російської федерації, усвідомлював, що ними вчиняються активні дії, спрямовані на насильницьку зміну конституційного ладу України та захоплення державної влади, на зміну меж території і державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
В жовтні 2014 року у ОСОБА_7 , виник злочинний умисел, спрямований на фінансування дій воєнізованих формувань окупаційної влади на території АР Крим, які протиправно порушили територіальну цілісність України в межах установлених кордонів, захопили державну владу на території АР Крим.
ОСОБА_7 , будучи засновником та директором юридичних осіб, розташованих на території тимчасово окупованої АР Крим, діючи умисно, спільно з ОСОБА_8 та із співзасновниками і директорами юридичних осіб ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , шляхом добровільного здійснення сплатити податків до бюджету російської федерації від отриманого прибутку від здійснення підприємницької діяльності належних їм юридичних осіб, вчинив фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: № 2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено, що ознаками агресії є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави, застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки, російська федерація підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22.04.2004), сторонами серед іншого підтверджено межі території України, у тому числі із включенням Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької, Запорізької, Херсонської та Миколаївської областей, АР Крим, як суверенної території України.
Рішенням Конституційного Суду України від 11.07.1997 № 3-зп зазначено, що засади конституційного ладу в Україні закріплені у розділах I, III та XIII Основного Закону України - Конституції України.
Зокрема положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна і міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Статтею 73 Конституції України закріплено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Конституційний лад - це устрій держави i суспільства, а також їх інститутів відповідно до конституційно-правових норм. Це цілісна система основних соціально-правових відносин, що визначають форми i способи функціонування держави як єдиного державно-правового організму. Нормальне функціонування конституційного ладу дозволяє реалізувати прагнення суспільства до справедливого i стабільного соціального порядку на основі поєднання індивідуальних i суспільних інтересів. Нормальне функціонування конституційного ладу дозволяє реалізувати прагнення суспільства до справедливого і стабільного соціального порядку на основі поєднання індивідуальних і суспільних відносин.
Державна влада - це система сформованих у порядку, передбаченому Конституцією та законами України, органів, що уособлюють собою владу глави держави, законодавчу, виконавчу і судову владу (Президент України, парламент, вищі, центральні та місцеві органи виконавчої влади, вищі та місцеві органи судової влади), а також органи місцевого самоврядування і контрольно-наглядових та деяких інших органів, що, користуючись певною незалежністю, не належать до трьох головних гілок влади (прокуратура України, Національний банк України, Рахункова палата України, Вища рада юстиції України тощо). Таким чином, існуюча в Україні державна влада є частиною її конституційного ладу. Державна влада є головною складовою публічної влади, яка належить тільки державі і реалізовується нею шляхом прийняття компетентними органами обов'язкових для виконання усіма рішень, та застосування в разі необхідності державного примусу.
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва збройних сил російської федерації (далі - ЗС РФ), досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв'язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міждержавних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, протиправної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи генерального штабу збройних сил російської федерації (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово- політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов'язані з необхідністю окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
Враховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об'єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи чорноморського флоту російської федерації (далі - ЧФ РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.
Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств та воєнізованих формувань РФ, представників влади, інших громадян РФ та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ.
У кінці лютого - початку березня 2014 перекинуті з Росії і кримських баз чорноморського флоту РФ війська без розпізнавальних знаків, скориставшись моментом зміни влади в Україні внаслідок Євромайдану, окупували Кримський півострів. Також було створено збройне формування з російських «козаків», яке називало себе «самооборона Криму».
Анексії у лютому - березні 2014 року передували організовані антиукраїнські виступи у містах Криму, блокада і захоплення стратегічних об'єктів півострова і військових частин ЗСУ підрозділами російської армії у деяких випадках під прикриттям окремих цивільних осіб і новостворених спецслужбами РФ «загонів самооборони Криму», що поклало початок окупації Криму Росією.
Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.
У подальшому військовослужбовцями ЗС РФ здійснено захоплення будівель центральних органів влади АР Крим та встановлено контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень. Крім того здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, військових частин ЗС України, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.
Відтак всупереч міжнародному правопорядку, з нехтуванням державного суверенітету та територіальної цілісності України, починаючи з 20 лютого 2014 року, представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, та військової окупації території АР Крим і м. Севастополя.
20 лютого 2014 року на територію АР Крим і м. Севастополь, як складової суверенної держави Україна, окремими підрозділами ЗС РФ, з використанням військового, морського та повітряного транспорту, здійснено вторгнення з метою подальшого захоплення будівель центральних органів влади АР Крим та встановлення контролю над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень, з метою зміни меж території та державного кордону України, в порушення порядку визначеного Конституції України.
Разом з цим, всупереч міжнародному праву, на шкоду державного суверенітету та територіальної цілісності України, починаючи з 20 лютого 2014 року, з метою здійснення тимчасової окупації Автономної Республіки Крим, невстановленими досудовим розслідуванням особами з використанням збройних сил РФ, окремих громадян та представників діючої влади, 27.02.2014 було захоплено будівлі Верхової Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, інших органів державної влади і місцевого самоврядування, та присвоєно їх владні повноваження.
01 березня 2014 року самопроголошений «голова Ради міністрів АР Крим» ОСОБА_15 звернувся до президента РФ ОСОБА_16 посприяти у «забезпеченні миру і спокою» на території Криму. Того ж дня президент РФ направив до ради федерацій пропозицію про введення російських військ у Крим. Обидві палати Державної думи 01 березня 2014 р. об 17:20 проголосували за введення російських військ на територію України, і в Крим зокрема.
Із 01.03.2014 російські війська починають масштабні силові акції, спрямовані на блокування українських військових баз на території Криму, захоплення адміністративних приміщень, контроль транспортних магістралей, аеродромів та інших стратегічно важливих об'єктів.
11 березня 2014 року Верховною Радою Автономної Республіки Крим і Севастопольською міською радою під примусом збройних формувань РФ прийнято так звану декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
16 березня 2014 року окупаційною владою АР Крим за підтримки підрозділів ЗС РФ та інших правоохоронних та збройних формувань РФ, в порушення Конституції України, проведено псевдореферендум, яким вони намагались легітимізувати захоплення іноземної території.
18 березня 2014 року президентом РФ підписано договір про прийняття Республіки Крим до складу російської федерації.
21 березня 2014 року рада федерації прийняла закон про ратифікацію договору від 18 березня 2014 року та закон про утворення нових суб'єктів федерації - республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, закріпивши анексію цих регіонів російською Федерацією.
27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН підтримала територіальну цілісність України, визнавши Крим і Севастополь її невід'ємними частинами.
02 липня 2014 року Парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітництва в Європі визнала такі дії російської федерації військовою агресією, неспровокованою і заснованою на абсолютно безпідставних припущеннях і приводах.
У справі «Україна проти Росії» Європейський суд з прав людини констатував, що російська федерація здійснювала ефективний контроль і мала «юрисдикцію», у значенні статті 1 Конвенції, над Автономною Республікою Крим та м. Севастополь з 27 лютого 2014 року, тобто судом визначено часові та територіальні рамки окупації.
Згідно з Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII територія Кримського півострова внаслідок російського захоплення вважається тимчасово окупованою територією.
У процесі окупації на основі органів державної влади та місцевого самоврядування, а також правоохоронних органів України, на території АР Крим сформовано незаконні збройні та воєнізовані підрозділи для підтримки окупаційного режиму і незаконної анексії частини території України, що потребувало значного фінансування.
Зважаючи, що забезпечення підтримки окупаційного режиму і незаконної анексії частини України та утримання незаконних утворень потребувало значних матеріальних витрат, фінансування цих потреб було вирішено здійснювати у тому числі силами сформованих незаконних збройних та воєнізованих підрозділів на території АР Крим.
Збройними та воєнізованими формуваннями російської федерації на території окупованої АР Крим здійснювалося систематичне залякування цивільного населення, проводилися викрадення та незаконно позбавлялися волі патріотично налаштовані особи, які, своєю активною громадянською позицією заважали впровадженню та реалізації окупаційної політики держави-агресора, здійснювалась протидія правоохоронним органам і Збройним Силам України у відновленні територіальної цілісності України.
Збройними та воєнізованими формуваннями окупаційної влади російської федерації в період з 2014 року по теперішній час вчинено дії з метою насильницької зміни конституційного ладу України та захоплення державної влади, зміни меж території і державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що призвело до загибелі людей, заподіяння тілесних ушкоджень, руйнувань та інших тяжких наслідків.
Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.
В той же час, згідно зі ст. 3 Господарського Кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
При цьому, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_5 , вступили в активну взаємодію, тобто зорганізувались у стійке об'єднання для вчинення кримінальних правопорушень з метою вчинення кримінальних правопорушень організованою групою, оскільки без добровільної згоди та участі вказаних осіб, організатор ОСОБА_7 не зміг би реалізувати злочинний намір.
Стійкість організованої групи забезпечена стабільним складом її учасників - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , систематичним вчиненням спільних тотожних злочинних дій, а також наявністю єдиного, відомого всім учасникам організованої групи плану злочинної діяльності, зокрема організація фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Створена та очолювана ОСОБА_7 організована злочинна група мала стійкий характер, відзначалась стабільністю її складу, безпосереднім та беззаперечним підпорядкуванням кожного учасника організатору групи, чітким плануванням кримінальних правопорушень, єдиними для всіх правилами поведінки і конспірації під час їх готування та безпосереднього вчинення.
ОСОБА_5 , являючись учасником організованої групи, виконуючи роль співвиконавця, діючи з відома та під контролем ОСОБА_7 , умисно вчинив фінансування дій з метою насильницької зміни та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, зміни меж території і державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом передачі фінансових активів підрозділам окупаційної влади на території АР Крим, які приймають участь у здійсненні збройної агресії РФ проти України.
Так, ОСОБА_5 , будучи громадянином України та володіючи інформацією про окупацію території АР Крим збройними силами російської федерації, усвідомлював, що ними вчиняються активні дії, спрямовані на насильницьку зміну конституційного ладу України та захоплення державної влади, на зміну меж території і державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
ОСОБА_5 , будучи засновником ТОВ «Осавіахім», розташованого на території тимчасово окупованої АР Крим, діючи умисно, спільно з ОСОБА_8 , зі співзасновниками ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 шляхом добровільного здійснення сплатити податків до бюджету російської федерації від отриманого прибутку від здійснення підприємницької діяльності належної їм юридичної особи, вчинив фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, за попередньою змовою групою осіб.
Так, 31.08.2001, згідно вимог діючого законодавства, на території Автономної Республіки Крим з місцезнаходженням за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, Сімферопольський район, с. Скворцове, вул. Калініна, 111, зареєстровано юридичну особу - ТОВ «ОСАВІАХІМ», якому присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи: 31578500, засновниками якого є ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_18 , ОСОБА_5 .
Рішенням учасників ТОВ «ОСАВІАХІМ» директором вказаного підприємства призначено громадянина України ОСОБА_7 .
З метою реалізації злочинного умислу, ОСОБА_5 , діючи умисно, як співвиконавець організованої групи, спільно із ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 усвідомлюючи, що незаконно створені на території АР Крим воєнізовані і збройні формування російської федерації, забезпечують окупаційний режим на вказаній території, бажаючи сприяти такій діяльності шляхом надання фінансових ресурсів, створив протиправний механізм їх фінансування шляхом передачі грошових коштів під виглядом сплати податків від здійснення господарської діяльності ТОВ «ОСАВІАХІМ» на тимчасово окупованій території АР Крим.
Так, 08.01.2015 на виконання злочинного умислу, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 вчинено ряд умисних активних дій, передбачених законодавством російської федерації для реєстрації юридичної особи, в тому числі шляхом оформлення відповідних установчих та реєстраційних документів, внаслідок яких, 08.01.2015 на тимчасового окупованій території АР Крим здійснено реєстрацію юридичної особи - ООО «ОСАВИАХИМ», якому присвоєно «ИНН/КПП»: 9109009255/910201001, з місцезнаходженням за адресою: «295047, Республика Крым, г. Симферополь, ул. Узловая, 18а», засновниками якого є ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
Рішенням учасників ООО «ОСАВИАХИМ» директором вказаного підприємства призначено громадянина України ОСОБА_10 .
В подальшому, за результатами здійснення господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора ООО «ОСАВИАХИМ» на тимчасово окупованій території АР Крим, яким фактично являється ТОВ «ОСАВІАХІМ» до державного бюджету російської федерації сплачено податки у 2017 році у сумі 16 101 010 рублів, що згідно офіційного курсу Національного банку України станом на 31.12.2017 становило 7 841 191, 87 гривень; у 2018 році у сумі 13 869 571 рублів, що згідно офіційного курсу Національного банку України станом на 31.12.2018 становило 5 524 250, 13 гривень; у 2019 році у сумі 12 451 452 рублів, що згідно офіційного курсу Національного банку України станом на 31.12.2019 становило 4 751 474, 08 гривень; у 2020 році у сумі 9 873 073 рублів, що згідно офіційного курсу Національного банку України станом на 31.12.2020 становило 3 733 996, 21 гривень; у 2021 році у сумі 7 745 625 рублів, що згідно офіційного курсу Національного банку України станом на 31.12.2021 становило 2 819 407, 50 гривень; у 2022 році у сумі 9 329 466 рублів, що згідно офіційного курсу Національного банку України станом на 31.12.2022 становило
4 730 972, 21 гривень, таким чином сплативши податки на загальну суму 69 370 197 рублів та 29 401 292, 00 гривні, відповідно.
Таким чином, ОСОБА_5 , діючи як співвиконавець організованої групи, упродовж 2017-2022 років вчинив фінансування дій з метою насильницької зміни та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, зміни меж території і державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом передачі фінансових активів підрозділам окупаційної влади на території АР Крим, які приймають участь у здійсненні збройної агресії РФ проти України, на загальну суму 29 401 292, 00 гривень.
Частина зазначених вище коштів, сплачених ОСОБА_5 до бюджету країни агресора використана рф на фінансування збройних формувань, ведення активних та агресивних бойових дій, спрямованих на захоплення суверенних територій України, насильницьку зміну її меж та кордонів, та захоплення державної влади.
Тобто, ОСОБА_5 вчиняючи умисні активні дії щодо взаємодії із представниками влади країни агресора, оформлюючи реєстраційні документи та здійснюючі господарську діяльність на тимчасово окупованій території - території АР Крим, безпосередньо надавав фінансові активи з усвідомленням, що вони будуть використані, повністю або частково з метою насильницької зміни та/або повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, зміни меж території та державного кордону України, порушення порядку, встановленого Конституцією України.
За вищевикладених обставин ОСОБА_5 , виконував роль співвиконавця, який діючи з відома та під контролем організатора групи ОСОБА_7 , умисно вчиняв злочини спрямовані на фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , будучи засновниками та директорами вказаних вище юридичних осіб, виконували ролі виконавців організованої групи, та діючи з відома та під контролем організатора групи ОСОБА_7 забезпечували фінансування дій з метою насильницької зміни та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, зміни меж території і державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом передачі фінансових активів підрозділам окупаційної влади на території АР Крим, які приймають участь у здійсненні збройної агресії РФ проти України.
Причетність ОСОБА_5 до вчинення інкримінованого злочину повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, зокрема: протоколами огляду Інтернет-ресурсів; матеріалами оперативних підрозділів на виконання доручень слідчого та іншими матеріалами кримінального провадження.
За останніми відомими адресами реєстрації та проживання ОСОБА_5 в порядку ст.ст. 133, 135 КПК України скеровані повістки про виклики ОСОБА_5 про необхідність його прибуття 29.01.2024 о 10 год. 00 хв., 30.01.2024 о 10 год. 00 хв., 31.01.2024 о 10 год. 00 хв. до Черкаської обласної прокуратури для участі у отриманні повідомлення про підозру, пам'ятки про процесуальні права і обов'язки підозрюваного, допиту в якості підозрюваного, отриманні клопотання про застосування запобіжного заходу у кримінальному провадженні № 62022100140000110 від 18.11.2022.
До прокуратури у вказані дати ОСОБА_5 не з'явився, не повідомивши при цьому про причини своєї неявки, та на даний момент до органу досудового розслідування або прокуратури не прибував.
31.01.2024 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110-2 КК України.
05.03.2024 постановою слідчого підозрюваного ОСОБА_5 у порядку ст. 281 КПК України оголошено в державний розшук.
У подальшому, 27.06.2025 ОСОБА_5 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та повідомлення про нову підозру за ч. 4 ст. 110-2 КК України.
24.12.2025 підозрюваний ОСОБА_5 добровільно прибув до Черкаської обласної прокуратури у зв'язку із чим цього ж дня матеріали досудового розслідування щодо останнього виділено в окреме провадження із матеріалів кримінального провадження № 62022100140000110 від 18.11.2022 за підозрою ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 110-2 КК України.
На теперішній час є необхідність у застосуванні до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, оскільки існують достатні підстави вважати, що підозрюваний зможе переховуватись від органів досудового розслідування та суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Вказаний ризик обґрунтовується тим, що починаючи із 05.03.2024 (із часу оголошення останнього у державний розшук) ОСОБА_5 переховувався від органу досудового розслідування, а його місцезнаходження не було відомо, і лише 24.12.2025 ОСОБА_5 добровільно прибув до Черкаської обласної прокуратури.
Обрання запобіжного заходу у виді цілодобового арешту забезпечить виконання підозрюваним ОСОБА_5 покладених на нього процесуальних обов'язків та запобіжить повторним спробам переховуватися від органу досудового розслідування та суду.
Між тим, слід звернути увагу, що метою обрання запобіжного заходу є не карна функція, а забезпечувальна, тобто до підозрюваного має бути застосований такий вид запобіжного заходу, який би в повному обсязі забезпечив запобіганню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність, що передбачає недопущення ув'язнення особи до засудження її компетентним судом, тобто постановлення обвинувального вироку (пп. «а» п. 1 ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року).
Строк досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні закінчується 06.01.2026.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
На даний час ризики, зазначені у статті 177 КПК України зменшились, оскільки ОСОБА_5 добровільно з'явився до адміністративного приміщення Черкаської обласної прокуратури та під час допиту вину у інкримінованому злочину визнав повністю, надав викривальні покази стосовно організатора злочинної групи ОСОБА_7 .
З урахуванням викладеного прокурор просив обрати підозрюваному за ч. 4 ст. 110-2 КК України у кримінальному провадженні № 62025100140004070 від 24.12.2025 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Сімферополь Автономної Республіки Крим, українцю, громадянину України, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючому за адресою: АДРЕСА_2 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту у межах строку досудового розслідування до 06.01.2026.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та просив його задовольнити з підстав, викладених у клопотанні, просив покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме: 2) прибувати до слідчого, прокурора та суду за першим викликом; 3) повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи; 4) здати на зберігання до підрозділів ДМС України свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Підозрюваний зазначив, що погоджується із клопотанням прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Захисник підтримав позицію підозрюваного, не заперечував проти задоволення клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши зміст та мотиви клопотання і додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступного.
Частиною 1 статті 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
У відповідності до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії передбачені частиною першою цієї статті.
Встановлено, що Четвертим слідчим відділом (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025100140004070 від 24.12.2025 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 110-2 КК України.
Матеріали досудового розслідування щодо підозрюваного ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 110-2 КК України виділено в окреме провадження із матеріалів кримінального провадження № 62022100140000110 від 18.11.2022 за підозрою ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 110-2 КК України, досудове розслідування у якому здійснюється Четвертим слідчим відділом (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві.
31.01.2024 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110-2 КК України.
05.03.2024 постановою слідчого підозрюваного ОСОБА_5 у порядку ст. 281 КПК України оголошено в державний розшук.
У подальшому, 27.06.2025 ОСОБА_5 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та повідомлення про нову підозру за ч. 4 ст. 110-2 КК України.
Причетність ОСОБА_5 до вчинення інкримінованого злочину підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, зокрема: протоколами огляду Інтернет-ресурсів; копіями установчих документів щодо реєстрації юридичних осіб, матеріалами оперативних підрозділів на виконання доручень слідчого та іншими матеріалами кримінального провадження.
При цьому надаючи оцінку обґрунтованості підозри, варто звернути увагу, що згідно практики Європейського суду з прав людини термін «обґрунтована підозра» у скоєнні кримінального правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому тлумачення поняття «обґрунтованості» залежить від усіх обставин справи (рішення від 22.10.1997р. у справі «Ердагоз проти Туреччини», № 21890/93, §51; рішення від 30.08.1990р. у справі «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», серія A № 182, § 32).
Також слід зауважити, що слідчий суддя на етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, та за якою нормою кримінального кодексу ця особа підлягає відповідальності.
Таким чином докази, надані органами досудового розслідування, на даному етапі досудового розслідування в достатній мірі підтверджують наявність обґрунтованої підозри, повідомленої ОСОБА_5 у кримінальному провадженні за № 62025100140004070 від 24.12.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 110-2 КК України.
Сторона обвинувачення в обґрунтування клопотання посилалась на наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Стороною обвинувачення доведено наявність вказаного ризику, оскільки ОСОБА_5 , розуміючи, що йому оголошено про підозру у вчиненні злочину, за який передбачене покарання від 8 до 10 років позбавлення волі, може змінити місце проживання і переховуватись від органів досудового розслідування та суду. Крім того, наявність такого ризику, підтверджена тривалим перебуванням ОСОБА_5 у розшуці, що підтверджено матеріалами клопотання.
Із системного аналізу змісту ч. 2 ст. 177 і п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК убачається, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу - щодо встановлення наявності заявлених стороною обвинувачення ризиків слідчий суддя керується стандартом переконання «достатні підстави».
Так, існування кожного, вказаного у ч. 1 ст. 177 КПК ризику, має підтверджуватися фактами, наявність яких має бути переконливо продемонстрована (п. п. 85, 86 рішення ЄСПЛ від 30.01.2018 у справі «Макаренко проти України» /Makarenkov. Ukraine, заява №622/11).
Таким чином, ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Розглядаючи заявлене клопотання, слідчий суддя відповідно до ст. 178 КПК України враховує, що підозрюваний раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, категорію кримінального правопорушення, має малолітню дитину.
Таким чином, у провадженні, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, встановлено наявність обґрунтованого ризику, передбаченого п. 1 ст. 177 КПК України і обставин, які підтверджують цей ризик, а також установлено, що саме запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту зможе забезпечити виконання підозрюваним ОСОБА_5 покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігти наявному ризику.
Слідчий суддя вважає, що менш суворий запобіжний захід, аніж домашній арешт у нічний час доби, не зможе запобігти ризику, передбаченому ст. 177 КПК України.
Керуючись ст. 2, 7, 9, 12, 131, 132, 176-178, 181, 184, 186, 193, 194, 196, 197, 205, 309, 376, 392, 393, 395, 532 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 110-2 КК України у кримінальному провадженні № 62025100140004070 від 24.12.2025 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на 13 днів, у межах строку досудового розслідування, тобто до 06 січня 2026 року , включно, із забороною залишати житло за адресою проживання: АДРЕСА_2 .
Покласти на підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов'язки:
1) цілодобово перебувати за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , за виключенням оголошення у зазначений період повітряної тривоги у Черкаській області та/або за місцем проживання для переходу у спеціально обладнане приміщення (укриття);
2) прибувати до слідчого, прокурора та суду за першим викликом;
3) повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи;
4) здати на зберігання до підрозділів ДМС України свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Строк дії ухвали до 06.01.2026, включно.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_5 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю. У випадку порушення умов запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та визначених обов'язків, до підозрюваного може бути застосований більш суворий запобіжний захід.
Копію цієї ухвали вручити підозрюваному, захиснику, прокурору, слідчому негайно після її оголошення.
Виконання ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту покласти на Черкаський РУП ГУНП у Черкаській області.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали проголошено 26.12.2025.
Слідчий суддя ОСОБА_1