Справа № 570/5881/25
Номер провадження 2/570/2668/2025
29 грудня 2025 року м.Рівне
Рівненський районний суд Рівненської області в особі судді Гладишевої Х.В.,
за участю секретаря судового засідання Ярошик І.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Рівненського районного суду Рівненської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
14.11.2025 року до Рівненського районного суду Рівненської області звернулося Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - позивач) із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі відповідач), в якій просить суд: стягнути з останнього на користь позивача заборгованість за кредитним договором №ABH0СТ155101740049814589 від 20.02.2025 року у розмірі 11 673,19 грн. та судові витрати.
Короткий зміст заяв по суті справи.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що 20.02.2025 року АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір №ABH0СТ155101740049814589 від 20.02.2025 року. Згідно умов Договору АТ «Акцент-Банк» зобов'язалося надати відповідачу кредит на суму 7 000,00 грн. строком на 36 місяців - до 19.02.2028 року, зі сплатою процентів у розмірі 85.00% щорічно та комісії в розмірі 0.00 грн., а відповідач зобов'язувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановленими кредитним договором.
Так, АТ «Акцент-Банк» свій обов'язок виконав повністю та надав відповідачу кредит згідно до умов кредитного договору №ABH0СТ155101740049814589 від 20.02.2025 року, що підтверджується меморіальним ордером №TR.44501650.42687.65455 від 20.02.2025 року про перерахування на банківський рахунок відповідача 7 000,00 грн.
Однак, відповідач свої зобов'язання за договором не виконує належним чином, а тому станом на 13.11.2025 року заборгованість відповідача перед позивачем складає 11 673,19 грн., з яких: 7 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 4 249,35 грн. - заборгованість за відсотками, 0.00 грн. - заборгованість за комісією, 423.84 грн. - заборгованість за пенею, про що наведено позивачем у розрахунку заборгованості, який долучено до матеріалів справи.
Враховуючи наведене, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №ABH0СТ155101740049814589 від 20.02.2025 року, станом на 13.11.2025 року, яка становить 11 673,19 грн., з яких: 7 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 4 249,35 грн. - заборгованість за відсотками, 0.00 грн. - заборгованість за комісією, 423.84 грн. - заборгованість за пенею.
Відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 19.11.2025 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
01.12.2025 року від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 02.12.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито спрощене позовне провадження у справі за участі сторін на 16:20 год. 29.12.2025 року.
В судове засідання 29.12.2025 року сторони не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
В прохальній частині позовної заяви представник позивача просить проводити розгляд справи без участі позивача та його представника, за наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідач на виклик суду в судове засідання не з'явився, жодних клопотань та заяв до суду не направляв, відзив на позовну заяву до суду не направляв. На адресу відповідача направлялася ухвала про відкриття провадження із зазначенням дати судового засідання.
Так, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Так, відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вказане, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.02.2025 року відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», а також звернувся до АТ «Акцент-Банк» із заявою про надання послуг «Швидка готівка» №ABH0СТ155101740049814589 від 20.02.2025 року. Того ж дня, відповідачем було погоджено та підписано Паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка».
На підставі вказаної заяви відповідачу було надано безготівковий кредит у розмірі 7 000 грн. з перерахуванням коштів на платіжну картку зі сплатою процентів у розмірі 85,00 % річних, тип процентної ставки - фіксована, строком на 36 місяців, з 20.02.2025 року по 19.02.2028 року. Розмір щомісячного платежу 545,97 грн. Денна процентна ставка становить - 0.17%. У випадку порушення клієнтом зобов'язань із погашення Заборгованості Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі 0,07% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Анкета - Заява про приєднання разом з Умовами та правилами надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», які викладені на банківському сайті https://а-bank/com.ua/terms, становлять Договір про надання банківських послуг.
Крім того, відповідач підтвердив свою згоду на те, що Заява про надання послуг «Швидка готівка» разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Паспортом споживчого кредиту, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту становлять між ним та Банком кредитний договір, що підтверджується електронним підписом відповідача у заяві.
Згідно п.6 Паспорту споживчого кредиту «Наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит» передбачено, що в разі наявності заборгованості у Клієнта із сплати щомісячного мінімального платежу понад 90 днів, Банк має право достроково розірвати Кредитний договір та здійснити дії, направлені на погашення залишку заборгованості, що виникла при користуванні Клієнтом послугою «Швидка готівка».
АТ «Акцент-Банк» свої зобов'язання за договором та угодою виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі 7 000,00 грн. відповідно до умов Договору №ABH0СТ155101740049814589 від 20.02.2025 року, що підтверджується меморіальним ордером №TR.44501650.42687.65455 від 20.02.2025 року про перерахування на банківський рахунок відповідача 7 000,00 грн.
Відповідач ОСОБА_2 за ствердженнями позивача не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, що відображається у розрахунку заборгованості за договором, а тому, свої зобов'язання не виконав.
Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконував. Згідно з наданим банком розрахунком, через невиконання зобов'язань за кредитним договором №ABH0СТ155101740049814589 від 20.02.2025 року станом на 13.11.2025 року у відповідача утворилась заборгованість перед АТ «Акцент-Банк» в розмірі 11 673,19 грн., з яких: 7 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 4 249,35 грн. - заборгованість за відсотками, 0.00 грн. - заборгованість за комісією, 423.84 грн. - заборгованість за пенею, яку представник позивача просить стягнути з відповідача в судовому порядку.
На підтвердження доводів позовної заяви Банк надав підписану сторонами Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ «Акцент-Банк», заяву про надання послуги «Швидка готівка» №ABH0СТ155101740049814589 від 20.02.2025 року, Паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка», розрахунок заборгованості за кредитом станом на 13.11.2025 року, виписку по кредиту ОСОБА_2 від 13.11.2025 року.
Разом з тим, суд зазначає про те, що строк кредитування за Договором №ABH0СТ155101740049814589 від 20.02.2025 року станом на день звернення до суду з позовною заявою не закінчився, кінцевим строком такого договору є 19.02.2028 року.
Водночас, зі змісту позовної заяви вбачається, що представник позивача просить достроково стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №ABH0СТ155101740049814589 від 20.02.2025 року у повному обсязі.
При цьому, жодних даних про те, що відповідач був повідомлений про таку вимогу як дострокове погашення усієї суми заборгованості за кредитним договором №ABH0СТ155101740049814589 від 20.02.2025 року матеріали позовної заяви та долучені до неї документи, не містять.
Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору та мотиви їх застосування.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
У відповідності до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
За правилом ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У разі порушення зобов'язання відповідно до ст.611 ЦК України настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Порушенням зобов'язання згідно ст.610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст.1054 та ч.ч.1, 2 ст.1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту та сплати процентів. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), зазначено, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої, пункту 8 та абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
З урахуванням викладеного для вирішення спору, який виник на підставі звернення до суду позивача, який вважає порушеними, невизнаними або оспореними свої, зокрема майнові права, суду необхідно встановити наявність у позивача такого права, факт його порушення і у зв'язку із зазначеним з'ясувати, чи правильний спосіб захисту свого права обрано позивачем при зверненні до суду.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
У частині другій статті 627 ЦК України закріплено, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).
Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон № 1023-XII, який також встановлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII).
Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої зазначеної статті, який був чинний до 10 червня 2017 року).
У чинній до 10 червня 2017 року редакції частини десятої статті 11 Закону №1023-XII було закріплено, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року №1734-VIII "Про споживче кредитування" (далі - Закон № 1734-VIII), який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон №1023-XII застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону №1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).
Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону №1023-XII. З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон №1734-VIII, а у частині, що йому не суперечить, - також Закон №1023-XII.
Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону №1023-XII зі змінами, передбаченими Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) виснувала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону №1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений у постанові від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13 (провадження № 14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону №1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
У справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.
В свою чергу, наведені вище підстави та порядок реалізації права кредитодавця вимагати дострокового повернення споживчого кредиту знайшли своє подальше уточнення у нормі ч. 4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування» (набрав чинності 10.06.2017 року), якою передбачено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Так, як встановлено в ході розгляду цивільної справи, між позивачем, як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником, було укладено Кредитний договір №ABH0СТ155101740049814589 від 20.02.2025 року, який за своїм характером, розміром виданого кредиту, строком кредитування, є споживчим кредитом. Таким чином, на правовідносини сторін розповсюджується дія і норми ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування» згідно якої обов'язковою умовою для можливості реалізації кредитором права вимагати від позичальника дострокове повернення кредиту є закріплення такого права в першу чергу умовами самого договору про споживчий кредит, а також невиконання позичальником вимоги кредитора про дострокове повернення кредиту (не усунення порушення умов договору) протягом 30 днів саме з дня отримання позичальником такої вимоги.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що «визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів. Враховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов'язання, відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд приходить до висновку, що у банку не виник обов'язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банком було завчасно направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, а відповідачем таку вимогу було отримано».
Як вбачається з аналізу наявних в розпорядженні суду матеріалів, а саме Заявки про надання послуги «Швидка готівка» №ABH0СТ155101740049814589 від 20.02.2025 року та Паспорту споживчого кредиту, у таких документах не обумовлено та не конкретизовано порядок здійснення дострокового повернення всієї суми кредиту за кредитним договором в разі прострочення позичальником погашення суми заборгованості.
Натомість, пунктом 6 Паспорту споживчого кредиту «Наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит» передбачено, що в разі наявності заборгованості у Клієнта із сплати щомісячного мінімального платежу понад 90 днів, Банк має право достроково розірвати Кредитний договір та здійснити дії, направлені на погашення залишку заборгованості, що виникла при користуванні Клієнтом послугою «Швидка готівка». Жодних інших умов щодо порядку здійснення дострокового повернення всієї суми кредиту за кредитним договором в разі прострочення позичальником погашення суми заборгованості, Паспорт споживчого кредиту не містить. Не містить такі умови й Анкета-заява про надання послуги «Швидка готівка» №ABH0СТ155101740049814589 від 20.02.2025 року.
При цьому, актуальних на час укладення кредитного договору №ABH0СТ155101740049814589 від 20.02.2025 року Умов та правил надання банківських послуг АТ «Акцент-Банк» до матеріалів справи не долучено.
Крім того, як вбачається зі змісту наявних в розпорядженні суду матеріалів, такі матеріали не містять жодних даних про повідомлення відповідача ОСОБА_1 про необхідність дострокового погашення кредитної заборгованості за кредитним договором №ABH0СТ155101740049814589 від 20.02.2025 року в повному обсязі, як того вимагає законодавство про споживче кредитування. Такі докази не були надані суду і в ході розгляду справи.
Тому, враховуючи наведене, суд вважає, що АТ «Акцент-Банк» не набув відповідного права на погашення повної суми кредитної заборгованості за кредитним договором №ABH0СТ155101740049814589 від 20.02.2025 року, звернення з таким позовом є передчасним, порядок, умови і строк дії Кредитного договору не змінилися, оскільки умова дострокового повернення кредиту не настала.
Така позиція суду стверджується й висновком Верховного суду, викладеним у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.01.2024 року (справа № 278/1646/15-ц, провадження № 61-7186св22).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши, що АТ «Акцент-Банк» порушило визначений частиною десятою статті 11 Закону №1023-XII у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, порядок направлення та вручення позичальнику і поручителю досудової вимоги, що не може мати наслідком покладення на відповідачку тягаря дострокового погашення кредитної заборгованості, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки у даному випадку умова дострокового повернення кредиту, передбачена законодавством про споживче кредитування, не настала.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з урахуванням того, що судом в задоволені позову відмовлено, сплачений позивачем судовий збір, суд залишає за позивачем та такий судовий збір відшкодуванню не підлягає.
Керуючись 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 242, 259, 263-265, 268, 273-289 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляційного суду. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Сторони справи:
позивач: Акціонерне товариство «Акцент-Банк», код ЄДРПОУ 14360080, місцезнаходження: 49074, м.Дніпро, вул.Батумська, буд.11;
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 22.06.2020 року, орган, що видав - 5610, РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Гладишева Х.В.