Справа №534/2636/25
Провадження №2/534/1064/25
23 грудня 2025 року м. Горішні Плавні
Горішньоплавнівський міський суд Полтавської області у складі головуючого судді Морозова В.Ю., за участі секретаря судового засідання Хвіст Т.В., розглянувши за правилами загального позовного цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Позивач позовні вимоги головним чином обґрунтовує тим, що позивач є основним наймачем квартири АДРЕСА_2 .
За цією адресою зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , який є племінником позивача та до 2004 року проживав у спірному житлі як член сім'ї та саме з цих підстав набув право користування житлом.
З 2004 року і до теперішнього часу ОСОБА_2 у вказаній квартирі не проживає з власної волі та без поважних причин. Крім того позивач зазначає, що особистих речей відповідача в приміщенні немає, хоча позивач зі свого боку не чинить жодних перешкод у користуванні житлом.
Також позивач зазначає, що відповідач є громадянином Російської Федерації та постійно проживає за межами України, що свідчить про відсутність наміру користуватись спірною квартирою в майбутньому.
Факт формальної реєстрації відповідача негативно впливає на розмір житлової субсидії та збільшує витрати на оплату житлово-комунальних послуг. Водночас відповідач не бере участі в утриманні житла та жодних угод про порядок користування ним між сторонами не укладалось.
Враховуючи те, що на неодноразові пропозиції позивача добровільно знятися з реєстрації відповідач не реагує, тому позивач вимушена звернутись до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 15.10.2025 позовна заява прийнята до розгляду із відкриттям провадження у справі та призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 25.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до розгляду по суті.
22.12.2025 від позивача надійшла заява, в якій остання не заперечує проти розгляду справи у порядку заочного провадження та просить суд розглянути справу без її участі.
Відповідач повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання, не з'явився, відзиву чи клопотань до суду не надходило.
У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, 23.12.2025 судом постановлена ухвала про проведення заочного розгляду даної справи.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази та надавши їм правову оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, зважаючи на те, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, дійшов наступних висновків.
Судом установлено, що позивач є основним наймачем квартири АДРЕСА_2 .
За цією адресою зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , який є племінником позивача та до 2004 року проживав у спірному житлі як член сім'ї та саме з цих підстав набув право користування житлом, що підтверджуються ордером №825 від 26.07.1979 на зайняття жилого приміщення, витягом з Реєстру територіальної громади №2025/013786206 від 19.09.2025, довідкою №20-11/3858 від 19.09.2025 про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (а.с. 6-7).
Позивач зазначає, що з 2004 року і до теперішнього часу ОСОБА_2 у вказаній квартирі не проживає з власної волі та без поважних причин. Крім того позивач зазначає, що особистих речей відповідача в приміщенні немає, хоча позивач зі свого боку не чинить жодних перешкод у користуванні житлом, що підтверджується актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 23.09.2025 виданого КЖЕП № 4 (а.с. 8).
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до положень статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України визначено поняття права власності - це право особи на річ (майно) яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
У відповідності до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно ст. 391 ЦК України визначено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 163 ЖК України у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і межах строків, встановлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої та частиною четвертою ст. 71 цього кодексу.
Згідно ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а у разі спору - судом.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
Процесуальний закон покладає обов'язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17.
У постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, судам необхідно враховувати причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Крім того, згідно ст.156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Поважності причин відсутності відповідача ОСОБА_2 в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 не встановлено.
Згідно ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 71-72, 163 ЖК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 200, 247, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
Відомості, які суддя не оголошує при проголошенні рішення суду
Повне ім'я позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 2.
Повне ім'я відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - не зареєстроване, адреса: АДРЕСА_3 2.
Суддя В'ячеслав МОРОЗОВ