Справа № Справа № 530/1000/25
Номер провадження 2/530/542/25
29.12.2025 м. Зіньків
Зіньківський районний суд Полтавської області головуючого-судді Ситник О.В.,
за участю секретаря судового засідання Бедюх Н.І.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Опішнянської селищної ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсним свідоцтва та припинення права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Опішнянської селищної ради про визнання недійсним свідоцтва та припинення права власності,
В провадженні Зіньківського райнонного суду Полтавської області знаходиться цивільний позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Опішнянської селищної ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсним свідоцтва та припинення права власності.
Вимоги позову мотивовано тим, що позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про приватизацію є співвласником квартири за адресою АДРЕСА_1 , оформлення документів на приватизацію квартири здійснювалось без відому позивача за первісним позовом, згода на приватизацію квартири ним не давалась. Позивач та його сім'я в с. Опішня не проживають та жодного відношення до квартири не мають. Дана квартира фактично належить батькам та сестрі позивача за первісним позовом, які на даний час проживають в даній квартирі. Вказане вище, в супереч волі позивача, позбавило останню права на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі.
За наведених вище підстав, позивач звернувся до суду із первісним позовом.
Позивачі за зустрічним позовом не заперечують проти задоволення позовних вимог позивача за первісним позовом, оскільки дійсно в період приватизації ОСОБА_1 в квартирі за адресою АДРЕСА_1 не проживала, оскільки в час приватизації вказаної квартири перебувала на навчанні в місті Полтава де і фактично проживала, що підтверджується дипломом бакалавра Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка виданого 29 червня 2007 року та дипломом спеціаліста Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка виданого 30 червня 2008 року. Ордер на заселення квартири за адресою АДРЕСА_1 видавався батькові ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , також на час винесення рішення виконавчого комітету Опішнянської селищної ради № 202 від 06.09.2001 року «Про видачу ордерів на отримання житлової площі в 50 - ти квартирному житловому будинку в АДРЕСА_2 «в» працівникам ГПУ «Полтавагазвидобування» та видачі ордерів на отримання житлових приміщень у даному будинку, який був власністю ГПУ «Полтавагазвидобування» та Полтавського ВБР БУ «Укрбургаз» позивач з первісним позовом ОСОБА_1 була неповнолітньою, а отже фактично своєї згоди на приватизацію не давала, всі дії, пов'язані з оформленням приватизації вказаного житла, у тому числі подання документів та подальше оформлення права власності, здійснювали батьки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Участі в приватизації ОСОБА_1 фактично не брала, письмової згоди на включення її до співвласників не надавала. Таким чином, у результаті безпідставного включення ОСОБА_1 до складу співвласників без належної правової процедури та її згоди, ОСОБА_1 фактично позбавлена можливості в подальшому реалізувати своє право на безоплатну приватизацію житла, гарантоване державою.Але оскільки з припиненням права спільної приватної власності ОСОБА_1 на квартиру за адресою АДРЕСА_1 зміняться долі кожного з співвласників, просимо встановити, що частки ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 становлять 1/3 частки кожному на праві спільної часткової власності.
Ухвалою суду від 28 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
25.12.2025 до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Опішнянської селищної ради про визнання недійсним свідоцтва та припинення права власності.
Ухвалою суду зустрічний позов був прийнятий до провадження та постановлено розглядати його з первісним позовом.
Сторони по справі до судового засідання не з'явилися. На адресу суду надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутність . Відповідач за первісним позовом та треті особи позовні вимоги визнали та не заперечували проти їх задоволення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Опішнянської селищної ради № 202 від 06.09.2001 року «Про видачу ордерів на отримання житлової площі в 50 - и квартирному житловому будинку в АДРЕСА_2 «в» працівникам ГПУ «Полтавагазвидобування» були видані ордери на отримання житлових приміщень у даному будинку, який був власністю ГПУ «Полтавагазвидобування» та Полтавського ВБР БУ «Укрбургаз» та протоколу №5 від 04.09.2001 року, засідання житлової комісії при виконкомі Опішнянської селищної ради (Протокол №5 від 06.09.2001), у додатках до вищезазначеного рішення є списки працівників ГПУ «Полтавагазвидобування» та Полтавського ВБР БУ «Укрбургаз» на отримання ордерів на житлові приміщення в житловому будинку АДРЕСА_3 є громадянин « ОСОБА_2 ».
На підставі вказаного рішення відділом приватизації житла Опішнянської селищної ради 05 травня 2004 року видано свідоцтво про право власності ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та 09 грудня 1993 року свідоцтво про право власності зареєстровано в КППБТІ, записано в реєстровій книзі № 17 за реєстраційним номером №6054548.
На даний час ОСОБА_5 одружилася, прізвище після укладення шлюбу - ОСОБА_7 , чоловік ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині № НОМЕР_1 Національної гвардії України, та перебуває на квартирному обліку у згаданій військовій частині складом родини 3 (три) особи, в тому числі: ОСОБА_8 1981 р.н., ОСОБА_1 , 1986 р.н., донька ОСОБА_9 , 2008 р.н., що підтверджується довідкою від 19 травня 2025 року, виданої військовою частиною № НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, забезпечення прав є головним обов'язком держави.
Як вбачається з рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положення пункту 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (справа про безоплатну приватизацію житла № 1-38/2010 від 10 червня 2010 року), приватизація державного житлового фонду не є обов'язком громадян України, а є їх правом, яке повинне реалізовуватися ними на власний розсуд, на умовах, у порядку та спосіб, встановлених законом.
Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутися до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду вказаним органом у строк передбачений чинним законодавством. Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 грудня 2013 року у справі № 6-121цс13. Таким чином, право особи на безоплатну приватизацію є правом абсолютним, тобто таким, що залежить лише від її волі і не може бути заперечене жодною посадовою чи службовою особою. А тому актом здійснення цього права слід вважати подання заяви про приватизацію. Відповідно, така заява має трактуватися як підстава для набуття права власності на житло.
Відповідно до ст. 13 ЦК УРСР, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, за неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Вони вправі учиняти лише дрібні побутові угоди.
Набуття позивачем у спільну сумісну приватну власність квартири АДРЕСА_4 в порядку приватизації житла, від імені якого діяв на той час її батько ( ОСОБА_2 ), виходить за межі дрібної побутової угоди.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Питання згоди неповнолітніх членів сім'ї, які проживали в житлі, яке приватизується, вказаним Законом не визначено.
За наведеного, позивач став співвласником квартири у небажаний для себе спосіб.
Відповідно до ст. 322 ЦК України на позивача, внаслідок проведеної без урахування його дійсних інтересів приватизації спірної квартири, покладений тягар утримання частки у спільній власності на квартиру, в той час як цієї власності він не потребує і витрати на її утримання є для нього небажаними та недоцільними.
Преамбулою Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» зазначено, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні збереженні існуючого житла.
Проведеною приватизацією спірної згаданої квартири вказана мета не досягнута, а навпаки приватизація створила перешкоди в здійснені права на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі. Рішення про передачу житла у приватну власність було прийнято не позивачем, без врахування його дійсних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Чинним законодавством України, зокрема ст. 203 ЦК України, визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. При цьому, ч. 2 ст. 328 ЦК України регламентовано, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як вбачається зі ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Враховуючи те, що приватизація житлового фонду не є обов'язком позивача, а правом, волевиявлення позивача не було здійснено під час приватизації квартири і вказаний правочин не відповідає його дійсній волі, його бажанню по покладенню на нього обов'язку утримання нерухомого майна. З урахуванням цього, приватизація квартири у такий спосіб порушує його цивільні права і дає йому законне право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
За наведених вище обставин, суд дійшов висновку про задоволення вимог позовної заяви ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Опішнянської селищної ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсним свідоцтва та припинення права власності та вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Опішнянської селищної ради про визнання недійсним свідоцтва та припинення права власності.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 263-265 ЦПК України, суд,
Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Опішнянської селищної ради №275 від 05 травня 2004 року в частині надання дозволу на приватизацію та безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_1 - квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане виконавчим комітетом Опішнянської селищної ради 05 травня 2004 року про право власності на 1/4 квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Припинити право спільної приватної власності ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Встановити, що квартира за адресою, АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - в розмірі по 1/3 частці кожному.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяО. В. Ситник