Справа № 372/6349/25
Провадження 2-3022/25
30 грудня 2025 року м. Обухів
Обухівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Рабчуна Р.О.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
04 листопада 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Обухівського районного суду Київської області із позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, в якій зазначає, що 18 жовтня 2002 року, між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований виконкомом Української міської ради Обухівського району Київської області, актовий запис №96.
Від шлюбу мають спільних дітей, доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спору про місце проживання дітей у сторін немає. З 01.04.2022 року позивачка разом з дітьми виїхала до Республіки Болгарія, відповідач залишився проживати в Україні. Спільне проживання сторін фактично припинено з 01.04.2022 року. Між подружжям втрачено почуття любові та всі фізичні та духовні зв'язки. Спільного господарства сторони не ведуть. Тому позивачка була вимушена звернутись з позовом до суду.
14.11.2025 року винесено ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження та призначення справи до розгляду за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін.
Позивачка в судове засідання не з'явилась, подала до суду клопотання про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнав в повному обсязі.
16.12.2025 року суд перейшов до стадії ухвалення рішення суду.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 Цивільного процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом у судове засідання сторін, як це передбачено ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Як убачається з матеріалів справи, з 18 жовтня 2002 року сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому виконкомом Української міської ради Обухівського району Київської області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 96, від шлюбу сторони мають спільних дітей:
доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .
сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .
сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 .
сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 . Сторони подружніх відносин не підтримують, спільне господарство не ведуть. Позивачка наполягає на розірванні шлюбу із відповідачем, оскільки подальше перебування у шлюбі суперечить їх інтересам.
Відповідно до ст. 16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Відповідно до положень ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній. (ст. 55 Сімейного кодексу України).
Згідно положень частини третьої та четвертої ст. 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Статтею 104 Сімейного кодексу України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання, а згідно з вимогами ст.105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
У відповідності до ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
Відповідно до ст. 109 Сімейного кодексу України, шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Згідно п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
У статті 112 Сімейного кодексу України регламентовано, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що сторони подружніх відносин не підтримують, спільне господарство не ведуть. Позивач наполягає на розірванні шлюбу із відповідачем, оскільки примирення подружжя є неможливим, а подальше перебування у шлюбі суперечить його інтересам, а відповідач проти розірвання шлюбу не заперечує.
Згідно ч. 4 ст. 260 Цивільного процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення позивача про розлучення є виваженим та свідомим, причини, з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу, є обґрунтованими, позивач наполягає на розірванні шлюбу, а відповідач не заперечує проти його розірвання, зробивши заяву про визнання позовних вимог, подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стало неможливим та суперечить їхнім інтересам, поновлювати сімейно-шлюбні відносини сторони наміру не мають, а тому подальше примирення між ними неможливе, разом з тим суд, не має права продовжувати примушувати жінку або чоловіка до підтримання, збереження, продовження або відновлення сімейних відносин, оскільки це порушуватиме права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України, тому позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 24, 55, 56, 110, 112,113 Сімейного кодексу України, статтями 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований виконкомом Української міської ради Обухівського району Київської області, актовий запис № 96 від 18.10.2002 року.
Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставляння відмітки в актовому записі про шлюб.
Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.О. Рабчун