Справа № 369/12526/24
Провадження № 2/369/2908/25
Іменем України
30.12.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.,
секретаря Худинець Д.С.
за участі
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника третьої особи Нечай Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, третя особа - ОСОБА_3 про визначення додаткового строку на прийняття спадщини,
встановив:
У липні 2024 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_4 . Після смерті батька відкрилась спадщина, до складу якої увійшли дві земельні ділянки, розташованих у с. Шпитьки Бучанського району Київської області. За життя, батько склав заповіт, яким все своє майно заповідав йому.
Вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 розпочалась широкомасштабне вторгнення, тому батько виїхав в евакуацію за кордон - до Королівства Нідерланди, де проживав та лікувався до моменту смерті. У подальшому оформлення документів про смерть та поховання спадкодавця у Королівстві Нидерланди, переклад та апостилювання цих документів, а також пересилання на територію України, зайняло тривалий час. І лише у липні 2024 року він зміг звернутись до державного нотаріуса Вишневої міської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини після померлого батька та 08 липня 2024 року отримав відмову у вчиненні нотаріальних дій, оскільки позивачем було пропущений строк для подання заяви про прийняття спадщини. Вважає дані обставини поважними.
Просив суд визначити ОСОБА_1 , додатковий строк для подання ним заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 його батька ОСОБА_4 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.08.2024 року було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Дмитрівської сільської ради про визначення додаткового строку на прийняття спадщини.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.12.2024 року підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду.
20.02.2025 року на адресу суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи - ОСОБА_3 , яка є спадкоємцем першої черги за законом від померлого ОСОБА_4 .
20.02.2025 протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської обалсті було вирішено залучити до участі у справі третьої особи - ОСОБА_3 , яка є спадкоємцем першої черги за законом від померлого ОСОБА_4 .
Відповідач в судове засідання не з'явився, повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином, про причину неявки суд не повідомив. Відзив на позовну заяву на адресу суду не направляв.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Просив задовольнити позов. У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі. Просила задовольнити позов.
У судовому засіданні представник третьої особи заперечував з приводу задоволення позову. Суду пояснив, що на час смерті батько сторін проживав з ОСОБА_3 .. Про смерть батька позивачу було відомо на наступний день. Тому своєчасно подати заяву до нотаріальної контори перешкод не було, вказані причини є надуманими і не поважними. Просили відмовити у задоволенні позову як з підстав необґрунтованості, так і з підстав неналежного відповідача.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.
При розгляді справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть (акт про смерть № НОМЕР_1 ) від 18 січня 2023 року, що видане відділом реєстрації актів цивільного стану муніципалітету міста Зевенар Королівства Нідерланди, що перекладене та апостильоване.
Спадкодавець ОСОБА_4 був батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Статтею 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
За приписами ст. 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. 1261-1265 цього Кодексу.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, до складу якої увійшли дві земельні ділянки, розташовані у с. Шпитьки Бучанського району Київської області.
За життя, ОСОБА_4 склав заповіт 26 грудня 2009 року, посвідчений секретарем виконкому Шпитьківської сільської ради Шлейченко К.М., яким заповідає своєму сину ОСОБА_1 все майно, що належало йому на день смерті.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст.1220,1222,1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (ч. 1 ст. 1272 ЦК України).
Як роз'яснено Верховним Судом України у п. 26 постанови Пленуму від 30.05.2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" суди відкривають провадження у справі за позовом особи про визначення додаткового строку для прийняття спадщини у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину, а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.
Законодавство не встановлює конкретний перелік поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини та такі причини оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи.
Тобто суд, розглядаючи такі позови встановлює саму по собі наявність причин, що унеможливили своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини, та оцінює їх з точки зору поважності.
Встановлено, що у липні 2024 року ОСОБА_1 звернувсь до державного нотаріуса Вишневої міської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини після померлого батька та 08 липня 2024 року отримав відмову у вчиненні нотаріальних дій, оскільки ним було пропущений строк для подання заяви про прийняття спадщини.
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що позивачем пропущено шестимісячний строк для прийняття ним спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його батька - ОСОБА_4 .
У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 зроблено висновок, що «право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2022 року справі № 703/1836/20, зазначено, що «поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку, з огляду на обставини кожної справи. Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Подібний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, Верховним Судом у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 520/10377/17, провадження № 61-48230св18, від 11 серпня 2021 року у справі № 720/1079/19, провадження № 61-14663св20, від 22 січня 2020 року у справі № 592/18695/18, провадження № 61-13558св19.»
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі №619/2906/23. Крім того, у даній постанові Верховного Суду викладена наступна правова позиція про поважність/неповажність причин пропуску строку для прийняття спадщини: «Незнання про смерть спадкодавця та перебування спадкоємця за межами країни не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки не пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини».
Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 21 квітня 2022 року у справі № 296/12109/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) зроблено такі висновки: «Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв'язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.»
Правозастосовна практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є усталеною.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Надаючи оцінку доказам по справі та встановленим обставинам, враховуючи правозастосовну практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, суд приходить до висновку, що пропуск позивачем строку для прийняття спадщини не пов'язаний з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для нього, як спадкоємця на звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, які відповідно до положень частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Відповідно до глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. При зверненні спадкоємця у зв'язку з відкриттям спадщини нотаріус з'ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, статусу території, яка є місцем відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.
Факт смерті фізичної особи і час відкриття спадщини нотаріус перевіряє шляхом витребовування від спадкоємця свідоцтва про смерть, виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану або шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.
У разі неможливості пред'явлення спадкоємцями свідоцтва про смерть спадкодавця або відсутності інформації в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян нотаріус витребовує від органу державної реєстрації актів цивільного стану копію актового запису про смерть спадкодавця або повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть.
Якщо смерть фізичної особи була зареєстрована на території іншої держави, нотаріусу подається відповідний документ, виданий компетентними органами іноземної держави, який є дійсним на території України за умови його легалізації, якщо інше не передбачено законом, міжнародними договорами України.
З пояснень сторін встановлено, що після початку війни ОСОБА_4 виїхав в евакуацію за кордон - до Королівства Нідерланди. У Королівстві Нідерланди проживав у доньки та у спеціалізованій лікарні, де проживав та лікувався до моменту смерті. В Королівстві Нідерланди проживає ОСОБА_3 , яка не є громадянкою України, і питаннями проживання, лікування, поховання батька після його смерті займалась сестра позивача. Оформлення документів про смерть та поховання спадкодавця у Королівстві Нідерланди, переклад та апостилювання цих документів, а також пересилання на територію України, зайняло тривалий час. ОСОБА_3 відправила документи ОСОБА_1 тільки 23 березня 2024 року, а ОСОБА_1 отримав ці документи 16 травня 2024 року. Дані обставини також підтверджені поданою перепискою. При цьому ОСОБА_3 не надала суду доказів того, що нею своєчасно були направлені документи для вирішення питання про прийняття спадщини. Суд враховує, що при зверненні до нотаріальної контори є необхідним подати документ, який засвідчує факт смерті особи. Тобто до травня 2024 року ОСОБА_1 не мав такої можливості. Після його отримання, позивач фактично невідкладно звернувся до нотаріуса з відповідною заявою.
Також суд не приймає до уваги доводи третьої особи про неналежність відповідача. При цьому, суд враховує, що завданням цивільного судочинства є своєчасний розгляд справи, ОСОБА_3 приймає участь при розгляді даної справи, має можливість висловити свої заперечення проти позову та на час вирішення справи не надала суду доказів подання нею заяви про прийняття спадщини після смерті батька.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2022 року у справі № 703/1836/20, зазначено, що суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини.
Отже, судом встановлено, що у позивача перешкод для подання заяви про прийняття спадщини не було, а він не міг скористався правом на прийняття спадщини через пасивну поведінку третьої особи, тому наявні правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд дійшов висновку про те, що наведені позивачем причини пропуску ним строку для прийняття спадщини після смерті батька, є об'єктивними, непереборними та істотними труднощами, які відповідно до положень частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
На підставі викладеного та встановлених обставин справи суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.15,16, 1216, 1217, 1220, 1222, 1223, 1261-1265, 1269, 1270, 1272, ст.11 ,81, 141, 200, 206, 247, 263-265, 268, 280 ЦПК, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 13 Конвенції з основоположних прав та свобод людини України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Дмитрівської сільської ради про визначення додаткового строку на прийняття спадщини, третя особа - ОСОБА_3 - задовольнити.
Визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання ним заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті його батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тримісячний термін з часу набрання рішенням суду законної сили.
Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Інформація про відповідача: Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області, ЄДРПОУ 04362125, адреса: вул. Садова, 2, с.Дмитрівка, Бучанського району Київської області.
Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 30 грудня 2025 року.
СУДДЯ Наталія ПІНКЕВИЧ