Справа № 583/5646/25
1-кс/583/2008/25
"31" грудня 2025 р. м. Охтирка
Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_2 ,
учасників кримінального провадження:
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Охтирка заяву обвинуваченого про відвід судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_4 від розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 307 КК України,
22 грудня 2025 року обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні заявив усний відвід головуючої судді ОСОБА_4 .
В результаті автоматичного розподілу цієї заяви відповідно до журналу судового засідання № 5655529 від 22 грудня 2025 року між суддями 22 грудня 2025 року було визначено суддю ОСОБА_1 .
Судовий розгляд відводу судді було призначено на 31 грудня 2025 року об 11год 00 хв з повідомленням учасників кримінального провадження та судді.
В судове засідання обвинувачений ОСОБА_3 подав письмову заяву про відвід судді, яку мотивує тим, що самостійно здійснює свій захист, відмовився від послуг державного адвоката, а забезпечити собі участь приватного адвоката не має можливості. Не згодний з тим, що головуюча суддя ОСОБА_4 задовольнила клопотання прокурора про продовження йому запобіжного заходу у вигляді цілобового домашнього арешту, в зв'язку з чим він позбавлений можливості вчиняти дії на свій захист, крім цього він заявляв в судовому засіданні клопотання про розгляд кримінального провадження за його обвинуваченням в складі трьох кваліфікованих суддів.
В судове засідання прокурор та суддя не прибули, будучи повідомленими належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
З урахуванням думки обвинуваченого суд вважає за можливо провести судовий розгляд без участі цих осіб.
Вивчивши заяву про відвід, заслухавши пояснення обвинуваченого, суд дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 21 КПК України кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
Вимога законності складу суду в конкретному судовому провадженні спрямована на забезпечення права на справедливий суд, закріпленого в статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства.
Так, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (частина 5 статті 9 КПК України).
У практиці Європейського суду з прав людини недодержання вимог щодо складу суду визнається порушенням положень статті 6 Конвенції щодо необхідність розгляду справи незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Підстави для відводу (самовідводу) судді у кримінальному провадженні визначені у статтях 75 та 76 КПК України.
Відповідно до частини першої статті 75 КПК України суддя не може брати участь у кримінальному провадженні:
1/ якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім'ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;
2/ якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник;
3/ якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах провадження;
4/ за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості;
5/ у випадку порушення встановленого ч. 3 ст. 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи. У складі суду, що здійснює судове провадження, не можуть бути особи, які є родичами між собою.
Також частиною 1 статті 76 КПК України визначено, що суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, крім випадків перегляду ним в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, яка була постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Розглядаючи заяву про відвід судді, суд звертає увагу, що відповідно до Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя є незалежним при здійсненні правосуддя.
При розгляді заяви про відвід судді інший суддя не є апеляційним чи дисциплінарним органом, а тому не може надавати оцінку процесуальним діям та рішенням судді на предмет дотримання ним норм законодавства, правильності чи неправильності ведення суддею судового процесу або прийнятих суддею рішень, а має лише з позиції стороннього спостерігача визначити існування обставин, які за суб'єктивним чи об'єктивним критерієм можуть викликати сумніви у його неупередженості.
Як на підставу для відводу судді заявник посилається на приписи пункту 4 частини першої статті 75 КПК України, згідно з якою, слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
Відвід судді є процесуальним інститутом, спрямованим на усунення слідчого судді, судді або присяжного від участі у кримінальному провадженні за умови існування обставин, що виключають їх участь у ньому.
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.
Саме тому не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами.
Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді, а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
«об'єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи є очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Своєю чергою вирішальне значення має саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
«суб'єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Отже, при оцінці безсторонності суду розмежовується суб'єктивний та об'єктивний аспекти, суб'єктивний відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, а об'єктивний визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу.
Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі «Хаушильд проти Данії» зазначається, що потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.
Стосовно об'єктивної складової неупередженості суддів, то у справі «Фей проти Австрії», суд вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні апріорно викликати в учасників процесу.
Таким чином, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв'язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Водночас як зазначено в Бангалорських принципах поведінки судді від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, об'єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.
Сприйняття об'єктивності визначається за допомогою критерію «розумного спостерігача». У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ'єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв'язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення.
Тому коли сторони стверджують про те, що судді необ'єктивні, питання про наявність фактичного упередження не має значення, оскільки «правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене». Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.
Одночасно суд підкреслює, що не можуть бути підставою для відводу суддів заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Обвинувачений ОСОБА_3 свою вимогу про відвід судді ОСОБА_4 обґрунтовує виключно з підстав не погодження з рішенням про продовження запобіжного заходу у вигляді цілодобового арешту та відмову у колегіальному розгляді кримінального правопорушення, тобто незгоду з процесуальними діями та рішеннями судді, що на його переконання є підставою для відводу з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 75 КПК України.
Надаючи оцінку цім обставинам, суд виходить з того, що незгода сторони кримінального провадження з процесуальними діями та рішеннями судді, не можуть бути підставою для відводу.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в ухвалі від 17 липня 2020 року у справі № 826/11409/17, де зазначено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Відповідно до роз'яснень, наведених в пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007 року № 8, незгода сторони з винесеним суддею судовим рішенням, а так само прийняття суддею процесуальних рішень, не може бути підставою для відводу судді.
Наведені обвинуваченим аргументи стосовно підстав для відводу судді ОСОБА_4 свідчать саме про його незгоду з процесуальними діями та рішеннями судді, що у значенні вказаних вище вимог закону та роз'яснень Верховного Суду, не може бути визнано обґрунтованою підставою для відводу.
Крім того, у заяві про відвід не наведено фактів прояву суддею поведінки, яка б свідчила про його упередженість чи небезсторонність у цій справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 31 КПК України кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів лише за клопотанням обвинуваченого щодо, зокрема, абз 1/ злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років.
Санкція ч. 2 ст. 307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.
Таким чином розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 , який обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України, не можу бути розглянуто колегіальним судом у складі трьох суддів.
Незгода з рішенням суду про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу не позбавляє його можливості оскарження в апеляційному порядку.
Отже, аргументи, якими обвинувачений мотивує свою заяву про відвід судді ОСОБА_4 , не викликають обґрунтованих сумнівів у об'єктивності судді, оскільки немає жодних доказів, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості судді як з погляду «суб'єктивного критерію», так і з погляду «об'єктивного критерію», якими керується у своїй процесуальній діяльності Європейський суд з прав людини.
Інших обставин, визначених законом, які б свідчили про особисту упередженість судді або її необ'єктивність під час розгляду кримінального провадження у заяві не вказано, а суд під час розгляду заяви таких обставин також не встановив.
З огляду на викладене, заявлений відвід містить оціночні судження та не містить належних та підтверджених даних, які б свідчили про наявність підстав для відводу судді ОСОБА_4 , передбачених законом, а тому підстав для задоволення відводу не вбачається.
Керуючись ст. ст. 75-77, 80-81 КПК України, суд
Відмовити в задоволенні заяви обвинуваченого про відвід судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_4 від розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України.
Ухвала суду є остаточною, оскарженню не підлягає, набуває чинності після її проголошення.
Повний текст ухвали проголошено 31 грудня 2025 року о 13 год 10 хв.
Суддя Охтирського міськрайонного
суду Сумської області ОСОБА_1